Очікує на перевірку

Томара Лев Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Томара Лев Павлович
Томара Лев Павлович
Томара Лев Павлович
Прапор
Прапор
Харківський віце-губернатор
1 квітня 1879 — 11 липня 1880
Попередник: Желтухін Олександр Миколайович
Спадкоємець: Сосновський Василь Йосипович
Смоленський губернатор
11 липня 1880 — 22 листопада 1881
Попередник: Лопатін Олександр Григорович
Спадкоємець: Кавелін Олександр Олександрович
Прапор
Прапор
Волинський губернатор
22 листопада 1881 — 30 травня 1885
Попередник: Подгоричани-Петрович Юрій Миколайович
Спадкоємець: Валь Віктор Вільгельмович
Прапор
Прапор
Київський губернатор
30 травня 1885 — 9 квітня 1898
Попередник: Гудим-Левкович Сергій Миколайович
Спадкоємець: Трепов Федір Федорович
Сенатор
9 квітня 1898 — до 1916
 
Народження: 11 січня 1839(18390111)
Полтавська губернія
Смерть: після 1917
Освіта: Миколаївське кавалерійське училищеd
Рід: Томари
Батько: Павло Михайлович Томара
Шлюб: Дараган Єлизавета Михайлівнаd
Діти: Томара Михайло Львовичd
Нагороди:
Орден Святого Володимира
Орден Святого Володимира
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Білого Орла
Орден Білого Орла
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня

Лев Павлович Томара (Тамара) (*11 січня 1839 Полтавська губернія — †після 1917) — український державний діяч в Російській імперії. Губернатор Волинської, Смоленської і Київської губерній, сенатор.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з давнього старшинського козацького роду Томар. Належав до спадкової шляхти Полтавщини. Син Павла Михайловича Томари. Закінчив Миколаївське училище гвардійських юнкерів (1856 рік), був випущений офіцером в лейбгвардії Преображенського полку.

У 1859 році залишив військову службу і оселився в своєму маєтку на Полтавщині. Займався громадською діяльністю: обирався гласним Золотоніського повітового та Полтавського губернського земств, почесним мировим суддею Золотоніського мирового округу, членом (з 1867 року), а потім — головою Полтавської губернської земської управи. Був мировим посередником 1-ї ділянки Золотоніського повіту (з 1866 року) і почесним попечителем Лубенської гімназії. У 1879 році залишив громадську діяльність в зв'язку з призначенням Харківським віце-губернатором.

Чини: камергер (1881), дійсний статський радник (1881), на посаді гофмейстера (1888), таємний радник (1891), гофмейстер (1893).

Обіймав посади Харківського віце-губернатора (1879-1880), Смоленського (1880-1881), Волинського (1881-1885) і Київського (1885-1898) губернатора. З 1895 року перебував довічним почесним членом Київського губернського піклування про дитячі притулки. Кілька разів призначався почесним мировим суддею Київського округу. Київська міська дума обрала Томару почесним громадянином Києва.

У 1898 році був призначений сенатором, присутнім у 2-му департаменті. Потім був присутній в 1-му департаменті, а з 1905 року — в департаменті герольдії.

Подальша доля невідома.

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Найвища милість (1889);
  • Орден Святого Володимира 2-го ст. (1894);
  • Найвища подяка «за зразковий благоустрій в Києві під час перебування там Їх Імператорських Величностей» (1896);
  • Найвища подяка (1911).
  • медаль «В пам'ять царювання імператора Олександра III»;
  • медаль «В пам'ять 300-річчя царювання дому Романових» (1913).

іноземні:

  • чорногорський орден Князя Данила I 1-го ступеня (1889);
  • сербський орден Таковського хреста 1-го ступеня (1893).

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Правительствующий Сенат. Санкт-Петербург. Типо-литография Санкт-Петербургской Одиночной Тюрьмы. 1912. С. 113
  • Список гражданским чинам первых трех классов. Исправлен по 1 сентября 1914 года. — Пг., 1914. — СС. 131—132.
  • Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Полтава, 1914. Стр.107
  • Список дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу Полтавской губернии. Полтава, 1898. Стр. 684
  • Крылов-Толстикович А. Придворный календарь на 1915 год. Комментарии. М., 2015 — С. 640—641