Трупіалець північний
| Трупіалець північний | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець північного трупіальця
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Euphagus carolinus (Muller, 1776) | ||||||||||||||||
 Ареал виду Гніздування Зимування | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Turdus carolinus Müller, 1776 Scolecophagus carolinus (Müller, 1776) Scolecophagus affinis Shufeldt, 1891 Euphagus affinis (Shufeldt, 1891) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Трупіа́лець північний[2] (Euphagus carolinus) — вид горобцеподібних птахів родини трупіалових (Icteridae). Мешкає в Північній Америці.
Довжина птахів становить 21-25 см, вага 46-80 г. Розмах крил становить 36 см, довжина крила 110,5-117,4 мм, довжина хвоста 85-94,5 мм, довжина дзьоба 19-21,9 мм, довжина цівки 29,5-33 мм.
Самці під час сезону розмноження мають повністю чорне забарвлення з легким зеленуватим відблиском, очі у них жовті, дзьоб і лапи чорні. Після осінньої линьки у самців кінчики пер набувають іржастого забарвлення, а над очима з'являються охристі "брови". Самиці мають темно-чорнувато-сіре забарвлення, відблиск в їх оперенні відсутній, очі у них темні, дзьоб сірий. Молоді птахи мають буре забарвлення, крила і хвіст у них більш темні, над очима світлі "брови", у молодих самців на тілі є кілька темних смуг[3].
Виділяють два підвиди:[4]
- E. c. carolinus (Müller, PLS, 1776) — від північної Аляски і північного Юкона до Лабрадора і Нової Англії;
- E. c. nigrans Burleigh & Peters, HS, 1948 — Ньюфаундленд, острови Мадлен і Нова Шотландія.
Північні трупіальці гніздяться на Алясці, в Канаді і на північному сході Сполучених Штатів Америки. Взимку вони мігрують на південний схід США. Бродячі птахи спостерігалися в Гренландії, Мексиці і на Далекому Сході Росії (двічі на Чукотці у 1913 і 1989 роках і на Камчатці у 2014 році). Північні трупіальці живуть в тайзі та на торф'яних болотах (маскег). Взимку вони зустрічаються на болотах, в заболочених лісах і на краях водойм.
Північні трупіальці живляться комахами, зокрема бабками та їх личинками, дрібною рибою і насінням. Вони шукають їжу у вологому ґрунті і на мілководді, серед опалого листя і водної рослинності. Також взимку вони доповнюють свій раціон дрібними жолудями Quercus phellos, плодами і насінням сосни. Дуже рідко вони нападають на дрібних птахів. На міграції і на зимівлі вони утворюють великі зграї, іноді разом з іншими трупіалами. Найбільші зграї зимуючих північних трупіальців спостерігалися в нижній течії долини Міссісіпі, дещо менші — в регіоні Підмонту і на Атлантичних прибережних рівнинах[en].
Північні трупіальці повертаються на північ досить рано, наприкінці зими. Осіння міграція у них триває довше, деякі птахи затримуються в місцях гніздування до грудня. Птахи гніздяться на берегах озер і боліт. Їхні гнізда мають чашоподібну форму, робляться з гілок, трави і лишайників, встелюються рослинним матеріалом, розміщуються в чагарниках або на деревах, часто над водою. В кладці від 3 до 6 синьо-зелених або світло-сірих яєць, поцяткованих коричневими плямами.
МСОП класифікує цей вид як вразливий. За оцінками дослідників, популяція північних трупіальців становить від 0,2 до 2 мільйонів птахів і скорочується на 4,61% на рік в Канаді та на 1,46% на рік в США. В період з 1966 по 2014 років популяція скоротилася на 89%. Причиною скорочення популяції північних трупіальців є знищення природного середовища — тайгових боліт
- ↑ BirdLife International (2016). Euphagus carolinus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 09 жовтня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Godfrey, W. Earl (1966). The Birds of Canada. Ottawa: National Museum of Canada. с. 358.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Oropendolas, orioles, blackbirds. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 09 жовтня 2022.
- Jaramillo, Alvaro; Burke, Peter (1999). New World Blackbirds. London: Christopher Helm. ISBN 0-7136-4333-1.
- Martin, Stephen G. (2002). Poole, A.; Gill, F. (ред.). Brewer's Blackbird (Euphagus cyanocephalus). The Birds of North America Online. № 616. Philadelphia, PA: The Birds of North America, Inc.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |