Maybach

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Maybach
Maybach-Manufaktur
Тип Підрозділ концерну Daimler AG Mercedes-Benz Cars
Доля 1960 - компанію купує фірма Daimler-Benz AG
Заснування 23 березня 1909
Засновник(и) Вільгельм Майбах
Закриття (ліквідація) 2012
Причина закриття Низькі продажі
Штаб-квартира Німеччина Німеччина, Штутгарт
Попередні назви Luftfahrzeug-Motorenbau GmbH
Motorenbau GmbH
Ключові особи Карл Майбах
Фердинанд фон Цепелін
Жан Ребель
Галузь Автомобілебудування
Продукція Легкові автомобілі класу люкс
Власник(и) Daimler AG
Сайт Офіційний сайт компанії

Maybach (Майбах) — з 1909 року німецький виробник автомобілів. Штаб-квартира розташована в Штутгарті. У 1960 році компанію купує фірма Daimler-Benz AG. У 2012 році компанія припинила виробництво автомобілів.

Історія[ред.ред. код]

Вільгельм Майбах[ред.ред. код]

Вільгель Майбах народився в 1846 році, він був другим з 5-ти синів тесляра. Коли йому було 8, померла його мати, а ще через 2 роки - і батько. Вільгельм разом з братами потрапив в комуну "Verrein zum Brudeкhaus" ("Товариство братства"), яку очолював колишній вікарій Густав Вернер.

У цій комуні було підприємство - Bruderhaus Maschinenfabrik, в якому сироти навчалися інженерному мистецтву, проте справи йшли не дуже успішно (у фінансовому плані). І в 1863 році на підприємство прибув 29-річний Готтліб Даймлер, який повинен був реорганізувати підприємство, щоб воно стало приносити прибуток. Витративши 6 років життя на цю суміш капіталізму і соціалізму, Даймлер махнув рукою на цю справу і покинув цю фабрику, зробивши вибір на користь фірми Maschinenbau Gesellschaft Karlsruhe, він покликав з собою молодого талановитого Майбаха, з яким познайомився в 1865 році, Майбах якраз в цей час навчався креслярській науці. У 1872 році Даймлер і Майбах переходять працювати у фірму Deutz Gasmotorenfabrik AG, в якій вже працює Ніколаус Аугуст Отто. Отто працював над ідеєю 4-тактного двигуна внутрішнього згоряння, однак, подивившись його креслення, Майбах знайшов помилки і виправив їх, в принципі втіливши в життя цей проект. Ми не знайдемо імені Майбаха в патенті № DRP532 за 1876 рік, там значиться тільки ім'я Отто.

Reitwagen

У 1882 році Даймлер, у якого були дуже напружені стосунки з Отто, йде з фірми, слідом за ним йде його "прийомний син" Майбах. Даймлер пропонує Майбаху, що знаходиться в глибокій депресії, розробити разом легкий високооборотний двигун. За договором розробкою займався Вільгельм, а керував проектом Даймлер. Через рік був готовий перший зразок, який розвивав небачені 600 об/хв, він був запатентований в 1885 році, в тому ж році Майбах патентує "Суперчарджер" (або компресор). Також в 1885листопаді) з'явився перший мотоцикл з дерев'яною рамою "Reitwagen".

Мотоцикл мав 2-швидкісну коробку передач і міг розвивати 12 км/год. За кермом сидів перший байкер у світі - Вільгельм Майбах.

Motorkutsche

Навесні 1886 року Даймлер замовляє екіпаж типу "American" у каретної фірми Wimph & Sohn, парочка встановлює на нього двигун внутрішнього згоряння, але не встигають стати піонерами, оскільки їх всього на кілька місяців випереджає інший талановитий німець, якого всі знають - Карл Бенц, головна відмінність була у кількості коліс у екіпажа, у Бенца був 3-колісний авто.

Daimler Stahlradwagen

У 1889 році виготовляється V2 мотор з розвалом циліндрів в 17 градусів, об'ємом в 600 кубів, він розвивав 1.5 к.с.. Майбах встановлює два таких мотори на квадроцикли, які виставляються на Паризькій виставці, де ця техніка робить фурор.

Тільки у Франції за рік за ліцензією випускають понад 200 моторів, Арманд Пежо і фірма "Панар ет Лавассор" почали масово випускати свої екіпажі з моторами за ліцензією Даймлера.

28 листопада 1890 року КБ, в якому працювало вже 23 співробітника, було реорганізовано в компанію Daimler-Motoren-Gesellschaft, головними акціонерами та фінансистами стали зброярі: виробник пороху - Макс Дуттенхофер і виробник патронів для цього пороху - Вільгельм Лоренц. Однак Майбах не отримує місце головного інженера, а всього лише місце менеджера з продажу патентів, що належали Даймлеру, не дивлячись на те, що це були винаходи Майбаха. У 1891 році Майбах йде з компанії, оскільки на його місце ставлять Густава Візохера.

Майбах починає сам проектувати і патентувати винаходи, проте його фінансово підтримує його покровитель - Готтліб Даймлер. У 1892 році компанію "Даймлер Моторен Гезельшафт" покидає і сам Даймлер, оскільки його інтереси розходяться з фінансистами. Даймлер і Майбах починають разом працювати над новими проектами, при цьому Даймлер знімає цілий цех для їх експериментів, які не проходять даром. Вони разом розробляють двигун серії "Фенікс", конструкцію вантажівок і легкових автомобілів, стільниковий радіатор, 2-жиклерний карбюратор і т.д., однак патентується все це тепер від імені Майбаха.

У 1895 році Даймлер йде на примирення з босами фірми, він обіцяє повернутися за умови, що місце головного інженера візьме Майбах. 8 травня вони повертаються в компанію. Незабаром Майбах на прохання одного багатого клієнта фірми - Єлінека, підданого Австро-Угорщини, який живе в Ніцці, допрацьовує для нього модель Daimler Model N, форсувавши мотор з 6-ти сил до 7.5 к.с..

Daimler 23PS

Однак і цього було мало любителю швидкості, тоді Майбах проектує в 1899 році 23-сильний 4-циліндровий автомобіль з переднім розташуванням двигуна.

Єлінек залишився дуже задоволеним, він запропонував Майбаху відкрити свою справу в Парижі на гроші Вандербільда і Ротшильда. Він пропонував укласти з ним 10-річний контракт і гарантував 100 000 франків щорічної платні плюс дохід з прибутку, проте, не дивлячись ні на які вмовляння, Майбах відмовився покидати своє нажите місце, і Німеччину в тому числі.

Mercedes 35PS

Незабаром Майбаху судилося пережити удари долі - 6 березня 1900 року помирає його давній покровитель, Готтліб Даймлер, а ще через 2 тижні його друг Вільгельм Бауер, не впоравшись з керуванням 23-сильної машини, врізається у скелю під час гонок з підйому на пагорб - La Turbie, і гине. 2 квітня 1900 року Єлінек укладає контракт з фірмою, що стає головним збувальником продукції. Він наполягає на тому, щоб Майбах сконструював більш безпечну машину, ніж "Фенікс-Даймлер", на якому розбився Бауер. У 1901 році з'являється низький і довгий автомобіль, який отримав назву "Мерседес" на ім'я дочки головного дилера фірми - Єлінека.

Цей автомобіль завойовує перше місце в перегонах По, які проходять у Франції, і Майбаха з цього моменту стали називати "Король конструкторів".

У 1903 році помирає голова фірми - Дуттенхофер, і головою стає Лоренц, з яким у Майбаха були дуже погані відносини, через нього він і залишав фірму 12 років тому. Не дивлячись на конфлікти, тим не менш, Майбах будує чудові 4-циліндрові автомобілі Mercedes 90PS в 1903-1904 роках, а в 1906 році - і перший 6-циліндровий автомобіль фірми - 75PS. Терпіння Майбаха скінчилося 1 квітня 1907 року, він залишає фірму, якій присвятив майже 25 років життя.

Всі очікували, що Майбах відкриє свою фірму з виробництва автомобілів, проте в 1908 році Вільгельм Майбах пропонує допомогу своєму старому другу - графу Фердинанду фон Цепеліну, той тільки заснував компанію Luftschiffbau Zeppelin GmbH, з виробництва дирижаблів, а тут його дирижабль LZ-4 зазнав аварії через неполадки двигуна. Майбах починає конструювати двигуни для "Цепелінів".

Заснування компанії[ред.ред. код]

23 березня 1909 року граф вирішує створити дочірнє підприємство своєї компанії, яка б займалася конкретно двигунами, так з'являється фірма Luftfahrzeug-Motorenbau GmbH, однак технічним директором стає не Вільгельм Майбах, а його 30-річний син - Карл Майбах, сам Вільгельм, не дивлячись на свій вік, був головним конструктором фірми.

Карл був не менш обдарованим, ніж його батько. Після університету він проходив практику у фірмі Daimler-Motoren-Gesellschaft, потім перейшов в Maschinenfabrik Esslingen, згодом - в берлінську Loewe & Co. Згодом він вирішив зайнятися своєю освітою, і спочатку навчався в Оксфорді, потім - у французькій Лозанні. У 1906 році він почав працювати конструктором у Франції, в Societe d'Atelier de Construction.

У 1912 році фірма переїжджає з Біссінгену в Фрідріхсгафен, попутно змінюється назва фірми на Motorenbau GmbH, по 20 відсотків підприємства належало батькові і синові. Фірма поставляла потужні двигуни дирижаблям і катерам німецької армії, коли почалася Перша світова війна, то підприємство запрацювало повним ходом, не справляючись із замовленнями, ліцензії на авіаційні двигуни були передані і фірмі BMW.

Maybach Zpezial Rennwagen

Болюче вдарив по фірмі висновок Версальського мирного договору між воюючими країнами. За ним Німеччині заборонялося виробляти військову продукцію, а відповідно фірма позбулася своїх основних замовлень. У травні 1918 року фірма була перейменована в Maybach-Motorenbau GmbH, тепер Карл очолює фірму, і шукає шляхи порятунку компанії. Він починає проектувати дизельні двигуни для поїздів. Авіаційні мотори, що залишилися незатребуваними, стали встановлювати на шасі автомобілів, як, наприклад, спеціально побудований 23-літровий автомобіль для встановлення рекорду швидкості, який був встановлений в 1912 році, проте так і не був побитий, оскільки ця машина після 160 км/год ставала просто некерованою, так що швидше ці машини можна порівняти з дрегстерами, ніж з автомобілями, які ставлять рекорди по максимальній швидкості.

Логотип Maybach

Однак у Карла в голові крутяться думки і про серійні автомобілі. У 1919 році в якості експерименту він будує автомобіль на шасі фірми "Daimler GmbH", на машину встановлюють 6-циліндровий двигун, який складався з 3-х блоків по 2 циліндри, він розвивав 46 сил. Машина отримала назву W1 Testwagen. Вважається, що машина отримала індекс "W" в честь імені Вільгельма Майбаха, який вже відійшов від справ, але ще давав іноді консультації своєму синові.

Цей автомобіль був виготовлений в єдиному екземплярі, і служив ходовим прототипом.

У 1920 році Карл конструює 6-циліндровий 5.7 л мотор з двома свічками запалювання, мотор розвивав 72 к.с. і призначався для поставок голландській фірмі Trompenburg, яка випускає автомобілі марки Spyker. Однак голландці планували закупити спочатку 1000 моторів серії W2, проте викупили за різними джерелами всього від 150 до 225 моторів.

Початок виробництва автомобілів[ред.ред. код]

Maybach W3 22/70PS Limousine

Тоді, щоб врятувати становище справ, Карл йде на наступний крок - він вирішує виробляти власні автомобілі. У вересні 1921 року на Берлінському автошоу був показаний передсерійний Maybach W3 22/70PS. До Карла підходили злостивці і запитували, чи не планує фірма випадково виробляти народні автомобілі, на що Карл відповідав, що ні, фірма планує продавати найдорожчі автомобілі на ринку.

І машина дійсно дивувала відвідувачів. Карл Майбах вважав, що джентльменові або леді не варто знімати руки з керма під час їзди на автомобілі, і з цього всі необхідні функції приводилися в дію ногами: стартер заводив машину з педалі на підлозі, коробка передач була 2-ступінчастою планетарною, і була вбудована в картер маховика, перша передача була звичайною, друга - гірська, обидві активувалися педалями на підлозі, також окремою педаллю активувався задній хід. Серед інших ласощів - гальма всіх коліс, вентилятор мотора включався автоматично по досягненню критичної температури (це сьогодні звичайна фішка), коробчата рама, до речі, споряджене шасі великої машини без кузова важило півтори тонни.

Як і всі виробники шикарних автомобілів, Карл Майбах поставляв своїм замовникам тільки шасі, а кузови можна було замовити у фірм Auer, Josef Neuss, Franz Papler & Sohn або, як в більшості випадків, у фірми Spohn. Щоб купити таку машину, треба було повний візок грошей, в буквальному сенсі слова, оскільки тоді в Веймарській Німеччині була сильна інфляція. Але, тим не менше, пробувши у виробництві до 1928 року, їх зуміли продати цілих 305 штук.

Maybach W5 SG 27/120PS Pullman-Limousine

У 1926 році Майбах готує потужнішу 7-літрову версію. 120-сильний мотор встановлюють на колишні шасі, машина отримує назву W5 27/120PS, ця машина випускалася до 1928 року, коли інженери вирішили оснастити машину планетарним двошвидкісним редуктором, в результаті машина отримала вже 4 передачі, плюс задня, такі машини отримали приставку SG (Schnellgang - швидка передача). Багато клієнтів просили встановити такі і на свої до цього випущені автомобілі. W5 протримався на конвеєрі до 1929 року, всього зійшло зі стапелів 248 таких автомобілів.

1929 рік приніс і радощі, і прикрощі. У 1929 році головною подією спочатку стала поява 12-циліндрової моделі - Maybach Type 12. Машина оснащувалася новим шасі, на який був змонтований 7 л двигун V12, який видавав 150 к.с., головка двигуна була виготовлена з алюмінієвих сплавів. Коробка передач була 3-ступінчастою, але редуктор був 2-швидкісним, що укупі давало 6 передніх передач і 2 задні. Коробка передач управлялася за допомогою вакууму, водій вибирав передачу з підкермових важелів, відпускав педаль газу, система вмикала передачу і можна було далі тиснути гашетку газу. Машина змінила зняту з виробництва W5 SG.

Однак кінець року був затьмарений: 27 грудня Вільгельм Майбах застудився, організм 83-річного старого не зміг чинити опір, і через 2 дні він помер від ускладнень, викликаних пневмонією.

Maybach W6 SG Kabriolet

Тим часом Карл вирішує відновити виробництво 6-циліндрових автомобілів, і починається виробництво серії W6, яка оснащується колишньою 7-літровою рядною 6-кою, потужністю 120 к.с., однак встановленою на нових шасі, а також яка комплектується коробкою передач від 12-циліндрової машини.

Maybach DS7

Влітку 1930 року Карл Майбах вирішує перейменувати 12-циліндрову модель в DS7 Zeppelin, де букви DS означають Doppel-Sechs ("Подвійна шістка"), цифра 7 - об'єм мотора, ну а "Цепелін" - на честь кругосвітньої подорожі Гуго Еккенера на дирижаблі LZ-127 "Graf Zeppelin", на якому було встановлено 5 двигунів, виготовлених фірмою" Maybach".

Автомобіль устатковувався одометром, спідометром, покажчиком рівня палива (135 л, між іншим), годинником з 8-денним заводом, датчиком температури охолоджуючої рідини, датчиком тиску масла, вакуумметром для сервоприводу гальм, пуском стартера з кнопки, чотирма вбудованими домкратами і невеликим компресором для накачування шин. Не дивлячись на те, що машина могла досягати 3-х тонн (для управління нею потрібні були права водія вантажної машини), деякі варіанти розвивали швидкість в 170 км/год.

Maybach DSH Pullman-Limousine

Після перейменування 12-циліндрової моделі на її базі з'явилася ще одна 6-циліндрова модель, яка отримала назву DSH - Doppel-Sechs-Halbe ("Половина подвійної шістки"). Вона оснащувалася рядною 6-кою, об'ємом 5.2 л і потужністю 130 к.с.. Передбачалося, що ця найдешевша машина буде користуватися підвищеним попитом, але в підсумку все виявилося навпаки, основним замовником цієї машини стали державні структури, наприклад, Йоахім фон Ріббентроп їздив на такій машині.

У підсумку DSH, який випускали до 1938 року, було випущено 34 шт., а W6, який вироблявся до 1936 року, були продані в кількості 90 примірників.

Maybach DS8 Kabriolet

У 1931 році з'являється подовжений варіант W6 і DS7, заодно публіці показується 8-літрова нова модель - DS8, яка розвиває 200 к.с..

Ця машина була найдорожчою німецькою машиною, заткнувши за пояс "Мерседес-Бенц", однак при цьому машина була в 3 рази дешевшою Bugatti Type 41 Royale, яка коштувала 100 тисяч марок.

Maybach DS8 Stromlinien-Limousine Spohn

Влітку 1932 року фірма шокувала відвідувачів виставки в Берліні, на якій був виставлений так званий "стрімкий Цепелін", люди звикли бачити солідні машини в манірному вигляді, а тут постав перед очима "спортивний" здоровенний лімузин.

Обтічний кузов дозволяв важкому лімузину розвивати на 10-15 км/год більше, ніж машині з класичним дизайном, досягаючи 165 км/год, витрата же була приблизно на 25% нижче, ніж у класичних авто, які споживали в середньому 28 л/100 км.

Запасні колеса ховалися в нішах, вбудованих в передні крила, також були приховані валізи, які розташовувалися в закритих полицях, вбудованих в задню стінку. Серію DS7/DS8 випускали до 1939 року, обидві моделі були продані в кількості 183 штук, з них DS8 - 25 примірників, оскільки машина коштувала як кілька десятків Opel Kadet.

Maybach SW35 Limousine Spohn

У 1935 році Карл вирішує випустити серію машин, яка б конкурувала з "Хорьхом" та "Мерседесами" середнього класу. У підсумку з'являється модель з незалежною підвіскою всіх коліс і мотором, об'ємом всього 3.4 л, машина називалася SW35 ("SW" - від Schwingachswagen - "Хитні осі"). При скромному об'ємі мотора цей автомобіль видавав 140 к.с., що було більше, ніж у 8-циліндрових "Хорьх 951" або "Мерседеса 540К" (компресор у "Мерседеса" міг бути задіяний дуже короткий час). Прем'єра цього автомобіля також пройшла під знаком Stromlinen, кузов автомобіля був підготовлений Полем Яраєм, фахівцем в галузі аеродинаміки.

Однак 35-ка випускалася рівно рік, і звичайно в класичному вигляді, хоча є дані, що було побудовано два "штомлінена" для оперної співачки і боксера.

Maybach SW38 Kabriolet Spohn

B 1936 році на ці шасі встановили більший мотор, об'ємом в 3.8 л, правда, потужність залишилася колишньою - 140 к.с..

Ця досить масова машина випускалася до 1939 року, коли її змінив варіант з такою ж потужністю, але вже збільшений в об'ємі до 4.2 л, відповідно машина отримала індекс SW42. У підсумку було було продано 707 автомобілів моделі SW35/38 і 133 - SW42, які випускалися до 1941 року, ці машини в перші роки Другої світової війни випускалися переважно для бонз Третього Рейху, 42-й "Майбах" був у Йозефа Геббельса, у генерала фон Бломберга (начальник генерального штабу), і у рейхсміністра транспорту - Дорпмюллера.

У 1938 році на шасі SW38 на замовлення фірми Fulda був побудований обтічний автомобіль, кузов побудувала фірма Dörr & Schreck, автомобіль міг розвивати швидкість в 200 км/год (базова машина обмежувалася 140 км/год), і "Фулда" тестувала гуму, підходящу для цих швидкостей, проте експеримент був припинений через війну, що почалася, і не дивлячись на те, що машина вціліла під час бомбардувань, вона була розбита кимсь із офіцерів під час покатушок.

Припинення виробництва автомобілів[ред.ред. код]

Що стосовно серійного виробництва, то воно зупинилося в 1941 році, під час війни фірма випускала двигуни для німецьких танків "Тигр" і "Пантера". Завод сильно постраждав в ході бомбардувань 1944 року, а після капітуляції Німеччини доктор Карл Майбах був заарештований і інтернований у Францію, де спокутував свої "гріхи", допомагаючи проектувати конструкції французьким інженерам.

Maybach SW38 Kabriolet Spohn 1938 року з кузовом 1948 року

Після війни фірма відновила виробництво двигунів, в основному для суден, вантажівок марки Horch та інших потреб. Карл Майбах розумів, що час дорогих машин пройшов, проте, тим не менш, машини, які були досить прогресивні технічно 15 років тому, не були відсталими і в новий час, так що на шасі довоєнних автомобілів, що вижили після війни, кузовні фірми стали встановлювати сучасні кузови.

Maybach SW42 Limousine

Було побудовано з десяток нових кузовів, замовив собі новий кузов на старому шасі і сам Карл Майбах, було це в 1957 році.

Ще в 1952 році фірма Daimler-Benz AG почала потихеньку скуповувати акції компанії Maybach-Motorenbau GmbH, в 1960 році помирає Карл Майбах, і його компаньйон, який стояв біля керма компанії з 1949 року, Жан Ребель, продає контрольний пакет акцій Daimler-Benz AG, а фірма була перейменована в Maybach Mercedes-Benz Motorenbau GmbH, Ребель стає членом правління реорганізованої компанії, в 1969 році компанію знову реорганізували і перейменували в Motoren- und Turbinen-Union Friedrichshafen GmbH, ця компанія існує і сьогодні. А ось для народження свого нового дітища концерн Chrysler-Daimler AG повинен був заснувати нову компанію, яку назвали Maybach-Manufaktur, яка і стала випускати улюбленицю китайських мільйонерів - Maybach S57, S62 та їх модифікації.

Maybach DS8 Pullmann-Limousine

Що стосується справжніх "Майбахів", що не були побудовані на базі масових "Мерседесів", то їх було побудовано за 20 років всього близько 1750 примірників, багато було втрачено під час війни, а деякі були знищені вже в СРСР, в результаті збереглося до наших днів менше 10% з випущених автомобілів, а саме - 152 штуки.

Сучасний Майбах[ред.ред. код]

Подвійна назва автомобіля Mercedes-Benz Maybach склалася не випадково. Це і традиційна перевага «автомобілів з трипроменевою зіркою», і данина пошани генієві автомобільного дизайну Вільгельму Майбаху, який розробив перші автомобілі Daimler і чиє ім'я носив найшикарніший лімузин Німеччини 1930-х років, — легендарний Maybach.

Сучасний Maybach існує в двох варіантах — стандартний Maybach 57 завдовжки 5,72 м і подовжений до 6,16 м Maybach 62. Обидві моделі оснащено двигуном Maybach Type 12 (405 кВт/550 к.с.), який управляється мікрокомп'ютером і зроблений із сплавів алюмінію і магнію. Робочий об'єм — 5,5 л, обертальний момент 900 Нм. Автомобіль обладнаний всією мислимою електронікою і просто всіяний технічними новинками. Красиві форми, розкішний дизайн, Maybach з гідністю відстоює марку люксового автомобіля. Вартість Maybach в базовій комплектації: 472 000 євро за Maybach 57, 679 000 євро за Maybach 62, і за Maybach 62 S landaulet доведеться викласти близько 728 000 євро (ціни приведені на 07.10.2009 р.). Maybach — це ексклюзив, попит на такі машини в благополучні роки завжди випереджає пропозицію. Проте, у зв'язку з кризою, продажі різко впали і в 2012 році компанія була ліквідована через низькі продажі авто.

Maybach 57S

[ред.ред. код]

Продажі[ред.ред. код]

Після 2002 року було продано понад 2000 автомобілів цієї марки, більше половини продажів прийшлося на США.

Рік Продажі в США
2003[1] 166
2004 244
2005[2] 152
2006 146
2007[3] 156
2008 119
2009[4] 66
2010[5] 63

Ціни[ред.ред. код]

Ціни на автомобілі Майбах у 2009 році.

Галерея[ред.ред. код]

Список автомобілів Maybach[ред.ред. код]

До 1945 року[ред.ред. код]

Двигуни[ред.ред. код]

Після 2002 року[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Wilhelm Treue, Stefan Zima: Hochleistungsmotoren. Karl Maybach und sein Werk. VDI, Düsseldorf 1992, ISBN 3-18-400905-X (Reihe Klassiker der Technik)
  • Paul Schmalenbach: Die deutschen Marine-Luftschiffe. Koehler, Herford 1977, ISBN 3-7822-0130-2
  • Harry Niemann, Max-Gerrit von Pein (Hrsg.): Mythos Maybach. 4. Auflage. Motorbuch, Stuttgart 2002, ISBN 3-613-02275-3
  • Harry Niemann: Karl Maybach seine Motoren und Automobile. Motorbuch, Stuttgart 2004, ISBN 3-613-02457-8
  • Gerhard Mirsching: Maybach-Karosserien aus Ravensburg. Gessler, Friedrichshafen 2001, ISBN 3-86136-064-0
  • Hans-Jürgen Reuß: 100 Jahre MTU Friedrichshafen. Ein Jahrhundert Antriebstechnik zu Wasser, zu Lande und in der Luft. In: Hansa, International Maritime Journal, Heft 3/2009, S. 40–45. Schiffahrts-Verlag »Hansa« C. Schroedter, Hamburg 2009, ISSN 0017-7504

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]