Хвостов Олексій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хвостов Олексій Олексійович
Народився14 (26) червня 1859
Орловська губернія, Російська імперія
Помер25 лютого 1940(1940-02-25) (80 років)
Біла Црква, Сербія
Alma materМДУ
РідHouse of Khvostovd
БатькоQ123607055?
МатиQ123610848?
Нагороди
орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня

Олексій Олексійович Хвостов (1859, Воронець — 1940, Королівство Югославія) — російський державний діяч шовіністичного духу, представник сімейного Клану Хвостових в органах влади Російської імперії. Чернігівський губернатор у 1903—1906 роках, сенатор. Учасник Білоро Руху, емігрант.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 14 (26) липня 1859 року в селі Воронець Єлецького повіту Орловської губернії в сім'ї спадкового дворянина орловського поміщика Олексія Миколайовича Хвостова (1819—1887) та Катерини Лукінічні, до шлюбу Жемчужникової. Старші брати: Олександр, Сергій та Микола.

Закінчив Поліванівську гімназію (1878)[1] та юридичний факультет Московського університету зі ступенем кандидата прав (1882).

Після закінчення університету оселився у рідній губернії, де присвятив себе сільському господарству та громадській діяльності. Обирався депутатом дворянства Єлецького повіту (1884—1893), гласним Єлецького повітового та Орловського губернських земських зборів, почесним мировим суддею. В 1887 був обраний неодмінним членом Єлецького повітового по селянських справах присутності, а в 1891 — призначений земським начальником 9-ї ділянки Єлецького повіту.

Прослуживши земським начальником до 1896 року, подав у відставку і зарахувався до Міністерства внутрішніх справ . У тому ж році на триріччя був обраний почесним піклувальником Єлецької класичної гімназії, голосним Задонського повітового та Воронезького губернських земських зборів, а також головою Єлецького товариства сільського господарства. Протягом своєї служби продовжував займатися сільським господарством: у своїх маєтках влаштував єдину в губернії зразкову хмелеву плантацію, насадив сосновий ліс берегом Дону для зміцнення берегів, ввів багато удосконалень у господарстві.

З 16 січня 1898 був псковським віце-губернатором; 6 березня 1900 переведений на ту ж посаду в Воронезьку губернію. З 25 січня 1903 був виконнючим обов'язки чернігівського губернатора, 23 грудня 1904 затверджений на посаді. Був поранений 1 січня 1906 бомбою, кинутою в нього терористами-есерами. В результаті замаху позбавився слуху та частково зору. Був змушений залишити посаду для лікування, але з 25 січня 1906 року призначений сенатором, здобув ранг таємного радника та наглядачем у департаменті герольдії.

У Громадянську війну в Росії брав участь у Білому русі, служив за відомством міністерства внутрішніх справ у Збройних силах Півдня Росії. В еміграції в Югославії жив у Білій Церкві[2]. Помер там же 25 лютого 1940 року.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Іноземні:

  • болгарський орден «За громадянські заслуги» 2-й ст. (1899).

Сім'я

[ред. | ред. код]

Був одружений з князівною Емілією Долгорукою (1871—1949), яка померла у Франції. Їх діти:

  • Олексій (1893—1960), випускник Імператорського училища правознавства (1914), чиновник канцелярії Ради міністрів. Учасник Білого руху у складі ВРЮР, працював в Освазі. В еміграції у Югославії. У 1945 році був викрадений НКВД та вивезений до СССР, карався 10 років у концтаборах. Помер у Франції.[3]
  • Сергій (1896—1920), вихованець Олександрівського ліцею (1917, не закінчив), у Першу світову війну — офіцер 17-го гусарського Чернігівського полку. Учасник Білого руху у складі ВРЮР та Російської армії. Розстріляний у Ялті у листопаді-грудні 1920 року.[4]
  • Катерина (1895—1975), в шлюбі Колачівська. В еміграції у Франції, похована на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа.
  • Ольга (нар. 1900)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Двадцатипятилетие Московской частной гимназии, учрежденной Л. И. Поливановым. 1868—1893. — М., 1893. — С. 38.
  2. ↑ Алексей Арсеньев. Жизнь русских эмигрантов в Сербии
  3. ↑ Пашенный Н. Л. Императорское Училище Правоведения и Правоведы в годы мира, войны и смуты. — Мадрид, 1967.
  4. ↑ Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — М., 2004. — С. 555.

Література

[ред. | ред. код]
  • Список лиц, служащих по ведомству Министерства внутренних дел 1904 года (исправленный по 15 апреля). Ч. II. — СПб., 1904. — С. 763.
  • Правительствующий Сенат. — СПб., 1912. — С. 126.
  • Список гражданским чинам первых трех классов. Исправлен по 1 сентября 1914 года. — Пг., 1914. — С. 337.
  • Мурзанов Н. А. Словарь русских сенаторов. 1711—1917. Материалы для биографий. — СПб., 2011. — С. 460.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Хвостов_Олексій_Олексійович