Жан-Мартен Шарко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан-Мартен Шарко
Jean-Martin Charcot
Jean-Martin Charcot.jpg
Народився 29 листопада 1825(1825-11-29)
Париж
Помер 16 серпня 1893(1893-08-16) (67 років)
Морван
Громадянство Франція
Галузь наукових інтересів психологія, неврологія
Заклад Госпіталь Пітьє-Сальпетрієр
Alma mater Паризький університет
Відомі учні Зигмунд Фройд, Альфред Біне, П'єр Жане, Жиль де ля Туретт[1]
Відомий завдяки: винайшов душ Шарко

Жан-Мартен Шарко (фр. Jean-Martin Charcot, * 29 листопада 1825 у Парижі — † 16 серпня 1893 у Морван) видатний французький лікар-психіатр, невролог, широко використовував у своїй практиці гіпноз; відомий як засновник сучасної неврології. З його ім'ям пов'язані більш ніж 15 медичних епонімів.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Парижі в родині бідних ремісників-каретників. З трьох синів освіту спромоглися лише Жану-Мартену. Він навчався у ліцеї святого Людовика фр. Lycee St. Louis. 1844 року вступив на медичний факультет Паризького університету, через чотири роки став інтерном у лікарні Шпиталь Пітьє-Сальпетрієр, що була відкрита у 1656 як притулок для бідних жінок, повій, психічно хворих[2].

Був одружений із донькою багатого паризького кравця. Власних дітей у Шарко було двоє: дочка Жені — художниця, майбутня хранительниця музею свого батька, і син Жан — лікар і полярний дослідник, який назвав острів в Антарктиді на честь свого батька. Батько дружини Шарко був багатий паризький кравець, який володів багатьма мільйонами. Приватна практика Шарко стала настільки відомою, що його запрошували королівські сім'ї Європи. Це дозволило утримувати йому розкішну резиденцію на знаменитому бульварі Сен-Жермен. Він купив чудовий будинок і прилаштував до нього два сучасних крила, одне з яких займали кабінет і бібліотека[3].

У 1898 р. Шарко споруджено пам'ятник у Парижі.

Основні віхи професійної діяльності

Рік Подія
1858 Шарко став доктором медицини
1860 професор невропатології
1862 повернувся в Шпипіталь Пітьє-Сальпетрієр на посаду головного лікаря, йому дістається відділення з «не-психічними епілептичками та істеричками»
1866 почав читати в Сальпетрієр лекції про внутрішні хвороби
1870 розпочав лекції про нервові хвороби
1872 став професором патологічної анатомії на медичному факультеті Паризького університету
1880 заснував журнал «Архіви неврології»
1882 очолив нову кафедру нервових хвороб, яка відкрилася в Сальпетрієр
1883 став членом Паризької академії наук[4]

Внесок у науку[ред.ред. код]

У 1850-70-ті роки роботи Шарко присвячені дослідженню проблем клінічної медицини: хронічні пневмоній, цироз печінки, шкірні виразки. Він зробив одне з перших описів ревматоїдного поліартриту (1853), описав переміжну кульгавість (1858). Виявив в лейкемічній селезінці прозорі гострі кристали, пов'язані з еозинофілією при бронхіальній астмі (кристали Шарко-Лейдена). Відзначив різноманітні клініко-морфологічні прояви туберкульозу легень. Описав тремтіння рук, своєрідний парез нижніх кінцівок, підвищення електричної провідності шкіри при тиреотоксикозі.

З 1862 року займався головним чином питаннями нервових хвороб[5].

Шарко був засновником і співредактором ряду спеціальних медичних журналів:

  • «Archives de physiologie normale et pathologique» (з 1868 р.);
  • «Archives de nevrologie» (з 1880 р.);
  • «Revue de Medecine» (з 1878 р.);
  • "Nouvelle Iconographie de la Salpetriere "(з 1880 р.);
  • "Archives de medecine experimentale et d'anatomie pathologique "(з 1889 р.)[6].

Дослідження істерії[ред.ред. код]

Шарко демонструє студентам жінку в істеричному припадку

Погляди Шарко на істерію суттєво відрізнялись від традиційних поглядів, які трактували її як:

а) збудження жіночих статевих органів, для лікування якого застосовувалося натиснення на яєчники, накладання на них льоду і хірургічні операції на кліторі;

б) вдавання, тобто симуляція.

Натомість Шарко стверджував, що істерія — це невроз і є порушенням функцій головного мозку, а не структури тіла[7]. Учений довів, що істерія не є хворобою, пов'язаної виключно з порушеннями жіночої фізіології, а також встановив зв'язок між психологією та фізіологією[8].

Дослідження гіпнозу[ред.ред. код]

Працюючи із хворими на істерію пацієнтками, Шарко помітив, що вони легко впадають у транс при дії раптових, сильних подразників — різкого удару гонга, пронизливого звуку камертона, раптового спалаху світла тощо і раптово замирають мов кам'яна статуя. Стверджував, що підвищена сугестивність становить головну рису хворих істерією[9]. Хворі дозволяють себе загіпнотизувати[10].

Шарко був прибічником соматичної теорії гіпнозу і вірив у гіпногенний вплив на нервову систему людини металів і магнітів, в трансферт (перехід паралічу, каталепсії, геміанестезії під впливом магніту з одного боку тіла на інший), в безпосереднє подразнення локалізованих рухових центрів мозкової кори погладжуванням по голові і так далі. Ця ж школа вивчала можливості різних периферичних подразнень механічного характеру (фіксація погляду, піднімання повік, погладжування чола) викликати різні стадії гіпнозу зі специфічними, своєрідними реакціями м'язів і чутливості[11].

Важливо відзначити ще, що, за вченням школи Charcot, у стані так зв. летаргії загіпнотизовані нібито зовсім втрачають свідомість і не піддаються навіюванням, що викликається у них уявленнями через посередництво органів почуттів. Ця школа вчила далі, що гіпнозу піддаються майже одні тільки істерики, і зараховувала гіпноз до неврозів.

Ним зроблена спроба систематизації даних про гіпноз на основі порівнянь гіпнотичних феноменів та істеричних проявів та розглядав його як патологічний стан[12]. На основі цього розробив теорію трьох стадій гіпнозу:

  • летаргічну
  • каталітичну
  • сомнамбулічну[13]. У глибокій (сомнамбулічною) стадії хвору можна одним тільки навіюванням, що вона знаходиться, наприклад, в зоосаду, змусити пережити повну гаму вражень від такої прогулянки.

Цій теорії суперечили представники школи гупнозу в Нансі під керівництвом Іпполіта Бернхейма.

Після смерті Шарко гіпноз як наука став поступово зникати. Лише Жане, один з родоначальників французької дослідної психології, продовжував над цим працювати.

Ім'я Шарко в сучасній медицині[ред.ред. код]

Шарко зробив багато відкриттів у медицині та психіатрії. Його ім'я асоціюється із багатьма науковими термінами, зокрема:

  • Душ Шарко — процедура, яка полягає в тому, що тіло масажують струменями води різної потужності. Початковою метою була боротьба зі стресом і зміцнення нервової системи, але також сприяє поліпшення крово- і лімфокровообігу, підвищенню тонусу шкіри і м'язів, оздоровлення імунної системи, нормалізації ваги, завдяки чому широко використовується в медицині та косметології[14].
  • Хвороба Шарко або бічний аміотрофічний склероз (БАС) — рідкісне захворювання нервової системи, пов'язане із ураження центральних і периферичних мотонейронів[15].
  • Синдром Шарко або переміжна кульгавість — поява чи посилення болю в ногах (найчастіше в гомілках) при ходьбі, що змушує зупинятись. Біль може локалізуватися в сідничних м'язах, м'язах стегна або навіть попереку. Слабшає і затихає після короткого відпочинку. Може бути проявом звуження просвіту артерій нижніх кінцівок[16].
  • Тріада Шарко I — поєднання ністагму, динамічного тремору, а також скандованим або уривчастим мовленням. Ця тріада іноді асоціюється з розсіяним склерозом, але це не так[17].
  • Тріада Шарко II — комплекс симптомів, що вказують на гострий холангіт (запалення жовчного протока): лихоманка, жовтуха, печінкова коліка. Причиною є бактерії, які інфікують жовчної протоки та сприяють розвитку запальних процесів, що проявляється у болях і симптомах тріади Шарко[18].
  • Зони Шарко або істерогенні зони — точки на тілі людини (на потилиці, руках, під ключицею, під молочними залозами, на нижній частині живота й ін.), натискання на які може викликати істеричний припадок у хворих істерією[19].
  • Мікроаневрізми Шарко-Бушара — ураження дрібних судин головного мозку, причиною яких є артеріальна гіпертензія[20].
  • Кристали Шарко-Лейдена — кристалізовані ферменти еозинофілів, що мають форму довгастих пірамід. Зустрічаються в мокроті при бронхіальній астмі, будь-яких рідинах, що містять еозинофіли[21].
  • Перонеальная аміотрофія Шарко-Марі — спадкове захворювання, що проявляється повільно прогресуючою атрофією і слабістю дистальних відділів ніг[22].
  • Синдром Шарко-Вейс-Бекера — комплекс симптомів, що виникають при натисканні на шию в області каротидних синусів: зниження частоти серцевих скорочень, артеріального тиску, запаморочення, непритомність. Спостерігається частіше у чоловіків похилого віку, які страждають на атеросклероз та артеріальну гіпертензію. Непритомність може провокувати тугий комірець чи краватка, різкий нахил або поворот голови, гоління, лікарські втручання тощо[23].
  • Синдром Шарко-Вілбранда пов'язаний із глибокими пошкодженнями потиличної частки мозку, як правило, через інсульт. Проявляється у втраті зору (більшою або меншою мірою) та втратою здатності бачити сни[24].
  • Синдром Ерба-Шарко — спинальний параліч. Починається в дитячому або юнацькому віці, частіше хворіють хлопчики. Характеризується прогресуючою м'язовою слабкістю, поступовим розвитком спастичних розладів, утрудненням ходи, ходою навшпиньках. Атрофія м'язів відсутня, чутливість збережена або ушкоджується незначно[25].

Наукові праці[ред.ред. код]

Основні твори:

  • Sur les divers états nerveux déterminés par l'hypnotisation chez les hystériques, 1882
  • Leçons sur les maladies du système nerveux, 1885–1887
  • Avec Paul Richer, Les Démoniaques dans l'art, Delahaye et Lecrosnier, 1887
  • Avec Paul Richer, Les Difformes et les Malades dans l'art, Lecrosnier et Babé, 1889
  • La foi qui guérit, Félix Alcan, Paris, 1897 Texte en ligne

Російською мовою перекладені:

  • Лекции о болезнях печени, желчных путей и почек, СПб., 1879;
  • Болезни нервной системы, СПб., 1876;
  • О локализациях в болезнях мозга. О мозговых параличах, СПб., 1880, 1885;
  • Клинический очерк большой истерии или истеро-эпилепсии, Харьков, 1886;
  • Брайтова болезнь и интерстициальный нефрит, М., 1882;
  • Альбуминурия, СПб., 1882;
  • О лечении спинной сухотки подвешиванием, 1890.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]