Ізотов Володимир Вікторович
| Володимир Ізотов | ||||
|---|---|---|---|---|
| Владимир Изотов | ||||
| Ім'я при народженні | Володимир Вікторович Ізотов | |||
| Народився |
10 вересня 1955 (68 років) Москва, Московська область, СРСР | |||
| Національність | росіян | |||
| Громадянство |
 СРСР Росія | |||
| Діяльність |
актор театру і кіно поет художник-самоучка і пейзажист[1] | |||
| Alma mater |
«Акторський факультет ГІТІСа» (курс А. А. Гончарова, 1973—1977)[2][3] «Театр на Малій Бронній» (1977—1991)[4] | |||
| Роки діяльності | 1973—1991 | |||
| Діти | донька Анастасія Володимирівна Ізотова | |||
| Батьки | батько Віктор Ізотов | |||
| IMDb | ID 0412764 | |||
|
| ||||
Володимир Вікторович Ізотов (рос. Владимир Викторович Изотов, нар. 10 вересня 1955, Москва, СРСР) — радянський актор театру і кіно, поет, художник-самоучка і пейзажист. Найбільше відомий по ролі Васеньки Сарафанова в фільмі «Старший син» (1975).
 Зовнішні зображення
| |
|---|---|
|
Фото Володимира Ізотова в молодості |
Біографія[ред. | ред. код]
Володимир Ізотов народився 10 вересня 1955 року в Москві.
| Зовнішні зображення
| |
|---|---|
|
|
Володимир Ізотов (зліва) і автопортрет (зправа) |
Вступ до ГІТІСу (1973—1977)[ред. | ред. код]
У 1973 році Володимир вступив на акторський факультет ГІТІСа (курс А. А. Гончарова), студентом грав в епізодах і масових сценах у спектаклях театру імені Маяковського. Коли режисер Віталій Мельников побачив молодика на одній із студентських вистав, він одразу зрозумів, що перед ним Сарафанов-молодший, настільки майбутній актор йому здався інтелігентним, наївним, одухотвореним та м'якосердим[5].
Віталій Мельников розумів, що якщо студенту Володимиру десь не вистачить майстерності актора, то він сторицею окупить це своєю органічністю та схожістю характеру з героєм Олександра Вампілова. І він не прогадав — такий живий, мечний, закоханий і мучиться від свого кохання юнак навряд чи вийшов би краще у когось іншого[5].
На знімальний майданчик фільму «Старший син» актора привела помічниця акторів кіностудії «Ленфільм» Тетяна Бузян. Претендент на роль Васеньки Сарафанова відразу сподобався режисерові[6].
|
«Я понял, что даже если по профессии этот мальчик еще не всему научился, то по облику и по типажу другого такого мне не найти» — згадує Віталій Мельников[6]. | 
|
У всьому образі актора-початківця відчувалася порода і вгадувалося дворянське походження. Зріст — 185 сантиметрів, високий лоб, тендітна статура. Віталій Мельников затвердив Володимира на роль із першого разу! Цього режисера взагалі можна назвати відкривачем талантом[6].
Початок праці в Театрі на Малій Бронній і кіно (1977—1991)[ред. | ред. код]
У 1977 році Володимир закінчив ГІТІС і почав працювати в Театрі на Малій Бронній.
За 14 років служіння в Театрі на Малій Бронній Володимиром було зіграно близько 30 ролей, переважно невеликі ролі. У кіно перша помітна роль Васеньки Сарафанова у фільмі «Старший син» (реж. Віталій Мельников, 1975)[7], після зіграв ще кілька помітних ролей, серед них — Ромуальд у фільмі «Ярославна, королева Франції» (реж. Ігор Масленников, 1978), Антон Крецу у фільмі «Здрастуйте, я приїхав!» (реж. Михайло Бадикяну, 1979) та Олександр Єршов у фільмі «Ключ» (реж. Олексій Коренєв, 1980).
Деякі фільми за його участю зняті на плівку шосткинського підприємства «Свема».
Відхід з театру і зникнення (1991)[ред. | ред. код]
У травні 1991 року Володимир написав заяву про звільнення з театру за власним бажанням[8]. Після відходу з театру він перестав зніматися в кіно, його остання роль у фільмі жахів «Кровопивці» (1991)[9], хоча не остання, в 2004 році він приймав участь в масовці зйомок детективного телесеріалу «Мисливці за іконами», для зйомок серіалу йому робили грим — накладні довгі волосся, вуса і борода. Після виходу з театру також перестав відповідати на запрошення про зйомки[5].
За деякими свідченнями, Володимир навіть знищив усе, що нагадувало йому про акторську професію, наприклад — альбом із фотографіями.
Версій відходу Володимира було дві:
Одна — любовна драма, друга версія — Володимир почав сильно пити і його попросили. Обидві версії не виключають одна одну і часто перетинаються[10].
Ходила версія на рівні апокрифу, що Володимир доглядав хворого друга. Той помер від СНІДу, а Володимира вигнали із театру за прогули[10].
Але 1987 рік — це рубіжна точка в долі Володимира[10].
Після цього року йдуть лише чутки та домисли. Наприкінці 1990-х він ходив влаштовуватись у невеликий театр, але його взяли через нетверезий вигляд. Хтось бачив Володимира біля метро. Хтось бачив, що він працює заправником на бензоколонці[10].
А хтось звертався до комп'ютерної бази даних і дізнавався, що єдиний Володимир, який народився в 1955 році, пішов із життя. Але знову ж таки є версія, що Володимир давно не проживає в квартирі, яка йому колись належала[10].
Ще деякий час продовжував спілкуватися з близькими друзями, серед яких була акторка Світлана Крючкова, з якою він познайомився ще на зйомках фільму «Старший син»[5].
19 серпня 2018 року на сайті «Кіно-Театр.РУ» на сторінці обговорення Володимира з'явилося повідомлення від користувачки «Єлена, сусідка (Москва)»:
|
|
«Я бывшая соседка Володи, встретила его в метро. Он обрадовался и сказал, что остался один, все друзья давно «свалили», а он долго ухаживал за близким другом, умершим от СПИДа, за что был уволен из театра, потом он грустно улыбнулся и вышел на остановке...»[11]. |
|
Користувачка «Ірія Гай» відповіла на це повідомлення:
|
|
«Спасибо, что написали! Слава Богу, живой!»[11]. |
|
22 травня 2022 року Володимир вперше за 30 років з'явився у студії шоу «Зірки зійшлися» на телеканалі «НТВ», випуск за його участю присвячений зламаним долям акторів[12]. Там він заявив, що живе один у двокімнатній квартирі у спальному районі Москви, не працює, давно не спілкується зі своїми колегами, живе на подачки, харчується пиріжками з кульбаб і кропиви, ліпить фігурки з глини, пише вірші і музику[13].
| Зовнішні зображення
| |
|---|---|
|
|
Володимир Ізотов в якості гостя студії шоу «Зірки зійшлися» |
Особисте життя[ред. | ред. код]
Особисте життя у Володимира не складалося. Він часто закохувався в гарних дівчат, які мали на думці тільки його московську квартиру. Друзі та знайомі відгукуються про актора як людину дуже доброю, чуйною, яка завжди могла прийти на допомогу у скрутну хвилину, але надто довірливою, тому вони завжди турбувалися, що Володимир може стати жертвою обману[5].
Був тричі одружений[14]. Має доньку Анастасію, вихованням якої не займався і з якою спілкується рідко[12].
- Двоюрідна сестра — Вероніка Ізотова (акторка) (нар. 1960)[15].
Творчість[ред. | ред. код]
Ролі у театрі[ред. | ред. код]
«Московський драматичний театр на Малій Бронній»[ред. | ред. код]
- «Одруження», Н. В. Гоголь (постановка А. В. Ефроса)[16]
- «Жорстокі ігри», А. Н. Арбузов (постановка Л. К. Дурова) — Терентій
- «Чарівник Смарагдового міста», А. Волков (інсценування та постановка І. І. Судакової) — добрий сусід; помічник фокусника; перший мешканець чарівної країни; боягузливий лев
- «Веранда в лісі», І. Дворецький (постановка А. В. Ефроса) — Коля
- «Три сестри», А. П. Чехов (постановка А. В. Ефроса) — Володимир Карлович Роде, підпоручик[17]
- «А все-таки вона крутиться?..», А. Хмелік (постановка Л. К. Дурова) — Павлов
- «Вовки і вівці», А. Н. Островський (постановка А. Л. Дунаєва) — Мурзавецький
- «Попелюшка», Е. Шварц (постановка Л. К. Дурова) — принц
- «Ксантіппа і цей, як його…», С. Альошин (постановка Л. К. Дурова) — учень
- «Вальпургієва ніч, або кроки Командора», В. Єрофєєв (постановка В. М. Портнова) — Пашка Єрьомін, комсорг 3-ї палати
- «Голий король», Є. Шварц (постановка В. Н. Драгунова) — секретар
- «Ви чиє, старе?..», Б. Васильєв (постановка Є. Н. Лазарєва) — юнак
- «Мати Ісуса», А. Володін (постановка В. М. Портнова) — житель міста
- «Дон Жуан», Ж. Б. Мольєр (постановка А. В. Ефроса) — Гусман
- «Татуйовані душі», Г. Стефановскі (постановка С. Унковскі (СФРЮ) — татуювальник
- «Весельчаки», Н. Саймон (постановка К. Худякова та Л. Дурова)
- «Одна калорія ніжності», Г. Данаїлов (постановка Г. Р. Сайфуліна) — Стефан
Фільмографія[ред. | ред. код]
- 1975 — «Старший син» — Васенька Сарафанов, син Андрія Григоровича Сарафанова
- 1977 — «Поєдинок в тайзі» — білий офіцер в кепі з загіну Іллі Федотовича
- 1978 — «Вечір спогадів» (телеспектакль) — Євген Сведомський в юнацтві[18]
- 1978 — «Ярославна, королева Франції» — Ромуальд, мандрівний лицар, що дав обітницю мовчання
- 1979 — «Здрастуйте, я приїхав!» — Антон Лаврентійович Крецу, випускник політехнічного ВУЗу, інженер-механік
- 1979 — «Варвари» (телеспектакль) — Степан Данилович Лукін, студент, племінник Івакіна
- 1979 — «Дачне життя» (телеспектакль) — кузен Саша
- 1980 — «Ключ» — Олександр Єршов, чоловік Жені Степанової
- 1981 — «Чесний, розумний, неодружений...» — Толік, друг Артема Дольникова, човняр
- 1983 — «Відпустка по пораненню» (телеспектакль) — Саша
- 1983 — «Я готовий прийняти виклик» — офіцер
- 1986 — «Лунін, або смерть Жака» (телеспектакль) — мундир на балу
- 1987 — «Мегре у міністра» (телеспектакль) — Рене Фалк, секретар Маскулена
- 1991 — «Кровопивці» — епізодична роль (в титрах вказаний як «В. Ізотов»)[19]
- 2004 — «Мисливці за іконами» — епізодична роль в масовці (в титрах вказаний як «В. Ізотов»)
Телебачення[ред. | ред. код]
| Назва | Випуск | Приймав участь як: | Телеканал | Рік |
|---|---|---|---|---|
| «Таємниці нашого кіно» | «Старший син» | об'єкт розказів | «ТВЦ» | 2015 |
| «Таємниці кіно» | «Москва Довіра» | 2017 | ||
| «Зірки зійшлися» | «На дні: історія знаменитостей на грані виживання» | гість студії | «НТВ» | 2022 |
Факти[ред. | ред. код]
- У Володимира Ізотова вуса — пірамідальні.
- У Володимира Ізотова є тезка — Володимир Миколайович Ізотов (нар. 29 квітня 1959, Ленінград), теж актор, знявся в фільмах «День на двох» (1985), «Далекий голос зозулі» (1985) і «Державний кордон. Рік сорок перший» (1986)[20], на всіх сайтах в фільмографії справжнього Володимира вказано, що він знімався в цих фільмах, але це був не він, а лише тезка. В теперішній час — кореспондент Санкт-Петербурга[21].
Джерела[ред. | ред. код]
- Володимир Ізотов на сайті Олексія Тремасова «Завжди зі мною…». Архів оригіналу від 23 січня 2022 року.
- Володимир Ізотов на офіційному сайті кіностудії «Мосфільм». Архів оригіналу від 20 вересня 2022 року.
- Володимир Ізотов на офіційному сайті кіностудії «Ленфильм». Архів оригіналу від 8 жовтня 2022 року.
- Володимир Ізотов на сайті «Кіно-Театр.РУ». Архів оригіналу від 9 листопада 2022 року.
Посилання[ред. | ред. код]
|
| ||||||||||||||||
- ↑ Публикация от 8 марта 2021 года — @dorofeevahelena. Instagram. Процитовано 21 жовтня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Наши выпускники — Наши новости. ГИТИС. Архів оригіналу за 12 травня 2022. Процитовано 21 жовтня 2022.
Выпуск 1977 года — специальность «Актерское искусство»
- ↑ Васечка — belan_olga. LiveJournal. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 21 жовтня 2022.
- ↑ Владимир Изотов — актер — Люди театра. Театр на Малой Бронной. Процитовано 21 жовтня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ а б в г д Непростая судьба актера, сыгравшего Васеньку Сарафанова в фильме «Старший сын» и почему он больше не снимается — Все о кино от Вадима С. Яндекс.Дзен. Процитовано 19 жовтня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ а б в Владимир Изотов. Куда пропал Васенька из «Старшего сына»? — Совет да любовь. Яндекс.Дзен. Процитовано 19 жовтня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Младший сын. Телевидение. Телепамять — Алексей Тремасов. Литературная газета. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2022.
№36 (6337) (14.09.2011)
- ↑ Владимир Изотов, Васенька... — i_sergeev. LiveJournal. Архів оригіналу за 22 вересня 2022. Процитовано 19 жовтня 2022.
- ↑ Исчезновение актера Владимира Изотова: жив ли герой драмы «Старший сын» — Новости Беларуси. Яндекс.Дзен. Процитовано 19 жовтня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ а б в г д Судьба Владимира Изотова, сыгравшего роль Васеньки в фильме «Старший сын» — Ванильная жизнь. Пульс@Mail.ru. Процитовано 28 листопада 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ а б Владимир Изотов — актёр — обсуждение — страница 2. Кино-Театр.РУ. Процитовано 28 листопада 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ а б Звезда фильма «Старший сын» Владимир Изотов впервые за 30 лет появился на телевидении. Вокруг ТВ. Архів оригіналу за 8 вересня 2022. Процитовано 19 жовтня 2022.
- ↑ Куда пропал Васенька Сарафанов из картины «Старший сын» — Звезды сошлись. НТВ. Архів оригіналу за 25 вересня 2022. Процитовано 19 жовтня 2022.
- ↑ Куда пропал Васенька Сарафанов из картины «Старший сын» — Звезды сошлись. НТВ. Архів оригіналу за 25 вересня 2022. Процитовано 19 жовтня 2022.
- ↑ Владимир Изотов: о том, как младший сын стал странствующим рыцарем. Сплетен.нет. Архів оригіналу за 9 жовтня 2022. Процитовано 19 жовтня 2022.
- ↑ Говорят, когда он входил в комнату, люди бывали потрясены его красотой — sadalskij. LiveJournal. Архів оригіналу за 25 грудня 2017. Процитовано 19 жовтня 2022.
- ↑ Три сестры — новый спектакль Анатолия Эфроса — Старое телевещание. Facebook. Процитовано 7 листопада 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Вечер воспоминаний — albinos76. LiveJournal. Архів оригіналу за 17 жовтня 2021. Процитовано 19 жовтня 2022.
- ↑ Вечер памяти Евгения Татарского. Ленфильм. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 19 жовтня 2022.
- ↑ Владимир Изотов (II) — актёр — фильмография. Кино-Театр.РУ. Архів оригіналу за 19 січня 2018. Процитовано 18 листопада 2022.
- ↑ Владимир Изотов — Наши корреспонденты. DW. Процитовано 18 листопада 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)