Іванчук Олекса Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іванчук Олекса Михайлович
 Підпоручник (лейтенант)
Іванчук Олекса, серпень 1914
Загальна інформація
Народження 18 березня 1882(1882-03-18)
Іллінці (Коломийський район)
Смерть 1920(1920)
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР
Військова служба
Роки служби 1914—1920
Приналежність Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР
Рід військ піхота
Війни / битви Перша світова війна, Польсько-українська війна 1918—1919

Оле́кса Миха́йлович Іванчук (18 березня 1882, с. Іллинці (Ілинці, Тростянець), нині Снятинського району — після квітня 1920) — етнограф, журналіст, вояк Легіону УСС.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 18 березня 1882 року в с. Іллинці (Ілинці, Тростянець), нині Снятинський район, Івано-Франківська область, Україна) у багатодітній сім'ї.

Навчався у Коломийській гімназії, в Снятинській і Львівській учительських семінаріях — в 1897—1902 роках. Його батько, Михайло Іванович, був педагогом, українським етнографом, секретарем громади села Іллинці.

Працював у редакції «Літературно-наукового вісника», учителював до 1914 року — в селах Тростянці та Річка.

Працюючи на Гуцульщині, збирав експонати для етнографічного відділу музею Наукового товариства ім. Т. Шевченка. На прохання І. Франка і В. Гнатюка записував матеріали з народної медицини, демонології, поховальні звичаї та обряди. Автор статей, нарисів, оповідань на економічні та культурно-освітні теми.

Вперше обґрунтував потребу заснування музею гуцульського мистецтва у Косові — або Коломиї — у статті «В справі музею Гуцульської штуки». В Косові вчителював разом з учителем, громадським діячем та диригентом Іваном Устияновичем.

Досліджував шкільництво, публікувався на сторінках популярних видань, зокрема в ЛНВ, де якийсь час працював. Збирав і узагальнював фольклорно-етнографічні матеріали з Покуття. Проявляв неабиякий інтерес науковця і суспільного активіста до проблем мистецтва, музичної справи, народного театру, танцю. Писав короткі новели, оповідання, художні нариси, найкращі з яких склали його збірочки «З дороги життя» (1906), «Сніжок паде» (1911).

У 1914 Олекса Іванчук вступив до Легіону Українських Січових Стрільців; був четарем і командантом Збірної Станції у Львові. З постанням ЗУНР — в лавах УГА.

Радянські війська його ув'язнили, коли галицька частина перейшла на бік червоних, по дорозі на Соловки загинув у 1920 році. Арештований був і його брат, Володимир, хорунжий УГА.

Література[ред. | ред. код]

  • Арсенич П. І. Іванчук Олекса Михайлович // Українська літературна енциклопедія: в 5 т. — К., 1990. — Т. 2. — С. 293—294.
  • Бажанський М. Іванчук О // Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний Словник. — Детройт, 1984. — С. 172—173.
  • Попадюк М. П. Олекса Іванчук // Імена. — Снятин : Прут Принт, 1999. — С. 16.
  • Фрагмент до життєпису Олекси Іванчука // Качкан Ф. Хай святиться ім'я твоє. Історія української літератури і культури в персоналіях (ХІХ — перша половина ХХ ст.). : Книга 4. — Івано-Франківськ : Сіверсія, 2000. — С. 178—183.
  • Харитон В. Я., Тимофійчук М. М. Іванчук Олекса // Снятин над Прутом: Частина перша. Нариси історії міста та околиць від найдавніших часів до початку ХХ століття. — Снятин : Прут Принт, 2003. — С. 175.

Посилання[ред. | ред. код]