Діалект

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Діале́кт (грец. διαλέγομαι, dialegomai «розмовляти, спілкуватись, вести розмову один з одним» звідки διάλεκτος — наріччя, говір, мова, якою спілкується між собою певна група людей) — різновид мови, що вживається як засіб порозуміння особами, пов'язаними між собою територією, фаховою або соціальною спільністю. Відтак, розрізняють територіальний і соціальний різновиди діалектів. Найчастіше поняття діалект уживають у значенні територіального діалекту, натомість на означення соціального діалекту уживають терміни соціолект або жаргон, арґо, сленг, просторіччя як різновиди соціодіалектів.

Територіальний діалект — різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об'єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історично-культурних традицій, самосвідомості.

Етимологія[ред.ред. код]

Діалект — запозичення з грецької мови; етимоном грецького διάλεκτος є «мова; розмова; діалект» є похідним від διάλέγω «розмовляю», утвореного за допомогою префікса διά- від λέγω «говорю, називаю», пов'язаного λόγος «слово, мова».[1] λόγος — «слово, значення, поняття, наука».[2]

Діалектна ієрархія[ред.ред. код]

Діалект територіальний ототожнюють з говором. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч — діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною мовою) існування національної мови. У межах наріччя чи діалектної мови діалект протиставляється іншим діалектам сукупністю ознак у звуковій, граматичній, словотворній будові, лексиці, фразеології, хоч і має з ними спільні риси на різних структурних рівнях. Контрастність цього протиставлення зумовлюється сукупністю і функціональним навантаженням тих рис, якими ці діалекти протиставляються.

Межі діалектів[ред.ред. код]

Межі діалекту окреслюються на підставі лінгвістичного картографування (див. Лінгвістична географія) пасмами ізоглос. Взаємопроникнення рис сусідніх діалектів, їхня тривала взаємодія спричиняють появу говірок перехідного типу у «зоні вібрації» ізоглос; у перехідних говірках риси взаємодіючих діалектів поєднуються з новими, що витворилися у їхній структурі. Крім власне мовного (лінгвогеографічного) окреслення меж діалекту, можливе виділення їх на підставі поєднання мовних особливостей і меж поширення типових явищ традиційного етнографічно-культурного районування.

Межі діалекту історично рухомі, їхня зміна може зумовлюватися як переміщенням ізоглос визначальних рис діалекту у процесі міждіалектної взаємодії (так звана мовна експансія, наприклад, переміщення на північ ізофони дифтонгів), так і колонізацією носіями діалекту нових територій (наприклад, поширення гуцульського діалекту на Мараморощині й Буковині в XVII–XIX ст.).

Структурні особливості діалекту з часом зазнають змін унаслідок міждіалектної взаємодії та впливу літературної мови (див. діалект, літературна мова), проте Діалект як форма існування національної мови не зникає, а лише трансформується у нову якість. Зміни у різних діалектах і говірках того самого діалекту відбуваються нерівномірно: інтенсивніші спостерігаються поблизу великих економічних, культурних центрів; менш відчутні — у маргінальних та відносно ізольованих природними умовами (гори, ліси, болота) говірках. Напрям змін переселенських говірок в іншомовному оточенні визначається характером міжмовної взаємодії.

Діалект, літературна і загальнонародна мови[ред.ред. код]

Літературна мова має якнайтісніший зв'язок з загальнонародною мовою, з мовою народності і національною мовою, на базі яких вона складається. З другого боку, літературна мова, як і загальнонародна мова, тісно зв'язана з територіальними діалектами. Загальнонародна мова протиставиться специфічним особливостям кожного окремо взятого діалекту, але вона не протиставиться спільним рисам усіх місцевих діалектів на території одного народу. Загальнонародна мова і будь-який територіальний діалект не ототожнюються, але загальнонародна мова тісно пов'язується з усіма територіальними діалектами.

Б. В. Кобилянський виділив властиві риси діалекту, який відрізняє його від загальнонародної мови[3]:

  1. діалекти, як продукт історичного розвитку, існують здавна в загальнонародній мові. Історія народних говорів тісно пов'язана з історією загальнонародної мови, а також з історією літературної мови[4];
  2. місцеві діалекти підпорядковуються загальнонародній мові, яка завжди виступає як спільна ознака народу;
  3. місцеві діалекти — це нижчі форми по відношенню до національної мови, як вищої форми;
  4. діалект і мова (загальнонародна, літературна, національна) — поняття не тотожні;
  5. наявність діалектів не заперечує, а підтверджує існування загальнонародної мови;
  6. місцеві (територіальні) діалекти мають свою граматичну будову і свій основний словниковий фонд, які (як було відзначено) в основному не відрізняються від граматичної будови і основного словникового фонду загальнонародної мови;
  7. місцеві діалекти обслуговують народні маси, звичайно, кожний на своїй обмеженій території;
  8. деякі місцеві діалекти на певному етапі історичного розвитку можуть лягти в основу національної мови, коли вона починає формуватися;
  9. місцеві діалекти можуть в певних історичних умовах (у випадку розпаду єдиної загальнонародної мови) дати початок утворенню окремих самостійних мов;

Література[ред.ред. код]

  • Жилко Ф. Т. Ареальные единицы укр. языка. В кн.: ОЛА МИ. 1970. М., 1972;
  • Бевзенко С. П. Укр. діалектологія. К., 1980;
  • АУМ, т. 1-2. К., 1984-88.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Том другий (Д-Копці) / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В.Т. Коломієць, О.Б.Ткаченко та ін.— К.: Наук. думка, 1985. (сторінка:82)
  2. Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Том другий: (Д - Копці)/ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В.Т. Коломієць, О.Б.Ткаченко та ін.— К.: Наук. думка, 1985. (сторінка: 173)
  3. Б. В. Кобилянський. Діалект і літературна мова. — К., 1960. — стор. 15
  4. В. В. Виноградов. Содержание и задачи курсов по языковедческим дисциплинам… // Вопросы языкознания в свете трудов И. В. Сталина, М., Пзд-во МГУ, 1950, стор. 202.

Див. також[ред.ред. код]