Коломия

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Коломия
Kolomyia.gerb.gif Kolomy h.png
Герб Коломиї Прапор Коломиї
Коломийська ратуша
Коломийська ратуша
Коломия
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область Івано-Франківська область
Район/міськрада Коломийська міська рада
Код КОАТУУ 2610600000
Засноване 1241
Магдебурзьке право 1405
Статус міста з 1241 року
Населення 61429 (1 листопада 2012)[1]
Площа 41,1 км²
Густота населення 1491 осіб/км²
Поштові індекси 78200
Телефонний код +380-3433
Координати 48°32′30″ пн. ш. 25°02′19″ сх. д. / 48.54167° пн. ш. 25.03861° сх. д. / 48.54167; 25.03861Координати: 48°32′30″ пн. ш. 25°02′19″ сх. д. / 48.54167° пн. ш. 25.03861° сх. д. / 48.54167; 25.03861
Висота над рівнем моря 300 м
Водойма р. Прут
День міста 19 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Коломия (станція)
До обл./респ. центру
 - залізницею 65 км
 - автошляхами 65 км
Міська влада
Адреса 78200, Івано-Франківська обл., м. Коломия, пр. Грушевського, 1
Веб-сторінка http://ww2.gov.if.ua/kolomiyskiy/ua/
Міський голова Слюзар Ігор Богданович

Коломи́я — центр Коломийського району Івано-Франківської області, адміністративний центр Коломийської районної ради, місто обласного підпорядкування, розміщене на річці Прут.

Розміщене у південно-східній частині області, за 65 км від Івано-Франківська. Вузол залізничних і автомобільних шляхів. Населення — 70 тисяч осіб (2006).

Коломия відома з середини ХІІІ століття як центр видобутку солі; зазнала значних руйнувань під час турецько-татарських нападів XVIXVII століть; у 2-й половині XVII — на початку XVIII століття в околицях міста діяли загони опришків. Від середини XIX століття місто пережило підйом культурно-національного розвитку. За часів І світової війни — у зоні бойових дій. Від 1939 року — у складі УРСР; райцентр від 1940 року. Від 1991 року — у незалежній Україні; значний економічний, освітній і культурний осередок Покуття і заходу держави.

Назва[ред.ред. код]

Історики й досі не мають одностайної відповіді на питання, коли і як виникла Коломия, хто був її засновником, звідки походить назва міста[2]. Ось як про це чи не вперше у XIX столітті зазначив Л. Вайґель:

« «... Коломия належить до найстаріших у Галичині міст. Дехто, захоплений схожістю вислову, вводить назву слова колонія, тобто римське поселення. Тутешній люд провадить назву міста від назви потоку Коломийка, який так звуть тому, що в нім мили кола».  »

Сьогодні найпоширенішими версіями щодо походження назви міста є припущення, побудовані на основі переказів і леґенд. Зокрема, це версії, що виникли від сполучення іменника «коло» (колесо) і дієслова «миє» (мити, обмивати), від сербо-хорватського слова «коломий'я», власного чоловічого імені Коломий.

Існує також версія, що Коломию було закладено на честь галицького короля і угорського королевича Коломана (Кальмана) (1209–1241) у 1214 році, вперше висловлена у XIX столітті. Є ще варіант що назву місто отримало від назви річки Прут. Колись Прут мав назву «Мий», відповідно місто назвали «Коло Мия», цебто коло Прута.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Коломиї

Археологи виявили на околицях міста сліди перебування племен-носіїв трипільської культури віком майже 6 тисяч років.

Вивчення речових джерел, що висвітлюють історію Коломиї підтверджує, що територія сучасного міста починає інтенсивно заселятися з VII ст. до н. е. Первісні коломияни займалися землеробством і скотарством, використовуючи залізні знаряддя праці. З І половини І тис. н. е. на сучасній території міста проживають носії культури карпатських курганів, які за своїми ознаками були пов'язані із слов'янським етногенезом.

Важливими подіями в житті коломиян позначилися VI–VIII ст., коли на південно-західному кордоні Київської центральної держави виникає, розвивається і виконує певні політичні та соціально-економічні функції поселення сучасної Коломиї. Ці всі передумови привели до створення та становлення Коломиї торговельної, центру посередницької торгівлі на перехресті шляхів із Західної до Східної Європи.

Найімовірніше, що від самих початків Коломия була військовим городищем, поблизу якого могли селитися люди, що знаходили за його стінами надійний притулок, а також «оружники» — наймані війська або дружинники.

Від першої згадки до кінця XVIII століття[ред.ред. код]

Перша згадка про Коломию датується серединою ХІІІ століття (1241) і міститься в Галицько-Волинському літописі. Коломия починалася як фортеця, що охороняла Попрутську оборонну лінію. Згідно з припущеннями істориків, Коломийська фортеця була спалена в 1259 році за наполяганням монголо-татарськлого воєводи Бурундая.

Згодом, у тому ж ХІІІ столітті, укріплений центр Коломиї перемістився на місце, де тепер розміщена Коломийська ратуша. Усередині XIV століття галицькі землі захопила Польща. У ті часи тут була збудована фортеця.

1405 року Коломия отримала Магдебурзьке право, яке і захищало в першу чергу права чужинців, але і надавало певні привілеї — магістрат одержав право відкрити кілька власних цехів і майстерень, а також збирати на потреби міста податки з навколишніх сіл. У Коломиї пожвавилась торгівля, зокрема так звані «коломийці» активно гандлювали сіллю, яку здобували у краї; розвивались ремесла. У цей час місто тоді перебувало на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини. У 1411 році на 25 років і у подальшому декілька разів з політичних міркувань Коломийський замок опинявся під владою молдавських управителів.

У XVIXVII століттях Коломия зазнала значних руйнувань під частих турецьких і татарських нападів, і була вщент сплюндрована в 1589 році.

Із побудовою нового оборонного замку всередині XVII століття Коломия почала відбивати татарські напади, а місцева польська шляхта в 1648 році шукала притулку в його стінах від повстанських загонів Семена Височана. У самому ж місті знову пожвавились ремісниче виробництво і торгівля.

У 2-й половині XVII століття у селах Коломийщини активізувались опришківський рух на чолі з О. Довбушєм, і загальні антипольські настрої.

У австрійській державі[ред.ред. код]

У 1772 році, після першого поділу Польщі, Коломия відійшла під владу Габсбургів, а за новим адміністративним поділом 1781 року ввійшла до Станіславської округи і втратила функції повітового центру.

У цей час у Коломиї активно поселялися німці-колоністи. А протягом XIX століття австрійським урядом здійснюється розбудова в Коломиї мілітарного осередку, зокрема для боротьби з опришківським рухом.

В 1811 році було створено Коломийську округу, межі якої і колишнього повіту практично збігалися.

У XIX — на початку ХХ століть за австрійської влади в Галичині набрали обертів капіталістичні відносини — виникали акціонерні та приватні підприємства, перші місцеві видобувні, трацькі та цегляні промисли, у 1866 році з'явилось залізничне сполучення, а 1886 року Коломию з приміськими селами зв'язала залізниця (Коломийський трамвай), де паротяг kkStB 98 LCJE 033 був названий на честь міста.

Особливо значними у цей період були культурні досягнення в середовищі коломийської інтелігенції та перші спроби національно-патріотичної політичної самоорганізації місцевого українства, що лише підсилилися після революційних подій у Австрії 1848 року — відкриття в Коломиї першого галицького театру, першої в Галичині української[3] читальні (1848 р.); створення Коломийської окружної Руської ради на чолі з М. Верещинським, відкриття перших гімназії (1861), друкарні (1864) і філії «Просвіти» (1875), вихід першої міської газети (1865), започаткування книговидання (1867) і загального шкільництва (1894).

У 1880 році в Коломиї був заарештований Іван Франко, він провів близько трьох місяців у Коломийській тюрмі.

На початку XX століття триває українське національне відродження у Галичині, в тому числі і в Коломиї, — будується Народний дім, відкривається українська державна гімназія, влаштовуються Січові свята, споруджується пам'ятник Тарасові Шевченку.

Важким випробуванням для міста стала Перша світова війна — Коломия була в зоні бойових дій, декілька разів її займали різні війська, місто зазнало грабунків та руйнацій.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 32 000 осіб[4].

Від ЗУНР до України у складі Другої Польської республіки[ред.ред. код]

Хрест жертвам Голодомору

1 листопада 1918 року проголошено Західно-Українську Народну Республіку: у ніч на 1 листопада український військовий комітет перебрав владу і в Коломиї. 1 листопада владу Української держави було встановлено в повіті Коломия[5]. 15 грудня 1918 року місто урочисто провело на польський фронт 3-й Коломийський курінь. Сотні коломиян пішли добровольцями в УГА. 15 травня 1919 року понад 100-тисячна польська армія прорвала український фронт, а 24 травня Коломию зайняло румунське військо. У місті встановилася польська влада.

З 1923 в Коломиї діяв повітовий комітет КПЗУ, під керівництвом якого 1923, 1927, 1931, 1935 і 1937 були проведені страйки робітників.

Від 1939 до 1941 у складі СРСР[ред.ред. код]

У 1939 Коломия в складі Західної України возз'єднана з УРСР.

До 1939 р. Коломия стає другим після Львова центром культурно-громадського життя Галичини. Після Другої світової війни місто розвивається як і більшість подібних міст України.

Початок Другої світової війни та переділ території Польщі між СРСР і Німеччиною згідно з пактом Молотова — Ріббентропа стали черговим переломним періодом в історії Коломиї. 17 вересня членами КПЗУ було створено ініціативний комітет, який взяв на себе функції тимчасового управління, оскільки вже кілька днів у Коломиї панувало безвладдя — польська адміністрація, як цивільна, так і військова покинула місто. 18 вересня 1939 р. підрозділи Червоної армії увійшли в Коломию. Першими в'їхали бійці 81 кавалерійського ескадрону, які одразу зайняли залізничний вокзал, міст через Прут, пошту, телеграф, банки. Наступного дня прибули танкові підрозділи, а вже за ними — цивільні службовці та партійні діячі, учителі й лікарі. Життя в місті перебудовувалося за новими правилами.

У жовтні було створено тимчасову міську управу на чолі з офіцером танкової групи Андрієм Бойком, згодом першим секретарем Коломийського МК КП (б)У. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних Зборів Західної України, що мали на меті офіційно і «демократично» утвердити нову владу. На виборчі дільниці коломиян зганяли силоміць. Від Коломийського повіту було обрано 36 делегатів, у тому числі з Коломиї Ш. Шехтер, В. Білана, І. Михалевського, О. Кузьму, М. Черкаса, В. Проців і Ф. Сенюка. У грудні Тимчасове управління міста змінив Коломийський повітовий виконавчий комітет. А в лютому 1940 р. на підставі постанови Станіславського облвиконкому створено Коломийську міську раду депутатів трудящих, головою якої став В. Білоус. Нові керівні структури міста формувалися здебільшого з прибулих зі сходу урядовців. 24 березня 1940 р. коломияни вперше обирали своїх представників у Верховну Раду СРСР і Верховну Раду УРСР. За висунутих від «блоку комуністів і безпартійних» кандидатів у Коломиї проголосувало майже 98% виборців, але ці вибори і такий їх результат аж ніяк не можна вважати відображенням реальних прагнень мешканців міста. Відбулася і територіально-адміністративна реформа — згідно з указом Президії Верховної Ради УРСР наприкінці січня 1940 р. на території колишнього повіту, окрім Коломийського утворено ще 14 районів. Уже 1 жовтня 1939 р. почала виходити газета «Червоний прапор» як орган спочатку Тимчасового управління міста Коломиї, відтак Коломийського міськкому і райкому КП(б)У міськради і райвиконкому Станіславської області. Радикальні зміни відбулися і в економіці: приватні підприємства націоналізовано, безробіття зменшилося частково за рахунок того, що вже від початку 1940 р. чимало коломиян «добровільно» виїхали на роботу до Східної України, зокрема на шахти Донецького басейну. Загалом встановлення радянської влади принесло певні позитивні зміни: усвідомлення того, що здійснилося омріяне багатьма поколіннями об'єднання західно-українських земель зі східно-українськими в єдиній державі; чималий поступ відбувся в галузі українізації шкільної освіти: у 1935 р. з 23 середніх і початкових шкіл Коломиї було лише 4 українські, а в 1940 р. у місті працювало 15 українських, 1 польська, 1 єврейська школи. Приблизно така ж ситуація склалася і в повіті: 118 польських, 5 німецьких, 4 українських і 3 єврейські школи у серпні 1939 р. і 118 українських, 19 польських і 8 єврейських у 1940 р.; поліпшилося (особливо в селах) і стало безкоштовним медичне обслуговування; відчутно підвищено заробітну плату, зменшувалося безробіття; селянам роздано землю. Але всі позитивні нововведення були нівельовані жорстокими репресіями, які влада розпочала буквально з перших днів перебування в місті. Це був планомірний і широкомасштабний наступ на українське національно-патріотичне, культурно-освітнє, громадсько-політичне і релігійне життя. Заарештовано, а згодом засуджено або знищено передових українців міста і району, а їх родини вивезено до Сибіру. Таких же переслідувань зазнали і представники польської, німецької та єврейської меншин. У 1940 р. за розпорядженням радянської влади змушені були виїхати на історичну батьківщину коломийські німці. Одразу ж після «золотого вересня» були заборонені всі польські та українські політичні партії, громадські й молодіжні організації, різні соціально-економічні, культурно-освітні та наукові товариства, припилили свою діяльність видавництва, редакції чисельних коломийських часописів, зачинено читальні, а з бібліотек вилучено ідейно застарілу літературу й замінено її комуністичною.

Період німецької окупації — 1941-44 рр.[ред.ред. код]

Трагічним для коломиян став і період німецької окупації — 1941-44 рр. Після нападу Німеччини на СРСР радянська цивільна і військова адміністрації спішно покинули Коломию і вже 2 липня 1941 р. місто було вільне від більшовиків, які перед своїм відступом вивезли з коломийської тюрми всіх в'язнів, підірвали вокзал і майстерні колишньої фабрики Біскупського. Члени місцевої ОУН одразу сформували Українську окружну управу на чолі з професором гімназії А. Княжинським та поліцію. На ратуші та інших будівлях вивішено синьо-жовті прапори.

На початку липня місто зайняли війська 8-го угорського корпусу. Знову змінено адміністративно-територіальний устрій — відновлено ґміни, повіти й округи.

Від 1 серпня 1941 р. Коломия оголошена центром Коломийської округи, яка охоплювала досить велику територію — сюди входило декілька встановлених радянською владою районів. У цей період в Коломиї відновилося українське суспільне життя, запрацювали кооперативи. 6 липня вийшло з друку перше число часопису «Воля Покуття», органу Українського революційного проводу й ОУН (в 1941-42 рр. виходив у Коломиї, а 1943-44 рр. — у Львові). 31 серпня 1941 р. члени ОУН організували в Коломиї величне Свято Зброї, яке зібрало представників з цілої округи й засвідчило прагнення українців здобути незалежну державу. З метою підготовки до формування української збройної сили було створено в місті старшинську школу ОУН.

Та плани й сподівання українців не збігалися з намірами окупантів. 10 серпня влада в Коломиї перейшла до рук німецької адміністрації, яка за час свого порядкування в місті знищила чимало українських патріотів і майже все єврейське населення. На території міста було створено три гетто, де примусово утримувалися коломийські й привезені з інших міст і сіл євреї. Більшість з них було розстріляно, а приблизно 2 тисячі відправили у концтабір польського міста Белжець. Врятуватися вдалося лише одиницям. Наймасовіші розстріли коломиян відбувалися у лісі біля села Шепарівці. Загалом за період окупації гестапо розстріляло 17465 жителів міста, 2682 — були вивезені на роботи до Німеччини.

Багато коломиян воювали на фронтах Другої світової війни у різних арміях, активно вступала коломийська молодь і в ряди ОУН та УПА.

Попри розстріли, облави, труднощі воєнного часу в місті діяли освітні заклади, українські кооперативи та Окружний театр, трупа якого налічувала понад 100 акторів та музикантів з різних міст України. Підприємства ж здебільшого були переорієнтовані на військові потреби.

За Другої світової війни третину міста було спалено, єврейське населення було знищене німецькою окупаційною владою. Під час Великої Вітчизняної війни в ході Карпатського рейду 1943 в районі К. діяли загони партизанського з'єднання С. А. Ковпака.

Післявоєнний період в житті Коломиї у складі СРСР[ред.ред. код]

28 березня 1944 р. радянські війська, а саме перша гвардійська танкова бригада полковника В. Горєлова, без значних боїв здобули залишену вже німцями Коломию. Слідом за танками у місто ввійшла піхота — бійці 351-ї стрілецької дивізії. Згідно з даними радянської адміністрації німці за час окупації спалили 1406 будинків, знищили залізничний вокзал, 28 промислових підприємств, 15 навчальних, 7 медичних та 13 культосвітніх закладів.

Почалася відбудова міста, але одночасно значну частину місцевої інтелігенції арештували і вивезли в Сибір, потерпіли католицькі священники, було зруйновано та перебудовано деякі храми.

Відступ німецьких військ та захоплення Галичини Червоною армією ознаменували собою початок нової епохи в житті краю і Коломиї зокрема, радянської, яка тривала майже 50 років. Цей тривалий період у житті міста відзначений як трагічними й жорстокими подіями, традиційною радянською «демократією», так і розвитком (у рамках радянської ідеології і принципів господарювання) економіки, будівництва, освіти й медицини.

Уже в перші повоєнні роки змінився національний склад населення Коломиї:

  • значно зросло число росіян військовослужбовців Червоної армії, урядовців, партійних діячів, учителів та лікарів, які масово прибували до міста для утвердження влади і насаджування комуністичної ідеології й боротьби з націоналізмом;
  • зменшилася чисельність польської общини за рахунок переселення поляків з українських територій до Польщі;
  • невеликий відсоток єврейського населення, яке в довоєнні роки становило майже половину мешканців міста, складали вихідці з півдня України й Молдавії, бо коломийських євреїв внаслідок дій німецької окупаційної влади в Коломиї майже не залишилось;
  • вперше за багато років найбільшу частку міського населення становили українці, число яких поповнилося й переселеними з території Польщі лемками внаслідок операції «Вісла».

Одразу з встановленням радянської влади великі сили служб НКВС були направлені на придушення потужного національно-визвольного руху, внаслідок чого тисячі здебільшого молодих українців, зокрема й з Коломиї та Коломийщини, вбито та відправлено в сталінські табори. Таким чином ліквідовано було широку мережу ОУН, яка діяла в місті, коломийський районний провід та молодіжні патріотичні організації.

Масові репресії були спрямовані й проти української інтелігенції. 2 лютого 1946 р. напередодні виборів до Верховної Ради СРСР в місті заарештовано понад 70 осіб, частина з яких — педагог І. Лобода, інженер К. Сербинський, актор Б. Вонсуль та інші — померли після примусового щеплення невідомою вакциною. Жорстокого переслідування зазнали і священнослужителі греко-католицької церкви, ліквідованої радянською владою 1946 р. Їх відправляли на каторгу або ж змушували приймати православ'я. Всі церковні споруди міста до 1947 р., окрім церкви св. Михаїла, були зачинені, відтак переобладнані, або перебудовані й використовувалися для інших цілей. Найбільше постраждав від втручання будівельників парафіяльний римо-католицький костел, споруджений у стилі українського бароко, який перетворено на двоповерховий магазин.

Керівництво містом здійснювалося виборним органом -міською радою та виконкомом міської ради. Головами міста в цей період були:

  • Каташенко Михайло Семенович 04.1944-09.1944
  • Кононенко Григорій Пилипович 09.1944-02.1945
  • Гаврищук Григорій Васильович 1.02.1945-1.02.1950
  • Пантелюк Юрій Йосипович 28.12.1950-18.01.1952
  • Приймачук Богдан Іванович 11.02.1952-29.10.1956
  • Олексюк Степан Дмитрович 16.11.1956-4.01.1963
  • Воробйов Василь Маркович 01.1963-14.08.1970
  • Томей Омелян Михайлович 14.08.1070-1972
  • Манів Зеновій Олексійович 25.12.1972-17.06.1975
  • Голуб Василь Васильович 27.06.1975-29.11.1979
  • Ільницький Володимир Павлович 27.11.1979-28.05.1986
  • Мелешко Іван Степанович 28.05.1986-1988
  • Юзюк Михайло Іванович 12.02.1988-6.03.1990

Велику роль у всіх сферах міського життя відігравав міський комітет КПУ.

Коломияни брали участь у формуванні Верховної Ради СРСР та УРСР, обираючи на виборах своїх представників до цих органів. Радянські вибори були формальністю, яку аж ніяк не можна назвати вільним волевиявленням народу. Але майже всі депутати від Коломиї та Коломийщині, обрані за всі роки радянської влади були українцями. Економіка формувалася за єдиною системою повної залежності від центру. Рушіями економічного зростання, яким підпорядковувався всі без винятку сфери виробництва, стали п'ятирічні плани. Розбудовано і розширено виробництво на давніх довоєнних підприємствах — щетинно-щітковій (засн. 1880 р.), ткацькій (засн. 1898 р.), паперовій (засн. 1883 р.) фабриках, заводі «Коломиясільмаш» (колишня фабрика Л. Біскупського, засн. 1869 р.), цегельному (засн. 1870 р.) та пивоварному (колишня броварня Бреттлєра) заводах.

Засновувалися й нові підприємства, зокрема швейна (1945 р.), килимарна (1945 р.), взуттєва (1949 р.), гардинна (1956 р.) фабрики, деревообробний завод (1948 р.), лісокомбінат (1959 р.), завод КРУ (1979), «Електрооснастка». Розвивалася в нових умовах і за новими правилами й харчова промисловість.

В 1951 на площі Ринок з'явився пам'ятник В. Леніну.[6]

Відсутність конкуренції і замкнений товарообіг не сприяли якості та швидкому оновленню продукції. Однак, найбільше коломийське підприємство — завод «Коломиясільмаш», на якому у 1970 р. працювало близько 2,5 тис. працівників, експортувало свою продукцію — навантажувачі для сільськогосподарських робіт на Кубу (2 тис. шт.).

Масштабне житлове будівництво в Коломиї розпочалося від 1960-х рр. Спочатку виросли багатоквартирні будинки на сучасній вулиці С. Бандери, відтак з'явилися нові житлові мікрорайони вулиць С. Бандери, М. Лисенка, І. Богуна, Моцарта, М. Грушевського. Ці типові для всього Радянського Союзу споруди не мають архітектурної цінності, не додають місту самобутності, але проблему житла певною мірою вони вирішували. Наприкінці 1960-х-на поч. 1970-х рр. новими будівлями доповнено і коломийське середмістя — універмаг «Коломия», пошта, кінотеатр ім. Мирослава Ірчана та Будинок торгівлі стали своєрідним дисонансом на тлі австрійської архітектури міста.

Майже одразу після закінчення війни реформовано заклади освіти. У 1947-48 н. р. в місті було 9 шкіл: 4 середні (2 українські — чоловіча й жіноча, 2 російські — чоловіча й жіноча), 3 неповні середні школи й 2 початкові. Організовано також школи робітничої молоді та школи неписьменних і малописьменних. На кінець 1980-х рр. у Коломиї було 11 шкіл: 4 восьмирічні, 6 середніх і середня школа-інтернат, з них — дві з російською мовою навчання. Для всестороннього розвитку дітей у місті діяли музичні школи — № 1 (засн. 1921 р.) та № 2 (засн. 1982 р.), спортивні — ДЮСШ № 1 (засн. 1947 р.) та ДЮСШ № 2 (засн. 1980 р.), художня школа (засн. 1974 р.), Палац піонерів та ін.

Засновано низку середніх спеціальних навчальних закладів.

До закладів культури належали музичні й художня школи, широка мережа бібліотек, районний і міський будинки культури, будинок офіцерів та 4 кінотеатри (на кін. 1980-х рр.). Від 1944 до 1962 рр. в Коломиї діяв музично-драматичний театр ім. Галана (від 1954 р.), який за час свого існування показав сотні вистав, активно гастролював не лише містами України, а й інших республік СРСР. Після його закриття театральні традиції міста продовжували самодіяльні театри. 1989 р. Коломийський державний театр відновлено.

Традиційними в радянський час були свята пісні й праці, проводились численні заходи та концерти, присвячені тим чи іншим датам, прийнятним з точки зору радянської ідеології. У 1987 р. започатковано музичний фестиваль ім. А. Кос-Анатольського.

У радянський період значно зросла мережа медичних закладів, збудовано нові приміщення для пологового будинку, дитячої лікарні та поліклініки, терапевтичного відділення центральної районної лікарні.

У листопаді 1944 р. відновилося видання коломийської газети «Червоний прапор», яка в деякі роки радянського періоду була єдиним періодичним виданням міста. Останнє число газети вийшло 21 серпня 1991 р.

Упродовж 1945–1959 рр. у Коломиї виходила газета «Червоний промінь», орган райкому КПУ та районної Ради депутатів трудящих. В останні роки існування СРСР, під час так званої перебудови в місті розпочався процес національного відродження. У 1988 р. засновано культорологічне товариство «Поступ», очолюване Я. Полатайчуком.

6 лютого цього ж року почала виходити перша в Україні легальна національно-демократична газета доби соціалізму «Агро», на сторінках якої вперше публікувалися матеріали із заборонених в радянські часи тем — голодомор, національно-визвольні змагання і т. д. Редакторами газети були Д. Захарук, О. Бабій, М. Андрусяк.

Національно-просвітні акції та віча набували масового характеру. 9 березня 1989 р. громадськість міста на чолі з товариством «Поступ» отримала дозвіл на урочистий похід до парку Т. Шевченка (тепер студентський парк), де біля погруддя поета читали його вірші, співали пісні на його слова. Так почались відкриті вшанування поета, коли в 1989 р. відкрито пам'ятники Т. Шевченкові в Джуркові та Воскресінцях, де вперше було піднято синьо-жовтий прапор. У січні 1990 р. коломияни взяли участь у живому ланцюгу Івано-Франківськ — Львів — Київ на честь Дня злуки. 6 березня 1990 р. відбулися перші демократичні вибори на альтернативній основі, в результаті яких до влади в місті прийшли демократичні сили. Головою міста обрано Володимира Машталера.

18 травня 1990 р. почав виходити «Вісник Коломиї», а 15 січня 1991 р. «Вільний голос». 1990 р. Коломия об'єднала українців з цілого світу на Першому Всесвітньому Соборі Духовної України, який проходив у місті від 4 до 7 липня.

17 серпня 1990 р. демонтовано пам'ятник В. І. Ленінові. Під час демонтажу в постаменті пам'ятника виявлено надмогильні плити з єврейського цвинтаря.[6]

В цьому ж році рішенням виконкому Коломийської міської ради народних депутатів першого демократичного скликання відновлено ліквідовану радянською владою у 1944 р. Коломийську гімназію.

8 жовтня 1990 р. розпочав свою роботу Музей історії міста Коломиї.

10 травня 1991 р. Коломию відвідав глава УГКЦ Мирослав Іван Любачівський. Тоді ж було посвячено місце під пам'ятник Т. Шевченкові.

17-19 серпня 1991 р. Коломия урочисто відзначала 750-річчя першої літописної згадки. В рамках святкування 18 серпня відкрито пам'ятник Степанові Бандері. Багатолюдне свято з насиченою програмою стало останньою акцією в місті доби Радянського Союзу.

Часи незалежності України[ред.ред. код]

Населення міста зі схваленням зустріло проголошення державної незалежності у 1991 р. Значна більшість коломиян брала участь у всіх виборах, особливо активно підтримали Помаранчеву революцію.

Економіка Коломиї після розпаду СРСР тривалий час перебувала в кризовій ситуації. Змінилася система господарювання і власності. Більшість існуючих у радянський час підприємств занепали або самоліквідувалися. На зміну їм прийшли нові, серед яких ВАТ «Коломийська друкарня», зернопереробна компанія «ЮМАС», КЕЗ «Прут», фірма «Назіс» та ін. Станом на 2000 р. найбільший відсоток (39,5) за обсягами виробництва складала харчова і переробна промисловість. Зросла мережа торгівельних та розважальних закладів, кав'ярень, ресторанів, готелів, туристичних фірм.

У 2000 р. відбулася масштабна реконструкція й ремонт центру міста, тоді ж збудовано готель «Писанка» й нове приміщення Музею писанкового розпису. Триває будівництво нових житлових будинків.

Після проголошення незалежності в Коломиї відновили свою діяльність дорадянські українські товариства «Просвіта» та «Союз українок»; виникли нові організації й товариства; відійшла в минуле й однопартійна система. З відродженням греко-католицької церкви й свободи віросповідання в Коломиї відновлено низку церков у давніх спорудах:

  • Церква св. архистратига Михаїла УГКЦ (1990)
  • Церква Благовіщення УПЦ (1991)
  • Церква св. Йосафата (1991)
  • Римо-католицький костел св. І. Лойоли (1990)
  • Церква св. Миколая УГКЦ (1996)
  • Синагога (1996)

Збудовано або ж ще будуються й нові церковні споруди:

  • Катедральний собор Преображення Господнього УГКЦ (поч. будівництва 1998).
  • Миколаєво-Успенський собор УПЦ (збуд. 1996)
  • Кафедральний собор Преображення Господнього УПЦ КП (поч. буд. 1994).
  • Церква євангельських християн баптистів (збуд. 1998).
  • Каплиця Стрітення Господнього УГКЦ
  • Каплиця святих апостолів Петра й Павла
  • Церква Покрову Божої Матері
  • Церква Кн. Володимира і кн. Ольги та ін.

У 1993 р. створено Коломийсько-Чернівецьку єпархію УГКЦ, управління якої розміщене у будинку колишнього МК КПУ.

Зазнала реорганізації й низка навчальних закладів міста:

  • всі школи перейшли на десятирічне навчання та українську мову викладання;
  • на базі школи № 10 відкрито Коломийський навчально-виховний комплекс № 10;
  • школу № 9 перепрофільовано на Коломийський природничо-математичний ліцей;
  • відновлену гімназію ім. М. Грушевського приміщено в будинку ліквідованої школи-інтернату;
  • певні зміни відбулися в навчальних програмах існуючих середніх спеціальних закладів, відкрилося і декілька нових;
  • засновано два вищі навчальні заклади.

Становлення України як держави в рамках міста відбувалося непросто, але з великим піднесенням і ентузіазмом. Проводились численні заходи — віча, акції, святкування, які відновлювали історичну правду, приховувану або ж перекручувану в часи СРСР, започатковано нові фестивалі.

  • 1992: 135-річчя від дня народження письменника А. Чайковського; 120-річчя від дня народження письменника Б. Лепкого; 100-річчя композитора М. Гайворонського; 50-річчя УПА та ін.
  • 1993: 100-річчя від дня народження професора Коломийської гімназії О. Кузьми; 100-річчя від дня народження музиканта й педагога Р. Рубінґера та ін.;
  • 1994: 110-річчя від дня народження професора Коломийської гімназії Д. Николишина; 100-річчя від дня народження поета і композитора Р. Купчинського; 50-річчя операції «Вісла» та ін.
  • 1995: 400-річчя від дня народження гетьмана Богдана Хмельницького, 200-річчя просвітителя і засновника театру о. І. Озаркевича, 100-річчя письменника Ю. Шкрумеляка, 100-річчя товариства «Коломийський Боян», 90-річчя композитора В. Витвицького, 70-річчя журналу «Жіноча Доля» та ін.
  • 1996: 400-річчя Берестейської унії, 100-річчя побудови Народного дому, 70-річчя КМНМГП та ін.
  • 1997: 50-річчя Коломийського медучилища, 60-річчя професора В. Лизанчука та ін.
  • 1998: 150-річчя театрального руху в Галичині; 130-річчя товариства «Просвіта», 80-річчя ЗУНР та ін.
  • 1999: 80-річчя Злуки ЗУНР і УНР та ін.
  • 2000: 2000-ліття Різдва Христового, 100-річчя Коломийської гімназії, Х Міжнародний Гуцульський фольклорно-етнографічний фестиваль та ін.
  • 2001: 80-річчя Коломийської музичної школи 70-річчя актора, громадсько-політичного діяча Ігоря Салія, І Регіональний фестиваль дитячого естрадного мистецтва «Зорепад» та ін.
  • 2002: 100-річчя від дня народження письменниці К. Малицької, 70-річчя культурно-громадського діяча Я. Полатайчука та ін.
  • 2003: ІІ Міжнародний фестиваль дитячого естрадного мистецтва «Зорепад».
  • 2004 121-річчя від дня народження письменника Леся Гринюка та заснування фонду його імені; 5-річчя загибелі В. Чорновола та ін.
  • 2005 вперше на державному рівні, зокрема і в Коломиї, відзначено день пам"яті жертв голодоморів та ін.
  • 2006: XVI Міжнародний гуцульський фольклорно-етнографічний фестиваль «Коломийка» та ін.
  • 2007: І обласний фестиваль «Писанка» та ін.
  • 2008: ІІ обласний фестиваль «Писанка», І Всеукраїнський театральний фестиваль «Коломийські представлення» та ін.
  • 2009: ІІІ обласний фестиваль «Писанка» та ін.
  • 2010: Перший відкритий фестиваль «Медовий Спас», фестиваль-ярмарок краєзнавчої книги «Коломийський манускрипт»; фольклорне свято «Гірські горни»; ІІ Всеукраїнський театральний фестиваль «Коломийські представлення» та ін.

Щорічно традиційно в грудневі дні в Коломиї проходить музичний фестиваль ім. А. Кос-Анатольського. Міський будинок культури «Народний дім» від 1990 р. займає приміщення колишньої «Каси Ощадності», пізніше Будинку офіцерів. Тут активно працюють самодіяльні колективи, чимало яких створені вже у роки незалежності, зокрема театр поезії «Орфей», ансамбль сучасного танцю «Ерідан» та ін.

Відродження правдивої історії спонукало до відкриття в Коломиї нових пам'ятників:

  • 20 вересня 1992 р. — Михайлові Грушевському;
  • 22 серпня 1993 р. — Тарасові Шевченку;
  • 19 жовтня 1997 р. — Кирилові Трильовському;
  • 22 серпня 1999 р. — статуя Божої Матері «За щасливе повернення з фронтів війни, тюрем, концтаборів»;
  • 3 листопада 2001 р. — воїнам-інтернаціоналістам;
  • 5 січня 2008 р. — борцям за незалежну Україну.

Великі зміни відбулися в Коломиї останніми роками. У місті відновлено гуманітарну гімназію, а після 27-річної перерви в 1990 р. було відновлено професійний театр — Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича. Місту повернули Народний дім.

У місті працюють Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського, у приміщенні колишнього «Народного дому», музей «Писанка», музей історії Коломиї.

Міські голови Коломиї часів незалежності:

  • 6.03.1990-1994 — Машталер Володимир Петрович
  • 1994–1998 — Довганюк Ігор Дмитрович
  • 1998–2002 — Корчинський Віктор Олександрович
  • 2002–2006 — Юращук Богдан Іванович
  • 2006–2010 — Овчаренко Юрій Іванович
  • 2010 — Слюзар Ігор Богданович нині діючий міський голова.

У 2009 році Коломию було названо «Найбезпечнішим містом» України за версією журналу «Фокус»[7],[8].

Економіка[ред.ред. код]

За часи незалежності фактично припинила своє існування чи була ліквідована переважна більшість промислових підприємств Коломиї: завод «Коломиясільмаш» (колишня фабрика Біскупського), лісокомбінат, Комбінат побутового обслуговування, «Заготзерно», завод «Електрооснастка», фабрика «17 вересня», взуттєва фабрика, деревообробний завод, завод КРП (комплектних розподільчих пристроїв), щетинно-щіткова фабрика, ткацька фабрика на сучасній вулиці Січових Стрільців, ткацька фабрика на сучасній вул. Русина, швейна фабрика на сучасній Валовій вулиці, друкарня на вул. Валовій, сокоекстрактовий завод, Пересувна механізована колона-82 (ПМК-82) на сучасній вул. Тютюнника, та багато інших. Була ліквідована мережа кінотеатрів, а їх було 4: кінотеатр ім. Ірчана, кінотеатр «Джерело» (колишні назви — Марс,  імені Кірова), кінотеатр «Юність», кінотеатр «Комсомолець» в теперішньому парку ім. Трильовського (раніше ім. Кірова). Також в Коломиї ліквідоване фільмосховище обласного значення. Як наслідок, дуже багато людей опинилися без роботи. З економічних причин багато коломиян були змушені емігрувати за кордон. Ті підприємства, що ще лишились від радянської епохи, ледве жевріють. До них можна віднести гардинну фабрику, паперову фабрику, металозавод, Експериментальний завод ПРУТ (програмованих радіоелектронних учбових терміналів), сирзавод, залишки «Коломиясільмашу», Коломийське Заводоуправління будівельних матеріалів, швейна фабрика на вул. Театральній, друкарня на вул. Мазепи, Коломийське Автотранспортне підприємство, м'ясокомбінат, плодоконсервний завод,[Джерело?] Побуткомбінат, що був розташований на куті вулиць, що мають сучасні назви Сагайдачного і Шухевича.

Переважна більшість цих підприємств були широко відомі в колишньому Радянському Союзі, на них було надсучасне на ті роки обладнання, кваліфіковані кадри робочих і інженерно-технічних працівників. На цих підприємствах вироблялося багато продукції, працівники працювали в декілька змін, держава і міський бюджет отримували значні надходження у вигляді податків. Зараз це все в минулому.[Джерело?]

Напередодні проголошення Незалежності на об'єднанні «Гуцульщина» виготовляли бли­зько 70% усіх виробів декоративного ткацтва в Україні: килимів на підлогу й на стіни, хідників, накидок на сидіння автомобілів тощо.[Джерело?]

Населення[ред.ред. код]

Демографія[9]
1939 1959 1970 1979 1989 2001 2005 2012
38.300 31.303 41.054 52.146 63.323 61.989 61.210 60.094

Історична динаміка національного складу за даними переписів:

1959[10] 1989[11] 2001[11]
українці  72,2%  86,5%  92,4%
росіяни  18,8%  11,0%  5,0%
поляки  4,2%  0,9%  0,5%
білоруси  1,9%  0,5%  0,3%
євреї  3,2%  0,6%  0,1%

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Коломиї
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середня температура, °C −5,1 −3,2 1,4 8,1 13,5 16,6 17,9 17,3 13,5 8,0 2,6 −2,1 7,4
Норма опадів, мм 31 32 35 54 87 98 104 81 53 36 37 41 689
Джерело: Кліматичні дані Коломиї на сайті«www.meteoprog.ua»

Міста-побратими[ред.ред. код]

Міста побратими Країна
Андрихів, Ніса Польща Польща
Радівці, Сігету-Мармаціей (Сигіт Мармароський) Румунія Румунія
Дрокія Молдова Молдова
Мукачево, Маріуполь, Артемівськ, Кременчук, Іллічівськ Україна Україна

Пам'ятки культури[ред.ред. код]

Пам'ятки культурної спадщини, що не підлягають приватизації:

Найменування пам'ятки Час створення Місце розташування Охоронний номер
Будинок культури XIX сторіччя Вічовий майдан, 7 555
Ратуша 1877 рік вул. М. Грушевського, 1 559
Церква Святого Архангела Михаїла та дзвіниця 1855-1871 роки вул. М. Грушевського, 11 560
Будинок колишнього банку початок XX сторіччя вул. М. Драгоманова, 1 584
Дерев'яна Благовіщенська церква[12] 1587 рік вул. Карпатська, 2 233/1
дзвіниця XVIII сторіччя вул. Карпатська, 2 233/2
Костел XIX сторіччя вул. І. Мазепи, 2 562
Будинок колишньої гімназії 1875 рік вул. А. Міцкевича, 1 574
Будівля музею 1887-1902 роки вул. Театральна, 25 578
Колишній будинок ощадкаси 1892 рік вул. Театральна, 27 579
Будинок житловий XIX сторіччя вул. Театральна, 33 580
Будинок житловий початок XX сторіччя вул. Театральна, 48 582
Будинок житловий початок XX сторіччя вул. Театральна, 54 583
Будинок житловий XIX сторіччя вул. І. Франка, 3 585
Костел XX сторіччя вул. І. Франка, 18 586
Монастир Урсулок початок XX сторіччя вул. І. Франка, 19 587
Будинок житловий початок XX сторіччя вул. В. Чорновола, 1 564
Будівля медичної установи початок XX сторіччя вул. В. Чорновола, 32 570
Будинок пошти початок XX сторіччя вул. В. Чорновола, 47 571
Будинок житловий XIX сторіччя вул. В. Чорновола, 57 572
Будинок повітової ради початок XX сторіччя вул. Р. Шухевича, 80 561

Історія вулиць міста[ред.ред. код]


Коломийки[ред.ред. код]

Коломиї завдячують своєю назвою танець коломийка і короткі пісні, які теж називаються коломийками. Наприклад,

Коломия не помия, Коломия місто,
В Коломиї такі дівки, як пшеничне тісто

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта в Коломиї

Нині у Коломиї діє одинадцять ЗОШ[13], одинадцять дитячих садочків, дитячий будинок-інтернат[14], Будинок дитячої та юнацької творчості, Станція юних туристів, Коломийський навчально-виробничий центр творчості учнівської молоді, Музична студія, ДЮСШ №1, ДЮСШ №2.
Коледжі:

Технікуми, ліцеї та училища:

  • Коломийський індустріально-педагогічний технікум[18]
  • Коломийський професійний ліцей сфери послуг[19]
  • Вище професійне училище № 14[20]
  • Вище професійне училище № 17.

Спорт у Коломиї[ред.ред. код]

Сільмаш (Коломия)

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Колишні періодичні видання:

Сучасні періодичні видання:

  • «Коломийські Вісті»[21]
  • «Коломийська правда»
  • «Дзеркало Коломиї»
  • газета безкоштовних оголошень «Вітрина Коломиї»

Видатні люди[ред.ред. код]

Див. також Почесні громадяни міста Коломиї

Посилання

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Комітет статистики у Івано-Франківській області
  2. Монолатій І. Коломия давня і нова: міркування про походження та історію міста // Коломия з минулого в сьогодення. / Кол. авт.: В. Ковтун, І. Монолатій. — Коломия: Вік, 2005. — С. 19
  3. О.Полянський. Західна Україна у двох революціях.- Тернопіль: Джура, 1998. 52 с.: іл. с.23
  4. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  5. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918–1920 рр.
  6. а б Площа Ринок (пам'ятники), Коломия
  7. http://news.liga.net/news/N0922393.html (рос.)
  8. http://focus.in.ua/society/43971 (рос.)
  9. Bevölkerungszahlen auf World Gazetteer
  10. Кабузан В. М. — Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. Ин-т рос. истории РАН. М. Наука, 2006.
  11. а б кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  12. http://www.derev.org.ua/ivfrank/kolomyja.htm
  13. Управління освіти Коломийської міської ради
  14. Коломийський дитячий будинок-інтернат
  15. Коломийський економіко-правовий коледж КНТЕУ.
  16. Коломийський медичний коледж ім.Івана Франка
  17. Приватний вищий навчальний заклад Коломийський коледж комп'ютерних наук
  18. Коломийський індустріально-педагогічний технікум
  19. Коломийський професійний ліцей сфери послуг
  20. Вище професійне училище № 14
  21. Коломийські ВІСТИ
  22. Коземчук Ярослав. Духовні обереги. здобутки та традиції мистецької родини Корнелюків
  23. * Ігор Петренко: 7 фактів про Коломию // Український тиждень № 16 (181) від 21 квітня 2011 Посилання

Джерела, посилання та література[ред.ред. код]