Симеон II
| Симеон Борисов Саксен-Кобург-Готський Симеон Борисов Сакскобургготски Simeon von Sachsen-Coburg und Gotha |
||||
 |
||||
|
||||
|---|---|---|---|---|
| 28 серпня 1943 — 15 вересня 1946 року | ||||
| (під іменем Симеон II) | ||||
| Попередник: | Борис III | |||
| Спадкоємець: | Титул скасовано | |||
|
||||
| 24 липня 2001 — 17 серпня 2005 року | ||||
| Президент: | Петро Стоянов Георгій Пирванов |
|||
| Попередник: | Іван Костов | |||
| Наступник: | Сергій Станішев | |||
| Партія: | НРСД | |||
| Народження: | 16 червня 1937 (75 років) Софія, Болгарія |
|||
| Династія: | Саксен-Кобург-Готська династія | |||
| Батько: | Борис III | |||
| Мати: | Йоанна Савойська | |||
| Дружина: | Маргарита Гомес-Асебо і Сехуела | |||
| Діти: | сини: Кардам, Кирил, Кубрат, Костянтин-Асень дочка: Калина |
|||
| Автограф: |  |
|||
| Нагороди: |
|
|||
Симеон Борисов Саксен-Кобург-Готський (болг. Симеон Борисов Сакскобургготски, нім. Simeon von Sachsen-Coburg und Gotha; 16 червня 1937, Софія) — болгарський монарх і політик. Цар Болгарії (царював у 1943–1946 роках під ім'ям Симеона II), 62-й прем'єр-міністр Болгарії (з 24 липня 2001 до 17 серпня 2005 року), до 2009 року був головою та лідером партії Національний рух «Симеон Другий».
Зміст |
Цар Болгарії [ред.]
Єдиний син і спадкоємець царя Болгарії Бориса III й цариці Йоанни (Йовани), дочки італійського короля Віктора Емануїла III. Формально був царем Болгарії з 1943 до 1946 року, однак через його малолітство, відповідно до Тирновської конституції, від його імені правила регентська рада. З 1943 до 1944 року до її складу входили князь Кирило Преславський (дядько Симеона), Богдан Філов та Нікола Міхов. Після комуністичного перевороту в Болгарії членів регентської ради було усунуто від влади й невдовзі страчено, а з 1944 до 1946 року членами регентської ради були Тодор Павлов, Венелін Ганєв і Цвятко Бобошевський. 1946 року монархію було ліквідовано на підставі референдуму.
Еміграція [ред.]
Після референдуму Симеон разом з родиною емігрував до Єгипту, а 1951 — до Іспанії, де проживав до 2001 року. Після досягнення повноліття, 1955 року, проголосив себе чинним царем на підставі Тирновської конституції. На цій підставі уряд Болгарії тривалий час відмовляв йому у наданні в'їзної візи, остерігаючись його претензій на владу.
1956 року закінчив Французький ліцей у Мадриді.
1958 року здобув військову освіту у військовій академії (США) й отримав звання сержанта й медаль «За успіхи та дисципліну».
1959 року повернувся до Мадрида і вступив на юридичний факультет Мадридського університету, який закінчив 1964.
У 1960–1990 роках займав керівні посади в крупних корпораціях, проявив себе як талановитий менеджер і фінансист.
Прем'єр-міністр [ред.]
2001 року сформована ним партія Національний рух «Симеон Другий» виграла парламентські вибори, й Симеон очолив уряд. 2005 року в уряді відбулись перестановки, до його складу були включені представники партії «Новий час» (раніше — дискусійний клуб в межах парламентської групи Національного руху Симеона II). В результаті виборів у червні 2005 року партія залишилась другою політичною силою та увійшла до коаліційного кабінету разом із БСП й турецькою партією ДПС. 5 липня 2009 року на парламентських виборах партія НРСД програла, та, не зумівши набрати 4 %, необхідних для входження до парламенту, залишилась поза ним. 6 липня 2009 року на прес-конференції Симеон оголосив, що подає у відставку.
Симеон — крупний землевласник. За часів його прем'єрства відбулась реституція земельної власності, конфіскованої комуністами під час земельної експропріації.
Родина [ред.]
Одружений з іспанською дворянкою Маргаритою Гомес-Асебо-і-Сехуелою (дочкою маркіза й далекою родичкою короля Хуана Карлоса). Четверо синів — князь Кардам (нар. 1962), князь Кирил (1964), князь Кубрат (1965) і князь Костянтин-Асень (1967), а також дочка княгиня Калина (нар. 1972). З 2002 року резиденцією Симеона є збудований його дідом на околицях Софії палац Врана.
Нагороди [ред.]
- Орден «Стара Планіна» I ступеню (2007)[1]
- Орден Карлоса III (Іспанія)
- Великий офіцер ордена Почесного легіону (Франція)
- Кавалер Великого хреста ордена Леопольда I (Бельгія)
- Кавалер Великого хреста ордена Незалежності (Йорданія)
- Кавалер Великого хреста ордена Спасителя (Греція)
- Кавалер Великого хреста ордена Гробу Господнього (Єрусалимський православний патріархат)
- Кавалер Великого хреста Мальтійського ордена
- Орден Золотого руна
- Численні династичні ордени, в тому числі Орден Андрія Первозванного (від Російського імператорського дому)
Джерела [ред.]
- Інтерв'ю з Царем Болгарським (рос.)
Примітки [ред.]
|
||||||||||||||
