Івайло

Івайло (Лахана, Кордокувас, Брдоква — в перекладі капуста або кисла капуста) — болгарський народний герой. У 1278-1279 короткочасно правив Болгарією. Івайло походив з незнатного роду і виступав своєрідним болгарський чоловічим аналогом Жанни д'Арк.Його ім'я було дуже популярним і збирало тисячі селян.

Особа

Щодо ідентифікації особи Івайла серед істориків немає єдиної точки зору. Вперше царя Івайла з Івайлом Брдоквою ідентифікував чеський учений Кароль Іречек спираючись на цей текст

«

В Імя Отця і Сина і святого Духа. Я раб божий Костянтин четець, наречений Войсіл граматик написав цю книгу як пресвитер Георгій, наречений піп Радослав в місті Свирліг в дні царя Івайла і при єпископі Ніша Никодимі в рік 6787 (1278-1279) індикту 7, Оригінальний текст (болг.) В името Отца и Сина и Светия Дух. Аз раб Божи Константин четец , наричан Войсил граматик написах тази книга аз презвитер Георги, наричан поп Радослав в град Свърлиг в дните на цар Ивайло и при епископе Ниша вски Никодим в годината 6787 индикт 7,

»

З візантійських авторів Івайла згадують Гергій Пахімер та Никифор Григора.

Болгарія перед повстанням Івайла

У 1270-х роках Болгарія знаходилась в катастрофічному становищі Постійні татарські набіги розоряли країну, цар Костянтин I Асень виявився не здатним захистити ні свою державу, ні підданих від цієї загрози.

Правителі областей проявляли сепаратиські ідеї. У 1273 управитель Відіна руський князь Яків Святослав проголосив себе царем Болгарії. Однак згодом він був отруєний.Боротьба за владу захлеснула болгарський політикум.

Візантія також проявляла інтерес до Болгарії. Константинополь часто підкупляв татар для нападів на Болгарію. З 1273 року татарські напади стали щорічними перетворючи північно-східні області в пустелю.

Початок повстання

Судячи по розповідях візантійських авторів, Івайло походив з пастушачого роду, жив скромно і бідно, пас свиней за невелику плату, харчувався ж лише хлібом і овочами, за що і отримав свої прізвиська. Всі ці небагаті відомості супроводяться у візантійських хроніках уїдливими коментарями. Візантійці писали про «варварську природу» і « жорстокість» Івайла, для них він — «людина негідна».

Івайло почав набирати популярність серед людей, після того, як він почав розповідати своїм односельцям про сни і бачення, які провіщали йому великі справи і скинення гніту над народом з боку болярства і навал загонів татар. Чутки щодо Івайлa швидко поширилися і стали популярними серед простих людей, а біля Івайла почали збиратися сподвижники.

У 1277 рікв незадоволення царем вилилась в селянське повстання під керівництвом Івайлоa. Країну постійно розоряли грабежи монгольських загонів і в декількох битвах повсталим удалося розбити загони монголів, що додало керівникові повстання популярності у всіх прошарках суспільства. За За короткий строк Івайло встиг зробити те, що ніяк не могли урядові війська. Послані царем для придушення заколоту війська або розбігаються до зустрічі з противником, або переходять на сторону Івайла. В кінці того ж року Костянтин особисто очолив армію, відбулася битва, в якій царські війська були розбиті і сам цар Костянтин загинув. У результаті практично вся країна окрім столиці (вдовою Костянтина , що контролювалася, — Марією Палеолог, регентшею малолітнього царя Михайла ІІ Асена опинилась в руках повстанців.

Правління

У тому ж році Візантія вирішила скористатися смутою в Болгарії, посадивши на трон свого ставленика Івана Асена III, сина Міцо Асена. Нова загроза зближувала колишніх противників, в результаті домовленості, в 1278 рікв повсталі входять в столицю, Івайло одружується на вдові Костянтина, ставши співправителем з її сином Михайлом. Івайлу довелося продовжувати війну на два фронти — проти візантійців і монголів. Підбурювані Візантією монголи напали і новий цар зібравши війська зумів в декількох битвах відкинути їх Дунай. Тим часом на півдні почався масований наступ візантійців широким фронтом. Після декількох місяців битв Івайло остаточно розбив візантійців і зупинив візантійську загрозу. Але боляри, ненавидячи і зневажаючи «селянського царя», в той же час боялися його, ховаючи свій страх під улесливими посмішками. Івайло приймав цю гру, боячись відкритої ворожнечі.

Проте потім на півночі Івайло знову був вимушений сражатся з монголами, що виявилися набагато сильнішим противником, ніж візантійці і під їх натиском він був вимушений відступити за стіни міста Доростол. Оборона обложеного Доростола продовжувалася три місяці. У Тирново поширилися чутки про загибель Івайла в обложеному місті, серед боляр виникає змова, у результаті якого Іван III за підтримки візантійських військ, без бою входить в столицю. Марія і її син Михайло були узяті під варту та відправлені у Візантію.

Втрата влади. Загибель

Після прориву облоги Доростола, Івайло знов отримав свободу дій і зібравши прибічниківв напав на візантійців. Візантія вислала армію для допомоги Івану III, в міста Девня 17 липня 1279 ріку між військами Івайла і візантійською армією відбулася битва, в якій греки були розбиті, не зважаючи на чисельну перевагу. Потім Івайло розбив другу армію послану Візантією і дізнавшись про ці поразки союзників Іван III біжить з Тирново і боляри обирають царем знатного вельможу Георгія Тертера, який був одружений з сестрою Івана Асена ІІ.

Проте постійні битви, хоча і переможні не пройшли дарма для Івайла . Його військо сильно порідшала, особливо якщо враховувати, що візантійські армії у декілька разів перевищували кількістю його власну. При новому повороті подій в Тирново, розгубивши союзників, Івайло у результаті втік в Золоту Орду. Там він за одним столом сидів із заклятим ворогом царем Іваном Асенем III, який прийшов також просити допомоги повернути йому болгарський престол. Історики пишуть, що Ногай скрізь водив з водив з собою екс-царів і хвалився, що у нього за столом відразу два пануючих і законних претенденти на болгарський трон. За ханським столом випадково чи навмисне Івайло був убитий в 1280 році.

У 1294 році в Фракії з'явився Лже-Івайло. Ім'я Івайло знов зібрало велику кількість людей, але доля і дії Лже-Івайло невідомі.

Посмертна слава

Івайло вважається однією з найвидатніших особистостей в історії болгарського Середньовіччя. Ім'я Івайло приймали деякі вожді селянських повстань в Болгарії за часів турецького іга.

Особі Івайла присвячено декілька літературних творів. Видатний болгарський письменник Іван Вазов написав про «народного царя» історичну драму — «Івайло». Також Івайло став головним героєм однойменного романа Стояна Загорчинова.

Бібліографія

• Ангелов, Д., Гюзелев, В. и сътрудници (1982), „История на България; T. III: Второ българско царство“, Издателство на БАН, София 1982 г.
• Андреев, Йордан, Лалков, Милчо, „Българските ханове и царе“, Велико Търново 1996.
• Пейчев, Атанас и колектив, „1300 години на стража“, Военно издателство, София 1984.
• John V.A. Fine, Jr., The Late Medieval Balkans, Ann Arbor, 1987.
• Божилов И , Гюзелев В. История на Средновековна България VІІ — ХІV в София, Издателска къща Анубис — 1999
• Чорній. Б Історія Болгарії, Львів. Пас. 2007
• Павлов, Пл. Ивайло - "Смелото сърце" на средновековна България