Симеон II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Симеон Борисов Саксен-Кобург-Готський
Симеон Борисов Сакскобургготски
Simeon von Sachsen-Coburg und Gotha
Симеон Борисов Саксен-Кобург-Готський
Прапор
3-й Цар Болгарії
28 серпня 1943 — 15 вересня 1946 року
(під іменем Симеон II)
Попередник: Борис III
Спадкоємець: Титул скасовано
Прапор
60-й Голова Ради міністрів Болгарії
24 липня 2001 — 17 серпня 2005 року
Президент: Петро Стоянов
Георгій Пирванов
Попередник: Іван Костов
Наступник: Сергій Станішев
 
Партія: НРСД
Народження: 16 червня 1937(1937-06-16) (77 років)
Софія, Болгарія
Династія: Саксен-Кобург-Готська династія
Батько: Борис III
Мати: Йоанна Савойська
Дружина: Маргарита Гомес-Асебо і Сехуела
Діти: сини: Кардам, Кирил, Кубрат, Костянтин-Асень
дочка: Калина
 
Автограф: Автограф
 
Нагороди:
Кавалер ордена Золотого руна
Великий хрест Ордену Спасителя
Великий Хрест ордена Почесного легіону

Симеон Борисов Саксен-Кобург-Готський (болг. Симеон Борисов Сакскобургготски, нім. Simeon von Sachsen-Coburg und Gotha; 16 червня 1937, Софія) — болгарський монарх і політик. Цар Болгарії (царював у 1943–1946 роках під ім'ям Симеона II), 62-й прем'єр-міністр Болгарії24 липня 2001 до 17 серпня 2005 року), до 2009 року був головою та лідером партії Національний рух «Симеон Другий».

Дитинство і царювання[ред.ред. код]

Симеон II народився 16 червня 1937 в Софії. Він був єдиним сином і спадкоємцем царя Бориса III і цариці Йоанни, дочки італійського короля Віктора Емануїла III. Його походження по батьківській лінії пов'язане з саксонською династією Саксен-Кобург-Готські, які на сьогоднішній день є династією, що править в Великобританіі і Бельгії. По материнській лінії – з італійською королівською династією савойських та чорногорською династією Петровичів. Його хрещеним батьком був генерал Данаіл Миколаїв.

Він став царем 28 серпня 1943 року після смерті його батька, який щойно повернувся до Болгарії після зустрічі з Адольфом Гітлером. Оскільки Симеону було всього шість років, коли він зійшов на трон, були призначені регенти: його дядько князь Кирило Преславський, прем'єр-міністр Богдан Філов, і генерал-лейтенант Нікола Михайлов Міхов. Вони перебували у складі Регентської ради у 1943-1944 роках.

У 1944 році, внаслідок поразки Болгарії на фронті, стався комуністичний переворот, який змінив і склад Регентської ради: тепер до нього входили Тодор Павлов, Венелін Ганєв і Цвятко Бобошевський, які були регентами до 1946 р.

Три перші регенти, більшість міністрів останніх трьох урядів, депутатів, генералів болгарської армії, впливових журналістів та представників вищого і середнього класу в управлінні під час війни були страчені після засудження так званого "Народного суду" в лютому 1945 року ("Кривавий четвер"). Королівська родина жила в палаці "Врана" під домашнім арештом. Страти членів вищого і середнього класу Болгарії продовжувались у середині 1950-х, тисячі людей зникали безвісти.

15 вересня 1946 р. в Болгарії, в присутності Союзної Контрольної Комісії та частин Радянської Армії, був проведений референдум. Союзна Контрольна Комісія складалася з представників армій СРСР, США і Великобританії, її очолював радянський генерал Бірюзов. За результатами голосування, проведеного в умовах іноземної окупації, більше 95% виборців підтримали республіку. Були підозри, що результати були сфальсифіковані, але вони визнані Союзною контрольної комісією як дійсні і їх визнали керівні органи союзних держав-переможниць у Другій світовій війні.

16 вересня 1946 королівська сім'я (Королева Джованна, Симеон II і його сестра Марія Луїза) була вигнана з країни – так Симеон II залишив Болгарію,при цьому ніколи не відрікався від престолу. Часто вважають, що референдум був неконституційним і незаконним, оскільки він не був проведений відповідно з Тирновською Конституцією, яка не передбачає зміну форми правління.

Пропозиції щодо нового референдуму з питання форми правління, монархії чи республіки, були відкинуті під час Великих Національних Зборів в 1990 році, незважаючи на початкову згоду тодішнього лідера Соціалістичної партії Олександра Лілова. Монархічні партії в Болгарії не отримують широку суспільну підтримку з 1989 року.


В еміграції[ред.ред. код]

Після референдуму королівська сім'я відправився в Єгипет, де живе у вигнанні батько королеви Іоанни - Італійський король Віктор Еммануїл III. Симеон II закінчив британський коледж «Вікторія» в Олександрії. У 1951 році він оселився в Іспанії, де він жив до 2001 року. В Мадриді Симеон II закінчив французький ліцей, де вивчав право і політологію. Коли настало його повноліття 16 червня 1955 р., Симеон II прочитав звернення до болгарського народу ,де він підтверджує свою волю, щоб бути царем усіх болгар, бути вірним Тирновській конституції і принципам вільної Болгарії. У 1958-1959 роках він був курсантом у військовому училищі " Valley Forge " (Valley Forge Military Academy and College), м. Уейн ,штат Пенсільванія, США . Там він був відомий як «Cadet Rylski No. 6883». Там він отримав звання лейтенанта.

У його офіційній біографії на сайті Ради Міністрів (яку він очолює) відсутня інформація про те, чим він займався з 1962 року. За деякими даними, в цей період Симеон займається бізнесом в Іспанії та США. Він 13 років був головою іспанської філії французької групи компанії "Thomson ". Він працював в якості консультанта для декількох компаній в Європі та Африці, що спеціалізуються на банківській справі, готельному бізнесі, електроніці та харчових поставках.

Повернення до Болгарії[ред.ред. код]

Після виїзду з країни, Симеон II вперше повернувся до Болгарії в 1996 році після подолання труднощів (з 1991 року), пов'язаних з проханням видати болгарський паспорт та ідентифікаційний номер. Болгари вітають його повернення. Тодішній прем'єр-міністр Жан Віденов відмовився зустрітися з ним. У 1999 році Симеон прийшов до Болгарії вдруге на човні по Дунаю в рамках міжнародної релігійно-екологічної конференції.

Він повернувся в країну в 2001 році, сформувавши партію «Національний рух Симеона II» (НДСВ). Вона виграла парламентські вибори в коаліції з двома більш дрібними партіями (бо не встигала отримати юридичну реєстрацію як політичної партії). Симеон очолює уряд в коаліції з партією «Рух за права і свободу» або ДПС, включаючи окремих представників Болгарської соціалістичної партії (офіційної підтримки соціалістів не було). У 2005 році він вніс зміни у свій кабінет міністрів, включивши в нього представників партії "Нові часи" (створеного членами дискусійного клубу в парламентської групи Національного руху Симеона ІІ).

На парламентських виборах в червні 2005 року НДСВ стала другою політичною силою. Болгарська соціалістична партія виграла 31% голосів, і робить спроби сформувати уряд без НДСВ. Після того, як парламент схвалив кандидатуру Сергія Станішева на пост прем'єр-міністра, але відкидає склад кабінету міністрів, складений БСП коаліційний уряд з НДСВ і ДПС стає активним посередництвом президента. Симеон II отримав пост коаліційної ради президента. На перших виборах болгарьских представників у Європарламент в травні 2007 НДСВ вдалося зайняти одне місце. На виборах до парламенту 5 липня 2009, НДСВ не вдалося пройти бар’єр у 4% і партія залишається поза парламентом. 6 липня Симеон пішов у відставку з поста лідера руху.

Родина[ред.ред. код]

21 січня 1962 в Православній Церкві у Швейцарії, Симеон II одружився на іспанській спадкоємиці Маргариті Гомес-Асебо-і-Сехуелі. У них було четверо синів, одна дочка і 11 онуків, останній – син Калини, народився в Болгарії:

  • Кардам (1962 р.), одружений на Міріам Унгрія і Лопес (1963 р.)
    • Борис (1997 р.)
    • Белтран (1999 р.)
  • Кирило (1964 р)., розвівся с Росаріо Надал (1968 р.)
    • Мафалда (1994 р.)
    • Олімпія (1995 р.)
    • Тасільо (2002 р.)
  • Кубрат (1965 р.), одружений на Карла Марії Ройо-Виляновій(1969 р.)
    • Мирко (1995 р.)
    • Лукас (1997 р.)
    • Тірсо (2002 р.)
  • Константин Асен (1967 р.), одружений на Марії Гарсія де ла Расіля і Гортасар (1970 р.)
    • Умберто (1999 р.)
    • София (1999 р.)
  • Калина (1972 р.), заміжня за Антоніо Муньос Валкарсел (1958 р.)
    • Симеон Хасан Муньос (2007 р.).

Симеон став хрещеним батьком великого князя Георгія Михайловича Романова. 6 травня 1981 в Мадриді.

Конфлікти[ред.ред. код]

Подвійне громадянство[ред.ред. код]

Після референдуму за республіку в 1946 році королівська сім'я була висланий з країни. Симеон ні тоді, ні пізніше не зрікається болгарського громадянства. У травні 1991 року він хоче отримати болгарський паспорт, але не отримує його. Поки не ясно, що з яким паспортом подорожував Симеон досі. Один з його синів визнав в інтерв'ю, що його сім'я використовували італійський дипломатичний паспорт в якості тимчасового рішення. Пізніше стало ясно, що в Симеона був і іспанський паспорт, але не як громадянина Іспанії.

На сьогоднішній день немає ніяких доказів існування подвійного громадянства. Прем'єр-міністр Болгарії відповідно до Конституції не може бути з подвійним громадянством.

Царська нерухомість[ред.ред. код]

В даний час Симеон і його сестра Марія Луїза знову є власниками майна, яким вони володіли ще до 1946 року. Воно оцінюється в близько 160 мільйонів євро. Серед цих властивостей резиденція “Врена" і мисливський будиночок "Царська Бистриця".

У 1998 році Конституційний суд своїм рішенням визнав неконституційною Декларація про державну власність на майно королів Фердинанда і Бориса та їхніх спадкоємців. У документі йдеться, що, згідно з переліком 1946 року, складеному на замовлення прем'єр-міністра Кімона Георгієва, королівські нерухомості повертаються сім'ї, в тому числі Врана, Царська Бистриця, Сар-Гьол, Ситняково, будинок в місті Баня , деякі ліси.

Противники стверджують, що рішення Конституційного суду недостатньо.

У березні 2006 року була створена спеціальна парламентська комісія з розслідування цього питання. Але у зв'язку з необхідністю коаліції НДСВ забезпечити стабільність управління, це питання замовчувалося.

"Королівський госпіталь"[ред.ред. код]

У червні 2006 року екс-прем'єр-міністр був помічений в скандалі, який, за даними італійських ЗМІ, міг навіть "змінити політичну ситуацію в Болгарії." Ім'я колишнього прем'єр-міністра було заплямоване в корупційних схемах, які були заарештовані в Італії на ім'я двоюрідної сестри принца Віктора Еммануїла Савойського, яку звинувачують у злочинному співтоваристві з метою розповсюдження корупції серед посадовців, шахрайства та експлуатації повій.

Проект будівництва дитячої лікарні в Болгарії через Віктора Еммануїла Савойського і під патронажем тодішнього прем'єр-міністра, за деякими даними є невірним, оскільки ціна надто велика як для таких закладів охорони здоров'я в Європі. Проект випущений 4 травня 2004 року в якості пропозиції, його підтримало 384 депутати і підписав прем'єр -міністр. Його уряд двічі намагався надати ходу проекту, але врешті-решт урядовці змушені були створити спеціальну комісію. У доповіді слідчої було заявлено, що міністр фінансів Мілен Велчев і міністр охорони здоров'я Славчо Богоєв порушили Конституцію і міжнародні договори, тому що вони уклали кредитну угоду з банком «Банк Австрія Кредитанштальт " без згоди парламенту. Комісія дійшла висновку, що виконавча влада не в змозі захистити державні інтереси.

За висновками палати архітекторів Болгарії, ціна будівництва мала б скласти 1 960 000 євро, але за проектом передбачалося витратити 7 259 000 євро. За розрахунками, площа госпіталю мала б скласти 11 807 кв. м. Проте за пропозицією, що її вніс Славчо Богоєв, площа мала б перевищувати 60 000 кв. м. Це і здивувало громадськість, особливо, величезна площа дитячої клініки.

У липні 2004 року 9 опозиційних депутатів подали свої доповіді щодо "Королівсього госпіталю" до прокуратури. Перевірка була започаткована, проте вона відбувалася не місяць, як того вимагає судочинство, а 2 роки. За два тижні до "італійського скандалу" була призначена нова перевірка лікарні. 13 червня 2006 року була опублікована доповідь від нового головного прокурора Бориса Велчєва, який звинувачував в усіх корупційних справах свого попередника Ніколу Філчєва.

Нагороди[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]