Аскетизм

Аскеза (від грец.. ασκεσις — «вправа»), аскетизм — вид духовної практики, навмисне самообмеження, самовідданість, або виконання важких обітниць, часом включає в себе самокатування. Мета аскези — досягти певних духовних цілей або набути надприродніх здібностей. Подібна практика поширена у всіх типах традицій і культур. Аскет — людина, що практикує аскезу. У ширшому сенсі аскетизм — спосіб життя, що характеризується самообмеженням, перш за все на задоволення і розкіш; крайня скромність і стриманість. Не слід плутати з недобровільним обмеженнями, пов'язаними з матеріальними труднощами.

Індуїзм

У Стародавній Індії набуття могутності і високого статусу шляхом аскези — Тапас- було винятковим привілеєм брахманів. Аскеза вважалася вірним способом досягти надприродних сил і навіть знайти могутність, що дозволяє стати врівень з богами. За легендою, бог багатства Кубера не народився богом, а став ним після багатьох років суворого подвижництва. Індійські аскети практикували досить екстремальні форми самокатування — місяцями тримали руки над головою або стояли на одній нозі.

Буддизм

У 29 років Гаутама Будда приєднався до п'яти аскетів в надії, що умертвіння плоті приведе його до прозріння і спокою. Після шести років найсуворішої аскези, так і не наблизившись до мети, він розлучився з аскетами і почав вести більш помірний спосіб життя і проводити медитації іншим способом. Він прийшов до висновку, що умертвіння плоті безглуздо, і не слід умертвляти ніякі живі істоти, в тому числі і себе. Цей епізод у житті Будди часто малюють на картинах, що ілюструють його біографію, в храмах. Проте, окремі школи буддизму використовують аскетичні практики — (бхікшу) в монастирському житті. Зокрема — японська школа Тендай. Аскетизм зустрічається також в синкретичних школах на базі буддизму — наприклад, сюгендо.

Іудаїзм

В цілому іудаїзм заперечує аскетизм, однак є течії, які визнають аскетизм:

• Ессеї
• Терапевти
• Кумранська громада
• Назореї
• Рехавіти

Іслам

В ісламі аскетизм практикують дервіші, суфісти та інші.

Християнство

У християнстві аскеза розуміється як прагнення людської волі за допомогою подвигів до стяжіння Божественної благодаті, яка рятує, зцілює, перетворює і відновлює людське єство, яке піддалося гріхопадінню. Аскетизм — це напружене зусилля людини до стяжіння благодаті Святого Духа як запоруки спасіння і Царства Небесного. У християнство термін прийшов з античної культури. Слово походить від дієслова грец. аскео, яке означало майстерне і старанне оброблення грубого матеріалу, прикраса або облаштування житла, вправа, розвиваюча тілесні і душевні сили. Християнство зберегло це слово в значенні напруги, праці, зусилля і вправи. Разом з цим до цього слова додався новий зміст, який не був знайомий язичницького світу. Святитель Феофан Затворник підкреслює, що всі людські подвиги — піст, праця, пильнування, усамітнення, видалення від світу, зберігання почуттів, читання Святого Письма та інші залишаться лише вправами, якщо через них не пройде Божественна благодать. Святитель говорить: «Вступаючи у подвиг, не на ньому зупиняй увагу та серце, але проминай його, як щось стороннє, розкривай себе для благо­даті як готову посудину, повним відданням себе Богові» (Боротьба з пристрастями, 260). Присутність благодаті в людській душі знаменує себе соусложденіем всього духовного, любов'ю до Бога і ближнього, великою кількістю духовних сил для виконання євангельських заповідей. Стяжіння благодаті є живе Богооспілкування. Пости, стриманість, чування, суворий спосіб життя, злидні, що розуміється як нестяжіння, як небажання «мати», як свобода від влади над нами матеріального світу, послух, як перемога над своєю егоїстичної, «індивідуальної» волею і як одне з високих і прекрасних виявлень нашої любові до Бога і ближнього, відлюдництво, як наслідок шукання внутрішньої кліті, де можна «помолитися Батькові в таємниці», повчання в слові Божому, не в сенсі «зовнішнього», так би мовити академічного знання, а як напоєні себе тим духом благодаті життя і богопізнання, який укладено в Священному Писанні і в творах Св. Отців, цнотливість, як подолання плотських «безсловесних» рухів і взагалі «комплексу плоті» через перебування в пам'яті Божої, мужність, довготерпіння і смиренність, співчуття і милостиня, як вираз любові до Бога і ближнього, віра, як той же подвиг любові, — все це може і повинно бути розумним і вільним подвигом людини, але аж поки не прийде всеутверждающее дію Божественної благодаті, доти все це залишиться лише людським дією і отже — тлінним. Все це розуміється у християнства як аскеза.

Джерела інформації

• Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
• Добротолюбие — Аскетизм в Православии
• Исихазм — Аскетизм в Православии
• Опрощение (идеология)
• Аскеты // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.) — СПб., 1890–1907.