Фрідріх Ентресс
| Фрідріх Ентресс | |
|---|---|
| нім. Friedrich Karl Herrmann Entress | |
 | |
| Ім'я при народженні | Фрідріх Карл Герман Ентресс |
| Народження | 8 грудня 1914 Позен, Німецька імперія |
| Смерть | 28 травня 1947 (32 роки) Ландсберзька в'язниця, Ландсберг-ам-Лех, Німеччина повішення |
| Національність | німець |
| Країна | .svg){kind=small} Німецька імперія.svg){kind=small} II Польська Республіка.svg){kind=small} Третій Рейх |
| Приналежність |  Ваффен-СС |
| Член | СС |
| Звання | гауптштурмфюрер |
| Формування |  9-та танкова дивізія СС «Гогенштауфен» |
| Війни / битви | Друга світова війна |
| Рід діяльності | лікар |
| Головні посади | головлікар в концтаборах Ґросс-Розен та Маутгаузен |
| Нагороди |  |
Фрідріх Карл Герман Ентресс (нім. Friedrich Karl Herrmann Entress; нар. 8 грудня 1914, Позен, Німецька імперія — пом. 28 травня 1947, Ландсберзька в'язниця, Ландсберг-ам-Лех, Німеччина) — німецький табірний лікар у різних нацистських концентраційних таборах під час Другої світової війни, військовий злочинець.
Ентресс відомий тим, що проводив медичні експерименти на людях в Аушвіці і запровадив там процедуру введення смертельних доз фенолу безпосередньо в серця в'язнів. У 1945 році Ентресс був взятий у полон, засуджений до смертної кари на судовому процесі в таборі Маутхаузен-Гузен і страчений у 1947 році.
Фрідріх Ентресс народився 8 грудня 1914 року в сім'ї співробітника університетської бібліотеки в польсько-пруській провінції Позень[1]. Після завершення Першої світової війни став громадянином Польщі. У червні 1939 року закінчив медичний факультет і склав медичний державний іспит[2][3]. У жовтні того ж року приєднався до загонів Німецької народної самооборони у Позені, а з листопада перебував у військах СС (№ 352124)[4].
З січня 1941 року почав службу в концтаборі Ґросс-Розен, де обіймав посаду головного таборного лікаря до 10 грудня 1941 року. На підставі виконання «важливих військових завдань», що означало проведення страт, Ентресс був нагороджений хрестом «За військові заслуги» II класу з мечами[4].
З грудня 1941 по лютий 1943 року обіймав посаду табірного лікаря в основному таборі Аушвіц, а з березня по жовтень 1943 року — в таборі Моновіц[5]. Ентресс також брав участь у відборі в'язнів до газових камер. Так, 29 серпня 1942 року в Аушвіці, він разом з Йозефом Клером відібрали 746 в'язнів, яких мали отруїти газом під виглядом боротьби з епідемією висипного тифу[6].
В Аушвіці разом з Едуардом Віртсом і Гельмутом Феттером на замовлення концерну IG Farben випробовував на ув'язнених переносимість і ефективність використання нових фармацевтичних препаратів, зокрема експериментальних ліків проти висипного тифу та туберкульозу. У багатьох випадках ув'язнених для досліджень заражали хворобами. Ентресс працював в «Блоці 21» і отримував зарплату від фармацевтичної компанії Bayer, дочірньої компанії IG Farben[7].
Експерименти включали руйнування легенів людей, хворих на туберкульоз. Створивши туберкульозне відділення, Ентресс удосконалив методику, перш ніж почати вбитивати пацієнтів відділення, вводячи смертельні дози фенолу безпосередньо через грудну клітку в серце жертви[8], що дозволяло вбивати до 100 людей щодня[9]. Він став ключовою людиною в організації та проведенні вбивств фенолом[10][7]. Ця практика могла використовуватися для приховування результатів експериментальних медичних процедур, включаючи хірургічні операції, які він та інші лікарі табору проводили попри відсутність хірургічної кваліфікації[11][12].
У 1942 році він дав дозвіл співробітнику компанії Bayer Гельмуту Феттеру на випробування на в'язнях протитуберкульозного препарату «Рутенол», похідного миш'яковистої кислоти[9]. У тому ж році Ентресс здобув докторський ступінь без написання дисертації, що було «привілеєм, наданим німцям зі сходу»[9].
У травні 1942 року Ентресс дістав наказ від Енно Лоллінга вбити невиліковно хворих, хворих на туберкульоз і непрацездатних ув'язнених смертельними ін'єкціями. З осені 1942 року знищенню піддавалися ті ув'язнені, які не одужували протягом чотирьох тижнів. У 1943 році був підвищений до гауптштурмфюрера СС[4].
З 21 жовтня 1943 до 25 липня 1944 року обіймав посаду головного лікаря в концтаборі Маутгаузен[13]. На початку серпня 1944 року повернувся в концтабір Ґросс-Розен[14], де знову став головлікарем у таборі[4]. Із січня 1945 року переведений на фронт, де був лікарем у 9-й танковій дивізії СС «Гогенштауфен»[15].
Ентресс потрапив у полон в Австрії в травні 1945 року. У липні його перевели до в'язниці в Гмундені. Коли стало відомо про військові злочини Ентресса, офіційні особи США передали його до суду, створеного в колишньому концентраційному таборі Дахау, де лікар постав перед судом. Ентресс був одним із 61 обвинувачених на перших масових процесах у таборі Маутхаузен-Гузен у 1946 році і не давав свідчень на свій захист[16].
Ентресс став обвинуваченим на процесі у справі про злочини в концтаборі Маутгаузен, проведеному американським військовим трибуналом. У період із 1943 до 1944 року йому інкримінували селекцію ув'язнених для їхнього подальшого відправлення в газову камеру. Ентресс послався на виконання наказів і не дав свідчень у власній справі. 13 травня 1946 року його визнали винним і засудили до смертної кари через повішення[17]. Прохання про помилування, подане його дружиною, відхилили. 28 травня 1947 року вирок виконано в Ландсберзькій в'язниці[14].
- Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами (1941).
- ↑ Langbein, Hermann (1980). Menschen in Auschwitz (нім.). Frankfurt am Main: Ullstein Verlag. с. 377. ISBN 3-548-33014-2.
- ↑ Kater, Michael H. (1989). Doctors Under Hitler (англ.). USA: University of North Carolina Press. с. 73. ISBN 978-0-8078-4858-6.
- ↑ Klee, Ernst (1997). Auschwitz, die NS-Medizin und ihre Opfe (нім.). Frankfurt am Main: Fischer Verlag. с. 419. ISBN 3-596-14906-1.
- ↑ а б в г Klee, Ernst (2013). Auschwitz. Täter, Gehilfen und Opfer und was aus ihnen wurde. Ein Personenlexiko (нім.). Frankfurt am Main: Fischer Verlag. с. 108f. ISBN 978-3-10-039333-3.
- ↑ Rudorff, Andrea; de Gruyter, Walter (2018). Das KZ Auschwitz 1942—1945 und die Zeit der Todesmärsche 1944/45 (нім.). с. 308, 804. ISBN 978-3-11-036503-0.
- ↑ The selection was carried out by SS physician Friedrich Entress and paramedic Josef Klehr. Facebook (англ.). Auschwitz Memorial / Muzeum Auschwitz. 29 серпня 2018. Архів оригіналу за 11 травня 2024. Процитовано 11 травня 2024.
- ↑ а б Bacon, Ewa K. (2017). Saving Lives in Auschwitz: The Prisoners Hospital in Buna-Monowitz (англ.). USA: Purdue University Press. с. 38. ISBN 978-1-55753-779-9.
- ↑ Murray, J. F.; Loddenkemper, R. (2018). Tuberculosis and War: Lessons Learned from World War II (англ.). Karger Medical and Scientific Publishers. с. 54. ISBN 978-3-318-06095-9.
- ↑ а б в Nicosia, Francis R.; Huener, Jonathan (2002). Medicine and Medical Ethics in Nazi Germany: Origins, Practices, Legacies (англ.). New York: Berghahn Books. с. 68. ISBN 978-0-85745-692-2.
- ↑ Barr, Robert E. (2017). Where Is the World Going? (англ.). USA: Dorrance Publishing. с. 56. ISBN 978-1-4809-3796-3.
- ↑ Gutman, Yisrael; Berenbaum, Michael (1998). Anatomy of the Auschwitz Death Camp (англ.). USA: Indiana University Press. с. 262. ISBN 978-0-253-20884-2.
- ↑ Other doctor-perpetrators (англ.). Auschwitz-Birkenau State Museum. Процитовано 11 травня 2024.
- ↑ Loehrer, Gudrun; Schmidt, Amy (2008). The Mauthausen Concentration Camp Complex: World War II and Postwar Records (англ.). National Archives and Records Administration.
- ↑ а б Klee, Ernst (2007). Das Personenlexikon zum Dritten Reich (нім.). Frankfurt am Main: Fischer Taschenbuch Verlag. с. 137. ISBN 978-3-596-16048-8.
- ↑ Weindling, Paul (2017). From Clinic to Concentration Camp: Reassessing Nazi Medical and Racial Research, 1933—1945 (англ.). UK: Routledge. ISBN 978-1-317-13239-4.
- ↑ Commander in Chief European Command (1947). United States vs. Hans Altfuldisch et al Case No. 000-50-5 (PDF) (англ.). Jewish Virtual Library. с. 28.
- ↑ Henke, Klaus-Dietmar (2008). Tödliche Medizin im Nationalsozialismus: von der Rassenhygiene zum Massenmord (нім.). Böhlau. ISBN 978-3-412-23206-1.