Айвор Ґерні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Айвор Ґьорні)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Айвор Ґерні
англ. Ivor Gurney
Народився 28 серпня 1890(1890-08-28)[1][2][…]
Глостер, Англія, Сполучене Королівство[1]
Помер 26 грудня 1937(1937-12-26)[1][2][…] (47 років)
Дартфорд, Кент[d], Кент, Англія, Велика Британія[1]
·туберкульоз
Країна  Велика Британія
Діяльність поет, композитор, письменник
Alma mater Королівський коледж музики і The King's School, Gloucesterd
Знання мов англійська[2][4]
Учасник Перша світова війна і Битва біля Пашендейла
Членство Q20723615?

Айвор Берті Ґерні (англ. Ivor Bertie Gurney, 28 серпня 1890 — 26 грудня 1937) — англійський поет і композитор, автор пісень. Народився і виріс у Глостері. Брав участь у боях Першої світової війни. Більшу частину свого життя страждав від біполярного розладу і останні 15 років провів у психіатричних лікарнях. Критика творчості Ґерні ускладнена цим фактом, а також необхідністю оцінювати як його поезію, так і музику.[5] Сам він вважав музику своїм справжнім покликанням: «Яскравіші прозріння приносила музика, вірші — слабші».[6]

Біографія[ред. | ред. код]

Айвор народився 28 серпня 1890 в Глостері. Його батько був кравцем, а мати швачкою, хлопець став другим із чотирьох дітей подружжя. Музичні здібності виявив у ранньому віці. Був хористом у Глостерському соборі з 1900 по 1906 рік і учнем доктора Герберта Брюера. Там він познайомився з майбутнім колегою-композитором Гербертом Говеллсом[en], який став його другом на все життя. Поряд з Ґерні та Говеллсом, третім учнем Брюера на той час був Айвор Новелло, тоді відомий як Айвор Девіс. Міцна дружба зв'язала його також із поетом Ф. В. Гарві, зустріч з яким сталася 1908 року.

Значний вплив на виховання в молодості Ґерні мали його хрещений преподобний Альфред Х. Чізмен та дві сестри, Емілі та Маргарет Хант, які підживлювали інтереси Ґерні до музики та літератури. Він почав вивчати музику у віці 14 років[7] і отримав стипендію на навчання в Королівському коледжі музики в 1911 році. Його наставником був Чарльз Вільєрс Стенфорд, який також навчав Ральфа Воана-Вільямса, Джона Айрланда, Меріон Скотт, Ребекку Кларк, Френка Бріджа, Артура Блісса, Герберта Хауеллса та багатьох інших. Відома оцінка, яку Стенфорд дав Ґерні у розмові з Хауеллсом, як потенційно найвидатнішого з усіх його учнів, але непридатного до обучіння (unteachable).[8] Ґерні був непосидючим, з підліткових років мав часті перепади настрою, проблеми з зосередженням уваги. У 1913 пережив перший нервовий зрив, але відновився після нього і вернувся до навчання в коледжі.

Навчання Ґерні було перервано Першою світовою війною. Він записався рядовим солдатом до Глостерширського полку в лютому 1915 року. На фронті почав серйозно писати вірші, посилаючи свої твори подрузі, музикознавиці та критикині Меріон Скотт, яка працювала з Ґерні як редакторка і бізнес-менеджерка. Він як раз писав вірші для своєї першої книги «Северн і Сомма» (Severn and Somme), коли отримав поранення в плече у квітні 1917 року. Одужавши, повернувся на передову, продовжуючи працювати над своєю книгою та створюючи музику, зокрема пісні «In Flanders» і «By A Bierside». Видавці Sidgwick & Jackson прийняли «Северн і Сомму» в липні 1917, та запланували публікацію на осінь. У вересні того ж року в Сінт-Жуліані поблизу Іпру, Ґерні потрапив у газову атаку і був відправлений до Единбурзького військового госпіталю, де закохався в медсестру Енні Нельсон Драммонд.

Існують розходження в оцінках причин подальшого погіршення його психічного стану. Можливо певний вплив мало й отруєння іпритом.[9] Дискутують також про психічний розлад як можливий наслідок сифілісу, проте ряд біографів відкидають, що поет мав це захворювання.[10] Після одужання Ґерні перевели в шахтарське поселення Сітон Делавал у Нортумберленді. Там він написав ряд поетичних творів, включно з «Lying Awake in the Ward». Його «Северн і Сомма» вийшли друком у листопаді 1917.

В березні 1918 Ґерні пережив серйозний нервовий зрив, принаймні частково пов'язаний розривом стосунків з Енні Н. Драммонд, потрапив у психіатричну клініку, мав суїцидальні наміри. Попри поступове відновлення, в жовтні 1918 він з почестями був звільнений з лав армії. Формулювання «снарядний шок», помилково подане в армійському рапорті, часто згадувалося потому, аж до оголошення про смерть Ґерні, опублікованому Меріон Скотт у 1937 році.

На перший погляд Айвор Ґерні після війни процвітав, його вважали одним із найперспективніших митців його покоління, але психічний стан автора продовжував погіршуватися.[11] Він деякий час навчався у Ральфа Воана-Вільямса після повернення до Королівського музичного коледжу, але покинув коледж, не завершивши навчання. Його друга поетична збірка, War's Embers, вийшла в травні 1919 року і отримала неоднозначні відгуки. Він продовжував музикувати, написавши велику кількість пісень, інструментальних п'єс, камерну музику та два твори для оркестру: «Воєнна елегія» (War Elegy, 1920) і «Глостерширська рапсодія» (Gloucestershire Rhapsody, 1919—1921). Його музику виконували і перевидавали. Однак до 1922 року його стан погіршився настільки, що родина вдалася до примусової психіатричної госпіталізації.

Свічка, доки Глостера (2011)

Останні 15 років свого життя Ґерні провів у психіатричних лікарнях, спочатку нетривалий час у Глостері, а потім у Лондоні і в лікарні Стоун Хаус у Дартфорді. Йому поставили діагноз «маячне божевілля (систематизоване)».[12] Проте він плідно писав і в ці роки, випустивши вісім збірок поезії. Серед його доробку дві п'єси в шекспірівському стилі — «Глостерська п'єса» (Gloucester Play, 1926) і «Суд у Тьюксбері» (Tewkesbury Trial, 1926). Обидві свторені в історичному антуражі, в другій з них автор з'являється сам під ім'ям Джон Деніеллс (John Daniells, його літературний псевдонім).[13] У цей час він вважав себе Вільямом Шекспіром. Продовжував складати й музику, але набагато менше. Дослідження його архіву свідчить про те, що до двох третин його музичного доробку залишається неопублікованим і незаписаним.[14]

Смерть і спадок[ред. | ред. код]

Могила Айвора Ґерні в Твіґворті, графство Глостершир

Ґерні помер від туберкульозу, будучи пацієнтом психіатричної лікарні Лондонського Сіті, вдосвіта 26 грудня 1937 року у віці 47 років. Його поховали в Твіґворті, поблизу Глостера. Службу відправив прп. Альфред Чізмен. Ґерні був «любителем і творцем краси», висікли на його надгробку. (Камінь замінили після того, як він був пошкоджений — оригінал зараз зберігається в церкві Твіґворта). Меріон Скотт зберегла рукописи й листи Ґерні та співпрацювала з композитором Джеральдом Фінці над увічненням його творчого спадку.

11 листопада 1985 року Ґерні згадали серед 16 поетів Великої війни, вшанованих на сланцевому камені, відкритому в Куточку поетів Вестмінстерського абатства.[15]

Вітраж, присвячений Айворові Ґерні

У 2000 році в церкві Св. Марії де Лод у Глостері, було встановлено вітраж, присвячений пам'яті Айвора Ґерні.[16]

Меморіал Ґерні був встановлений у 2009 році в Сінт-Жуліані поблизу Іпру, неподалік від місця, де він став жертвою хімічної атаки в 1917 році.[17][18]

На Істгейт-стріт у Глостері є меморіальна дошка на його честь. А 2011 року в доку Вікторія в Глостері була встановлена скульптура Вольфганга Баттреса під назвою «Свічка»; навколо основи записані рядки з вірша Ґерні:[19][20]

Реквієм

Розливайте світло своє, о зорі, не стримуйте
Те наймиліше, що сяє з ветхої обгортки Землі,
Чисте й холодне сяйво своє – чисте й холодне,
Як обличчя мого загиблого друга.

Вилий свою щедрість, Місяцю з променистим блиском,
На всю цю розтрощену плоть, на всі ці тихі форми,
Для всіх тих, що були вбиті й досі в тиші розкидані
У найблагороднішій справі зі всіх, що коли-небудь вирішували зброєю.

Оригінальний текст (англ.)
Requiem

Pour out your light, O stars, and do not hold
Your loveliest shining from earth’s outworn shell
Pure and cold your radiance – pure and cold
My dead friends face as well.
Pour out your bounty moon of radiant shining
On all this shattered flesh, on all these quiet forms;
For these were slain, so quiet still reclining

In the noblest cause was ever waged with arms.

— https://allpoetry.com/poem/8540701-Requiem-by-Ivor-Gurney

У квітні 2014 року на каналі BBC 4 вийшов у показ документальний фільм про Ґерні під назвою «Поет, який полюбив війну», представлений Тімом Кендалом, в ньому розповідалося про те, як Перша світова війна певним чином допомогла Айворові пережити напади депресії та зробила його одним із найвидатніших поетів свого часу.

У червні та липні 2014 року Ґерні був героєм програм BBC Radio 3 «Композитор тижня», заснованих на біографії доктора Кейт Кеннеді «Айвор Ґерні: Мешканець тіні» в рамках серії «Музика в часи Великої війни». В програмах лунали твори Ґерні, зокрема записані BBC.[14]

Твори[ред. | ред. код]

Музичні композиції[ред. | ред. код]

Обкладинка видання 1923 року циклу пісень Ґерні «Ладлоу і Теме».
Пам'ятна дошка Айвору Ґерні в Глостерському соборі

Ґерні є автором сотень віршів і понад 300 пісень, але поклав на музику лише кілька власних віршів, найвідомішим з яких є «Severn Meadows». Добре знані його композиції «Five Elizabethan Songs», написані в 1913-14 роках, коли він ще був студентом Королівського коледжу музики. Цикли пісень «Ludlow and Teme» (опубліковано 1923) і «The Western Playland» (опубліковано 1926), обидва на поезії А. Е. Хаусмена, були підготовлені до публікації шанувальниками і друзями, зокрема Джеральдом Фінці та його дружиною Джой, Говардом Фергюсоном і Маріон Скотт.[21] У 1938 році, через рік після його смерті, видавництво Oxford University Press випустило дві збірки по десять пісень, які відібрали та відредагували Фінці та Фергюсон. Ще три подібні збірки вийшли в 1952, 1959 і 1979 роках.

Ґерні поклав на музику багато віршів своїх сучасників, у тому числі принаймні дев'ятнадцять віршів, написаних Едвардом Томасом, шість із яких зібрано в циклі оркестрових пісень «Lights Out», опублікованому в 1926 році, і принаймні сім віршів У. Г. Девіса,[22] сім його пісень на вірші зі збірки канадської поетеси Блісс Карман «Sappho: One Hundred Lyrics» (1904) опубліковані Річардом Кардером у 1998 році.[23][24]

В інтенсивності музичної мови Ґерні є щось від Шуберта та Шумана і значно менше від тогочасної моди на народну музику. Він надавав перевагу темним баладам, як це робили до нього Шуберт, Леве та Брамс, і «знав своїх Брамса та Шумана задом наперед, як свідчать його фортепіанні п'єси».[25] А там, де він схиляється до народної пісні, як-от у його версії «Ha'nacker Mill» Беллока, часто важко визначити, чи це авторська мелодія чи традиційна.[26] Його «Five Preludes» для фортепіано були створені 1919—1920 рр. і вийшли друком наступного року. Більшість із 20 його струнних квартетів втрачені. Лише 2020 року вперше був записаний струнний квартет D-minor Ґерні.

Поезія[ред. | ред. код]

Едмунд Бланден за наполяганням Джеральда Фінці склав перше зібрання віршів Ґерні, книга була опублікована в 1954 році. Після цього вийшли «Вибрані поезії» в редакції П. Дж. Кавана, вперше опубліковані 1982 та перевидані 2004 року. Це залишається найповнішим виданням поезії Ґерні. Він вважається одним із великих поетів Першої світової війни, як і решта, наприклад Едвард Томас, яким Ґерні захоплювався, він часто протиставляв жахи лінії фронту красі та спокою рідного англійського пейзажу — ці теми були досліджені в музичній виставі 2012 року «Солдат і творець».

Навмисне нериторичний у своєму поетичному тоні[27] Ґерні писав як рядовий, а не офіцер[28] і пропонував складний, іронічний, негероїчний погляд на солдатський світ Західного фронту[29]: без гучних заяв, не виступаючи за чи проти війни, він передає свій індивідуальний досвід.[30] Не применшуючи жахів лінії фронту, вірші Ґерні часто підкреслюють моменти полегшення. Розраду давало перш за все те, що він називав «полегшенням пізнання простого буття» (the relief of knowing mere being).[31] Описуючи «маленькі дрібниці» окопного життя[32] — моменти товариства, листи з дому, співи, хліб і солонину, вино, шоколад і café au-lait,[33] — автор зміг (за словами Бландена) «виразити частину таємниці Західного фронту… з особливою, інтимною та образною поспішністю».[34] Якщо він і мав свій «маніфест», то це був «протест фізичного проти екзальтованої духовності, сукупної ваги малих фактів проти одного великого».[35]

Водночас Ґерні був кимось на кшталт місцевого поета, закорінений у Глостері та його околицях, які залишалися для нього основою, пробним каменем реальності на передовій, а потім у божевільні.[36] У передмові до своєї першої книги він писав про «моє графство Глостер, яке завжди зі мною, чи живу я, чи помру».[37] Його вірш-присвяту «Кріклі-Хілл» Една Лонглі назвала «можливо, найзахопленішим виявом локального патріотизму Ґерні».[38]

Посмертні збірки віршів і листів[ред. | ред. код]

  • Severn & Somme and War's Embers, ed. R. K. R. Thornton. Carcanet Press, 1997
  • 80 Poems or So, ed. George Walter and R. K. R. Thornton. Carcanet Press, 1997
  • Rewards of Wonder: Poems of London, Cotswold and France, ed. George Walter. Carcanet Press, 2000
  • Best Poems and The Book of Five Makings, ed. R.K.R. Thornton. Carcanet Press, 1995
  • Collected Poems, ed. P.J. Kavanagh. Fyfield Books (Carcanet Press), 2004
  • Stars in a Dark Night: The Letters from Ivor Gurney to the Chapman Family. Anthony Boden (ed.), The History Press, 2004 (2nd edition)

П'ять єлизаветинських пісень[ред. | ред. код]

Інші пісні[ред. | ред. код]

Збірки: A First Volume of Ten Songs; A Second Volume of Ten Songs; Five Songs; Lights Out; Ludlow and Teme; Seven Sappho Songs; The Western Playland.

Вибрані вірші[ред. | ред. код]

Наступні вірші ознайомлюють із його творчістю:

  • «Дивні пекла» (Strange Hells) — вплив війни на психіку солдатів
  • «Балада про три привиди» (The Ballad of Three Spectres) — солдатське видіння
  • «Maisemore» — роздуми солдата про дім
  • «The Estaminet» — бойове товариство
  • «Багровий і чорний» (Purple and Black) — політика смерті
  • «Поетові перед боєм» (To the Poet before Battle) — солдат-поет готується до бою
  • «До його любові» (To His Love) — солдат пише коханій загиблого товариша про свою смерть
  • «Мовчазний» (The Silent One) — розповідь про момент жаху під час бою

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #11904983X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в SNAC — 2010.
  4. ↑ CONOR.Sl
  5. ↑ Banfield, Stephen. Review of The Ordeal of Ivor Gurney by Michael Hurd, in Music and Letters Vol 60, No 3, pp. 339—341
  6. ↑ Gurney, Ivor. 'The Springs of Music', in Musical Quarterly Vol 8 No 3, July 1922, pp. 319—322
  7. ↑ Marion Scott Notes, Royal College of Music Library, no date.
  8. ↑ Charles Villiers Stanford quoted by Herbert Howells in «Ivor Gurney: The Musician», Music and Letters, vol. 19/1, January 1938, p. 14.
  9. ↑ Blevins, Pamela, "New Perspectives on Ivor Gurney's Illness, The Ivor Gurney Society Journal, vol. 6, 2000, pp. 29–58; Blevins, Pamela, Ivor Gurney and Marion Scott: Song of Pain and Beauty, The Boydell Press, 2008.
  10. ↑ Ivor Gurney and the Question of Syphilis MusicWeb(UK). Musicweb-international.com. Архів оригіналу за 24 березня 2015. Процитовано 27 квітня 2015.
  11. ↑ Blevins, Pamela, "New Perspectives on Ivor Gurney's Illness, The Ivor Gurney Society Journal, vol. 6, 2000, pp. 29–58; Blevins, Pamela, Ivor Gurney and Marion Scott: Song of Pain and Beauty, The Boydell Press, 2008.
  12. ↑ Gurney's medical records, Gurney Archive and M. Hurd, 1970, The Ordeal of Ivor Gurney, Oxford.
  13. ↑ The Tewkesbury Trial. catalogue.gloucestershire.gov.uk (en-gb) . Процитовано 5 листопада 2023.
  14. ↑ а б BBC Radio 3 – Composer of the Week, Music in the Great War: Ivor Gurney (1890-1937), No Escape. Bbc.co.uk. 4 липня 2014. Архів оригіналу за 22 October 2015. Процитовано 27 квітня 2015.
  15. ↑ Westminster Abbey, Poets' Corner. Архів оригіналу за 11 September 2011. Процитовано 4 листопада 2011.
  16. ↑ The History of St Mary de Lode Church (PDF). Parish of Hempsted with St Mary de Lode and St Mary de Crypt. Church of England. Процитовано 25 вересня 2019.
  17. ↑ "When Christ lay dying on the battlefield" Catholic Herald 2011/11/11/. Архів оригіналу за 16 November 2011. Процитовано 18 грудня 2011.
  18. ↑ Memorial Ivor Gurney - Sint-Juliaan - TracesOfWar.com. tracesofwar.com (англ.). Архів оригіналу за 25 September 2019. Процитовано 25 вересня 2019.
  19. ↑ 'Candle' alights in city's docks. BBC News. 8 серпня 2010. Архів оригіналу за 11 April 2015. Процитовано 25 вересня 2019.
  20. ↑ Kimbrose Walk. Gloucester Docks. Архів оригіналу за 13 June 2016. Процитовано 25 вересня 2019.
  21. ↑ Chauvin, Ridley (2015). A Performer's Guide to Ivor Gurney's The Western Playland
  22. ↑ Composer: Ivor (Bertie) Gurney (1890–1937). recmusic.org. Архів оригіналу за 7 July 2017. Процитовано 16 липня 2020.
  23. ↑ Songfacts
  24. ↑ Catalogue of the Ivor Gurney Archive (PDF). Gloucestershire Archives. Архів (PDF) оригіналу за 27 October 2019. Процитовано 27 жовтня 2019.
  25. ↑ Dunnett, Roderic. Notes to Naxos CD 8.572151 [Архівовано 2021-08-19 у Wayback Machine.] (2009)
  26. ↑ Shuttleworth, Jane. 'Ivor Gurney', Music in Durham
  27. ↑ I. Ousby, ed., The Cambridge Guide to Literature in English (CUP 1996) p. 399.
  28. ↑ P. J. Kavanagh, ed., Collected Poems of Ivor Gurney (OUP 1982) p. 12.
  29. ↑ J. Lucas, Modern English Poetry (London 1986) p. 96.
  30. ↑ P. J. Kavanagh, ed., Collected Poems of Ivor Gurney (OUP 1982) Introduction pp. 2 and 12.
  31. ↑ P. J. Kavanagh, ed., Collected Poems of Ivor Gurney (OUP 1982) p. 73.
  32. ↑ T. Kendall, Modern English War Poets (OUP 2006) p. 96–98.
  33. ↑ P. J. Kavanagh, ed., Collected Poems of Ivor Gurney (OUP 1982) p. 77–78 («Laventie»).
  34. ↑ Quoted in P. J. Kavanagh, ed., Collected Poems of Ivor Gurney (OUP 1982) p. 11.
  35. ↑ Quoted in J. Stallworthy and J. Potter, eds., Three Poets of the First World War (Penguin 2011) p. 118.
  36. ↑ J. Lucas, Modern English Poetry (London 1986) p. 93.
  37. ↑ Quoted in P. J. Kavanagh ed., Collected Poems of Ivor Gurney (OUP 1982) p. 13
  38. ↑ Quoted in J. Stallworthy and J. Potter, eds., Three Poets of the First World War (Penguin 2011) p. 121.

Джерела[ред. | ред. код]

  • P. J. Kavanagh, ред. (2004). Ivor Gurney, Collected poems (вид. reprint). Fyfield Books. ISBN 1-85754-709-8.
  • Kate Kennedy, ed. 'Ivor Gurney: Poet, Composer', Ivor Gurney Society Journal 2007
  • Pamela Blevins, «Ivor Gurney and Marion Scott: Song of Pain and Beauty», The Boydell Press, 2008
  • Pamela Blevins, «New Perspectives on Ivor Gurney's Mental Illness», The Ivor Gurney Society Journal, Vol. 6, 2000, pp. 29–58
  • Pamela Blevins, «One Last Chance: Dr. Randolph Davis and Ivor Gurney», The Ivor Gurney Society Journal, Vol. 9, 2003, pp. 91–99

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Айвор_Ґерні&oldid=41640954