Убейдська культура
| Убейдська культура | |
|---|---|
 | |
| Розташування | Передня Азія |
| Доба | Енеоліт |
| Час існування | 6-е - початок 4-го тис. до н.е. |
| Попередня культура | ←Самарська культура ←Халафська культура |
| Наступна культура | Доба Урук→ Період Гаври→ Лейлатепинська культура→ |
| Убейдський період | |
 Убейдська культура у Вікісховищі | |
Убе́йдська культура, убе́йдський період (Убе́йд) — доісторична фаза епохи енеоліту в Месопотамії та суміжних регіонах (Східне Середземномор'я, Іран, Південний Кавказ, Аравійський півострів), що характеризується знахідками зразків специфічної убейдскої або убейдоподібної кераміки. Поліетнічна культура. У загальних рисах датується VI — початком IV тис. до н. е.; в конкретних регіонах тривалість могла бути різною. Період названо за пам'ятником Тель-ель-Убейд.
1918 — виявлення архаїчної мальованої кераміки в Еріду (Р. Кемпбелл-Томпсон).
1919 — відкриття Генрі Голлом Тель-ель-Убейду, і фіксацію там кераміки того ж типу.
1920-ті — розкопки Л. Вуллі Тель-ель-Убейду, фіксацію залишків поселення, синхронної кераміки, що стала називатися «убейдською». Розкопки убейдських шарів в Урі й виділення трьох убейдських фаз.
1930-ті — дослідження німецькою експедицією пам'ятника Хаджі-Мухамед (в околицях Урука); виявлення там ще більш ранньої убейдської фази (фаза Хаджі-Мухамед).
1940-і — розкопки С. Лойда і Ф. Сафарова в Ереду; відкриття фази Ереду, що хронологічно передувала фазі «Хаджі-Мухамед».
1960 — поява стандартної періодизації Убейда в публікації Дж. Оутса (Убейд № 1 = Ереду, Убейд № 2 = Хаджі Мухамад, Убейд № 3 = власне Убейд або «класичний» Убейд, Убейд № 4 = пізній Убейд, тобто пізній варіант кераміки убейдського типу).
1970-ті — 1980-ті — роботи в Тель-ель-Уейлі, хамринського регіону, Східної Аравії й інші; виділення фази Убейду 0 (= Уейлі) та перехідної до Уруку Убейд № 5.
За гіпотезою носіями культури були субареї — вихідці з передгір'я Загроса. Є припущення, що вони розмовляли «прототигрідською мовою», деякі слова якої залишилися в шумерській мові (наприклад, Забаба, Інанна, Хумбаба). Посилення шумерської спільності призвело до витіснення убейдців до Верхнього Тигру й північні райони Загроса, де вони пізніше асимілювалися з хуритами[1].
Після відкриття Лейлатепинської культури[en] з'явилися підстави вважати, що частина носіїв убейдської культури мігрували на Північний Кавказ (пам'ятники Майкопської культури і Південний Кавказ (пам'ятники Лейлатепинської культури[en])[2].
Включала фази: Уейлі (Убейд 0), Ереду (Убейд 1), Хаджі-Мухамед (Убейд 2), стандартний Убейд (Убейд 3), пізній Убейд (Убейд 4) і фінальний Убейд (Убейд 5).
Включала перехідний Халаф-Убейдський період і синкретичний Північний Убейд. Артефакти верхнього шару розкопок у Тель Хазна 1[ru] фахівці Інституту археології РАН відносять до убейдських[3].
Найважливіша ознака цієї матеріальної культури — убейдська чи убейдоподібна кераміка: вироби кольору бичачої шкіри з розписом чорної фарби. Колір розписів міг варіюватися від чорного до коричневого, фіолетового і темно-зеленого; в залежності від випалу кераміка могла здобувати як колір бичачої шкіри, так і червоно-коричневий або зелено-коричневий відтінки.
Для зрілих фаз характерна поширеність глиняних серпів (в Південній Месопотамії) і розтиральників в формі вигнутих цвяхів.
Південна убейдська дрібна пластика представлена витягнутими стоячими статуетками з головами рептилеподібної форми, північна убейдська — продовжує халафську.
Поховання — трупоположення в ґрунтових могилах або цистах — у витягнутій (на Півдні) або скорченій позі — на території могильників за межею поселень. Немовлят зазвичай ховали в посудинах під підлогами будинків.
Носії культури убейдського періоду були осілими землеробами, мали худобу, жили в будинках з сирцевої цегли, що утворювали поселення, які групувалися навколо центрального культового святилища — храму. Фіксується поширеність будівель тричастного плану; виявлені великі громадські будівлі, в тому числі храми (Еріду, Тепе-Гавра[en]).
- ↑ (рос.)Александрова Н. В., Ладынин И. А., Немировский А. А., Яковлев В. М.,. Древний Восток: учебное пособие для вузов. — М. : Астрель; АСТ, 2008. — С. 181—183. — ISBN 978-5-17-045827-1.
- ↑ (рос.)Археология Азербайджана в начале XXI века, 01.07.2011 // Baku pages.
- ↑ (рос.)Мунчаев Р. М., Мерперт Н. Я., Амиров Ш. Н., «ТЕЛЛЬ-ХАЗНА I. Культово-административный центр IV—III тыс. до н.э. в Северо-восточной Сирии», М., 2004 г. Издательство ПАЛЕОГРАФ — ISBN 5-89526-012-8.
- (рос.)Антонова Е. В., «Месопотамия на пути к первым государствам». — М.: Изд. фирма «Восточная литература» РАН. 1998. — 224 с.
- (рос.)Бадер Н. О., «Древнейшие земледельцы Северной Месопотамии. Исследования советской археологической экспедиции в Ираке на поселениях Телль Мацалия, Телль Сотто, Кюльтепе». — М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1989. — 368 с.: ил. — ISBN 5-02-009429-3
- (рос.)Бардески Кьяра Децци, «Месопотамия. Колыбель человечества» / Пер. Т. Н. Григорьевой. — М.: Ниола-Пресс, 2008. — 128 с. — Серия «Тайны истории». — ISBN 978-5-366-00327-8
- (рос.)Белицкий Мариуш, «Забытый мир шумеров». — М.: Наука, 1980. — 398 с.: ил. — Серия «По следам исчезнувших культур Востока».
- (рос.)Бибби Джеффри, «В поисках Дильмуна» / Пер. с англ. Н. Елисеева. — М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1984. — 369 с.: ил. — Серия «По следам исчезнувших культур Востока».
- (рос.)Вулли Леонард, «Ур халдеев» / Пер. с англ. Ф. Л. Мендельсона. — Востока М.: Изд-во восточной литературы, 1961. — 256 с.: ил. — Серия «По следам исчезнувших культур Востока».
- (рос.)Гласснер Жан-Жак, «Месопотамия» / Пер. с франц. Л. С. Самуйлова. — М.: Вече, 2012. — 464 с. — Серия «Гиды цивилизаций». — ISBN 978-5-9533-3403-7
- (рос.)Заблоцка Юлия, «История Ближнего Востока в древности. От первых поселений до персидского завоевания» / Пер. с пол. Д. С. Гальпериной. Под ред. В. А. Якобсона. — М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1989. — 416 с. — Серия «По следам исчезнувших культур Востока».
- (рос.)История Древнего Востока. Зарождение древнейших классовых обществ и первые очаги рабовладельческой цивилизации. — Ч. 1. Месопотамия / Под. ред. И. М. Дьяконова. — М.: Наука, Главная редакция изданий зарубежных стран, 1983. — 534 с.: ил.
- (рос.)Канева И. Т., «Шумерский язык». — СПб.: Центр «Петербургское востоковедение», 1996. — 224 с. — Серия «Orientalia».
- (рос.)Ламберг-Карловски К., Саблов Дж., «Древние цивилизации. Ближний Восток и Мезоамерика» / Пер. с англ. А. А. Пономаренко, И. С. Клочкова. — М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1992. — 368 с., ил. — Серия «По следам исчезнувших культур Востока».
- (рос.)Ллойд Сетон, Реки-близнецы. — М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1972. — 240 с.: ил. — Серия «По следам исчезнувших культур Востока».
- (рос.)Ллойд Сетон, «Археология Месопотамии. От древнекаменного века до персидского завоевания». — М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1984. — 280 с.: ил. — Серия «По следам исчезнувших культур Востока».
- (рос.)Массон В. М., «Средняя Азия и Древний Восток». М.—Л., 1964.
- (рос.)Оппенхейм А. Лео, «Древняя Месопотамия. Портрет погибшей цивилизации» / Пер. с англ. М. Н. Ботвинника. — М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1990. — 320 с.: ил. — 2-е изд. — Серия «По следам исчезнувших культур Востока».
- (рос.)Церен Эрих, «Библейские холмы» / Пер. с нем. Н. В. Шафранской. — М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1966. — 480 с.: ил. — Серия «По следам исчезнувших культур Востока».
- (рос.)Чайлд Г., «Древнейший Восток в свете новых раскопок». М., 1956.
- (фр.)Parrot A., «Archeologie mesopotamienne». Paris, 1953. — T.2.
|
Це незавершена стаття з археології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
