Протипаркінсонічні препарати: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
Наступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Створена сторінка: {{в роботі}} '''Протипаркінсонічні препарати''' — група лікарські засоби|лікарських засо...
 
Немає опису редагування
Рядок 1: Рядок 1:
{{в роботі}}
{{в роботі}}
[[Файл:3,4-Dihydroxy-L-phenylalanin (Levodopa).svg|міні|праворуч|200пкс|Леводопа — один із найрозповсюдженіших протипаркінсонічних препаратів]]
'''Протипаркінсонічні препарати''' — група [[лікарські засоби|лікарських засобів]], які застосовуються для лікування [[хвороба Паркінсона|хвороби Паркінсона]] та вторинного паркінсонізму різного походження.
'''Протипаркінсонічні препарати''' — група [[лікарські засоби|лікарських засобів]], які застосовуються для лікування [[хвороба Паркінсона|хвороби Паркінсона]] та вторинного паркінсонізму різного походження.


Рядок 9: Рядок 10:
# Похідні [[адамантан]]у. З препаратів цієї групи натепер застосовується переважно лише [[амантадин]], вкрай рідко застосовується [[глудантан]].
# Похідні [[адамантан]]у. З препаратів цієї групи натепер застосовується переважно лише [[амантадин]], вкрай рідко застосовується [[глудантан]].
# Антихолінергічні засоби. До препаратів цієї групи відносяться [[тригексифенідил]] і [[біпериден]], рідше застосовуються також [[тропацин]], [[бензатропін]]у мезилат, [[когентин]], [[динезин]].
# Антихолінергічні засоби. До препаратів цієї групи відносяться [[тригексифенідил]] і [[біпериден]], рідше застосовуються також [[тропацин]], [[бензатропін]]у мезилат, [[когентин]], [[динезин]].

== Історія застосування ==
Історично першими засобами для лікування паркінсонізму були [[ацетилхолін|холінолітичні]] препарати. Ще на початку ХІХ століття [[Жан-Мартен Шарко]] лікував паркінсонізм [[алкалоїд]]ом [[блекота|блекоти]] [[скополамін]]ом. У 50-х роках ХІХ століття отриманий гідрохорид кораміфену — [[парпаніт]]. Проте ці препарати спричинювали значну кількість [[побічна дія (медицина)|побічних ефектів]], тому подальше вивчення перебігу захворювання спричинило пошук більш ефективних та безпечних препаратів з групи холінолітиків для лікування паркінсонізму.<ref name="ljournal.ru">[http://ljournal.ru/article/sr-10-02-2018-20.pdf ПЕРЕЧЕНЬ ЦЕНТРАЛЬНЫХ ХОЛИНОБЛОКАТОРОВ, ИСПОЛЬЗУЕМЫХ ДЛЯ РАЦИОНАЛЬНОЙ ФАРМАКОТЕРАПИИ БОЛЕЗНИ ПАРКИНСОНА] {{ref-ru}}</ref> У 1949 році уперше синтезований [[тригексифенідил]], який і є натепер найрозповсюдженішим протипаркінсонічним препаратом з групи холінолітиків<ref>[https://cyberleninka.ru/article/n/sravnitelnoe-issledovanie-effektivnosti-i-perenosimosti-korrektorov-neyrolepticheskoy-terapii-biperidena-i-trigeksifenidila-v Сравнительное исследование эффективности и переносимости корректоров нейролептической терапии биперидена и тригексифенидила в клинической практике] {{ref-ru}}</ref>, а в 1953 році в Німеччині синтезований [[біпериден]].<ref>[http://worldwide.espacenet.com/publicationDetails/biblio?DB=worldwide.espacenet.com&II=31&ND=3&adjacent=true&locale=en_EP&FT=D&date=19570328&CC=DE&NR=1005067B&KC=B Espacenet&nbsp;— Bibliographic data] {{ref-de}}</ref>

У 50-х роках ХХ століття шведський науковець [[Арвід Карлссон]] дослідив, що введення похідного дигідрофенілаланіну [[леводопа|леводопи]] тваринам із [[резерпін]]-індукованим [[паркінсонізм]]ом зменшує прояви захворювання. На початку 60-х років ХХ століття австрійський лікар українського походження [[Олег Горникевич]] після встановлення факту різкого зниження рівня [[дофамін]]у в мозку хворих паркінсонізмом<ref name="pmid13726012">{{cite journal |author = Ehringer H, Hornykiewicz O |title = [Distribution of noradrenaline and dopamine (3-hydroxytyramine) in the human brain and their behavior in diseases of the extrapyramidal system] |journal = Klinische Wochenschrift |volume = 38|issue = 24 |pages = 1236–9 |date = Грудень 1960 |pmid = 13726012 |pmc = |doi = 10.1007/BF01485901}} {{ref-de}}</ref>, разом із неврологом Вальтером Біркмаєром виявили, що [[внутрішньовенна ін'єкція|внутрішньовенне введення]] леводопи значно знижує симптоми паркінсонізму у хворих людей.<ref name="pmid13869404">{{cite journal|author = Birkmayer W, Hornykiewicz O |title = [The L-3,4-dioxyphenylalanine (DOPA)-effect in Parkinson-akinesia]|journal = Wiener Klinische Wochenschrift|volume = 73 |issue = |pages = 787–8 |date = Листопад 1961 |pmid = 13869404 |pmc = |doi = }} {{ref-de}}</ref> Подальші дослідження леводопи проводив [[Греція|грецько]]-[[США|американський]] учений [[Джордж Котціас]], який довів, що ефективним при паркінсонізмі є призначення високих доз препарату, оскільки 98&nbsp;% леводопи метаболізуються в організмі та не доходять до основної точки прикладання препарату в головному мозку. Після цих досліджень, результати яких опубліковані в 1967 році, розпочалось широке застосування леводопи у клінічній практиці.<ref name="med.vesti.ru">[https://med.vesti.ru/articles/zabolevaniya/bolezn-parkinsona-levodopa-polveka-spustya/ Болезнь Паркинсона: леводопа полвека спустя] {{ref-en}}</ref> Одночасно розпочались дослідження препаратів, які б могли в комбінації з леводопою знизити кількість прийнятої леводопи, а також знизити кількість побічних ефектів леводопи при зменшенні її дози. Першим був синтезований інгібітор [[декарбоксилаза ароматичних амінокислот|декарбоксилази ароматичних амінокислот]] [[бенсеразид]], а в 1962 році у лабораторії компанії «[[Merck & Co.]]» синтезований другий представник групи інгібіторів декарбоксилази ароматичних амінокислот [[карбідопа]]. У клінічних дослідженнях, результати яких були опубліковані в 1971 році, показано, що сумісне застосування леводопи і карбідопи значно знижує ефективну дозу леводопи, та значно знижує кількість її побічних ефектів, після чого розпочалось широке клінічне застосування комбінації леводопи з карбідопою.<ref>[https://books.google.com.ar/books?id=IH4lPs6S1bMC&dq=isbn:9780941901215&hl=es&source=gbs_navlinks_s ''Pharmaceutical Innovation: Revolutionizing Human Health'' Scriabine, Alexander (1999). «Discovery and Development of Major Drugs Currently in Use», pp. 222&ndash;223 {{ISBN|978-0-941901-21-5}}] {{ref-en}}</ref> леводопа також може застосовуватися у вигляді трикомпонентних препаратів з карбідопою та з інгібітором [[Катехол-О-метилтрансфераза|катехол-О-метилтрансферази]] [[ентакапон]]ом.<ref name="klinitsist.abvpress.ru">[https://klinitsist.abvpress.ru/Klin/article/view/196/197 ПРИМЕНЕНИЕ ТРЕХКОМПОНЕНТНОЙ ФОРМЫ ЛЕВОДОПЫ (ЛЕВОДОПА/КАРБИДОПА/ ЭНТАКАПОН) ДЛЯ КОРРЕКЦИИ НОЧНЫХ СИМПТОМОВ БОЛЕЗНИ ПАРКИНСОНА]</ref>


== Примітки ==
== Примітки ==

Версія за 19:20, 15 серпня 2019

Ця стаття в процесі редагування певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробив користувач Yukh68 (внесок, журнали) о 19:20 UTC (2500190 хвилин тому).
Леводопа — один із найрозповсюдженіших протипаркінсонічних препаратів

Протипаркінсонічні препарати — група лікарських засобів, які застосовуються для лікування хвороби Паркінсона та вторинного паркінсонізму різного походження.

Класифікація

Протипаркінсонічні препарати поділяються на 5 основних підгруп[1]:

  1. ДОФА (дигідрофенілаланін) та його похідні. До цієї групи відноситься леводопа, яка застосовується натепер виключно в комбінації з інгібітором декарбоксилази карбідопою (леводопа/карбідопа) або бенсеразидом, або з інгібітором катехол-О-метилтрансферази (ентакапон, толкапон).
  2. Агоністи дофаміну. До цієї групи відносяться ропінірол, праміпексол, пірибедил, ротиготин, бромокриптин, лізурид, каберголін, перголід.
  3. Інгібітори моноамінооксидази типу В. До препаратів цієї групи відносяться селегілін і разагілін.
  4. Похідні адамантану. З препаратів цієї групи натепер застосовується переважно лише амантадин, вкрай рідко застосовується глудантан.
  5. Антихолінергічні засоби. До препаратів цієї групи відносяться тригексифенідил і біпериден, рідше застосовуються також тропацин, бензатропіну мезилат, когентин, динезин.

Історія застосування

Історично першими засобами для лікування паркінсонізму були холінолітичні препарати. Ще на початку ХІХ століття Жан-Мартен Шарко лікував паркінсонізм алкалоїдом блекоти скополаміном. У 50-х роках ХІХ століття отриманий гідрохорид кораміфену — парпаніт. Проте ці препарати спричинювали значну кількість побічних ефектів, тому подальше вивчення перебігу захворювання спричинило пошук більш ефективних та безпечних препаратів з групи холінолітиків для лікування паркінсонізму.[2] У 1949 році уперше синтезований тригексифенідил, який і є натепер найрозповсюдженішим протипаркінсонічним препаратом з групи холінолітиків[3], а в 1953 році в Німеччині синтезований біпериден.[4]

У 50-х роках ХХ століття шведський науковець Арвід Карлссон дослідив, що введення похідного дигідрофенілаланіну леводопи тваринам із резерпін-індукованим паркінсонізмом зменшує прояви захворювання. На початку 60-х років ХХ століття австрійський лікар українського походження Олег Горникевич після встановлення факту різкого зниження рівня дофаміну в мозку хворих паркінсонізмом[5], разом із неврологом Вальтером Біркмаєром виявили, що внутрішньовенне введення леводопи значно знижує симптоми паркінсонізму у хворих людей.[6] Подальші дослідження леводопи проводив грецько-американський учений Джордж Котціас, який довів, що ефективним при паркінсонізмі є призначення високих доз препарату, оскільки 98 % леводопи метаболізуються в організмі та не доходять до основної точки прикладання препарату в головному мозку. Після цих досліджень, результати яких опубліковані в 1967 році, розпочалось широке застосування леводопи у клінічній практиці.[7] Одночасно розпочались дослідження препаратів, які б могли в комбінації з леводопою знизити кількість прийнятої леводопи, а також знизити кількість побічних ефектів леводопи при зменшенні її дози. Першим був синтезований інгібітор декарбоксилази ароматичних амінокислот бенсеразид, а в 1962 році у лабораторії компанії «Merck & Co.» синтезований другий представник групи інгібіторів декарбоксилази ароматичних амінокислот карбідопа. У клінічних дослідженнях, результати яких були опубліковані в 1971 році, показано, що сумісне застосування леводопи і карбідопи значно знижує ефективну дозу леводопи, та значно знижує кількість її побічних ефектів, після чого розпочалось широке клінічне застосування комбінації леводопи з карбідопою.[8] леводопа також може застосовуватися у вигляді трикомпонентних препаратів з карбідопою та з інгібітором катехол-О-метилтрансферази ентакапоном.[9]

Примітки

  1. ↑ N04 ПРОТИПАРКІНСОНІЧНІ ЗАСОБИ
  2. ↑ ПЕРЕЧЕНЬ ЦЕНТРАЛЬНЫХ ХОЛИНОБЛОКАТОРОВ, ИСПОЛЬЗУЕМЫХ ДЛЯ РАЦИОНАЛЬНОЙ ФАРМАКОТЕРАПИИ БОЛЕЗНИ ПАРКИНСОНА (рос.)
  3. ↑ Сравнительное исследование эффективности и переносимости корректоров нейролептической терапии биперидена и тригексифенидила в клинической практике (рос.)
  4. ↑ Espacenet — Bibliographic data (нім.)
  5. ↑ Ehringer H, Hornykiewicz O (Грудень 1960). [Distribution of noradrenaline and dopamine (3-hydroxytyramine) in the human brain and their behavior in diseases of the extrapyramidal system]. Klinische Wochenschrift. 38 (24): 1236—9. doi:10.1007/BF01485901. PMID 13726012. (нім.)
  6. ↑ Birkmayer W, Hornykiewicz O (Листопад 1961). [The L-3,4-dioxyphenylalanine (DOPA)-effect in Parkinson-akinesia]. Wiener Klinische Wochenschrift. 73: 787—8. PMID 13869404. (нім.)
  7. ↑ Болезнь Паркинсона: леводопа полвека спустя (англ.)
  8. ↑ Pharmaceutical Innovation: Revolutionizing Human Health Scriabine, Alexander (1999). «Discovery and Development of Major Drugs Currently in Use», pp. 222–223 ISBN 978-0-941901-21-5 (англ.)
  9. ↑ ПРИМЕНЕНИЕ ТРЕХКОМПОНЕНТНОЙ ФОРМЫ ЛЕВОДОПЫ (ЛЕВОДОПА/КАРБИДОПА/ ЭНТАКАПОН) ДЛЯ КОРРЕКЦИИ НОЧНЫХ СИМПТОМОВ БОЛЕЗНИ ПАРКИНСОНА

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Протипаркінсонічні_препарати&oldid=25910077