Ян Томаш Замойський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ян Томаш Замойський
Народився12 червня 1912(1912-06-12)
Klemensówd, Щебрешин, Ґміна Щебрешин, Замостський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща
Помер29 червня 2002(2002-06-29) (90 років)
Варшава, Республіка Польща
Країна Республіка Польща[1]
Діяльністьполітик
Alma materВаршавська школа економіки
Знання мовпольська
Посадасенатор Польщіd
ПартіяQ9346764?
РідЗамойські
БатькоМаврицій Клеменс Замойський
МатиМарія Сапігаd
ДітиMarcin Zamoyskid
Нагороди
орден Білого Орла

Ян Томаш Замойський (12 червня 1912, Клеменсов[2] — 29 червня 2002, Варшава[3]) — польський землевласник і політичний діяч. У 1939–1944 роках він був шістнадцятим і останнім адміністратором Замойської ординації. Сенатор другого терміну в 1991–1993 роках, президент Національної демократичної партії в 1991–1998 роках. Кавалер ордена Білого Орла.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з роду Замойських гербу Єліта. Він був сином Мавриція Клеменса Замойського, політика та п'ятнадцятого адміністратора, та Марії Ружі, уродженої Сапєги.

У 1931–1932 рр. проходив військову службу в кавалерійській юнкерській школі в Грудзьондзі. У 1935 році закінчив Торгово-економічний інститут у Нансі. У 1937 році отримав напівдиплом і закінчив Варшавську школу економіки[4]. Брав участь у вересневій кампанії в лавах 3-ї піхотної дивізії легіонів[4]. З 1940 року належав до Союзу збройної боротьби[5]. Згодом вступив до Армії Крайової. Також був учасником підпільної організації «Управа», яка збирала кошти для підпілля[6]. Під час пацифікації Замойського краю разом із дружиною Розою врятував із нацистського табору у Звежинці 460 дітей, відібраних у матерів. Він створив 4 лікарні для 1500 хворих дітей, і в цю справу втрутився Оділ Глобочник, командир СС у Люблінському окрузі[7].

Внаслідок повоєнної аграрної реформи був позбавлений власності. Після короткого перебування у в'язниці в Кельцах він оселився в Померанії. У січні 1949 р. заарештований і засуджений на 10 років позбавлення волі. Був ув'язнений у Вронках, звідки був звільнений у середині 1956 року[4]. У 1957 році був юридично реабілітований[8]. Починав працювати журналістом у журналі «Rynki Zagraniczne». Пізніше став керівником представництва в Польщі авіакомпанії Swissair (працював там до 1981 року)[4][9].

Активно діяв у Товаристві друзів Замостя, заснованому у Варшаві; Завдяки зусиллям цієї організації у 1975 році Сейм ПНР прийняв акт про реконструкцію комплексу Старого міста[8]. У 1985–1997 роках був президентом Варшавського гуртка мешканців Замостя та сприяв включенню Старого міста Замостя до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 1992 році. Власним коштом у 1987 році заснував Музей сакрального мистецтва фундації родини Замойських при Замойському колегіаті[10].

У 1991 році він став президентом Національної демократичної партії, яку обіймав до 1998 року[3]. На парламентських виборах 1991 року був обраний сенатором другого терміну в Замойському воєводстві від Крайової виборчої комісії[4] ; на першому зборі виконував обов'язки старшого маршала. Засідав у парламентському клубі ХНС. Працював у Комітеті народного господарства та Комітеті культури, медіа та освіти[4]. 1992 року його ім'я з'явилося на т. зв Список Мацеревича[11]. На парламентських виборах 1993 року невдало балотувався на переобрання від Позапартійного блоку підтримки реформ[12].

У 1991 році Роберт Яроцький опублікував інтерв'ю з Яном Замойським під назвою «Останній ординат. Зустрічі та розмови з Яном Замойським»[13].

Похований у родинному склепі в соборі Воскресіння і св. Апостола Томи в Замості.

Нагороди, відзнаки та відзначення

[ред. | ред. код]

У 1995 році на знак визнання його видатних заслуг перед Республікою Польща президент Республіки Польща Лех Валенса нагородив його орденом Білого Орла[14].

Удостоєний звання почесного громадянина: Янова Любельського (1990)[15] та Замостя (1996)[16].

Він став патроном неповної середньої школи № 2 у Замості[17].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Чоловік Ружі, уродженої Жолтовської[18]. Він був батьком Марціна Замойського, Габріели Богуславської, Ельжбети Дашевської, Марії Понінської та Агнешки Рожновської.

Родовід

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Jan Tomasz hr. Zamoyski z Zamościa h. Jelita
  3. ↑ а б Zamojszczyzna pożegnała ostatniego ordynata, 3 липня 2002
  4. ↑ а б в г д е Jan Tomasz Zamoyski (PDF)
  5. ↑ Uprawa-Tarcza – paramilitarna organizacja ziemian w czasie okupacji, 4 грудня 2017 {{citation}}: Cite має пустий невідомий параметр: |inventor= (довідка)
  6. ↑ [1], Artur Szlufik, "Zamoyski Jan Tomasz" 
  7. ↑ Sylwetka ostatniego Ordynata, 11 липня 2002
  8. ↑ а б [2], Pawel Rychter, "Do końca Polsce oddani" 
  9. ↑ Zamość wspomina Jana Zamoyskiego w setną rocznicę jego urodzin, 18 червня 2012
  10. ↑ [3], Czesław Galek, "Patriotyzm Jana Tomasza Zamoyskiego" 
  11. ↑ [4], Rafał Zychal, Andrzej Stankiewicz, "Lista Macierewicza ćwierć wieku później" 
  12. ↑ M.P. z 1993 r. nr 50, poz. 471
  13. ↑ [5], Robert Zamoyski, "Ostatni ordynat. Z Janem Zamoyskim spotkania i rozmowy" 
  14. ↑ M.P. z 1995 r. nr 33, poz. 378
  15. ↑ Jan Tomasz Zamoyski, 6 жовтня 2010 {{citation}}: Cite має пустий невідомий параметр: |inventor= (довідка)
  16. ↑ Honorowi Obywatele Zamościa {{citation}}: Cite має пустий невідомий параметр: |inventor= (довідка)
  17. ↑ Gimnazjum Nr 2 im. Jana Zamoyskiego XVI Ordynata
  18. ↑ Patriotyzm Róży hrabiny Zamoyskiej z Żółtowskich ze Zwierzyńca, 14 січня 2016

Посилання

[ред. | ред. код]
  • [6], Artur Szlufik, "Zamoyski Jan Tomasz" 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ян_Томаш_Замойський