Іполіт Римський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іполіт Римський
Hippolytus martyrdom.jpg
Мученицька смерть св. Іполіта.
Святий
Народився бл. 170(0170)
Помер бл. 235
День пам'яті католики 13 серпня
православні 30 січня
Праці Апостольське Передання

Святий Іполіт Римський (бл. 170 — бл. 235) — один із ранніх християнських Святих, один із найпрацьовитіших та знаних письменників ранньої Церкви, мученик. Увійшов у богословський конфлікт із Папою Римським Зефірином та протягом деякого часу очолював окрему групу християн. Вважається першим антипапою (217/218 — 235). Сам св. Іполіт називав себе «наступником апостолів» та «учасником в благодаті Св. Духа за наступництвом» («Філософумене»).

Католицька церква згадує його 13 серпня, а православні та греко-католики — 30 січня.

Біографія[ред.ред. код]

Працював в Римі, але писав грецькою мовою, освіта його була еллінська. Міг бути римлянином грецького походження, однак більшість патрологов стверджує, що він приїхав зі Сходу в зрілому віці.

Вважається, що Іполит був учнем Св. Іренея Ліонського. Так, Патріарх Фотій називає його учнем св. Іринея, хоча невідомо, чи знав Іполит єпископа Ліонського особисто. Іполит був ревним заступником християнської Церкви і боровся словом і ділом з єресями того часу, головно трінітарними.

Невідомо, коли і за яких обставин почалося громадське служіння св. Іполіта в Церкві. В «Філософуменах» сказано, що за Папи Римського Зефірина (198—217 рр.) св. Іполіт вже обіймав в Римській церкві сан пресвітера. Після цього був висвячений на єпископа за всіма церковними правилами.

Як і св. Іриней, Іполіт був ревним апологетом християнського вчення, сміливо викривав і засуджував лже-вчення древніх і сучасних йому єретиків. Св. Іриней Ліонський написав відомий твір «Проти єресей», присвячений історії єретичних систем і їхньому викриттю. Св. Іполіт продовжив єресеологічну працю свого попередника і написав знамениті «Філософумени».

Також є відома боротьба св. Іполіта з новими ворогами християнства (наприклад, Ноетом), які спотворювали вчення про Триєдиного Бога. За свідченням Євсевія Кесарійського, перше знайомство св. Іполита з Орігеном могло відбутися ще в Римі, куди він прибув за часів служіння папи Зефирина. Можливо, сам св. Іполіт цікавився екзегетичними творами Орігена під час його перебування на Сході, зокрема в Олександрії і Аравії.

Вирішивши, що папа Зефірин став упадати в єресь, Іполит відокремився від нього і створив свою громаду. Його опозиційні настрої посилило обрання св. Калікста Папою.

Св. Іполіт Римський вважається першим відомим антипапою, поставленим партією суворого дотримання церковної дисципліни, всупереч реформам тодішнього Римського єпископа Калікста (217—223), націлених на ослаблення церковної дисципліни і поблажливість.

Св. Іполіт звинуватив папу Каліста 1) в тому, що той приймав до церковної єдності всіх відлучених так само, як і тих, які поверталися з єретичних зібрань; 2) в тому, що той стверджував, нібито єпископ не підлягає відлученню, якщо б навіть впав в смертний гріх; 3) в тому, що той посвячував в ієрархічні ступені осіб двох- і трьохшлюбних і не відлучав навіть і тих, які одружувались, обіймаючи кліросні посади.

Він продовжував залишатися антипапою при папах св. Урбані і св. Понтіані. Хоча, на думку дослідників, які ґрунтуються і посилаються на свідчення римського «Хронографа» від 354 р., св. Іполіт не поширював свою діяльність далеко за межі Риму.

235 року — Св. Іполіт, разом з папою Понтіаном, був засланий римським імператором Максиміном на острів Сардинію. Там вони примирилися й погодилися, що наступним папою буде св. Антер.

Помер 235 або 236 року мученицькою смертю (разом з Понтіаном). За папи св. Фабіана, їхні тіла були перенесені й урочисто поховані в Римі одного й того ж самого дня — 13 серпня (за старим стилем) 236 або 237 року.

За свідченням римського «Хронографа» («Лібер понтіфікаліс») 354 року св. Іполіт Римський був офіційно визнаний святим із занесенням його імені в офіційні римські і церковні мартирологи (мученицькі акти).

Твори[ред.ред. код]

Св. Іполіт був одним із найплодовитіших церковних письменників. В історії християнської писемності ІІІ ст. він, безумовно, посідає одне з перших місць. Бл. Єронім долучав його до вискокоосвічених і вчених письменників Церкви, кажучи, що в його творах не знаєш, чому маєш дивуватися більше: філософським чи богословським відомостям.

У своїх богословських працях Іполит є педантичним збирачем думок, що їх висловили його попередники. У нього — нероздільність Бога не виключає множинності Його особистостей. У своїй головній роботі — «Філософумене» він намагається простежити джерело всіх єресей до творів давньогрецьких філософів. Йому приписується також «Апостольська традиція», в якій подано Святу літургію та обряди, прийняті в Римі на поч. III ст.

Озлобленість проти опонентів та вічний полемічний тон псують його твори. Оскільки він писав грецькою, то на західне богослов'я Св. Іполит не справив великого впливу і був відкритий для дослідників порівняно пізно.

На превеликий жаль, більша частина творів Св. Іполіта є втрачена і дотепер вповні чи майже вповні збереглися тільки:

  • Екзегетичні — «Тлумачення на книгу пророка Даниїла».
  • Догматичні — «Про Христа і антихриста».
  • Полемічні — «Філософумени» і «Проти Ноета».
  • Літургійні — «Апостольське Передання».
  • Гомілетичні — «Слово на день Богоявлення».

Деякі твори збереглись в невеликих уривках, які є цитовані в творах інших церковних письменників.

«Тлумачення на книгу пророка Даниїла» — єдиний екзегетичний твір св. Іполіта, який зберігся до наших часів в повному обсязі.

Важливим є «Апостольське Передання» (235), у ньому є не тільки опис, але і текст Літургії своїх часів, який головно подає зміст євхаристичної частини Служби Божої, але й подано багато молитов та обрядів.

Джерела[ред.ред. код]