Замостя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Замостя
пол. Zamość
Герб Прапор
Герб Замостя Прапор Замостя
Ратуша та головна площа міста
Ратуша та головна площа міста
Розташування міста Замостя
Основні дані
50°34′00″ пн. ш. 23°16′00″ сх. д. / 50.56667° пн. ш. 23.26667° сх. д. / 50.56667; 23.26667Координати: 50°34′00″ пн. ш. 23°16′00″ сх. д. / 50.56667° пн. ш. 23.26667° сх. д. / 50.56667; 23.26667
Країна Польща Польща
Регіон Люблінське воєводство
Столиця для Замойське воєводство і Замостський повіт[3]
Засновано 1580
Статус міста 1580
Площа 30,34 км²
Населення 65966 (2011)[1]
· густота 2188 (2008[2]) осіб/км²
Агломерація 140 638
Висота НРМ 212  м
Міста-побратими Україна Жовква
Україна Луцьк
Україна Суми
Словаччина Байдеров
Телефонний код (48) 84
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів LZ
GeoNames 753866
OSM 130919 ·R (Люблінське воєводство)
SIMC 0987510
Поштові індекси 22400 — 22410
Міська влада
Адреса Rynek Wielki 13, 22-400 Zamość
Мер міста Мартин Замойський
(Marcin Zamoyski)
Вебсайт www.zamosc.pl
Мапа


CMNS: Замостя у Вікісховищі

Замо́стя[4][5][6] (або Замістя[7], пол. Zamość) — місто в Люблінському воєводстві, Польща. Місто на правах повіту і адміністративний центр Замостського повіту. Населення — 66 тис. осіб. У 1992 році «Старе місто Замостя» було занесене до списку світової спадщини ЮНЕСКО. До 1944 року в місті існувала невелика українська громада[4].

Положення[ред. | ред. код]

Місто лежить над річками Топірницею[pl] та Лабунькою на південному-заході історичної Холмщині[6][8].

Історія[ред. | ред. код]

Місто було закладене 1580 року[4] в Красноставському повіті Холмської землі Руського воєводства великим коронним гетьманом, коронним канцлером німецько-польського походження Яном Саріушем Замойським згідно з ренесансними засадами ідеального міста за проектом італійського архітектора Бернардо Морандо, який перебував у Львові. Міське право було надано 1580 року[8], 1589 року канцлер зробив його центром «Замойської ординації». 1580 року вперше згадується православна церква Вознесіння в місті на замку[7][9]. 1595 року була відкрита Замойська академія, яка стала четвертою академією у Речі Посполитій[4]. У Замойській академії навчалося чимало представників руської (української) еліти[9]. Місто грало важливу роль як фортеця, осередок культури та господарства[5].

Перемовини посла Смяровського з гетьманом Богданом Хмельницьким під Замостем 1648 року, рисунок Юзефа Гіларія Ґловацького[pl] 1840 року

1648 року під час козацького повстання місто обложили[pl] козаки на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким[10]. 20 (10) листопада 1648 року між гетьманом Богданом Хмельницьким і новим польським королем Яном II Казимиром укладено мирний договір та знято облогу[10]. 1654 року Замостя облягала шведська армія[6]. 1705 року місто захопило козацьке військо на чолі з гетьманом Іваном Мазепою[6]. 1720 року в церкві святого Миколая в Замості відбувся собор греко-католицької церкви[5][9]. У XVII—XIX століттях у Замості діяв унійний Свято-Миколаївський монастир, який належав василіянам[5].

1795 року під час Третього поділу Польщі увійшло до складу Австрії[6]. У 1800 році включене до Варшавського князівства[6][4]. Після поразки наполеонівських військ та після майже річної облоги російськими військами у 1813 році віддійшло до Російської імперії[4][6]. Під час Листопадового повстання 1830—1831 років, поблизу Замостя у лютому-серпні 1831 року, відбулася низка озброєних сутичок між польськими повстанськими загонами і частинами окупаційної російської імператорської армії. У часи входження до складу Російської імперії місто було центром Замостського повіту Люблінської губернії Королівства Польського[8]. До 1866 року використовувалося як фортеця[8].

1872 року місцева греко-католицька парафія налічувала 706 вірян[9]. У 1893 році в Замості налічувалося 10 204 мешканців, з них 6432 євреї, 2915 римо-католиків і 836 православних[8]. Близько 1895 року в місті діяло дві православні церкви, парафіяльний римо-католицький костел, дві синагоги, два єврейські молитовні будинки, повітовий шпиталь святого Лазаря, єврейський шпиталь, дім притулкудва мирські суди (міський та повітовий), повітова управа, великі віськові казарми, міська управа, поштова та телеграфна станція, чоловіча та жіноча середні школи та три початкові школи, 12 промислових підприємств[8]. Базувалися тоді зазвичай полк піхоти, артилерійська бригада та дивізія козаків[8]. У 1907 році до православної парафії належало 343 вірян[9]. 1912 року Замостя та Замостський повіт виключені зі складу Королівства Польського та включені до Холмської губернії безпосередньо Російської імперії[5].

Згідно з Берестейським миром 1918 року Замостя повинно було належати до Української Народної Республіки[5]. З 1918 року місто входило до складу Польщі[6]. 2931 серпня 1920 року в Замості відбувся бій шостої січової стрілецької дивізії армії УНР під командуванням полковника Марка Безручка, польського 31-го полку канівських стрільців[pl] під командуванням майора Миколая Болтуца[pl] і трьох бронепотягів польської армії, загальною чисельністю менше 4 тисяч чоловік, проти Першої кінної армії Семена Будьонного чисельністю понад 16 000 чоловік.[11] Після кількаденної облоги і безперервного штурму, армія Будьонного не змогла зламати опір захисників міста і зазнавши значних втрат, вимушена була відступити в напрямку Володимира-Волинського.

Розпорядженням міністра внутрішніх справ 8 січня 1934 року з ґміни Нова-Осада Замойського повіту вилучені колонії Каролювка (або Свинки) і Яновіце Мале та фільварок Каролювка (або Свинки) і включені до міста.[12]

У міжвоєнні 1918—1939 роки три православні церкви перетворені на римо-католицькі костели, а в 1938 році польська влада в рамках великої акції руйнування українських храмів на Холмщині і Підляшші знищила ще одну місцеву православну церкву[7].

Відповідно до радянсько-німецького пакту Закерзоння належало до радянської зони впливу. 25 вересня 1939 року місто зайняв радянський 8-й стрілецький корпус. Однак через три дні Сталін обміняв Закерзоння на Литву і в жовтні радянські окупанти передали місто своїм тодішнім союзникам — нацистам[13].

За німецької окупації в 1939—1944 роках у місті діяв Український допомоговий комітет та українська школа[14][4].

У 1975—1998 роках Замостя було центром Замостського воєводства[4].

Населення[ред. | ред. код]

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][15]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 31169 6099 22036 3034
Жінки 34797 5737 21835 7225
Разом 65966 11836 43871 10259

Зміна чисельності населення Замостя в період з 1591 по 2010 роки:[16][17]


Пам'ятки[ред. | ред. код]

Колишня православна церква, нині римо-католицький костел святого Миколая

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Іцхак Лейбуш Перец

Пов'язані з містом[ред. | ред. код]

Президенти міста[ред. | ред. код]

Поховані[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Панорама міста[ред. | ред. код]

Панорама міста Замостя.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  3. Вейнберг Л. Б. Замостье // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1894. — Т. XII. — С. 209.
  4. а б в г д е ж и к Гаврилюк Ю. Замостя // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — 712 с. — ISBN 978-966-02-5721-4.
  5. а б в г д е Замостя // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1957. — Кн. 2, [т. 2] : Голинський — Зернов. — С. 742-743.
  6. а б в г д е ж и Замостя // Українська загальна енциклопедія : Книга знання : в 3 т. / за ред. І. Раковського. — Львів ; Станиславів ; Коломия : Рідна школа, 1930—1933. — Т. 2 : З – Р. — С. 22. — 694 с.
  7. а б в Крип'якевич І., Крип'якевич Р. Матеріали до історії церков Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя : іст.-етногр. дослідж. — Київ : Родовід, 1997. — С. 141.
  8. а б в г д е ж Zamość 2.) Z., miato powiatowe w gub. lubelskiej // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 375. (пол.)
  9. а б в г д е ж и Pamiątki i zabytki kultury ukraińskiej w Polsce / zebr., oprac. A. Saładiak. — Warszawa : Burchard Edition, 1993. — С. 313-314. (пол.)
  10. а б Мицик Ю. А. Замостське перемир'я // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1. Архівована копія. Архів оригіналу за 26 грудня 2015. Процитовано 1 грудня 2022. 
  11. «Чудо над Вислой» и «Чудо под Замостьем»
  12. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 8 stycznia 1934 r. o zmianie granic miasta Zamościa w powiecie zamojskim, województwie lubelskiem. [Архівовано 26 грудня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  13. В. Бешанов. Червоний бліцкриг. Архів оригіналу за 1 червня 2017. Процитовано 17 квітня 2017. 
  14. Макар Ю., Горний М., Макар В., Салюк А. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915—1947). Дослідження. Спогади. Документи: У трьох томах. — Чернівці : Букрек, 2011. — Т. 1. Дослідження. — С. 417.
  15. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018. 
  16. Bank Danych Lokalnych – Strona główna (пол.). GUS. Архів оригіналу за 17-06-2012. Процитовано 09-06-2012. 
  17. A. Kędziora: Encyklopedia miasta Zamościa. Chełm: Towarzystwo Opieki nad Zabytkami, 2000. 
  18. Вишневський В. Трагедія православних церков у Польщі // Пам'ятки України. — К., 1990. — № 4; 1991. — № 1. — С. 19. — ISSN 0131-2685.
  19. Архипова Є. І. Гончаров Володимир Кирилович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1.
  20. Тимошенко Л. В. Люблін // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. — Т. 18 : Лт — Малицький. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7999-5.
  21. Alembek Walerjan, (zm. 1676) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Tom 1, zeszyt 1. — Reprint: Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — S. 76. — ISBN 8304034840. (пол.)
  22. Perzanowska H. Mniszech Józef Wandalin h. własnego (1670—1747) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — T. XXI/3. — Zeszyt 90. — S. 474—478.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]