Снятин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Снятин
Sniatyn coa IIRP.png
Герб Снятина
Снятинська ратуша
Снятинська ратуша
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область Івано-Франківська область
Район/міськрада Снятинський район
Код КОАТУУ 2625210100
Засноване 1158
Магдебурзьке право 1448
Статус міста з 1939 року
Населення 10161 (01.01.2011)[1]
Площа 35,29 км²
Густота населення 288 осіб/км²
Поштові індекси 78300
Координати 48°27′04″ пн. ш. 25°34′16″ сх. д. / 48.45111° пн. ш. 25.57111° сх. д. / 48.45111; 25.57111Координати: 48°27′04″ пн. ш. 25°34′16″ сх. д. / 48.45111° пн. ш. 25.57111° сх. д. / 48.45111; 25.57111
Водойма Річка Прут
Відстань
Найближча залізнична станція Хутір-Будилів
До станції 5 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 96 км
 - автошляхами 108 км
Міська влада
Адреса 78300, Івано-Франківська обл., Снятинський р-н, м. Снятин, вул. Т. Шевченка, 70
Веб-сторінка Snyatyn
Міський голова Шумко Анатолій

Сня́тин — місто на Покутті (Івано-Франківська область), адміністративний центр Снятинського району, розташоване над рікою Прут.

Населення[ред.ред. код]

  • 1897 — 11000 мешканців
  • 1970 — 7200 мешканців
  • 2001 — 10499 мешканців
  • 2009 — 12499 мешканців
  • 2012 — 15867 мешканців

Історія[ред.ред. код]

Перша історична згадка про Снятин — 1158 р. (Іпатіївський літопис). Назва міста походить від імені його власника — воєводи Костянтина (Коснятина) Сірославовича, знатного боярина при дворі галицького князя Ярослава Осмомисла.

Після переходу Галичини під владу польського короля Казимира III (1349) Снятин став центром староства. Першим старостою був Отто з Ходеча (або з Ходча, Ходецький). Тривалий час старостами в Снятині були представники шляхтичів Бучацьких, зокрема, Міхал «Мужило» Бучацький, його син Міхал, внук Давид. В Снятині під угодою, укладеною з молдавським канцлером Міхаєм (Михайлом), підписалися як свідки, зокрема, Бартоломей Язловецький (Бучацький) разом з снятинським та коломийським старостою — стрийком Михайлом «Мужилом» Бучацьким.[2]

Місто перетворюється на важливий торговельний центр зі щорічними ярмарками; 1448 року отримує магдебурзьке право.

У XVI–XVII століттях Снятин неодноразово потерпав від татарських набігів. Особливо спустошливими вони були в 1498, 15201524, 1589, 1594 та 1621 роках.

1457 року селяни-повстанці під проводом Лева захопили Снятин, але невдовзі зазнали поразки.

В 14901492 рр. місто опиняється в зоні нового селянського повстання під проводом Івана Мухи (деякі історики вважають його місцевим виходцем). Влітку 1490 року біля міста Рогатин королівськими військами були розбиті основні сили повстанців, а залишки їх, на чолі з Мухою, відступили на Покуття в райони Коломиї і до Снятина, а потім у ліси Північної Буковини.

В місті під час дороги до Кракова для сходження на трон Речі Посполитої зупинявся король Стефан Баторій. 3 квітня 1576 р. львівський латинський архиєпископ Ян Димітр Соліковський мав авдієнцію короля в місті, під час якої сказав, що «тільки католицька віра є утвердженням Польського королівства».[3]

1646 року міщани Снятина піднялись на акції протесту через відібрання старостою Пйотром Потоцьким решток вольностей міщан (вислали делегацію до короля зі скаргою на нього та підстаросту Марціна Кобиляньского). Відмовляючись платити податки старості, частина снятинців переселилась на інший берег Пруту, 5 серпня 1646 року під керівництвом Василя Цинти здобули місцеву церкву. Ситуацію змінили волоські драгуни П.Потоцького. Після повернення делегації снятинців з королівським ґлейтом від помсти старости на 6 місяців повстанці 2 листопада оволоділи містом з ратушею, примусили райців відмовитись від присяги старості. Провідника повстання В.Цинту піймали драгуни Потоцького, скоро заволоділи й містом. Король Владислав IV видав універсал для повстанців, яким наказував коритись Потоцькому, поки суд не розгляне суперечку. Було укладено угоду, за якою взамін 1000 золотих на утримання залоги міщани будуть вільними від стацій содатських. Потоцький видержавив маєтки снятинського староства (згода короля від 11 лютого 1647 року) на 4 роки Яну В(Л)евському за 28000 золотих.[4]

У часи Хмельниччини в околицях Снятина діяли повстанські загони Леся Березовського, Микити Горбачека, Григорія Угорницького. 1665 року повстанці штурмом здобули місто і зруйнували новозбудований замок.

Снятин був розташований на кордоні з Молдовою, тому саме тут діяла головна митниця на Молдавському торговельному шляху. Наприкінці XVI століття у Снятині проживали ремісники 15 професій. Розвиткові ремесел сприяли вірмени, які почали заселяти місто з 1628 року, а розвиткові сільського господарства сприяли німці, які прибули з Баварії, Бадена, Вюртемберга, Нассау в 17771787 рр. (після того, як 1772 року за першим поділом Польщі Галичина потрапила під владу Габсбургів, під якою була до 1918 р.). До 1939 року Снятин був повітовим містом.

Під час Барської конфедерації 22 травня 1768 р. Йоахім Потоцький на чолі 400 вояків напав на місто.[5]

Наприкінці 1793 р. дідичка Катажина з Потоцьких Коссаковська через погіршення стосунків з представниками австрійської влади мала від них попередження про можливість позбавлення прав на місто.[6]

1812 р. з Монастириська до Снятина було перенесено Монастириську тютюнову фабрику[7]

У березні 1881 р. священик Теофіл Кобринський організував у Снятині першу українську читальню, яка 1899 року перетворилася на філію товариства «Просвіта». У наступні роки на теренах Снятинщини виникають товариства «Січ», «Боян», «Просвіта», «Союз Українок». На початку ХХ століття на місцевих вічах двічі виступав Іван Франко. 1903 року місто відвідав класик української музики М. Лисенко.

Пам'ятки історії та культури[ред.ред. код]

На вулиці Шевченка

Персоналії[ред.ред. код]

Народжені у Снятині[ред.ред. код]

Зі Снятином пов'язані імена письменниці та громадської діячки Наталі Кобринської, композитора Романа Сімович та письменника Петра Голоти. Також зі Снятином пов'язане ім'я Василя Стефаника, який народився в селі Русові Снятинського району. На його честь названо ЗОШ № 1 в м. Снятині.

Снятинські старости[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieków.— Kórnik, 1998. 243 s. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8. (пол.) S. 126
  3. Kotarski Edmund, Kumor Bolesław. Solikowski Jan Dymitr herbu Bończa (1539-1603) / Polski Słownik Biograficzny: Warszawa — Kraków, 2000.— t. XL/2, zeszyt 165.— S. 284
  4. M.Nagielski. Potocki Piotr h. Pilawa (zm. 1648) // Polski Słownik Biograficzny: Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk-Łódź, 1984.- t. XXVIII/1, zeszyt 116. 178 s. пол. s.120
  5. W.Szczygielski. Potocki Jachim Karol h. Pilawa (zm. 1791) // Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983.— Tom XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 1—176 (пол.) s. 50—57
  6. B.Krakowski. Kossakowska Katarzyna z Potockich (1722–1803) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków, 1969.- Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХIV/2, zeszyt 61.— s. 161–320 (пол.) S. 259
  7. Монастириська, Березівка і фільварки / Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник .— Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с., іл. с. 584
  8. а б Buczaccy (01) (пол.)
  9. Zebrzydowsccy (01) (пол.)
  10. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— S. 727. (пол.)
  11. Potoccy (02) (пол.)

Посилання[ред.ред. код]