Радегунда: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Створено шляхом перекладу сторінки «Radegund»
(Немає відмінностей)

Версія за 09:50, 24 листопада 2023

Радегунда ( лат. Radegundis; також пишеться Rhadegund, Radegonde або Radigund ; прибл. 520 — 13 серпня 587) — тюрингська принцеса та королева франків, яка заснувала абатство Святого Хреста в Пуатьє . Відома покровителька кількох церков у Франції та Англії, а також Ісусового коледжу в Кембриджі (повна назва якого «Коледж Пресвятої Діви Марії, Святого Іоанна Євангеліста та славетної Діви Святої Радегунди поблизу Кембриджа»).

Життєпис

Церква Св. Радегонди (Пуатьє)

Радегунда народився близько 520 року в сім'ї Бертахара, одного з трьох королів німецької землі Тюрингії . Дядько Радегунди, Герменефред, убив Бертахара в битві та взяв Радегунду до свого будинк. Після спілки з франкським королем Теодоріхом Герменефред переміг свого іншого брата Бадеріха . Однак, розгромивши своїх братів і захопивши контроль над Тюрингією, Германефред відмовився від своєї угоди з Теодоріхом про розділення суверенітету.

У 531 році Теодоріх разом зі своїм братом Хлотаром I (також відомим як Клотер) повернувся до Тюрингії. Разом вони перемогли Германефреда і завоювали його королівство. Хлотар I також оголосив про одруження з Радегундою, забравши її назад до Меровінгської Галлії з собою. Він відправив дитину на свою віллу в Атієсі в Пікардії на кілька років, перш ніж одружитися з нею в 540 році [1].

Радегунда була однією з шести дружин або наложниць Хлотара I (інші п'ять — Гунтевка, яка була вдовою його брата Хлодомера, Гунсіна, Інгунда, сестра Інгунди Арегунда та Вульдетрада, вдова внучатого племінника Клотера Теудебальда). У неї з ним дітей не було. Радегунда була відома своїм благочестям. [2]

До 545 року брат Радегунди залишався останнім вижилим членом тюрингської королівської родини. Хлотар наказав його вбити. Радегунда втекла від двору і звернулася за захистом до Церкви, переконавши єпископа Нуайона Медарда, висвятити її в диякониси . Вона заснувала монастир Сент-Круа в Пуатьє приблизно в 560 році, де доглядала немічних. Вважалося, що Радегунда мала ще й дар зцілення. [2]

Живучи за Уставом для дів Цезарія Арльського, який Радегунда отримала від своєї племінниці Цезарії, черниці повинні були вміти читати й писати, а також приділяти кілька годин на день читанню Святого Письма та, перш за все, копіюванню рукописів, також традиційні завдання, такі як ткацтво та рукоділля. [3] Це Правило суворо обмежувало жінок, аж до того, що черниці Сент-Круа не могли бути присутніми на похоронах Радегунди.

Її абатство було названо на честь реліквії Животворного Хреста, яку Радегунда отримала від візантійського імператора Юстина II . Хоча єпископ Маровеус з Пуатьє відмовився встановити його в абатстві, на прохання Радегунди король франків Сігіберт I послав Євфронія з Тура до Пуатьє для проведення церемонії. Щоб відсвяткувати отримання реліквії та її встановлення на острові Сент-Круа, Венанцій Фортунат склав низку гімнів, у тому числі знаменитий Vexilla Regis, який вважається одним із найвизначніших християнських гімнів, коли-небудь написаних, який досі співається на службах у Страсну п’ятницю, на Вербну неділю, а також Воздвиження Хреста Господнього

Радегунда був близьким другом Юніана Мерського. На думку більшості дослідників, Юніан та Радегунда померли в один день, 13 серпня 587 року [4].

Аскетизм

Радегунда була відома своєю аскетичною поведінкою і була описана як «надзвичайна аскетка». [5] [6] Вона дотримувалася веганської дієти [7], відмовляючись від усіх продуктів тваринного походження. Вона не їла нічого, крім бобових і зелених овочів: ні фруктів, ні риби, ні яєць. [5]

Радегунда також утримувалася від вживання вина, меду та пива. Під час посту вона утримувалася від хліба, олії та солі, пила лише трохи води. [5] Вона діяла всупереч порадам інших, які попереджали її, що її крайній аскетизм може призвести до її хвороби. [5] Вона зв’язала свою шию та руки трьома залізними кільцями; через це її тіло було сильно порізане. Одного разу вона нагріла мідний хрест і притиснула його до свого тіла. [6]

Літературні зв'язки

Поет Венанцій Фортунат і єпископ, агіограф та історик Григорій Турський були близькими друзями Радегунду і багато писали про неї. [8] Вона написала латинські вірші Фортунату на табличках, які були втрачені. Здається, вони троє були близькі, і відносини Фортуната з Радегундою, здається, базувалися на дружбі. Є дві поеми, написані у стилі Радегунди, De Excidio Thoringiae та Ad Artachin . Хоча припускають, що їх написав Венанцій, більшість істориків вважають саме її автором. [9]

Похорон Радегунди, на якому були присутні Венанцій Фортунат та Григорій Турський, відбувся через три дні після її смерті. Її поховали в церкві Св. Радегонди в Пуатьє. Її могилу все ще можна знайти в крипті тієї церкви, яка залишається центром відданості їй. У 1260-х роках програма оздоблення церкви передбачала виготовлення та встановлення вітражів, що зображували життя Радегунда. Пізніше вони були значною мірою зруйновані гугенотами .

У своїй книзі Woman Under Monasticism: Chapters on Saint-Lore and Convent Life between 500 AD and 1500 AD (1896) Ліна Еккенштейн привернула увагу сучасних читачів до повстання черниць у Пуатьє після смерті Радегунди, під час якого та потім ще два роки вони відмовлялися прийняти нову абатису, призначену керувати чоловічою католицькою ієрархією. [10]

Атрибутика

Її зазвичай зображують «з царськими мантіями, короною та скіпетром», а поруч є «вовки та дикі звірі», які є ручними в її присутності. Також: "Крос'є і книга. Поле вівса. Білий головний убір, туніка з ліліями, мантія з замками". [11]

Ушанування пам'яті

Церква Святої Радегунди, Грейінгем, Лінкольншир, Англія
Церква Св. Радегунди, Брег (Жировніца), Словенія
Стежка Св. Радегунди, острів Вайт, Англія, названа на честь освячення сусідньої церкви Св. Марії та Св. Радегунди, Вітвелл

Її іменем названо п'ять англійських парафіяльних церков, а також декілька каплиць, зокрема, в Старому соборі Святого Павла, а також у соборах Глостера, Лічфілда та Ексетера. Абатство Св. Радегунди поблизу Дувра було засноване на її честь у 1191 році, а також монастир Лонгліт у Вілтширі . Вона також є покровителькою Коледжу Ісуса в Кембриджі, який був заснований на місці Пріорату Святої Марії та Святої Радегунди XII століття.

На її честь названо паб Св. Радегунда в Кембриджі . Конференц-центр Святого Радагунда на острові Вайт також названий на її честь.

У Франції є багато місць під назвою Сент-Радегонд .

В Австрії є два місця, названі на честь святої Радегунди. Санкт-Радегунд у Верхній Австрії — муніципалітет округу Браунау-ам-Інн, розташований на західній околиці регіону Іннфіртель, де річка Зальцах утворює кордон із німецькою землею Баварія . Святий Радегунд також є тезкою Санкт-Радегунд-бай-Грац, муніципалітету в окрузі Грац-Умгебунг в австрійській землі Штирія .

Поруч із руїнами замку Мюльбург, який можна датувати 704 роком, над селом Мюльберг у Тюрингії в Німеччині можна відвідати фундамент каплиці, присвяченої святій Радегунді.

Примітки

  1. ↑ "Radegund of Thuringia", Epistolae, Columbia University
  2. ↑ а б McNamara, Jo Ann et al, "St. Radigund", Sainted Women of the Dark Ages.(Durham and London: Duke University Press, 1992), pp. 70–86. Архів оригіналу за 3 March 2016. Процитовано 12 November 2006.
  3. ↑ "St Radegund" the nunnery and its history rediscovered", Jesus College Cambridge
  4. ↑ Quelques saints du Poitou et d'ailleurs. n.d. Архів оригіналу за 6 July 2009. Процитовано 7 May 2009.
  5. ↑ а б в г Effros, Bonnie. (2002). Creating Community with Food and Drink in Merovingian Gaul. Palgrave Macmillan. pp. 49-50. ISBN 978-0-312-22736-4
  6. ↑ а б Muir, Elizabeth Gillan. (2019). Women's History of the Christian Church: Two Thousand Years of Female Leadership. University of Toronto Press. p. 46. ISBN 978-1-4875-9385-8
  7. ↑ Mathisen, Ralph; Shanzer, Danuta (2017). Society and Culture in Late Antique Gaul. Revisiting the Sources. Taylor and Francis. с. 235. ISBN 978-1-351-89921-5. OCLC 993683411.
  8. ↑ Curtin, D. P. (August 2010). Life of St. Radegund. ISBN 9781088109267.
  9. ↑ Stevenson, p. 88
  10. ↑ Woman under Monasticism, book review, jstor, Retrieved 2 July 2018
  11. ↑ Francis Bond, Dedications and patron saints of English churches: ecclesiastical symbolism; saints and their emblems, 1914, p. 328

Джерела

  • Gregory of Tours, Glory of the Confessors, translation by R. Van Dam (Liverpool, 1988)
  • Gregory of Tours, Glory of the Martyrs; translated by Raymond Van Dam. Liverpool: Liverpool University Press, 2004.
  • Gregory of Tours, History of the Franks; translation by L. Thorpe (Penguin, 1974: many reprints)
  • Lina Eckenstein, Woman Under Monasticism: Chapters on Saint-Lore and Convent Life between A.D. 500 and A.D. 1500, Cambridge: Cambridge University Press, 1896.
  • Edwards, Jennifer C. Superior Women: Medieval Female Authority in Poitiers' Abbey of Sainte-Croix. Oxford: Oxford University Press, 2019.
  • Glenn, Jason. "Two Lives of Saint Radegund", in Jason Glenn (ed.), The Middle Ages in Texts and Texture: Reflections on Medieval Sources. Toronto: University of Toronto, 2012
  • Labande-Mailfert, Yvonne & Robert Favreau, eds. Histoire de l’abbaye Sainte-Croix de Poitiers: Quatorze siècles de vie monastique. Poitiers: Société des Antiquaires de l’Ouest, 1986.
  • Lillich, Meredith Parsons. The Armor of Light: Stained Glass in Western France, 1250–1325. Berkeley: University of California Press, 1994.
  • Hahn, Cynthia. Portrayed on the Heart: Narrative Effect in Pictorial Lives of Saints from the Tenth through the Thirteenth Century. Berkeley: University of California Press, 2001.
  • Smith, Julia M. H. "Radegundis peccatrix: authorizations of virginity in late antique Gaul", in Philip Rousseau and Emmanuel Papoutsakis (eds), Transformations of Late Antiquity: essays for Peter Brown Vol. 2 (Aldershot: Ashgate, 2009), 303–326.
  • Jane Stevenson (2005). Women Latin Poets: language, gender, and authority, from antiquity to the eighteenth century. Oxford University Press.

Посилання

  • Media related to Saint Radegund at Wikimedia Commons
  • Other Women's Voices Useful guide to some of the works on Radegund including links to on-line materials.
  •  
  •  .mw-parser-output cite.citation{font-style:inherit;word-wrap:break-word}.mw-parser-output .citation q{quotes:"\"""\"""'""'"}.mw-parser-output .citation:target{background-color:rgba(0,127,255,0.133)}.mw-parser-output .id-lock-free a,.mw-parser-output .citation .cs1-lock-free a{background:url("//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/6/65/Lock-green.svg")right 0.1em center/9px no-repeat}.mw-parser-output .id-lock-limited a,.mw-parser-output .id-lock-registration a,.mw-parser-output .citation .cs1-lock-limited a,.mw-parser-output .citation .cs1-lock-registration a{background:url("//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/d/d6/Lock-gray-alt-2.svg")right 0.1em center/9px no-repeat}.mw-parser-output .id-lock-subscription a,.mw-parser-output .citation .cs1-lock-subscription a{background:url("//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/a/aa/Lock-red-alt-2.svg")right 0.1em center/9px no-repeat}.mw-parser-output .cs1-ws-icon a{background:url("//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/4/4c/Wikisource-logo.svg")right 0.1em center/12px no-repeat}.mw-parser-output .cs1-code{color:inherit;background:inherit;border:none;padding:inherit}.mw-parser-output .cs1-hidden-error{display:none;color:#d33}.mw-parser-output .cs1-visible-error{color:#d33}.mw-parser-output .cs1-maint{display:none;color:#3a3;margin-left:0.3em}.mw-parser-output .cs1-format{font-size:95%}.mw-parser-output .cs1-kern-left{padding-left:0.2em}.mw-parser-output .cs1-kern-right{padding-right:0.2em}.mw-parser-output .citation .mw-selflink{font-weight:inherit}Wace, Henry; Piercy, William C., eds. (1911). "Radegundis, St" . Dictionary of Christian Biography and Literature to the End of the Sixth Century (3rd ed.). London: John Murray.
  •  
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Радегунда&oldid=40992503