Іван Татаринський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Слуга Божий
о. Іван Татаринський
Татаринський Іван Михайлович
Народився 1 липня 1890(1890-07-01)
Іванівка, Скалатський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер червень 1941 (50 років)
Золочівська тюрма
·задушення водяною парою
Країна  Австро-Угорщина
 ЗУНР
 Польська Республіка
Національність українець
Місце проживання с. Гаї-Дітковецькі
Діяльність військовослужбовець, священник
Alma mater Львівська духовна семінарія
Посада парох с. Гаї-Дітковецькі
Військове звання  Четар
Термін 1929-1940
Попередник о. Олександр Чубатий
Наступник о. Ярослав Сірко
Конфесія Українська греко-католицька церква
Рід Татаринські
Батько Михайло Татаринський
Мати Анна Окаринська
У шлюбі з Софія Струмінська
Нагороди
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)

о. Іван Татаринський (1 липня 1890, Іванівка — червень 1941, Золочів) — український церковний діяч, священник УГКЦ, парох в с. Гаї-Дітковецькі на Бродівщині (1929—1940), жертва радянських репресій. Слуга Божий.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1 липня 1890 року в селі Іванівка Скалатського повіту на Тернопільщині (нині Тернопільського району Тернопільської області) в багатодітній сім'ї (7 синів і 3 дочки) місцевого дяка Михайла Татаринського та Анни (до шлюбу Окаринська). Навчався в народній школі в рідному селі, а потім упродовж 1904—1910 років — у Тернопільській українській гімназії[1], проте через брак коштів закінчив лише 6 класів. Працював писарем у податковому уряді в Тернополі, а відтак у старостві[2].

Восени 1912 року призваний на військову службу до австрійської армії в 15 полк, що базувався в Тернополі. З початком Першої світової війни воював спочатку на російському фронті, а після старшинського вишколу у Львові, відправлений на італійський фронт. Дослужився до рангу унтерофіцера І класу і за відмінну службу отримав срібний хрест заслуги з короною. Восени 1918 року зголосився на службу в УГА і в грудні з в складі І полку Січових Стрільців висланий на Україну. Отримав звання хорунжого, а в травні 1919 року був іменований четарем і став керівником полкового обозу. Взимку 1920 року Іван Татаринський потрапив у штаб І бригади ЧУГА (колишній ІІ корпус УСС) як старшина для особливих доручень і служив до квітня 1920 року, коли ЧУГА здалася полякам. Був інтернований у таборі Фридрихівка, де захворів на тиф і після короткого лікування був звільнений. У 1922 році завершив середню освіту і вступив до Львівської духовної семінарії, де навчався впродовж 1922—1926 років[3].

1 серпня 1926 року в селі Берлин повінчався з дочкою священика Софією Струмінською і 27 лютого 1927 року був висвячений у священичий сан. Від березня 1927 року до березня 1929 року виконував функції адміністратора парафії в с. Ражнів Брідського повіту, а 10 березня 1929 року отримав призначення на парафію в с. Гаї-Дітковецькі[4]. Дбав про духовний і освітній рівень своїх парафіян: збудував читальню, народний дім, заснував сільський кооператив «Єдність» і церковний хор[5]. У березні 1939 року був готовий план нової мурованої церкви, громада вже навіть заклала фундамент нового храму, але не змогла його побудувати, бо розпочалася Друга світова війна[6].

30 жовтня 1940 року о. Іван Татаринський був заарештований НКВД і ув'язнений у Золочівській тюрмі. В травні 1941 року засуджений до 8 років позбавлення волі. У червні 1941 року перед приходом німців о. Іван Татаринський був замордований у так званій «парилці» (задушений гарячою парою) в Золочівській тюрмі[7]. Місце поховання невідоме.

Нагороди[ред. | ред. код]

Беатифікаційний процес[ред. | ред. код]

Від 2001 року триває беатифікаційний процес прилучення о. Івана Татаринського до лику блаженних[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ У 1908/1909 навчальному році навчався в 5-б класі української гімназії в Тернополі: IV Звіт дирекциї Ц. К. ґімназиї Франц-Йосифа І в Тернополи за шкільний рік 1908/09 [Архівовано 23 березня 2020 у Wayback Machine.]. — Тернопіль 1909. — С. 50.
  2. ↑ Лаба В. Історія сіл Гаї Дітковецькі та Дітківці… — С. 59—60.
  3. ↑ Лаба В. Історія сіл Гаї Дітковецькі та Дітківці… — С. 60—62.
  4. ↑ Лаба В. Історія сіл Гаї Дітковецькі та Дітківці… — С. 62—63.
  5. ↑ Лабінська-Снігур К. Вірні до кінця… — С. 109.
  6. ↑ Лаба В. Історія сіл Гаї Дітковецькі та Дітківці… — С. 65—66.
  7. ↑ Лаба В. Історія сіл Гаї Дітковецькі та Дітківці… — С. 66.
  8. ↑ “Маю моральну певність, що усі ці люди дійсно потерпіли за віру”. risu.org.ua (англ.). Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 23 березня 2020.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Золочівщина. Постаті (біографічний довідник) / упор. Ю. Юречко. — Львів: «Святогорець», 2019. — 324 с.
  • Лаба В. Історія сіл Гаї Дітковецькі та Дітківці від давніх часів до 1939 року, Львів, 2019. — 104 с.
  • Лабінська-Снігур К. Вірні до кінця. Мученики й ісповідники віри ХХ століття. — Львів: Свічадо, 2017. — 176 с. — ISBN 978-966-938-021-0
  • Татаринський Іван Михайлович // Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга 4. Упор. Бажан О. Г., Гуцал П. З., Кіт Л. М. — Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2016. — С. 132.
  • Шаварин М. Татаринський Іван // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 610. — ISBN 978-966-528-318-8.
  • Tataryns'kyj Ivan // Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944) : у 2 т. / Дмитро Блажейовський. — Київ : КМ Академія, 2004. — Т. 2 : Духовенство і релігійні згромадження. — С. 444. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
Відомі уродженці Підволочиського району
письменники
художники і
культурні діячі
релігійні діячі
громадські діячі,
військовики
науковці
краєзнавці
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іван_Татаринський&oldid=42265256