Вільгельм Майбах: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
переписано
Рядок 1: Рядок 1:
{{Особа
{{Особа}}
'''А́вгуст Вільге́льм Ма́йбах''' ({{lang-de|August Wilhelm Maybach}} {{IPA|[ˈvɪlhɛlm ˈmaɪbax]}}); [[9 лютого]] [[1846]], [[Гайльбронн]]&nbsp;— [[29 грудня]] [[1929]], [[Штутгарт]])&nbsp;— один з німецьких піонерів в галузі автомобілебудування<ref name="wilhelmPioneer">{{книга |автор= Konrad Reif |заголовок= Gasoline Engine Management: Systems and Components |видавництво= Springer |рік= 2014 |сторінок= 354 |сторінки= 4 |isbn= 9783658039646 }}</ref>, підприємець, співзасновник автомобільної компанії [[Daimler-Motoren-Gesellschaft]], конструктор першого автомобіля під торгівельною маркою «Mercedes». За свої інженерні досягнення ще за життя отримав прізвисько «Король конструкторів»<ref name="wilhelmPioneer"/><ref>{{книга |автор= Jean Williams |заголовок= A Contemporary History of Women's Sport, Part One: Sporting Women, 1850-1960 |видавництво= Routledge |серія= Routledge Research in Sports History |том= 3 |рік= 2014 |сторінок= 418 |сторінки= 98 |isbn= 9781317746669 |посилання = https://books.google.com.ua/books?id=xL1wAwAAQBAJ&pg=PA98}}</ref>.
| ім'я =Вільгельм Майбах
| зображення =Wilhelm-maybach-1900.jpg
| розмір_зображення = 200px
| підпис_зображення =
| відомий_(відома) =
| рід_діяльності =інженер та підприємець, конструктор
| титул =
}}
'''Вільге́льм Ма́йбах''' ({{lang-de|August Wilhelm Maybach}}; [[9 лютого]] [[1846]], [[Гайльбронн]]&nbsp;— [[29 грудня]] [[1929]], [[Штутгарт]])&nbsp;— німецький інженер та підприємець, конструктор першого «[[Mercedes-Benz|Мерседеса]]». Засновник фірми [[Maybach]].


== Життєпис ==
== Життєпис ==
Август Вільгельм Майбах народився 9 лютого 1846 року у родині столяра в місті [[Гайльбронн]] у князівстві Вюртенберг. У восьмирічному віці родина Вільгельма перебралася з Левінштейна поблизу Гайльбронна до столиці князівства&nbsp;— [[Штутгарт]]а. Однак за два роки його батько та мати померли, і хлопець став круглим сиротою.


=== Ранні роки і початок кар'єри (1846—1882) ===
Його взяли на виховання до Братського дому пастора Вернера. Там здібному хлопцеві дали можливість навчатися та практикуватися на машинобудівному заводі в [[Ройтлінген]]і. З [[1863]] року технічним директором цього заводу став [[Готліб Даймлер]], який звернув увагу на Майбаха, довгі роки вони працювали разом над конструюванням двигунів. В [[1882]] році Майбах та Даймлер покинули підприємство і заснували власну компанію.
Вільгельм Майбах народився у місті [[Гайльбронн]] ([[Королівство Вюртемберг]]), 9 лютого 1846 року у сім'ї столяра Шрайнерса Крістіана Майбаха та його дружини Луїзи. Коли Вільгельму було 8 років його сім'я перебралась з [[Левенштайн]]а до [[Штутгарт]]а. У 1856 році померла його мати. Через два роки після смерті матері батько, швидше за все, вирішив покінчити життя самогубством, утонувши<ref>''Susanne Eckelmann'' [https://www.dhm.de/lemo/biografie/wilhelm-maybach Wilhelm Maybach 1846—1929] // Deutsches Historisches Museum, Berlin. 14 September 2014</ref>. Майбах виріс у дитячому будинку в Ройтлінгені, яким опікувався відомий у той час місцевий пастор {{не перекладено|Густав Вернер (пастор)|Густав Вернер|de|Gustav Werner (Pfarrer)}} і у якому виховувались та навчались сироти з бідних сімей. Там Вільгельм, завдяки допомозі керівника організації, здобув професію кресляра та конструктора: у віці 15 років удень він проходив практику в майстерні та конструкторському бюро заводу, увечері брав уроки з креслення та природничих наук у міській школі, а потім і з математики та фізики у міському училищі.
[[Файл:Stuttgart-cannstatt-daimler-gewaechshaus.jpg|thumb|280px|Оранжерея з прибудовою у саду Готтліба Даймлера у Каннштадті]]
Тоді ж він уперше зустрів [[Готтліб Даймлер|Готтліба Даймлера]], який у 1863 році став технічним директором заводу у Ройтлінгені. На той момент Вільгельму, вже кваліфікованому конструктору, було 19 років. До обов'язків Г. Даймлера також входило шефство над притулком. Помітивши зусилля юнака він взяв його як свого головного помічника&nbsp;— на роль, яку Вільгельм Майбах відігравав до смерті Готтліба у 1900 році.


У 1869 році Г. Даймлер перебрався до [[Карлсруе]] і влаштувався на завод компанії «Машіненбау Гезельшафт» ({{lang-de|Maschinenbau-Gesellschaft AG}}), яка виробляла важкі локомотиви. Майбах пішов за ним. У 1872 році Готтлібу запропонували посаду технічного директора фірми [[Deutz AG|Gasmotoren-Fabrik Deutz AG]], що належала [[Ніколаус Отто|Ніколаусу Отто]] і {{не перекладено|Ойґен Лянґен|Ойґену Лянґену|de|Eugen Langen}}. Роботу отримав і Майбах, ставши головним конструктором. На той час фірма займалась виробництвом стаціонарних двигунів внутрішнього згоряння. У 1876 році Майбах взяв участь у [[Всесвітня виставка 1876|Всесвітній виставці у Філадельфії]] (США) з презентацією двигунів фірми «Deutz». Після повернення до [[Кельн]]а у 1877 році він зосередився на удосконаленні чотиритактової версії двигуна внутрішнього згоряння з метою підготовки його до комерційного рівня.
[[1883]] року Майбах створив перший вдалий двигун, що працював на світильному газі. Вже за два роки він сконструював двигун, що працював на рідкому паливі з [[карбюратор]]ом і був використаний Даймлером у першому мотоциклі. 10 листопада 1885 вони встановили розроблений ними [[двигун внутрішнього згорання]] на дерев'яний велосипед, який зробив цього дня свою першу поїздку.


У 1878 році Вільгельм оженився на Берті Вільгельміні Габермаз ({{lang-de|Bertha Wilhelmine Habermaas}}), подрузі дружини Даймлера Емми Кунц. Члени її родини були землевласниками, також керували поштою у [[Маульбронн]]і. 6 липня 1879 року у них народився син [[Карл Майбах|Карл]], перший з трьох дітей.
На [[Всесвітня виставка (1889)|Всесвітній виставці]] в Парижі [[1889]] року конструктори презентували свій самохідний екіпаж із першим в історії двоциліндровим V-подібним двигуном, створеним Майбахом. Цю машину прийнято вважати одним з перших автомобілів, потужність якого перевищувала кінську силу.


Готтліб і Вільгельм, бачачи недосконалість продукції фірми, розвивали ідею створення легшого і меншого за розмірами двигуна внутрішнього згоряння для транспортних засобів. Керівництво компанії не підтримало починання інженерів, у зв'язку з чим у 1880 Даймлер вирішив покинути підприємство і відкрити в Каннштадті (передмістя Штуттгарта) власну справу. Як компенсацію за патенти, видані на його ім'я, компанія видала Готтлібу 112 000 золотих марок власними акціями. Майбах також покинув фірму й пішов за своїм другом.
У [[1890]] Вільгельм Майбах збудував перший 4-х циліндровий чотиритактний двигун. Машина важила 153&nbsp;кг, давала потужність 5 кінських сил при 620 обертах на хвилину.


У жовтні 1882 року Вільгельм переїхав на Таубенхаймштрассе ({{lang-de|Taubenheimstrasse}}) в {{не перекладено|Каннштатт|Каннштадті|de|Bad Cannstatt}}, ([[Штутгарт]]), де перед тим Даймлер придбав будинок за 75000 [[Німецька золота марка|золотих марок]]. Разом вони доставили цегляну прибудову до заскленого літнього будинку (оранжереї) у саду, що стала їхньою майстернею. Підсобне приміщення перетворили на кабінет, у решті приміщення створили майстерню для випробувань. Їхня активна діяльність насторожила сусідів, які запідозрили, що вони займаються фальсифікатом. Поліція провела рейд за їх відсутності, використовуючи ключ від садівника, але знайшла лише двигуни.
В [[1892]] конструктор разом з [[Готліб Даймлер|Готлібом Даймлером]] створив чотирициліндровий двигун «Фенікс» потужністю 23 кінські сили, який уперше встановили на спортивне авто одного зі співвласників підприємства консула Австро-Угорщини у [[Ніцца|Ніцці]] Еміля Єлінека, котрий виграв гірські перегони під псевдонімом Мерседес. Це було ім'я доньки консула, яке стало торговельною маркою нових потужних автомобілів Mercedes.
[[Файл:Mercedes-simplex-508.jpg|thumb|Автомобіль «Мерседес»]]
[[Файл:Maybach Zeppelin Fri.jpg|thumb|left|Автомобіль «[[Maybach|Майбах]]» типу «Цеппелін»]]
[[Файл:Grab maybach cannstatt.jpg|thumb|Могила В. Майбаха]]


Спільна робота двох винахідників була спрямована на створення швидкохідного двигуна, що міг би урухомлювати транспортні засоби. Для цього було необхідно впритул зайнятися системою запалювання й позбутися усіх недоліків конструкції складного керування запалюванням.
В [[1893]] Вільгельм Майбах розробив карбюратор сопла інжекції, попередника сучасного карбюратора.


=== Перші двигуни (1882—1890) ===
Коли в [[1900]] Даймлер помер, Вільгельм Майбах разом з його сином Паулем продовжили керувати компанією «[[Daimler-Motoren-Gesellschaft]]», причому практично все управління фірмою узяв на себе Майбах. Пізніше, в [[1907]] році, він разом зі своїм сином Карлом заснував власну фірму з виробництва двигунів «Maybach Motoren-Werke». Поряд із автомобільними двигунами фірма конструювала та виробляла мотори для дирижаблів та літаків.
[[Файл:Daimler Reitwagen color drawing 1885 DE_patent 36423.jpg|thumb|Графічне зображення до патенту за №&nbsp;36-432 на конструкцію мотоцикла]]
[[Файл:Daimler Standuhr engine 2 Mercedes-Benz Museum.jpg|thumb|right|Двигун із жартівливою назвою «підлоговий годинник»]]
16 грудня 1883 року<ref>{{книга |автор= Len Larson |заголовок= Dreams To Automobiles |видавництво= Xlibris Corporation |рік= 2008 |сторінок= 424 |сторінки= 183 |isbn= 9781469101040 |посилання= https://books.google.com.ua/books?id=zSCLAAAAQBAJ&pg=PT181}}</ref>, Даймлер і Майбах запатентували свій перший двигун, що працював на [[лігроїн]]і. Новий силовий агрегат розвивав 750 об/хв і відповідав вимогам Даймлера щодо маси і габаритних розмірів. До 1884 року було виготовлено уже три таких двигуни.
До кінця 1885 року Майбах і Даймлер розробили перший зі своїх двигунів, який розглядається як попередник усіх сучасних бензинових двигунів. До його конструкції увійшли:
* одиничний горизонтально розташований циліндр;
* повітряне охолодження;
* велике чавунне махове колесо (маховик) ;
* революційна жарова трубка для запалювання (патент DRP №&nbsp;28-022);
* випускний клапан, керований від кулачкового вала.
Частота обертання вихідного вала двигуна сягала 600 об/хв, тоді як більшість інших двигунів того часу видавали від 120 до 180 об/хв.

Наступною, надзвичайно важливою для всіх подальших конструкцій ДВЗ стала розробка випарного карбюратора у 1885 році, що дозволило замість світильного газу використовувати рідке паливо. Новий силовий агрегат, тепер уже з вертикальним розташуванням циліндра, мав такі особливості:
* потужність в 1 [[Кінська сила|к. с.]] при 600 об/хв;
* робочий об'єм двигуна становив 100 куб. см;
* ізольований циліндр з нерегульованою жаровою трубкою (патент DRP №&nbsp;28-022)

Даймлер дав новому творінню назву ''Standuhr'', що дослівно означає «підлоговий годинник», через схожість з маятниковим годинником.

В. Майбах вмовив Готтліба встановити меншу версію такого двигуна на дерев'яний велосипед, що в результаті привело до появи у листопаді 1885 року моделі «{{не перекладено|Daimler Reitwagen}}»&nbsp;— першого у світі мотоцикла з двигуном внутрішнього згоряння, що працював на продуктах нафтопереробки<ref name=Falco1999>{{книга |автор=Charles M. Falco, Guggenheim Museum Staff |рік=1998 |заголовок=The Art of the Motorcycle |видавництво=Harry N. Abrams |isbn=0-89207-207-5 |сторінки=24—31, 98—101}}</ref><ref name=Schafer1985>{{стаття |автор= Louis Schafer |заголовок= In the Beginning |посилання= https://books.google.com/books?id=_vkDAAAAMBAJ&pg=RA1-PA42 |видання= {{не перекладено|American Motorcyclist}} |видавництво= American Motorcyclist Association |рік=1985 |сторінки= 42—43 |archivedate= 2014-06-27 |archiveurl= https://web.archive.org/web/20140627123450/http://books.google.com/books?id=_vkDAAAAMBAJ&pg=RA1-PA42 }}</ref><ref>{{книга |автор= Gunter Haug |заголовок= Gottlieb Daimler - Der Traum vom Fahren |видавництво= Masken-Verlag |рік= 2010 |сторінок= |сторінки= |isbn= 978-3939500278 |посилання= }}</ref><ref name="daimleragGW">{{cite web |url= http://media.daimler.com/marsMediaSite/en/instance/ko/Gottlieb-Daimler-Wilhelm-Maybach-and-the-Grandfather-Clock.xhtml?oid=9361413 |title= Gottlieb Daimler, Wilhelm Maybach and the "Grandfather Clock" |publisher= Daimler AG |lang= en |archiveurl= https://archive.today/20170104131721/http://media.daimler.com/marsMediaSite/en/instance/ko/Gottlieb-Daimler-Wilhelm-Maybach-and-the-Grandfather-Clock.xhtml?oid=9361413 |archivedate= 2017-01-04 |accessdate= 2017-01-04 |deadurl= yes }}</ref> (патент DRP №&nbsp;36-423<ref name="GrafVon">{{книга |автор= Hans Christoph Seherr-Thoss (Graf von) |заголовок= Die deutsche Automobilindustrie |видавництво= Deutsche Verlag Anstalt |рік=1979 |сторінок= 656 |сторінки= 5—6 |isbn= 3421022844 |isbn2=9783421022844 |видання= 2-nd ed.}}</ref>&nbsp;— «автомобіль з газовим або нафтовим двигуном»). Мотоцикл (тоді називався «моторний велосипед») мав з обох боків два маленькі колеса для стійкості. Мотор, що обертався з постійною частотою, розвивав потужність 0,5 к.с<ref name="Towards">{{книга |автор= Ronald M. Dell, Patrick T. Moseley, David A. J. Rand |заголовок= Towards Sustainable Road Transport |видавництво= Academic Press |рік=2014 |сторінок= 368 |сторінки= 40 |частина= Chapter 1. The Evolution of Unsustainable Road Transport |isbn= 0124046916 |isbn2= 9780124046917 |посилання= https://books.google.com.ua/books?id=rVcXAwAAQBAJ&pg=PA40 }}</ref>. Двоступінчаста пасова передача дозволяла рухатися зі швидкістю до 12 км/год.

17-річний син Даймлера [[Пауль Даймлер|Пауль]] став першим випробувачем мотоцикла<ref name="november1885">{{cite web |url= http://media.daimler.com/marsMediaSite/en/instance/ko.xhtml?oid=9914922 |title= Mercedes-Benz Classic: November 1885: Daimler riding car travels from Cannstatt to Untertürkheim |date= 21 жовтня 2010 |location= [[Штутгарт|Stuttgart]] |publisher= Daimler AG Media |lang= en |archiveurl= https://archive.today/20170227111346/http://media.daimler.com/marsMediaSite/en/instance/ko.xhtml?oid=9914922 |archivedate= 2017-02-27 |accessdate= 27.02.2017 |deadurl= yes }}</ref>. 18 листопада 1885 року він проїхав на ньому шлях у 3&nbsp;км від Каннштадта в бік Унтертюркгайма (район Штуттгарта)<ref name= Gardiner1997>{{книга |заголовок= Classic motorcycles |автор= Mark Gardiner |видавництво= MetroBooks |рік=1997 |isbn= 1-56799-460-1 |сторінки=16 }}</ref><ref name=Brown2005>{{книга |автор=Roland Brown |рік=2005 |заголовок=The Ultimate History of Fast Motorcycles |посилання=https://archive.org/details/ultimatehistoryo0000brow_r9e4 |видавництво= Parragon Pub. |isbn=1-4054-5466-0 |місце= Bath, UK |сторінки= [https://archive.org/details/ultimatehistoryo0000brow_r9e4/page/6 6]}}</ref><ref name="Guinness">{{книга |автор= L. J. K. Setright |заголовок= Guinness Book of Motorcycling Facts and Feats |видавництво= Sterling Pub Co Inc |сторінок= 256 |сторінки= 12—18 |рік=1980 |isbn= 978-0851122007}}</ref>. Згадується, що під час цієї поїздки сидіння транспортного засобу не раз перегрівалось і спалахувало<ref name="bible">{{книга |автор= Марк Линдеманн |заголовок= Библия байкера. 291 непреложный закон о снаряжении, вождении и ремонте |видавництво= Эксмо |рік=2016 |сторінок= 256 |сторінки= 14—15 |isbn= 978-5-699-89871-8 |посилання= https://books.google.com.ua/books?id=lv_vDQAAQBAJ&pg=PA14 }}</ref><ref name=Brown2004>{{книга |заголовок= History of the Motorcycle |автор= Roland Brown |видавництво= Parragon Pub. |рік=2004 |isbn= 1-4054-3952-1 |сторінок= 192 |сторінки=10—11 }}</ref><ref name="Guinness">{{книга |автор= L. J. K. Setright |заголовок= Guinness Book of Motorcycling Facts and Feats |видавництво= Sterling Pub Co Inc |сторінок= 256 |сторінки= 12—18 |рік=1980 |isbn= 978-0851122007}}</ref>, що було спричинене високою температурою системи запалювання, яка була розташована під сидінням. Згодом Вільгельм Майбах особисто протестував мотоцикл. Саме цей винахід додав авторитету майстерні Даймлера і Майбаха і послужив базою для майбутніх розробок. Тим не менше, після створення «Daimler Reitwagen» компанія Даймлера більше ніколи не поверталась до конструювання мотоциклів, зайнявшись виробництвом двигунів, а згодом і автомобілів<ref name="Guinness"/>.

У цей же час у Вільгельма народилась друга дитина&nbsp;— син Адольф.
[[Файл:Daimler Motor-Quadricycle.JPG|thumb|left|Самохідний екіпаж [[Daimler Stahlradwagen]] (1889)]]

У 1887 році В.Майбах і Г. Даймлер отримали свої перші патенти за кордоном. З часом продажі двигунів зросли, в основному завдяки моторному човну «Neckar», представленому у 1887 році, що розвивав швидкість у 6 [[Вузол (одиниця швидкості)|вузлів]]. У червні 1887 року Даймлер купив землю у Каннштадті. Нова майстерня розташувалась поза межами міста за адресою ''Ludwig Route 67'', так як мер Каннштадта не дозволив розміщати фабрику в місті. На нове виробництво було найнято 23 працівники. Даймлер зайнявся комерційними питаннями а Майбах очолив конструкторський відділ.

В 1889 году інженери сконструювали свій перший самохідний екіпаж (прототип автомобіля) «[[Daimler Stahlradwagen]]», повністю виготовлений у своїй майстерні. Транспортний засіб був оснащений першим в історії двоциліндровим V-подібним двигуном, створеним Майбахом. Цю машину прийнято вважати одним з перших автомобілів, потужність якого перевищувала одну кінську силу. У тому ж році Майбах представляв цю розробку на [[Всесвітня виставка 1889|Всесвітній виставці у Парижі]].

Навесні 1890 року Вільгельм Майбах сконструював перший 4-циліндровий, чотиритактний двигун потужністю 5 к.с. при 620 об/хв.

=== Daimler-Motoren-Gesellschaft (1890—1907) ===
{{main|Daimler-Motoren-Gesellschaft}}
У 1890 році Готтліб Даймлер разом зі своїми партнерами, Вільгельмом Майбахом і фінансистом Максом Дуттенгофером ({{lang-de|Max Duttenhofer}}), заснували в Каннштадті компанію [[Daimler-Motoren-Gesellschaft]] (DMG, Даймлер-Моторен-Гезелльшафт)<ref>{{cite web |url= https://www.mercedes-benz.com/en/mercedes-benz/classic/history/corporate-history/ |title= Corporate history of Mercedes-Benz |publisher= Mercedes-Benz |lang= en |archiveurl= https://archive.today/20160712092357/https://www.mercedes-benz.com/en/mercedes-benz/classic/history/corporate-history/ |archivedate= 2016-07-12 |accessdate= 2016-12-22 }}</ref><ref>{{cite web |url= https://mercedes-benz-publicarchive.com/marsPublic/en/instance/ko/Formation-of-Daimler-Motoren-Gesellschaft-DMG.xhtml?oid=4909535 |title= Formation of Daimler-Motoren-Gesellschaft (DMG) |publisher= Mercedes-Benz |lang= en |archiveurl= https://archive.today/20161222082406/https://mercedes-benz-publicarchive.com/marsPublic/en/instance/ko/Formation-of-Daimler-Motoren-Gesellschaft-DMG.xhtml?oid=4909535 |archivedate= 2016-12-22 |accessdate= 2016-12-22 }}</ref>. Окремі історики назвали цю подію «угодою з дияволом»<ref>{{cite web |author=Georg Etscheit |location=Гамбург |url=http://zeus.zeit.de/text/2004/15/M-Daimler |title=momente der entscheidung: Der Tüftler im Glashaus: Wirtschaft |lang=de |publisher=[[Die Zeit]] |date=2004-04-01 |accessdate=2017-01-04 |archiveurl=https://archive.today/20170104081633/http://www.zeit.de/2004/15/M-Daimler |archivedate=2017-01-04 }}</ref> так як наступне десятиліття було надто хаотичним для обох винахідників. Основним профілем нового підприємства стало виробництво малогабаритних високошвидкісних двигунів внутрішнього згоряння для наземного, водного та повітряного транспорту. Майбах очолив конструкторський відділ. У цей час він працював над переходом від газового пального до продуктів, отриманих з нафти, які до цього використовувалися лише як засоби чистки та продавалися в аптеках.

28 листопада 1890 року компанію DMG було перетворено в акціонерне товариство. Через розбіжності між акціонерами у стратегії розвитку компанії 11 лютого 1891 року Майбах її покидає і починає працювати самостійно. Наприкінці 1992 року він відкрив майстерню в орендованому приміщенні готелю «Hermann», де були задіяні 17 працівників, п’ятьом з яких заробітну платню забезпечував Г. Даймлер.

У 1893 році, майже одночасно з угорцем [[Донат Банкі|Донатом Банкі]], Майбах розробив карбюратор, де було використано метод емульсійного сумішоутворення розпиленням, у наступному&nbsp;— отримав патент на конструкцію гідравлічних гальм, а ще через рік з'явився його двоциліндровий рядний двигун «[[Daimler Phönix|Phönix]]». Спочатку він розвивав потужність 2,5 к. с. при 750 об/хв, але конструкція поступово удосконалювалась, і у 1896 році потужність досягла 5 к. с.
[[Файл:DMG-lastwagen-cannstatt-1896.jpg|thumb|Daimler Motor-Lastwagen (1896)]]
Через фінансові проблеми Даймлер був змушений покинути посаду технічного директора DMG і пішов у відставку у 1893 році, що завдало шкоди престижу DMG. Однак у 1894 році британський промисловець [[Фредерік Річард Сіммс|Фредерік Сіммс]] придбав права на двигун «Phoenix» за 350 000 марок що стабілізувало фінансове становище компанії. Він також поставив умову, щоб Даймлер був знову прийнятий на роботу. У 1895 році компанія DMG випустила свій 1000-й двигун, а Майбах також повернувся на посаду головного інженера, отримавши акції на суму 30 000 золотих марок за своїм первинним контрактом з Готлібом Даймлером.

1 жовтня 1896 DMG продала компанії «British Motor Syndicate» (Лондон) першу в світі вантажівку з двоциліндровим двигуном потужністю 4 к. с. та вантажопідйомністю 1500 кг (модель «[[Daimler Motor-Lastwagen]]», замовлення №. 81). Через рік компанія представила «[[Daimler Phönix]]»&nbsp;— перший тип автомобіля з розташуванням двигуна у передній частині<ref>{{книга |автор= Wise David Burgess |заголовок= Daimler: Founder of the Four-Wheeler |видавництво= Orbis |рік= 1974 |том= 5 |сторінок= |сторінки= 481–483 |isbn= |серія= World of Automobiles }}</ref>.
[[Файл:Mercedes 35hp_by Wilhelm Maybach.jpg|thumb|right|«[[Mercedes 35 PS]]» перший автомобіль під торговою маркою «Мерседес»]]
Під враженням від роботи Вільгельма австрійський підприємець і автогонщик [[Еміль Єллінек]] пообіцяв купити партію з 36 автомобілів, за умови, якщо Майбах створить перегоновий автомобіль за його специфікаціями. За період між квітнем і жовтнем 1900 року Вільгельм спроєктував автомобіль, що отрима назву «[[Mercedes 35 PS]]». Новий транспортний засіб мав довжину колісної бази 2245&nbsp;мм, широку колію у 1400&nbsp;мм та оснащувався 4-циліндровим двигуном потужністю у 35 к.с., що мав два [[карбюратор]]и. На ті часи розробка Вільгельма стала новим словом у техніці. При роботі над автомобілем Майбах використав власні винаходи: трубчастий радіатор системи охолодження і 4-ступінчасту [[коробка передач|коробку передач]]. Модель, як і двигун автомобіля (''Daimler-Mercedes''), назвали на честь дочки автогонщика [[Мерседес Єллінек|Мерседес]]. Було отримано велику кількість замовлень на автомобіль, що остаточно переконало керівництво фірми DMG у тому, що автомобільній промисловості належить майбутнє. Виробництво було значно розширене, зросло число працівників підприємств. Компанія DMG офіційно зареєструвала торгівельну марку «Mercedes» у липні 1902 року.

У 1904 році Майбах розробив перший 6-циліндровий двигун потужністю 70 к. с. У 1906 році він конструює перегоновий двигун потужністю 120 к. с. з підвісними вентилями впуску у випуску, розподільчим валом і системою подвійного запалювання.

По кар'єрній драбині Вільгельм Майбах піднявся до посади технічного директора компанії [[Daimler-Motoren-Gesellschaft]], але через розбіжності з керівництвом у 1907 році вдруге вже остаточно покинув компанію

=== «Цеппеліни» (1907—1909) ===
[[Файл:LZ4 after Echterdingen disaster.jpg|thumb|right|Аварія дирижабля LZ4]]
У 1900 році Майбах познайомився з графом [[Фердинанд фон Цеппелін|Фердинандом фон Цеппеліном]], який прагнув покращити двигуни дирижаблів «[[Цепелін LZ 1]]». Майбах виготовив для нього декілька силових агрегатів потужністю 150 к.с. за ескізами, зробленими його сином Карлом.

У 1908 році граф Цеппелін намагався продати свої моделі LZ3 і LZ4 уряду. 5 серпня того ж року модель LZ4 впала на ряди дерев після спроби зробити аварійну посадку через відмову двигунів. Однак це не послужило причиною згортання виробництва, а компанія отримала пожертви після аварії. Згодом граф Цеппелін заснував підприємство [[Luftschiffbau Zeppelin GmbH]], яке налагодило виробництво дирижаблів під торговою маркою «|Цеппелін». Двигуни для цих літальних апаратів розробляв Вільгельм Майбах.

=== Maybach-Motorenbau GmbH (1909—1929) ===
[[Файл:Flugmotor MB IV a seitlich.JPG|thumb|Шестициліндровий віаційний двигун Maybach Mb.IVa (1916)]]
Через два роки після виходу з компанії DMG Вільгельм Майбах разом із своїм сином [[Карл Майбах|Карлом]] спільно з графом Цеппеліном заснував в Біссінгені Luftfahrzeug-Motorenbau GmbH (Компанія з виробництва авіаційних двигунів) як дочірню компанію Luftschiffbau Zeppelin GmbH, що займалася проектуванням авіаційних двигунів для дирижаблів «Цепелін»<ref name="aq">{{книга|автор = Tracy Powell|заголовок = Automobile Quarterly: Vol 43, #1|посилання = https://books.google.com.ua/books?id=liUhz-3f7PYC&printsec=frontcover&dq=automobile+quarterly&hl=ru&sa=X&ei=ZArnUOnRIoOZhQeBrYDIBg&ved=0CDsQ6AEwAA#v=onepage&q=maybach&f=false|видавництво = Automobile Heritage Publishing & Communications, LLC, Various|рік = 2003|pages = 13—25|isbn = 9781596130371}}</ref>. Карл Майбах став її директором і займався проєктуванням двигунів, а Вільгельм був технічним консультантом<ref name="bio">{{cite web|url=http://www.dhm.de/lemo/html/biografien/MaybachWilhelm/|title=Biographie: Wilhelm Maybach|lang=de|accessdate=2013-01-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6DR8WxPyZ?url=http://www.dhm.de/lemo/html/biografien/MaybachWilhelm/|archivedate=2013-01-05}}</ref>. У 1912 році компанія перемістилась до [[Фрідріхсгафен]]а і була перейменована на Maybach-Motorenbau GmbH.

У 1916 році Вільгельму Майбаху присвоїли звання почесного доктора [[Штутгартський університет|Штутгартського політехнічного інституту]]. Після [[Перша світова війна|Першої світової війни]] і підписання [[Версальський договір (1919)|Версальського договору]] у 1919 році для Німеччини було встановлено заборону на виробництво дирижаблів. У зв'язку х цим Майбах зайнявся виробництвом дизельних двигунів для військово-морського флоту та залізничного транспорту, а також бензинових двигунів для автомобілів. При цьому в нього не було інтересу до виробництва самих автомобілів.

У той час багато невеликих підприємств з виробництва автомобілів у Німеччині збирали свої власні двигуни, і лише нідерландська компанія була зацікавлена в силових агрегатах Майбаха. Однак Вільгельм відхилив контракт, оскільки він не міг погодитись з його умовами. Натомість він все ж вирішив збирати власні автомобілі і в 1921 завод почав випускати лімузини під торговою маркою «[[Maybach]]». Перша модель, {{не перекладено|Maybach W3||pl|Maybach W3}}, була представлена у 1921 році на автомобільній виставці в Берліні. На ній було встановлено 6-циліндровий двигун, гальмівну систему на чотири колеса, нову систему трансмісії, а максимальна швидкість автомобіля становила 105 км/год. Модель випускалася до 1928; всього було продано 305 одиниць, в основному в кузові седан, оскільки спортивна версія до кузова купе була не такою успішною. Пізніше був представлений новий автомобіль {{не перекладено|Maybach W5||it|Maybach W5}}, вперше оснащений силовим агрегатом в конфігурації [[V-подібний двигун|V12]].

Вільгельм Майбах помер 29 грудня 1929 року в Штутгарті і був похований поряд з [[Готтліб Даймлер|Готтлібом Даймлером]] на кладовищі {{не перекладено|Уфф-Кірхгоф||de|Uff-Kirchhof}}.

== Цікаві моменти ==
Ні Вільгельм, ні його син Карл ніколи не мали у приватному використанні автомобілів власного виробництва<ref>{{книга |автор= Dr. Harry Neiman |заголовок= Wilhelm Maybach The Father of the Mercedes |видавництво= Mercedes-Benz AG: Max-Gerrit von Pein |рік= 1996 |місце= Stuttgart |сторінки= 154 |isbn= 978-3-613-01717-7 }}</ref>. Крім того, у Вільгельма взагалі ніколи не було автомобіля.

{{цитата|Він, що створив основи для сучасних автомобілів, рідко використовував машину для особистих цілей. Він ходив пішки або сідав на трамвай. Вільгельм не володів автомобілем не зважаючи на те, що міг би дозволити собі це<ref>{{книга |автор= Kurt Rathke |заголовок= Wilhelm Maybach. Von der Pferdekutsche zum Mercedes-Wagen. Anbruch eines neuen Zeitalters |видавництво= Verlag Robert Gessler KG |рік= 1953 |сторінок= 463 |сторінки= |isbn= |посилання= }}</ref>. }}

Тепер спадком Вільгельма Майбаха, автомобільними марками «Maybach» («Mercedes-Maybach») і «Mercedes-Benz», володіє концерн [[Mercedes-Benz group AG]].

== Вшанування пам'яті ==
У 1996 році Вільгелма Майбаха уведено до {{не перекладено|Автомобільна зала слави|Автомобільної зали слави||Automotive Hall of Fame}}.

У 2007 році винахідник увійшов до [[Національна зала слави винахідників США|Національної зали слави винахідників]]<ref>[https://www.invent.org/inductees/wilhelm-maybach Wilhelm Maybach] // National Inventors Hall of Fame</ref>.

Іменем Вільгельма Майбаха названі школи у районі Бад-Канштатт ([[Штутгарт]]), в [[Гайльбронн]]і, в районі [[Шпандау]] ([[Берлін]]) та [[Ройтлінген]]і .

У 2005 році на честь свого діда Карла та прадіда Вільгельма меценат та підприємець {{не перекладено|Ульріх Шмід-Майбах|||Ulrich Schmid-Maybach}} заснував {{не перекладено|Фундація Вільгельма та Карла Майбахів|Фундацію Вільгельма та Карла Майбахів||Maybach Foundation}}<ref name="worth">Ryono, Debra. The Maybach Hybrid. worth.com. 4 January 2009. http://www.worth.com/Editorial/Thought-Leaders/Profiles/Profile-Maybach-April-May08.asp. Accessed: 2009-01-04. (Archived by WebCite at https://www.webcitation.org/5daklZV1p)</ref>.


== Примітки ==
== Примітки ==
{{reflist}}
{{reflist|2}}


== Джерела ==
== Література ==
* {{книга |автор= Harry Niemann |заголовок= Mythos Maybach |видавництво= Motorbuch Verlag |рік= 2002 |сторінок= 340 |сторінки= |isbn= 9783613022751 }}
* {{книга |автор= Harry Niemann |заголовок= Mythos Maybach |видавництво= Motorbuch Verlag |рік= 2002 |сторінок= 340 |сторінки= |isbn= 9783613022751 }}
* {{книга |автор= Harry Niemann |заголовок= Maybach - der Vater des Mercedes |видавництво= Motorbuch Verlag |рік= 2000 |сторінок= 328 |сторінки= |isbn= 978-3613020276 }}
* {{книга |автор= Harry Niemann |заголовок= Maybach - der Vater des Mercedes |видавництво= Motorbuch Verlag |рік= 2000 |сторінок= 328 |сторінки= |isbn= 978-3613020276 }}
Рядок 43: Рядок 114:
* [http://www.maybach.org/ Wilhelm & Karl Maybach Foundation] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090303064806/http://www.maybach.org/ |date=3 березня 2009 }} {{ref-en}}
* [http://www.maybach.org/ Wilhelm & Karl Maybach Foundation] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090303064806/http://www.maybach.org/ |date=3 березня 2009 }} {{ref-en}}
{{бібліоінформація}}
{{бібліоінформація}}


{{bio-stub}}

{{DEFAULTSORT:Майбах}}
{{DEFAULTSORT:Майбах}}
[[Категорія:Померли в Штутгарті]]
[[Категорія:Померли в Штутгарті]]

Версія за 12:23, 18 січня 2024

Вільгельм Майбах
нім. Wilhelm Maybach
Ім'я при народженні нім. August Wilhelm Maybach
Народився 9 лютого 1846(1846-02-09)[1][2][…]
Гайльбронн, Штутгарт, Баден-Вюртемберг[1]
Помер 29 грудня 1929(1929-12-29)[1][2][…] (83 роки)
Штутгарт, Веймарська республіка, Німецька імперія
Поховання Уфф-Кірхгофd
Країна  Німеччина
Діяльність інженер, підприємець, винахідник, промисловець
Знання мов німецька
Членство Асоціація німецьких інженерівd
Посада засновник[d]
Діти Карл Майбах
Нагороди

А́вгуст Вільге́льм Ма́йбах (нім. August Wilhelm Maybach [ˈvɪlhɛlm ˈmaɪbax]); 9 лютого 1846, Гайльбронн — 29 грудня 1929, Штутгарт) — один з німецьких піонерів в галузі автомобілебудування[4], підприємець, співзасновник автомобільної компанії Daimler-Motoren-Gesellschaft, конструктор першого автомобіля під торгівельною маркою «Mercedes». За свої інженерні досягнення ще за життя отримав прізвисько «Король конструкторів»[4][5].

Життєпис

Ранні роки і початок кар'єри (1846—1882)

Вільгельм Майбах народився у місті Гайльбронн (Королівство Вюртемберг), 9 лютого 1846 року у сім'ї столяра Шрайнерса Крістіана Майбаха та його дружини Луїзи. Коли Вільгельму було 8 років його сім'я перебралась з Левенштайна до Штутгарта. У 1856 році померла його мати. Через два роки після смерті матері батько, швидше за все, вирішив покінчити життя самогубством, утонувши[6]. Майбах виріс у дитячому будинку в Ройтлінгені, яким опікувався відомий у той час місцевий пастор Густав Вернер[de] і у якому виховувались та навчались сироти з бідних сімей. Там Вільгельм, завдяки допомозі керівника організації, здобув професію кресляра та конструктора: у віці 15 років удень він проходив практику в майстерні та конструкторському бюро заводу, увечері брав уроки з креслення та природничих наук у міській школі, а потім і з математики та фізики у міському училищі.

Оранжерея з прибудовою у саду Готтліба Даймлера у Каннштадті

Тоді ж він уперше зустрів Готтліба Даймлера, який у 1863 році став технічним директором заводу у Ройтлінгені. На той момент Вільгельму, вже кваліфікованому конструктору, було 19 років. До обов'язків Г. Даймлера також входило шефство над притулком. Помітивши зусилля юнака він взяв його як свого головного помічника — на роль, яку Вільгельм Майбах відігравав до смерті Готтліба у 1900 році.

У 1869 році Г. Даймлер перебрався до Карлсруе і влаштувався на завод компанії «Машіненбау Гезельшафт» (нім. Maschinenbau-Gesellschaft AG), яка виробляла важкі локомотиви. Майбах пішов за ним. У 1872 році Готтлібу запропонували посаду технічного директора фірми Gasmotoren-Fabrik Deutz AG, що належала Ніколаусу Отто і Ойґену Лянґену[de]. Роботу отримав і Майбах, ставши головним конструктором. На той час фірма займалась виробництвом стаціонарних двигунів внутрішнього згоряння. У 1876 році Майбах взяв участь у Всесвітній виставці у Філадельфії (США) з презентацією двигунів фірми «Deutz». Після повернення до Кельна у 1877 році він зосередився на удосконаленні чотиритактової версії двигуна внутрішнього згоряння з метою підготовки його до комерційного рівня.

У 1878 році Вільгельм оженився на Берті Вільгельміні Габермаз (нім. Bertha Wilhelmine Habermaas), подрузі дружини Даймлера Емми Кунц. Члени її родини були землевласниками, також керували поштою у Маульбронні. 6 липня 1879 року у них народився син Карл, перший з трьох дітей.

Готтліб і Вільгельм, бачачи недосконалість продукції фірми, розвивали ідею створення легшого і меншого за розмірами двигуна внутрішнього згоряння для транспортних засобів. Керівництво компанії не підтримало починання інженерів, у зв'язку з чим у 1880 Даймлер вирішив покинути підприємство і відкрити в Каннштадті (передмістя Штуттгарта) власну справу. Як компенсацію за патенти, видані на його ім'я, компанія видала Готтлібу 112 000 золотих марок власними акціями. Майбах також покинув фірму й пішов за своїм другом.

У жовтні 1882 року Вільгельм переїхав на Таубенхаймштрассе (нім. Taubenheimstrasse) в Каннштадті[de], (Штутгарт), де перед тим Даймлер придбав будинок за 75000 золотих марок. Разом вони доставили цегляну прибудову до заскленого літнього будинку (оранжереї) у саду, що стала їхньою майстернею. Підсобне приміщення перетворили на кабінет, у решті приміщення створили майстерню для випробувань. Їхня активна діяльність насторожила сусідів, які запідозрили, що вони займаються фальсифікатом. Поліція провела рейд за їх відсутності, використовуючи ключ від садівника, але знайшла лише двигуни.

Спільна робота двох винахідників була спрямована на створення швидкохідного двигуна, що міг би урухомлювати транспортні засоби. Для цього було необхідно впритул зайнятися системою запалювання й позбутися усіх недоліків конструкції складного керування запалюванням.

Перші двигуни (1882—1890)

Графічне зображення до патенту за № 36-432 на конструкцію мотоцикла
Двигун із жартівливою назвою «підлоговий годинник»

16 грудня 1883 року[7], Даймлер і Майбах запатентували свій перший двигун, що працював на лігроїні. Новий силовий агрегат розвивав 750 об/хв і відповідав вимогам Даймлера щодо маси і габаритних розмірів. До 1884 року було виготовлено уже три таких двигуни. До кінця 1885 року Майбах і Даймлер розробили перший зі своїх двигунів, який розглядається як попередник усіх сучасних бензинових двигунів. До його конструкції увійшли:

  • одиничний горизонтально розташований циліндр;
  • повітряне охолодження;
  • велике чавунне махове колесо (маховик) ;
  • революційна жарова трубка для запалювання (патент DRP № 28-022);
  • випускний клапан, керований від кулачкового вала.

Частота обертання вихідного вала двигуна сягала 600 об/хв, тоді як більшість інших двигунів того часу видавали від 120 до 180 об/хв.

Наступною, надзвичайно важливою для всіх подальших конструкцій ДВЗ стала розробка випарного карбюратора у 1885 році, що дозволило замість світильного газу використовувати рідке паливо. Новий силовий агрегат, тепер уже з вертикальним розташуванням циліндра, мав такі особливості:

  • потужність в 1 к. с. при 600 об/хв;
  • робочий об'єм двигуна становив 100 куб. см;
  • ізольований циліндр з нерегульованою жаровою трубкою (патент DRP № 28-022)

Даймлер дав новому творінню назву Standuhr, що дослівно означає «підлоговий годинник», через схожість з маятниковим годинником.

В. Майбах вмовив Готтліба встановити меншу версію такого двигуна на дерев'яний велосипед, що в результаті привело до появи у листопаді 1885 року моделі «Daimler Reitwagen[en]» — першого у світі мотоцикла з двигуном внутрішнього згоряння, що працював на продуктах нафтопереробки[8][9][10][11] (патент DRP № 36-423[12] — «автомобіль з газовим або нафтовим двигуном»). Мотоцикл (тоді називався «моторний велосипед») мав з обох боків два маленькі колеса для стійкості. Мотор, що обертався з постійною частотою, розвивав потужність 0,5 к.с[13]. Двоступінчаста пасова передача дозволяла рухатися зі швидкістю до 12 км/год.

17-річний син Даймлера Пауль став першим випробувачем мотоцикла[14]. 18 листопада 1885 року він проїхав на ньому шлях у 3 км від Каннштадта в бік Унтертюркгайма (район Штуттгарта)[15][16][17]. Згадується, що під час цієї поїздки сидіння транспортного засобу не раз перегрівалось і спалахувало[18][19][17], що було спричинене високою температурою системи запалювання, яка була розташована під сидінням. Згодом Вільгельм Майбах особисто протестував мотоцикл. Саме цей винахід додав авторитету майстерні Даймлера і Майбаха і послужив базою для майбутніх розробок. Тим не менше, після створення «Daimler Reitwagen» компанія Даймлера більше ніколи не поверталась до конструювання мотоциклів, зайнявшись виробництвом двигунів, а згодом і автомобілів[17].

У цей же час у Вільгельма народилась друга дитина — син Адольф.

Самохідний екіпаж Daimler Stahlradwagen (1889)

У 1887 році В.Майбах і Г. Даймлер отримали свої перші патенти за кордоном. З часом продажі двигунів зросли, в основному завдяки моторному човну «Neckar», представленому у 1887 році, що розвивав швидкість у 6 вузлів. У червні 1887 року Даймлер купив землю у Каннштадті. Нова майстерня розташувалась поза межами міста за адресою Ludwig Route 67, так як мер Каннштадта не дозволив розміщати фабрику в місті. На нове виробництво було найнято 23 працівники. Даймлер зайнявся комерційними питаннями а Майбах очолив конструкторський відділ.

В 1889 году інженери сконструювали свій перший самохідний екіпаж (прототип автомобіля) «Daimler Stahlradwagen», повністю виготовлений у своїй майстерні. Транспортний засіб був оснащений першим в історії двоциліндровим V-подібним двигуном, створеним Майбахом. Цю машину прийнято вважати одним з перших автомобілів, потужність якого перевищувала одну кінську силу. У тому ж році Майбах представляв цю розробку на Всесвітній виставці у Парижі.

Навесні 1890 року Вільгельм Майбах сконструював перший 4-циліндровий, чотиритактний двигун потужністю 5 к.с. при 620 об/хв.

Daimler-Motoren-Gesellschaft (1890—1907)

Докладніше: Daimler-Motoren-Gesellschaft

У 1890 році Готтліб Даймлер разом зі своїми партнерами, Вільгельмом Майбахом і фінансистом Максом Дуттенгофером (нім. Max Duttenhofer), заснували в Каннштадті компанію Daimler-Motoren-Gesellschaft (DMG, Даймлер-Моторен-Гезелльшафт)[20][21]. Окремі історики назвали цю подію «угодою з дияволом»[22] так як наступне десятиліття було надто хаотичним для обох винахідників. Основним профілем нового підприємства стало виробництво малогабаритних високошвидкісних двигунів внутрішнього згоряння для наземного, водного та повітряного транспорту. Майбах очолив конструкторський відділ. У цей час він працював над переходом від газового пального до продуктів, отриманих з нафти, які до цього використовувалися лише як засоби чистки та продавалися в аптеках.

28 листопада 1890 року компанію DMG було перетворено в акціонерне товариство. Через розбіжності між акціонерами у стратегії розвитку компанії 11 лютого 1891 року Майбах її покидає і починає працювати самостійно. Наприкінці 1992 року він відкрив майстерню в орендованому приміщенні готелю «Hermann», де були задіяні 17 працівників, п’ятьом з яких заробітну платню забезпечував Г. Даймлер.

У 1893 році, майже одночасно з угорцем Донатом Банкі, Майбах розробив карбюратор, де було використано метод емульсійного сумішоутворення розпиленням, у наступному — отримав патент на конструкцію гідравлічних гальм, а ще через рік з'явився його двоциліндровий рядний двигун «Phönix». Спочатку він розвивав потужність 2,5 к. с. при 750 об/хв, але конструкція поступово удосконалювалась, і у 1896 році потужність досягла 5 к. с.

Daimler Motor-Lastwagen (1896)

Через фінансові проблеми Даймлер був змушений покинути посаду технічного директора DMG і пішов у відставку у 1893 році, що завдало шкоди престижу DMG. Однак у 1894 році британський промисловець Фредерік Сіммс придбав права на двигун «Phoenix» за 350 000 марок що стабілізувало фінансове становище компанії. Він також поставив умову, щоб Даймлер був знову прийнятий на роботу. У 1895 році компанія DMG випустила свій 1000-й двигун, а Майбах також повернувся на посаду головного інженера, отримавши акції на суму 30 000 золотих марок за своїм первинним контрактом з Готлібом Даймлером.

1 жовтня 1896 DMG продала компанії «British Motor Syndicate» (Лондон) першу в світі вантажівку з двоциліндровим двигуном потужністю 4 к. с. та вантажопідйомністю 1500 кг (модель «Daimler Motor-Lastwagen», замовлення №. 81). Через рік компанія представила «Daimler Phönix» — перший тип автомобіля з розташуванням двигуна у передній частині[23].

«Mercedes 35 PS» перший автомобіль під торговою маркою «Мерседес»

Під враженням від роботи Вільгельма австрійський підприємець і автогонщик Еміль Єллінек пообіцяв купити партію з 36 автомобілів, за умови, якщо Майбах створить перегоновий автомобіль за його специфікаціями. За період між квітнем і жовтнем 1900 року Вільгельм спроєктував автомобіль, що отрима назву «Mercedes 35 PS». Новий транспортний засіб мав довжину колісної бази 2245 мм, широку колію у 1400 мм та оснащувався 4-циліндровим двигуном потужністю у 35 к.с., що мав два карбюратори. На ті часи розробка Вільгельма стала новим словом у техніці. При роботі над автомобілем Майбах використав власні винаходи: трубчастий радіатор системи охолодження і 4-ступінчасту коробку передач. Модель, як і двигун автомобіля (Daimler-Mercedes), назвали на честь дочки автогонщика Мерседес. Було отримано велику кількість замовлень на автомобіль, що остаточно переконало керівництво фірми DMG у тому, що автомобільній промисловості належить майбутнє. Виробництво було значно розширене, зросло число працівників підприємств. Компанія DMG офіційно зареєструвала торгівельну марку «Mercedes» у липні 1902 року.

У 1904 році Майбах розробив перший 6-циліндровий двигун потужністю 70 к. с. У 1906 році він конструює перегоновий двигун потужністю 120 к. с. з підвісними вентилями впуску у випуску, розподільчим валом і системою подвійного запалювання.

По кар'єрній драбині Вільгельм Майбах піднявся до посади технічного директора компанії Daimler-Motoren-Gesellschaft, але через розбіжності з керівництвом у 1907 році вдруге вже остаточно покинув компанію

«Цеппеліни» (1907—1909)

Аварія дирижабля LZ4

У 1900 році Майбах познайомився з графом Фердинандом фон Цеппеліном, який прагнув покращити двигуни дирижаблів «Цепелін LZ 1». Майбах виготовив для нього декілька силових агрегатів потужністю 150 к.с. за ескізами, зробленими його сином Карлом.

У 1908 році граф Цеппелін намагався продати свої моделі LZ3 і LZ4 уряду. 5 серпня того ж року модель LZ4 впала на ряди дерев після спроби зробити аварійну посадку через відмову двигунів. Однак це не послужило причиною згортання виробництва, а компанія отримала пожертви після аварії. Згодом граф Цеппелін заснував підприємство Luftschiffbau Zeppelin GmbH, яке налагодило виробництво дирижаблів під торговою маркою «|Цеппелін». Двигуни для цих літальних апаратів розробляв Вільгельм Майбах.

Maybach-Motorenbau GmbH (1909—1929)

Шестициліндровий віаційний двигун Maybach Mb.IVa (1916)

Через два роки після виходу з компанії DMG Вільгельм Майбах разом із своїм сином Карлом спільно з графом Цеппеліном заснував в Біссінгені Luftfahrzeug-Motorenbau GmbH (Компанія з виробництва авіаційних двигунів) як дочірню компанію Luftschiffbau Zeppelin GmbH, що займалася проектуванням авіаційних двигунів для дирижаблів «Цепелін»[24]. Карл Майбах став її директором і займався проєктуванням двигунів, а Вільгельм був технічним консультантом[25]. У 1912 році компанія перемістилась до Фрідріхсгафена і була перейменована на Maybach-Motorenbau GmbH.

У 1916 році Вільгельму Майбаху присвоїли звання почесного доктора Штутгартського політехнічного інституту. Після Першої світової війни і підписання Версальського договору у 1919 році для Німеччини було встановлено заборону на виробництво дирижаблів. У зв'язку х цим Майбах зайнявся виробництвом дизельних двигунів для військово-морського флоту та залізничного транспорту, а також бензинових двигунів для автомобілів. При цьому в нього не було інтересу до виробництва самих автомобілів.

У той час багато невеликих підприємств з виробництва автомобілів у Німеччині збирали свої власні двигуни, і лише нідерландська компанія була зацікавлена в силових агрегатах Майбаха. Однак Вільгельм відхилив контракт, оскільки він не міг погодитись з його умовами. Натомість він все ж вирішив збирати власні автомобілі і в 1921 завод почав випускати лімузини під торговою маркою «Maybach». Перша модель, Maybach W3[pl], була представлена у 1921 році на автомобільній виставці в Берліні. На ній було встановлено 6-циліндровий двигун, гальмівну систему на чотири колеса, нову систему трансмісії, а максимальна швидкість автомобіля становила 105 км/год. Модель випускалася до 1928; всього було продано 305 одиниць, в основному в кузові седан, оскільки спортивна версія до кузова купе була не такою успішною. Пізніше був представлений новий автомобіль Maybach W5[it], вперше оснащений силовим агрегатом в конфігурації V12.

Вільгельм Майбах помер 29 грудня 1929 року в Штутгарті і був похований поряд з Готтлібом Даймлером на кладовищі Уфф-Кірхгоф[de].

Цікаві моменти

Ні Вільгельм, ні його син Карл ніколи не мали у приватному використанні автомобілів власного виробництва[26]. Крім того, у Вільгельма взагалі ніколи не було автомобіля.

Він, що створив основи для сучасних автомобілів, рідко використовував машину для особистих цілей. Він ходив пішки або сідав на трамвай. Вільгельм не володів автомобілем не зважаючи на те, що міг би дозволити собі це[27].

Тепер спадком Вільгельма Майбаха, автомобільними марками «Maybach» («Mercedes-Maybach») і «Mercedes-Benz», володіє концерн Mercedes-Benz group AG.

Вшанування пам'яті

У 1996 році Вільгелма Майбаха уведено до Автомобільної зали слави[en].

У 2007 році винахідник увійшов до Національної зали слави винахідників[28].

Іменем Вільгельма Майбаха названі школи у районі Бад-Канштатт (Штутгарт), в Гайльбронні, в районі Шпандау (Берлін) та Ройтлінгені .

У 2005 році на честь свого діда Карла та прадіда Вільгельма меценат та підприємець Ульріх Шмід-Майбах[en] заснував Фундацію Вільгельма та Карла Майбахів[en][29].

Примітки

  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118579517 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Find a Grave — 1996.
  3. ↑ а б в Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ а б Konrad Reif. Gasoline Engine Management: Systems and Components. — Springer, 2014. — С. 4. — 354 с. — ISBN 9783658039646.
  5. ↑ Jean Williams. A Contemporary History of Women's Sport, Part One: Sporting Women, 1850-1960. — Routledge, 2014. — Т. 3. — С. 98. — 418 с. — (Routledge Research in Sports History) — ISBN 9781317746669.
  6. ↑ Susanne Eckelmann Wilhelm Maybach 1846—1929 // Deutsches Historisches Museum, Berlin. 14 September 2014
  7. ↑ Len Larson. Dreams To Automobiles. — Xlibris Corporation, 2008. — С. 183. — 424 с. — ISBN 9781469101040.
  8. ↑ Charles M. Falco, Guggenheim Museum Staff. The Art of the Motorcycle. — Harry N. Abrams, 1998. — С. 24—31, 98—101. — ISBN 0-89207-207-5.
  9. ↑ Louis Schafer. In the Beginning // American Motorcyclist[en]. — American Motorcyclist Association, 1985. — С. 42—43. Архівовано з джерела 27 червня 2014.
  10. ↑ Gunter Haug. Gottlieb Daimler - Der Traum vom Fahren. — Masken-Verlag, 2010. — ISBN 978-3939500278.
  11. ↑ Gottlieb Daimler, Wilhelm Maybach and the "Grandfather Clock" (англ.). Daimler AG. Архів оригіналу за 4 січня 2017. Процитовано 4 січня 2017.
  12. ↑ Hans Christoph Seherr-Thoss (Graf von). Die deutsche Automobilindustrie. — 2-nd ed. — Deutsche Verlag Anstalt, 1979. — С. 5—6. — 656 с. — ISBN 3421022844.
  13. ↑ Ronald M. Dell, Patrick T. Moseley, David A. J. Rand. Chapter 1. The Evolution of Unsustainable Road Transport // Towards Sustainable Road Transport. — Academic Press, 2014. — С. 40. — 368 с. — ISBN 0124046916.
  14. ↑ Mercedes-Benz Classic: November 1885: Daimler riding car travels from Cannstatt to Untertürkheim (англ.). Stuttgart: Daimler AG Media. 21 жовтня 2010. Архів оригіналу за 27 лютого 2017. Процитовано 27.02.2017.
  15. ↑ Mark Gardiner. Classic motorcycles. — MetroBooks, 1997. — С. 16. — ISBN 1-56799-460-1.
  16. ↑ Roland Brown. The Ultimate History of Fast Motorcycles. — Bath, UK : Parragon Pub, 2005. — С. 6. — ISBN 1-4054-5466-0.
  17. ↑ а б в L. J. K. Setright. Guinness Book of Motorcycling Facts and Feats. — Sterling Pub Co Inc, 1980. — С. 12—18. — 256 с. — ISBN 978-0851122007.
  18. ↑ Марк Линдеманн. Библия байкера. 291 непреложный закон о снаряжении, вождении и ремонте. — Эксмо, 2016. — С. 14—15. — 256 с. — ISBN 978-5-699-89871-8.
  19. ↑ Roland Brown. History of the Motorcycle. — Parragon Pub, 2004. — С. 10—11. — 192 с. — ISBN 1-4054-3952-1.
  20. ↑ Corporate history of Mercedes-Benz (англ.). Mercedes-Benz. Архів оригіналу за 12 липня 2016. Процитовано 22 грудня 2016.
  21. ↑ Formation of Daimler-Motoren-Gesellschaft (DMG) (англ.). Mercedes-Benz. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 22 грудня 2016.
  22. ↑ Georg Etscheit (1 квітня 2004). momente der entscheidung: Der Tüftler im Glashaus: Wirtschaft (нім.). Гамбург: Die Zeit. Архів оригіналу за 4 січня 2017. Процитовано 4 січня 2017.
  23. ↑ Wise David Burgess. Daimler: Founder of the Four-Wheeler. — Orbis, 1974. — Т. 5. — С. 481–483. — (World of Automobiles)
  24. ↑ Tracy Powell. Automobile Quarterly: Vol 43, #1. — Automobile Heritage Publishing & Communications, LLC, Various, 2003. — P. 13—25. — ISBN 9781596130371.
  25. ↑ Biographie: Wilhelm Maybach (нім.). Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 4 січня 2013.
  26. ↑ Dr. Harry Neiman. Wilhelm Maybach The Father of the Mercedes. — Stuttgart : Mercedes-Benz AG: Max-Gerrit von Pein, 1996. — С. 154. — ISBN 978-3-613-01717-7.
  27. ↑ Kurt Rathke. Wilhelm Maybach. Von der Pferdekutsche zum Mercedes-Wagen. Anbruch eines neuen Zeitalters. — Verlag Robert Gessler KG, 1953. — 463 с.
  28. ↑ Wilhelm Maybach // National Inventors Hall of Fame
  29. ↑ Ryono, Debra. The Maybach Hybrid. worth.com. 4 January 2009. http://www.worth.com/Editorial/Thought-Leaders/Profiles/Profile-Maybach-April-May08.asp. Accessed: 2009-01-04. (Archived by WebCite at https://www.webcitation.org/5daklZV1p)

Література

  • Harry Niemann. Mythos Maybach. — Motorbuch Verlag, 2002. — 340 с. — ISBN 9783613022751.
  • Harry Niemann. Maybach - der Vater des Mercedes. — Motorbuch Verlag, 2000. — 328 с. — ISBN 978-3613020276.
  • Harry Niemann. Wilhelm Maybach - König der Konstrukteure. — Motorbuch Verlag, 2001. — 308 с. — ISBN 978-3613017177.
  • Kurt Rathke. Wilhelm Maybach - Anbruch eines neuen Zeitalters. — Robert Gessler, 1953. — 463 с.

Посилання

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вільгельм_Майбах&oldid=41460838