Франц Петер Шуберт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франц Петер Шуберт
фотографія
Портрет Франца Шуберта роботи Вільгельма Августа Рідера, виконаний у 1875 році на основі акварелі того ж автора 1825 року
Основна інформація
Дата народження 31 січня 1797(1797-01-31)
Місце народження Ліхтенталь
Дата смерті 19 листопада 1828(1828-11-19) (31 рік)
Місце смерті Відень
Країна Австрійська імперія
Національність австрієць
Професія композитор
Жанр романтизм

Франц Пе́тер Шу́берт (нім. Franz Peter Schubert; *31 січня 1797, Ліхтенталь—†19 листопада 1828, Відень) — австрійський композитор, один із основоположників романтизму в музиці, автор понад тисячі музичних творів, серед яких понад 600 пісень, дев'ять симфоній, велика кількість творів камерної та літургійної музики.

Зацікавлення публіки музикою Шуберта за його життя було помірним, але значно зросло після смерті композитора й витримало випробування часом — твори Шуберта досі не втратили популярність і належать до найвідоміших зразків класичної музики.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Франц Петер Шуберт народився в сім'ї шкільного вчителя в Ліхтенталі — передмісті Відня. Його першими музичними наставниками були батько (скрипка), старший брат Ігнац (фортепіано) та регент приходської церкви Міхаель Гольцер (спів). У 1808 Шуберта прийняли «півчим хлопчиком» у придворну капелу та Конвікт — авторитетну у Відні школу з пансіоном; з ним займалися Венцель Ружичка (генерал-бас), а потім (до 1816) Антоніо Сальєрі (контрапункт і композиція). Протягом 18101813 він написав велику кількість різноманітних творів: оперу, симфонію, фортепіанні п'єси й пісні, зокрема «Скаргу Агари» (Hagars Klage, 1811).

1810-ті роки[ред.ред. код]

У 1813 році Шуберт поступив у вчительську семінарію і через рік почав викладати в школі, де служив його батько. У вільний від роботи час він написав свою першу месу і поклав на музику вірш Ґете «Гретхен за прядкою» (Gretchen am Spinnrade, 19 жовтня 1813) — це був перший шедевр Шуберта.

Кілька років Шуберт давав уроки музики, неодноразово намагався отримати постійну музичну посаду, але безуспішно. Попри це, 1815—1816 роки відзначились феноменальною продуктивністю. У 1815 він написав дві симфонії, дві меси, чотири оперети, кілька струнних квартетів і близько 150 пісень. У 1816 з'явилися ще дві симфонії — ЧетвертаТрагічна», до мінор) та П'ята (сі-бемоль мажор), а також меса і понад 100 пісень. Серед пісень цих років — «Блукач» (Der Wanderer) і знаменитий «Лісовий цар» (Erlkönig); обидві пісні незабаром отримали загальне визнання.

У цей час навколо Шуберта склався гурток друзів — поціновувачів його творчості, які надавали йому посильну матеріальну допомогу (чиновник Йозеф фон Шпаун, поет-любитель Франц фон Шобер, поет Йоганн Майргофер, художник М. Швінд, поет і комедіограф Е. Бауернфельд, композитор Ансельм Гюттенбреннер та інші). У колі друзів і знайомих часто власними силами виконувалися твори Шуберта; такі вечори називалися «шубертіадами».

Важливою у творчому житті Франца Шуберта стала його зустріч із відомим баритоном Йоганом Міхаелем Фоґлем, яку влаштував Франц фон Шобер. Завдяки натхненному виконанню пісень Шуберта Фоґлем, вони завоювали популярність у віденських салонах. Сам композитор продовжував працювати в школі, але зрештою — в липні 1818 залишив службу і виїхав у Желіз, літню резиденцію графа Йоганна Естергазі, де виконував обов'язки вчителя музики для двох доньок аристократа. Навесні була закінчена Шоста симфонія, а в Желізі Шуберт написав Варіації на французьку пісню, ор. 10 для двох фортепіано, присвячені Бетховену.

Після повернення до Відня Шуберт одержав замовлення на оперету (зінгшпіль) під назвою «Брати-близнюки» (Die Zwillingsbrüder). Вона була закінчена до січня 1819 року і виконана в «Кертнертортеатрі» у червні 1820 року. Літні канікули в 1819 році Шуберт провів разом з Фоглем у Верхній Австрії, де й створив широко відомий фортепіанний квінтет «Форель» (ля мажор).

Вузьке коло друзів, яким Шуберт оточив себе, зазнало серйозного удару на початку 1820. Шуберт і ще четверо його товаришів були заарештовані австрійською таємною поліцією, яка з підозрою ставилася до будь-яких студентських гуртків. Одного з друзів Шуберта, поета Йоганна Зенна, віддали під суд, ув'язнили на рік, а потім назавжди заборонили з'являтися у Відні. Чотирьом іншим, включно з Шубертом, винесли серйозне попередження, ставлячи їм у провину, зокрема, «супротив [владі] з використанням образливої і негідної лексики»[1]. Шуберт ніколи більше не бачився із Зенном, але поклав на музику дві його поезії «Selige Welt» та «Schwanengesang». Можливо, що цей інцидент призвів до розриву із Майргофером, з яким Шуберт тоді мешкав[2].

Період музичної зрілості[ред.ред. код]

Композиції 1819 та 1820 відзначені значним прогресом музичної зрілості[3]. У лютому розпочалася праця над ораторією «Лазар» (D.[4] 689), яка залишилася незавершеною, потім з'явилися поміж іншими, менш визначними роботами, 23-ій псалм (D. 706), «Gesang der Geister» (D. 705/714), «Quartettsatz» (до мінор, D. 703) й фантазії «Блукач» (нім. Wanderer-Fantasie) для фортепіано (D. 760). У 1820 були поставлені дві опери Шуберта: «Die Zwillingsbrüder» (D. 647) в Кернтернтортеатрі 14 липня та «Die Zauberharfe» (D. 644) в театрі Ан-дер-Він 21 серпня[5]. Доти майже всі великі композиції Шуберта, окрім мес, виконувалися тільки аматорським оркестром, який виріс із домашніх вечорів-квартетів композитора. Нові постановки познайомили з музикою Шуберта ширшу публіку[5]. Однак, видавці не квапилися з публікаціями. Антон Діабеллі з ваганнями погодився надрукувати деякі твори на умовах комісії[6]. Так були надруковані перші сім опусів Шуберта, всі пісні. Коли комісія закінчився, композитор став отримувати скупу платню - і цим його стосунки з великими видавництвами обмежилися. Ситуація дещо покращилася, коли у березні 1821 Фоґль виконав «Der Erlkönig» на дуже успішному концерті[7]. Того ж місяця Шуберт скомпонував варіацію на тему вальса Антона Діабеллі (D. 718), увійшовши до числа 50 композиторів, які зробили внесок у збірку Союзу музикантів Батьківщини.

Після постановки двох опер Шуберт із ще більшим завзяттям, ніж раніше, почав творити для сцени, але ця праця з різних причин майже повністю пішла нанівець. У 1822 йому було відмовлено у постановці опери «Альфонсо та Естрела», почасти через слабке лібрето[8]. Опера «Ф'єррабрас» (D. 796) теж була повернута автору восени 1823, значною мірою через популярність Россіні та італійського оперного стилю й провал опери Карла Вебера «Евріанта»[9]. «Конспіратори» (Die Verschworenen, D. 787) заборонив цензор, вочевидь через назву[10], а «Розамунда» (D. 797) була знята після двох вечорів через низьку якість п'єси. Дві перші з цих робіт написані дуже масштабно й поставити їх було надзвичайно важко («Ф'єррабрас», наприклад, мав понад тисячу нотних сторінок), але «Конспіратори» були яскравою принадною комедією, а в «Розамунді» є чарівні музичні моменти, які належать до найкращих зразків творчості композитора. У 1822 Шуберт познайомився з Вебером і Людвігом ван Бетховеном, але ці знайомства не дали молодому композитору майже нічого. Говорять, що Бетховен кілька разів публічно визнавав талант юнака, але він не міг знати творчості Шуберта в повному об'ємі, оскільки за життя композитора вийшла друком тільки жменька творів.

Восени 1822 Шуберт розпочав роботу над твором, який понад усі інші твори того періоду продемонстрував зрілість його бачення музики — «Незавершеною симфонією» сі-бемоль мінор. Причина того, що композитор закинув працю, написавши дві частини й окремі музичні фрази третьої, залишається невиясненою. Дивно й те, що він не розповідав про цей твір товаришам, хоча те, чого він досяг, не могло не викликати в нього почуття ентузіазму.

Шедеври останніх років життя[ред.ред. код]

У 1823 Шуберт окрім «Ф'єррабраса» написав також свій перший цикл пісень «Прекрасна млинарка» (D. 795) на вірші Вільгельма Мюллера. Разом із пізнішим циклом «Зимова подорож» 1927, також на вірші Мюллера, ця збірка вважається вершиною німецького пісенного жанру Lied[11]. Цього року Шуберт написав ще й пісню «Ти спокій» (Du bist die Ruh, D. 776). 1823 також був роком, коли в композитора з'явилися синдроми сифілісу[12].

Навесні 1824 Шуберт написав октет фа мажор (D. 803), а влітку знову виїхав у Желіз. Там він потрапив під чари угорської народної музики і написав «Угорський дивертисмент» (D. 818) для двох фортепіано й струнний квартет ля мінор (D. 804).

Друзі стверджували, що Шуберт мав сильне почуття до своєї учениці, графині Кароліни Естергазі, але він присвятив їй тільки один твір «Фантазію фа мінор» (D. 940) для двох фортепіано[13].

Попри те, що робота над музикою для сцени, а пізніше офіційні обов'язки, відбирали багато часу, Шуберт в ці роки написав значну кількість творів. Він завершив Месу ля-бемоль мінор (D. 678), працював над «Незавершеною симфонією», а в 1824 написав Варіації для флейти й фортепіано на тему «Trockne Blumen» з циклу «Прекрасна млинарка» й кілька струнних квартетів. Крім того, він написав сонату для популярного в ті часи арпеджіоне (D. 821)[14].

Негаразди попередніх років компенсували успіхи щасливого 1825. Кількість публікацій швидко збільшувалася, злидні дещо відступили, і літо Шуберт провів у Верхній Австрії, де його радо вітали. Саме під час цього туру він написав «Пісні на слова Вальтера Скотта». До цього циклу належить «Ellens dritter Gesang» (D. 839), широко відомий під назвою «Ave Maria». Пісня відкривається привітанням Ave Maria, яке потім повторюється в приспіві. Німецький переклад вірша Скотта із «Ламермурської нареченої», виконаний Адамом Шторком, при виконанні часто заміняють латинським текстом молитви Ave Maria[15]. У 1825 Шуберт написав також сонату для фортепіано ля мінор (Op. 42, D. 845) й розпочав симфонію № 9 до мажор (D. 944), завершену наступного року[16].

З 1826 по 1828 Шуберт мешкав постійно у Відні, крім короткого візиту в Грац у 1827. У ці роки його життя було бідне на події, і його опис зводиться до переліку написаних творів. У 1826 він завершив симфонію № 9, яку пізніше стали називати «Великою». Цей твір він присвятив Товариству друзів музики, й отримав від нього гонорар на знак подяки[17]. Весною 1828 він дав єдиний у своєму житті публічний концерт, на якому виконував власні твори. Концерт пройшов із успіхом[18]. Струнний квартет ре мінор (D. 810) з варіаціями на тему пісні «Смерть і дівчина» був написаний взимку 1825-1826[Джерело?] і вперше виконаний 25 січня 1826. В тому ж році з'явилися струнний квартет № 15 ре мажор (D. 887, Op. 161), «Іскристе рондо» для фортепіано та крипки (D. 895, Op. 70) і соната для фортепіано ре мажор (D. 894, Op. 78), вперше опублікована під назвою «Фантазія в ре». Крім цього були написані три пісні на слова Шекспіра.

У 1827 Шуберт написав цикл пісень «Зимова подорож» (Winterreise, D. 911), Фантазію для фортепіано й скрипки (D. 934), експромти для фортепіано й два фортепіанні тріо (D. 898 та D. 929)[19], у 1828 «Пісню Мір'ям» (Mirjams Siegesgesang, D. 942) на слова Франца Грілльпарцера, месу in Es (D. 950), Tantum Ergo (D. 962), струнний квартет (D. 956), три останні сонати й збірку пісень, надрукованих посмертно під назвою «Лебедина пісня» (D. 957)[20]. Ця збірка не є справжнім циклом, але пісні, що входять до неї, зберігають єдиність стилю й об'єднані атмосферою глибокої трагедії й похмурої надприродності, не властивої композиторам попереднього століття. Шість із цих пісень написані на слова Генріха Гейне, чия «Книга пісень» вийшла друком восени. Дев'ята симфонія Шуберта датована 1828 роком, але дослідники творчості композитора вважають, що в основному вона була написана в 1825-1826 і тільки дещо перероблена для виконання 1828 року[21]. Для Шуберта таке явище дуже незвичне, оскільки більшість його значних творів не вийшли друком за життя, не кажучи вже про концертне виконання. В останні тижні життя композитор почав працювати над новою симфонією[22].

Хвороба і смерть[ред.ред. код]

Могила Шуберта на цвинтарі у Відні

В 1828 з'явилися тривожні ознаки хвороби; стрімкий темп композиторської діяльності Шуберта можна витлумачити і як симптом недуги, і як причину, що пришвидшила його смерть. В останній рік були написані такі шедеври як Симфонія до мажор, вокальний цикл, посмертно виданий під назвою «Лебедина пісня», струнний квінтет до мажор і три останні фортепіанні сонати. Як і раніше видавці відмовлялися брати великі твори Шуберта або платили мізерно мало; нездоров'я перешкодило йому поїхати за запрошенням з концертом у Пешт.

Помер Шуберт від тифу 19 листопада 1828.

Шуберт був похований поруч із Бетховеном, який помер роком раніше. 22 січня 1888 прах Шуберта був перепохований на Центральному цвинтарі Відня.

Відкриття музики Шуберта після його смерті[ред.ред. код]

Деякі менші за розміром твори були опубліковано одразу ж після смерті композитора, але рукописи більших праць, мало відомих публіці, залишалися в книжкових шафах і шухлядах родичів, друзів та видавців Шуберта[23]. Навіть найближчі до нього люди не знали всього, що він написав, і впродовж тривалих років його визнавали в основному лише як короля пісні[24]. У 1838 Роберт Шуман, відвідуючи Відень, знайшов запорошений рукопис «Великої» симфоноії Шуберта і взяв його з собою в Лейпціг, де її виконав Фелікс Мендельсон. Найбільший внесок у відшукання й відкриття творів Шуберта зробили Джордж Гроув та Артур Салліван, які відвідали Відень восени 1867. Їм вдалося знайти сім симфоній, музику супроводу п'єси «Розамунда», кілька мес та опер, дещо з камерної музики й велику кількість різноманітних фрагментів та пісень[23]. Ці відкриття призвели до значного збільшення інтересу до творчості Шуберта[25].

Франц Ліст з 1830 по 1870 транскрибував і аранжував значну кількість творів Шуберта, особливо пісень. Він говорив, що Шуберт «найпоетичніший із музикантів, які коли-небудь жили на світі»[26]. Для Антоніна Дворжака особливо цікавими були симфонії Шуберта, а Гектор Берліоз та Антон Брукнер визнавали вплив «Великої симфонії» на їхню творчість[27].

У 1897 видавці Брайткопф та Гертель випустили критичне видання творів композитора, головним редактором якого був Йоганнес Брамс. Такі композитори 20 століття як Бенджамін Бріттен, Ріхард Штраус та Джордж Крам були або завзятими популяризаторами музики Шуберта або робили алюзії на неї в своїй власній музиці. Бріттен, який був довершеним піаністом, акомпанував виконанню багатьох пісень Шуберта й часто виконував його соло й дуети[27].

Творчість[ред.ред. код]

Живучи в епоху жорстокої меттерніховської реакції в Австрії[Джерело?], Шуберт став першим з видатних представників музичного романтизму. У своїх творах він прагнув відтворювати відсутній у житті світлий ідеал, відображав тугу за ним, страждання людини в чужому й ворожому для неї суспільному середовищі. Щирість, задушевність музики Шуберта, властиві їй безпосередність, «відвертість» виразу визначалися і особистими якостями композитора. Музика Шуберта тісно пов'язана з народним мистецтвом Австрії (хоча Шуберт рідко використовував в своїх творах справжні народні теми), з побутовою музикою Відня; знайшов віддзеркалення в ній і фольклор угорців та слов'янських народів тодішньої Австрійської імперії. У музиці Шуберта на чільному місці виступає мелодія, велике значення мають колорит, барвистість, що зумовили збагачення гармонії, оркестровки.

Вокальна музика[ред.ред. код]

Найважливіше місце в творчості Шуберта зайняла пісня для голосу і фортепіано (близький до романсу жанр, який називається німецькою мовою Lied). В цьому жанрі Шубертові вдалося досягти втілення глибокого змісту за рахунок тіснішого поєднання слова і музики, зростання значущості та індивідуалізації музичних образів. Вокальна мелодія в піснях Шуберта (що нерідко включає речитативні елементи) переважно містить в собі цілісне музичне узагальнення. Партія фортепіано має важливе виразне, а часто й музично-зображувальне значення. Шуберт розвинув і збагатив колишні типи пісень, створив новий тип пісні наскрізного розвитку з об'єднавчим варійованим мотивом в партії фортепіано, а також перші зрілі зразки пісенного циклу.

У піснях Шуберта (близько 600) представлені вірші близько 100 поетів. Для кожного значного поета композитор знаходив відповідні для поезії стилістичні прийоми. Найбільше значення для пісенної творчості Шуберта мали Йоганн Вольфганг Гете (близько 70 пісень, зокрема «Лісовий цар», «Гретхен за прядкою»), Фрідріх Шиллер (понад 40, зокрема «Скарга дівчини», «Група з Тартар»), Вільгельм Мюллер (пісенні цикли «Прекрасна млинарка» і «Зимова подорож»), Генріх Гейне (6 пісень, зокрема «Двійник»), Йоганн Майрхофер (47 пісень).

До пісень Шуберта примикають квартети для чоловічих і жіночих голосів, хори, твори на зразок кантат і ораторій. В духовних творах, з яких особливо значні 2 останні меси (1819 і 1828), Шуберт, подібно до Йоганна Себастьяна Баха, виражав прості людські відчуття. Завершені композитором 3 опери і 6 зінґшпілів за його життя не ставилися і не стали репертуарними, головним чином через погані лібрето. Три драматичних п'єси, до яких Шуберт написав музику, не утрималися на сцені, проте увертюра і танці з музики до п'єси Гемліна фон Шези «Розамунда» (1823) широко виконуються.

Інструментальна музика[ред.ред. код]

В інструментальних творах Шуберт часто використовував співучі, закруглені ліричні теми пісенного типу, які розробляв головним чином як ціле, даючи їм різне «освітлення». З 9 завершених симфоній Шуберта остання (до мажор, остаточна редакція — 1828) витримана в героїко-епічних тонах. Поглибленим психологізмом насичена двохчастинна лірико-драматична «Незакінчена симфонія» сі мінор (1822). З концертних увертюр популярність отримали 2 «увертюри в італійському стилі» (1817).

Багато камерних інструментальних творів Шуберта пов'язано з поширеним тоді в Австрії домашнім музикуванням, зокрема життєрадісний фортепіанний квінтет «Форель» (1819), в передостанній частині якого варіюється тема однойменної пісні. Ряду творів властиві риси оркестральності. Найзначніші — струнний квінтет до мажор (1828) і 3 останні струнні квартети — ля-мінорний (1824), ре-мінорний, що включає варіації на тему пісні Шуберта «Смерть і Дівчина» (1824–1826), і соль-мажорний (1826).

Фортепіанна музика — одна з основних сфер творчості Шуберта. У фортепіанних сонатах Шуберт зазнав впливу Бетховена, проте знайшов власне трактування жанру. Найвизначніші з них — сонати ля мажор (1819), ля мінор (1823), ля мінор, ре мажор, соль мажор (1825), сі-бемоль мажор (1828). У фантазії «Блукач», в якій використана тема однойменної пісні, Шуберт ніби передбачає структуру симфонічних поем Ференца Ліста. «Експромти» (11, 1827-28) і «музичні моменти» (6, 1818-28) — романтичні фортепіанні мініатюри, що передбачили характерні риси фортепіанної музики Фридерика Шопена і Ференца Ліста. Фортепіанні танці Шуберта — вальси, лендлери, німецькі танці, екосези, галопи (понад 400) — важливий крок на шляху до поетизації танцю. Шуберт створив також багато творів для фортепіано в 4 руки, серед яких «Фантазія фа мінор» (1828), «Угорський дивертисмент» (1824), варіації, марші, полонези та ін.

Творчість останніх років[ред.ред. код]

У деяких творах Шуберта останніх років («Зимова подорож», пісні на тексти Гейне) поглибилися драматичні, навіть трагічні настрої. Проте і в ці роки їм протистояли твори (включаючи пісні), сповнені енергії, сили, мужності, життєрадісності. За життя Шуберт отримав визнання головним чином як автор пісень; багато його великих інструментальних творів було вперше виконано через десятиліття після смерті («Велика симфонія» до мажор в повному об'ємі вперше прозвучала під керівництвом Фелікса Мендельсона в 1839, «Незакінчена симфонія» в 1865). Проте справжнє визнання інструментальна музика Шуберта отримала лише у 20 столітті.

Список творів[ред.ред. код]

Октет. Автограф Шуберта.
Ф.Шуберт — рукопис останньої сторінки варіацій для фортепіано в 4 руки, ор.10

Сценічні твори[ред.ред. код]

  • Опери
    • «Порука» («Die Bürgschaft», не закінчена, 1816)
    • «Сакунтала» (ескізи, 1820)
    • «Альфонсо і Естрела» (1821–1822)
    • «Ф'єрабрас»(1823)
    • «Граф фон Гляйхен» (незакінчена, 1827-28)
  • Зінгшпілі
    • «Лицар дзеркала» (Der Spiegelritter, 1811)
    • «Розважальний замок сатани» (Des Teufels Lustschloss, 1814)
    • «4 роки на посту» (Der vierjährige Posten, 1815)
    • «Фернандо» (1815)
    • «Клаудіна фон Вілла Белла» (2-й і т-3-й акти загублені)
    • «Друзі з Саламанки» (Die Freunde von Salamanka, 1815)
    • «Адраст» (1817)
    • «Брати-близнюки» (Die Zwillingsbrüder,1819)
    • «Змовники» (Die Verschworenen, 1823)
    • «Чарівна арфа» (Die Zauberharfe, 1820)
    • «Розамунда» (Rosamunde, 1823)

Для солістів хору і оркестру[ред.ред. код]

  • 7 мес (1812, збереглися фрагменти; 1814; 2-1815, 1816; 1819-22; 1828)
  • Німецький реквієм (1818)
  • Німецька меса (1827)
  • 7 Salve Regina
  • 6 Tantum ergo
  • 4 Kyrie eleison
  • магніфікат (1815)
  • 3 оферторіуми
  • 2 Stabat Mater
  • ораторії і кантати

Для симфонічного оркестру[ред.ред. код]

9 симфоній:
№ 1 ре мажор 1813
№ 2 сі-бемоль мажор 1814-15
№ 3 ре мажор 1815
№ 4 до мінор («Трагічна») 1816
№ 5 сі-бемоль мажор 1816
№ 6 до-мажор 1818
№ 7 E-dur, незавершена 1821
№ 8 сі-мінор «Незакінчена» 1822
№ 9 до мажор «Велика» 1825-28
Увертюри
• ре мажор 1811
• ре мажор 1812
• ре мажор 1812
• сі-бемоль мажор 1816
• ре мажор 1817
• «В італійському стилі», ре мажор 1817
• «В італійському стилі», до-мажор 1817
• мі мінор 1819

Вокальні твори[ред.ред. код]

Шуберт написав близько 600 пісень, зокрема:

Вокальні ансамблі, зокрема

  • Вокальні квартети для 2 тенорів і 2 басів
  • Вокальні квінтети для 2 тенорів і 3 басів

Камерні ансамблі[ред.ред. код]

  • Октет для струнних і мідних
  • фортепіанний квінтет "Форель" (1819?)
  • струнний квінтет
  • 2 фортепіанні тріо
  • струнне тріо
  • Для скрипки і фортепіано -
    • 3 сонати (ре мажор, ля мінор і соль мінор (1816))
    • фантазія (1827)
    • 2 великі дуети і 3 маленькі дуети
  • Соната для арпеджіоне і фортепіано


Для фортепіано[ред.ред. код]

Для фортепіано в 2 руки:

  • 23 сонати (в т. ч. 6 незавершених; 1815-28),
  • фантазія (1822, і ін.),
  • 11 експромтів (1827-28),
  • 6 музичних моментів (1823-28),
  • понад 400 танців (вальси, лендлери, німецькі танці, менуети, екосези, галопи й ін.; 1812-27);
  • рондо, варіації й інші п'єси,

Для фортепіано в 4 руки:

  • 2 сонати (1818; 1824 — «Великий дует»)
  • увертюри,
  • фантазії,
  • Угорський дивертисмент (1824),
  • рондо,
  • варіації,
  • полонези,
  • марші

Вокальні твори, перекладені українською[ред.ред. код]

В перекладі Дмитра Ревуцького
В перекладі Максима Рильського
В перекладі Бориса Тена
  • Ave Maria[37]
  • Горіло море віддаля… (Am Meer)[38]
  • Гретхен за прялкою (Gretchen am Spinnrade)[39]
  • Група з Тартару (Gruppe aus dem Tartarus)[40]
  • Дівочий жаль (Des Mädchens Klage)[41]
  • Мандрівка (Das Wandern) із циклу «Красуня млинарка»[42]
  • Баркарола [43]
В перекладі Юрія Отрошенка[44]
Двійник (Der Doppelgänger) з циклу «Лебединий спів»
Лісовий цар (Erlkönig)
Форель (Die Forelle)
Блукач (Der Wanderer)
Баркарола
У дорогу
Шарманщик (Der Leiermann) з циклу «Зимова подорож»
Притулок
Ти спокій мій (Du bist die Ruh)
Серенада (Liebeslauschen)
Діво Маріє…(Ave Maria)
До музики (An die Musik)
Інші

Аудіоприклади[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Воспоминания о Франце Шуберте / Сост., перевод, предисл. и примеч. Ю. Н. Хохлова. М., 1964.
  • Вульфиус П. Франц Шуберт: Монография. — М.: Музыка, 1983. — 447 с., ил., нот.
  • Ганзбург Г. И. Статьи о Шуберте. — Харьков: РА, 1997. (Институт музыкознания. Шубертовское общество.) ISBN 966-7012-11-5. 2-е изд. М.: Издательство «Торопов», 1997.
  • Конен В. Шуберт. — изд. 2-е, доп. — М.: Музгиз, 1959. — 304 с.
  • Харківські асамблеї. Міжнародний музичний фестиваль 1993 р. «Шуберт та український романтизм». Збірка матеріалів / Упорядник Г. І. Ганзбург. — Харків, 1993. — 132 c.
  • Хохлов Ю. Н. «Зимний путь» Франца Шуберта. — М., 1967. — 462 c.
  • Хохлов Ю. Н. О последнем периоде творчества Шуберта. — М., 1968. — 220 c.
  • Хохлов Ю. Н. Шуберт. Некоторые проблемы творческой биографии. — М., 1972. — 414 c.
  • Хохлов Ю. Н. Песни Шуберта: Черты стиля. — М.: Музыка, 1987. — 302 с., нот.
  • Франц Шуберт: К 200-летию со дня рождения: Материалы Международной научной конференции. — М.: Прест, 1997. — 126 c. ISBN 5-86203-073-5
  • Франц Шуберт и русская музыкальная культура / Отв. ред. Ю. Н. Хохлов. — М., 2009. — 384 c. ISBN 978-5-89598-219-8
  • Франц Шуберт и русская музыкальная культура / Отв. ред. Ю. Н. Хохлов. — М., 2009. ISBN 978-5-89598-219-8
  • Шуберт и шубертианство. Сборник материалов научного музыковедческого симпозиума. / Сост. Г. И. Ганзбург. — Харьков, 1994. — 120 c.
  • Alfred Einstein: Schubert. Ein musikalisches Porträt, Pan-Verlag, Zürich 1952 (als E-Book frei verfügbar bei http://www.musikwissenschaft.tu-berlin.de/)
  • Peter Gülke: Franz Schubert und seine Zeit, Laaber-Verlag, Laaber 2002, ISBN 3-89007-537-1
  • Peter Härtling: Schubert. 12 moments musicaux und ein Roman, Dtv, München 2003, ISBN 3-423-13137-3
  • Ernst Hilmar: Franz Schubert, Rowohlt, Reinbek 2004, ISBN 3-499-50608-4
  • Kreissle, «Franz Schubert» (Вена, 1861);
  • Von Helborn, «Franz Schubert»;
  • Rissé, «Franz Schubert und seine Lieder» (Ганновер, 1871);
  • Aug. Reissmann, «Franz Schubert, sein Leben und seine Werke» (Б., 1873);
  • H. Barbedette, «F. Schubert, sa vie, ses oeuvres, son temps» (П., 1866);
  • M-me A. Audley, «Franz Schubert, sa vie et ses oeuvres» (П., 1871).

Джерела[ред.ред. код]

Посилання в тексті[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Gibbs (2000), p. 67
  2. Gibbs (2000), p. 68
  3. Hadow, William Henry (1911). «Franz Schubert». Encyclopedia Britannica. 24. London, New York: The Encyclopedia Britannica Company. pp. 380. 
  4. Літера D. означає номер у каталозі творів Шуберта, скомпонованому в 1951 Отто Еріхом Дойчем
  5. а б Austin (1873), pp. 46–47
  6. Wilberforce (1866), pp. 90–92
  7. Wilberforce (1866), p. 25
  8. Newbould (1999), p. 173
  9. Gibbs (1997), p. 228
  10. Gibbs (2000), p. 111
  11. Newbould (1999), p. 215
  12. Newbould (1999), p. 210
  13. Newbould (1999), p. 218
  14. Newbould (1999), pp. 221–225
  15. Emmons, p. 38
  16. Newbould (1999), p. 228
  17. Newbould (1999), p. 254
  18. Newbould (1999), pp. 265–266
  19. Newbould (1999) pp. 261–263
  20. Newbould (1999) pp. 270–274
  21. Gibbs (1997), p. 202
  22. Newbould (1999), p. 385
  23. а б Kreissle, pp. 297–332, де Гроув розповідає про візит до Відня.
  24. Gibbs (2000), pp. 61–62
  25. Наприклад, Крайссль на стр. 324 описує інтерес до творчості Шуберта в 1860-их, а Гіббс на стр. 250–251 описує розмах святкувань з нагоди сторіччя композитора в 1897-му.
  26. Liszt (1989), p. 144
  27. а б Newbould (1999), pp. 403–404
  28. «Ох, я нещасний Атлант!»: Із циклу «Лебединий спів», № 8: Для високого голосу з ф-но /Сл. Г.Гейне; Пер. Д.Ревуцького.- К.: Книгоспілка, [Б.р.].- 5 с,- (Вок. б-ка).- Літ. текст: укр., рос.
  29. Шуберт Ф. Верстовий стовп: «Чом тікаю я шляхів тих»: Із циклу «Зимня подоріж»: Ор. 89, № 20: Для Висок, голосу з ф-но 'Сл. В.Мюллера; Пер. Д.Ревуцького.- К.: Книгоспілка, [Б.р.].- 5 с — (Вок. б-ка).- Літ. текст: укр., рос.
  30. Шуберт Ф. Захист: «Струмінь гучний, ліс гомінкий…»: Із циклу «Лебединий спів», № 5: Для висок, голосу з ф-но /Сл. Рельштаба; Пер. Д.Ревуцького,- К.: Книгоспілка, [Б.р.].- 7 с — (Вок. б-ка).- Літ. текст: укр. рос.
  31. Шуберт Ф. Липа: «Колодязь за ворітьми…»: Із циклу «Зимня подоріж»: Ор. 89, № 5: Для низького голосу з ф-но Сл. В.Мюллера; Пер. Д.Ревуцького.- К.: Книгоспілка, [Б.р.].- 7 с — (Вок. б-ка).-Літ текст: укр., рос.
  32. Шуберт Ф. Її портрет: «Перед твоїм портретом я в роздумі…»: Із циклу «Лебединий спів», № 9: Для низьк. голосу з ф-но, сл. Г.Гейне; Пер. Д.Ревуцького.- К.: Книгоспілка, [Б.р.].- 3 с,- (Вок. б-ка).- Літ. текст: укр., рос.
  33. Шуберт Ф. Лісовий цар: «Хто їде вночі…»: Ор. 1 Пер. Д.Ревуцького. — К.: Книгоспілка, [Б.р.]. — 9 с.-(Вок. б-ка).
  34. Шуберт Ф. Люба барва: «В зелене мене вдягніте…»: Із циклу «Красуня млинарка»: Ор.25, № 16: Для висок, голосу з ф-ио. Сл. В.Мюллера; Пер. Д.Ревуцького. — К.: Книгоспілка, [Б.р ]. — 3 с. — (Вок. б-ка). — Літ. текст: укр., рос.
  35. Шуберт Ф. Двійник: «Ніч проплива»: Із Циклу «Лебединий спів». Лгі' 13: Для висок, голосу з ф-но /Сл. Г.Гейне; Пер. М.Рильського — К.: Книгоспілка, [Б.р.].- 5 с.- (Вок. б-ка).- Літ. текст: укр., рос.
  36. Шуберт Ф. Лірник : «Лірник одинокий стоїть при вікні»: Із циклу «Зимня подоріж»: Ор. 89, № 24: Для висок, голос} з ф-но /Сл. В.Мюллера: Пер. М.Рильського.- К.: Книгоспілка, [Б.р.].- 5 с.- (Вок. б-ка).- Літ. текст: укр., рос.
  37. Шуберт Ф. Ave Maria / Перекладення М.Степаненка; // Вокальні ансамблі: Репертуар.- метод. посіб. / За ред. О.Чеботарьової. Київ, 1970. — С. 114–121.
  38. Шуберт Ф. «Горіло море віддаля…»: Із циклу «Лебединий снів». № 12: Для висок, голосу з ф-но /Сл. Г.Гейне; Пер. Б.Тена.- К.: Книгоспілка, [Б.р.].- 5 с.- (Вок. б- Ка,- Літ. текст: укр., рос.
  39. Шуберт Ф. Гретхен за прялкою: «На душі Печаль…»: Ор. 2: Для висок. голосу з ф-но /Сл. В.Гете; Пер. Б.Тена.- К.: Книгоспілка; [Б.р.].- 11 с.- (Вок. б-ка).- Літ. текст: укр., рос.
  40. Шуберт Ф. Група з Тартару: «Десь немов ридання хвилі, у морі»: Для низьк. голосу: Ор. 24, № 1 /Сл. Фр. Шиллера; Пер. Б.Тена,- К.: Книгоспілка, [Б.р.].- 7 с.- (Вок. б-ка).- Літ. текст: укр., рос.
  41. Шуберт Ф. Дівочий жаль: «Клубочаться хмари…»: Ор. 58, № 3 /Пер. Б.Тена,- К.:Книгоспілка, [Б.р.].- З с. — (Вок. б-ка).
  42. Шуберт Ф. Мандрівка: «В дорогу мельнику пора…»: Із циклу «Красуня млинарка»: Ор.25, № 1: Для висок, голосу і ф-но. Сл. В.Мюллера; укр. пер. Б.Тена
  43. Шуберт Ф. Баркарола: «Тихо хитаючись Плине наш човен»: Ор. 72: Для висок, голосу з ф-но /Сл. Л.Штольберга; Пер. Б.Тена.- К.: Книгоспілка, [Б.р.].- 9 с.- (Вок. б-ка).- Літ. текст: укр., рос.
  44. Юрій Отрошенко. П'єси і переклади співаної поезії — К. : «Арт Економі» — 2012 — 388 с.
  45. Шуберт Ф. Вперед!: «Сніжний вихор Налетів»: Із циклу «Зимня подоріж», № 22: Для висок. голосу з ф-но /Сл. В.Мюллера: Пер. О.Бургардта.- К.: Книгоспілка, [Б.р.].- 5 с,- (Вок. б-ка).- Літ. текст: укр., рос.