Хромілхлорид
| Хромілхлорид | |
|---|---|
 Структурна модель хромілхлориду
|
 Просторова модель хромілхлориду
|
 Хромілхлорид у флаконі
| |
| Систематична назва | Дихлородиоксидохром |
| Інші назви | Хлорид хромної кислоти Оксихлорид хрому |
| Ідентифікатори | |
| Номер CAS | 14977-61-8 |
| PubChem | 22150757 |
| Номер EINECS | 239-056-8 |
| ChEBI | 33038 |
| RTECS | GB5775000 |
| SMILES | Cl[Cr](Cl)(=O)=O |
| InChI | 1S/2ClH.Cr.2O/h2*1H;;;/q;;+2;;/p-2 |
| Номер Гмеліна | 2231 |
| Властивості | |
| Молекулярна формула | CrO2Cl2 |
| Молярна маса | 154.9008 г/моль |
| Зовнішній вигляд | Димляча криваво-червона рідина, подібна до брому |
| Запах | Затхлий, пекучий, їдкий[1] |
| Густина | 1.911 г/мл, рідина |
| Тпл | −96.5 °C |
| Розчинність (вода) | Реагує з водою |
| Тиск насиченої пари | 20 мм.рт.ст. (20 °C)[1] |
| Небезпеки | |
| ГДК (США) | Немає[1] |
| ГГС піктограми |     
|
| ГГС формулювання небезпек | 271, 314, 317, 340, 350, 410 |
| ГГС запобіжних заходів | 201, 210, 280, 303+361+353, 305+351+338+310, 308+313 |
| Головні небезпеки | Токсичний, окиснювач, канцероген, мутаген, бурхливо реагує з водою[1] |
| NFPA 704 |
 0
3
2
|
| Температура спалаху | Незаймистий |
| Пов'язані речовини | |
| Пов'язані речовини | SO2Cl2; VOCl3; MoO2Cl2; WO2Cl2; CrO2F2 |
| Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа) | |
| Інструкція з використання шаблону | |
| Примітки картки | |
Хромілхлорид — неорганічна сполука з хімічною формулою CrO2Cl2. Це червонувато-коричнева рідина, яка є леткою при кімнатній температурі, що незвично для сполук перехідних металів.
Хромілхлорид можна одержати реакцією хромату калію або біхромату калію з хлороводнем у присутності сірчаної кислоти з подальшою дистиляцією.[3][4]
- K2Cr2O7 + 6HCl → 2CrO2Cl2 + 2KCl + 3H2O
Сірчана кислота тут служить дегідрататором. Хромілхлорид також можна отримати безпосередньо шляхом впливу триоксиду хрому на безводний газоподібний хлороводень.
- CrO3 + 2HCl ⇌ CrO2Cl2 + H2O
Метод, який використовується для отримання хромілхлориду, є основою для якісного тесту на хлорид: зразок, підозрюваний у вмісті хлориду, нагрівають із сумішшю біхромату калію та концентрованої сірчаної кислоти. Якщо присутній хлорид, утворюється хромілхлорид, про що свідчать його червоні пари. З фторидами, бромідами, йодидами та ціанідами аналогічні сполуки не утворюються.
Перевірка хромілхлоридом передбачає нагрівання зразка, у якому присутні хлориди, з біхроматом калію та концентрованою сірчаною кислотою. Якщо будь-який хлорид присутній, утворюється хромілхлорид, про його присутність свідчить утворення червоного диму. Інакше червоного диму явно не буде. Жодна подібна сполука не утворюється в присутності фториду, броміду, йодиду або ціаніду, що робить цей тест специфічним для хлоридів.
Хромілхлорид окислює внутрішні алкени до альфа-хлорокетонів або споріднених похідних.[5] Він також атакує бензильні метильні групи з утворенням альдегідів за допомогою реакції Етара. Дихлорометан є відповідним розчинником для цих реакцій.[6]
Хромілхлорид також можна використовувати для перевірки на відсутність нітрат іонів.
Хромілхлорид є сильнокорозійною рідиною, та легко може викликати опіки шкіри та очей.[7]
- ↑ а б в г NIOSH Pocket Guide to Chemical Hazards #0142. Національний інститут охорони праці (NIOSH).
- ↑ Chromyl chloride 200042 (PDF). Sigma-Aldrich. Архів оригіналу за 1 вересня 2020.
- ↑ Moody, B.J. (1965). 22. Comparative Inorganic Chemistry (вид. 1). London: Edward Arnold. с. 381. ISBN 0-7131-3679-0.
- ↑ Sisler, Harry H. (1946). Chromyl Chloride [Chromium(VI) Dioxychloride]. Inorganic Syntheses. Т. 2. с. 205—207. doi:10.1002/9780470132333.ch63. ISBN 9780470132333.
- ↑ Freeman, Fillmore; DuBois, Richard H.; McLaughlin, Thomas G. (1971). Aldehydes by Oxidation of Terminal Olefins with Chromyl Chloride: 2,4,4-Trimethylpentanal. Org. Synth. 51: 4. doi:10.15227/orgsyn.051.0004.
- ↑ F. Freeman (2004). Chromyl Chloride. Encyclopedia of Reagents for Organic Synthesis. doi:10.1002/047084289X.rc177. ISBN 0471936235.
- ↑ Prof CH Gray, ред. (1966). IV. Laboratory Handbook of Toxic Agents (вид. 2). London: Royal Institute of Chemistry. с. 79.