Роберт Шуман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роберт Шуман
нім. Robert Schumann
фотографія
Основна інформація
Дата народження 8 червня 1810(1810-06-08)
Місце народження Цвіккау, Рейнський союз (Німеччина)
Дата смерті 29 липня 1856(1856-07-29) (46 років)
Місце смерті Енденіх, передмістя Бонна, Німецький союз
Країна Німецька імперія Німецька імперія
Національність німець
Професія композитор, музичний критик, диригент
Жанр академічна музика (романтизм)

Ро́берт Шу́ман (*8 червня 1810, Цвіккау, Рейнський союз (Німеччина) — †29 липня 1856, Енденіх, передмістя Бонна, Німецький союз) — видатний німецький композитор-романтик, диригент, музичний критик та громадський діяч.

Біографія[ред.ред. код]

Роберт Шуман народився у Цвіккау 8 червня 1810 в сім'ї книговидавця Августа Шумана. Перші уроки музики Шуман брав у місцевого органіста; у віці 10 років почав компонувати, зокрема хорову й оркестрову музику. Відвідував гімназію в рідному місті, де познайомився з творами Байрона і Жан-Поля (Й. П. Рихтера), ставши їх пристрасним прихильником. Настрої й образи цієї романтичної літератури згодом відбилися в музичній творчості Шумана. В дитинстві привчився до професійної літературної роботи, зокрема складав статті для енциклопедії, що виходила у видавництві його батька. А шкільні навчальні літературні твори-реферати Шумана мали такий рівень, що посмертно надруковані були як додаток до зібрання його зрілих журналістських праць. В певний період юнацтва Шуман навіть вагався, чи ставати йому письменником, чи музикантом.

У 1828 він поступив в Лейпцизький університет, а наступного року перейшов в університет Гейдельберга. Він припускав стати юристом, але музика все більш привертала хлопцеві, й успіхи у фортепіанних заняттях вселили йому думку про кар'єру концертуючого піаніста. У 1830 він отримав у матері дозвіл повністю присвятити себе музиці і повернувся до Лейпцига, де сподівався знайти відповідного наставника. Там він почав брати уроки фортепіано у Ф.Віка і композицій — у Г.Дорна. Прагнучи стати справжнім віртуозом, він займався з фанатичною завзятістю, але саме це і привело до біди: експериментуючи з механічним пристроєм для зміцнення м'язів руки, він пошкодив палець, і думку про професійну кар'єру піаніста довелося полишити. Тоді Шуман серйозно зайнявся композицією і одночасно музичною критикою. Знайшовши підтримку і співпрацю, Шуман зміг в 1834 заснувати одне з найвпливовіших музичних періодичних видань — <Новий музичний журнал> («Neue Zeitschrift für Musik»), який протягом декількох років редагував і в якому регулярно публікував свої статті. Він зарекомендував себе прихильником нового й борцем з віджилим в мистецтві (принаймні, з тим старим, яке являло собою оплот консерватизму й міщанства).

Роберт і Клара Шуман

В цей час Шуман закохався в дочку свого вчителя — Клару Вік, майбутню видатну піаністку. Молоді люди одружилися 12 вересня 1840. У рік одруження Шуманом було створено близько 140 пісень. Декілька років спільного життя Роберта і Клари протекли щасливо. У них народилося восьмеро дітей; Шуман супроводжував дружину в концертних поїздках, а вона, в свою чергу, часто виконувала музику чоловіка. Він продовжував компонувати та викладати, а з 1850 по 1853 керував концертним життям Дюсельдорфа (на посаді музік-директора). Проте в 1854 після загострення душевної хвороби Шуман зробив спробу самогубства, і його довелося помістити в лікарню в Енденіхе поблизу Бонна, де він помер 29 липня 1856.

На честь композитора названо астероїд головного поясу 4003 Шуман — відкритий 8 березня 1964 року.

Творчість[ред.ред. код]

Роберт Шуман, 1839.

Шуман — один з яскравих представників романтичного мистецтва 19 століття. Багато в чому споріднене поезії Г. Гейне, творчість Шумана кидала виклик духовній убогості Німеччини 1820-х — 40-х рр., звала в світ високої людяності. Спадкоємець Ф. Шуберта і К. М. Вебера, Шуман розвивав демократичні і реалістичні тенденції німецького і австрійського музичного романтизму. Його твори тісно пов'язані з традиціями німецької музичної класики. При цьому Шуман увійшов до історії музики як один з найсміливіших новаторів. Розширюючи межі і засоби музичної мови, він прагнув з повнотою і точністю передати, з одного боку, процеси духовного життя, з іншої — життя «зовні» — зв'язки і контрасти явищ, створюючи «драматургію» життя. Звідси, зокрема, його прагнення тісне зближувати музику з літературою, поезією.

Велика частина фортепіанних творів Шумана — цикли з невеликих п'єс лірико-драматичного, образотворчого і «портретного» жанрів, внутрішньо зв'язаних між собою і створюючих сюжетно-психологічну лінію. Один з найтиповіших циклів — «Карнавал» (1835), в якому строкатою плетеницею проходять сценки, танці, маски, жіночі образи (серед них Кіаріна — Клара Вік), музичні портрети Паганіні, Шопена. Близькі до «Карнавалу» цикли «Метелика» (1831, навіяний твори Жан Поля) і «Давідсбюндлери» (1837). Цикл п'єс «Крейслеріана» (1838, названий по імені літературного героя Е. Т. А. Гофмана — музиканта-фантазера Іоганнеса Крейслера) належить до вищих досягнень Шумана. Світ романтичних образів, пристрасна туга, героїчний порив відображені в таких творах Шумана для фортепіано, як «Симфонічні етюди» («Етюди у формі варіацій», 1834), сонати (1835, 1835—38, 1836), Фантазія (1836–1838), концерт для фортепіано з оркестром (1841–1845). Разом з творами варіаційного і сонатного типів у Шумана є фортепіанні цикли, побудовані за принципом сюїти або альбому п'єс: «Фантастичні уривки» (1837), «Дитячі сцени» (1838), «Альбом для юнацтва» (1848) і ін.

У вокальній творчості Шуман розвивав тип ліричної пісні Ф. Шуберта. У тонко розробленому малюнку пісень Шуман відобразив деталі настроїв, поетичні подробиці тексту, інтонації живої мови. Значно зросла у Шумана роль фортепіанного супроводу, що дає багате окреслення образу і що нерідко доказує зміст пісень. Найпопулярніший з вокальних циклів— «Любов поета» на вірші Г. Гейне (1840), що складається з 16 пісень, зокрема «Якщо б квіти вгадали», чи «Чую пісні звуки», «Я вранці в саду зустрічаю», «Я не серджуся», «У сні я гірко плакав», «Ви злі, злі пісні». Інший сюжетний вокальний цикл — «Любов і життя жінки» на вірші А. Шамиссо (1840). Різноманітні за змістом пісні входять в цикли «Мирти» на вірші Ф. Рюккерта, Й. В. Гете, Р. Бернса, Г. Гейне, Дж. Байрона (1840), «Круг пісень» на вірші Й. Ейхендорфа (1840). У вокальних баладах і піснях-сценах Шуман торкнувся вельми широкого круга сюжетів. Яскравий зразок цивільної лірики Шумана — балада «Два гренадери» (на вірші Р. Гейне). Деякі пісні Шумана — прості сценки або побутові портретні зарисовки: музика їх близька до німецької народної пісні («Народна пісенька» на вірші Ф. Рюккерта, і ін.).

У ораторії «Рай і Пері» (1843, на сюжет однієї з частин «східного роману» «Лалла Рук» Т. Мура), так само як в «Сценах з Фауста» (1844—53, по Й. В. Гете), Шуман близько підійшов до здійснення своєї давньої мрії про створення опери. Єдина закінчена опера Шумана «Геновева» (1848) на сюжет середньовічної легенди не завоювала визнання на сцені. Творчим успіхом з'явилася музика Шумана до драматичної поеми «Манфред» Дж. Байрона (увертюра і 15 музичних номерів, 1849). У 4 симфоніях композитора (т.з. «Весняна», 1841; 2-а, 1845—46; т.з. «Рейнська», 1850; 4-а, 1841—51) панують світлі, життєрадісні настрої. Чільне місце займають в них епізоди пісенного, танцювального, лірико-картинного характеру.

Шуман вніс великий внесок до музичної критики. Пропагуючи на сторінках свого журналу творчість музикантів-класиків, борючись проти антихудожніх явищ сучасності, він підтримував нову європейську романтичну школу. Шуман батожив віртуозне франтівство, байдужість до мистецтва, що ховається під маскою доброчесності і фальшивої ученості. Головні з вигаданих персонажів, від імені яких виступав Шуман на сторінках друку, — палкий, несамовито зухвалий і іронічний Флорестан і ніжний мрійник Евзебій. Обидва вони втілювали риси вдачі самого композитора.

Ідеали Шумана були близькі передовим музикантам 19 століття. Його високо цінували Фелікс Мендельсон, Гектор Берліоз, Ференц Ліст. В Росії творчість Шумана пропагували А. Г. Рубінштейн, П. І. Чайковський, Г. А. Ларош, діячі «Могутньої купки».

Список творів[ред.ред. код]


Для фортепіано[ред.ред. код]

  • Варіації на тему «Abegg»
  • Метелики, ор. 2
  • Танці давидсбюндлерів, соч. 6
  • Карнавал, ор. 9
  • Три сонати:
    • Соната № 1 фа дієз мінор, ор. 11
    • Соната № 3 фа мінор, ор. 14
    • Соната № 2 соль мінор, ор. 22
  • Фантастичні п'єси, ор. 12
  • Симфонічні етюди, ор. 13
  • Дитячі сцени, ор. 15
  • Крейслеріана, ор. 16
  • Фантазія до мажор, ор. 17
  • Арабески, ор. 18
  • Гумореска, ор. 20
  • Новеллетти, ор. 21
  • Віденський карнавал, ор. 26
  • Альбом для юнацтва, ор. 68
  • Лісові сцени, op. 82
  • Веселий селянин.

Концерти[ред.ред. код]

  • Концерт для фортепіано з оркестром ля мінор, ор. 54
  • Концертштюк для чотирьох валторн і оркестра, op. 86
  • Інтродукція і Allegro Appassionato для фортепіано з оркестром, op. 92
  • Концерт для віолончелі з оркестром, op. 129
  • Концерт для скрипки з оркестром, 1853
  • Інтродукція і Allegro для фортепіано з оркестром, op. 134


Вокальні твори[ред.ред. код]

  • «Коло пісень», ор. 35 (сл. Гейне, 9 песен)
  • «Мірти», ор. 25 (на вірші різн. поетів, 26 песен)
  • «Коло пісень», ор. 39 (сл. Ейхендорфа, 20 песен)
  • «Любов і життя жінки», ор. 42 (сл. А фон Шамиссо, 8 пісень)
  • «Любов поета», ор. 48 (сл. Гейне, 16 песен)
  • «Сім пісень. Пам'яті поетеси (Єлизавети Кульман», ор. 104 (1851)
  • «Стихотворения королевы Марии Стюарт», ор. 135, 5 песен (1852)
  • «Геновева». Опера (1848)

Камерна музика[ред.ред. код]

  • Три струнних квартети
  • Фортепіанний квинтет мі бемоль мажор, соч. 44
  • Фортепіанний квартет мі бемоль мажор, соч. 47

Симфонічна музика[ред.ред. код]

Вокальні твори перекладені українською[ред.ред. код]


Переклади Дмитра Ревуцького:

  • «Не сержусь я» (Ich Grolle nicht)[1]
  • «У сні я тяжко плакав…» (Ich hab' im Traum geweinet)[2]

Переклади Юрія Отрошенка[3]:

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Житомирский Д. В. Роберт и Клара Шуман в России. — М., 1962.
  • Житомирский Д. В. Роберт Шуман: Очерк жизни и творчества. — М., 1964.
  • Карминский М. В. Драматургия жизни Роберта Шумана // Харківські асамблеї-1995. Міжнародний музичний фестиваль «Роберт Шуман і мистецька молодь»: Збірка матеріалів / Упорядник Г. І. Ганзбург. — Харків, 1995. — С. 7-18.
  • Роберт Шуман и перекрестье путей музыки и литературы: Сб. науч. трудов. / Сост. Г. И. Ганзбург. — Харьков: РА — Каравелла, 1997. — 272 c. ISBN 966-7012-26-3.
  • Воспоминания о Роберте Шумане / Составление, комментарии, предисловие О. В. Лосевой. Пер. А. В. Михайлова и О. В. Лосевой. — М.: Композитор, 2000.
  • Ганзбург Г. Песенный театр Роберта Шумана // Музыкальная академия. — 2005. — № 1. — С. 106-119.
  • Ганзбург Г. Театрализация в вокальных циклах Роберта Шумана: Исследование. — Saarbrücken: LAP Lambert Academic Publishing, 2012. — 128 с. ISBN 978-3-659-10435-0
  • Грохотов С. В. Шуман и окрестности. Романтические прогулки по «Альбому для юношества». М., 2006. ISBN 5-89817-159-2
  • Грохотов С. В. Шуман: Карнавал. — М., 2009. ISBN 978-5-89817-285-5

Див. також[ред.ред. код]

  • 4003 Шуман — астероїд, названий на честь композитора[4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шуман Р. «Не сержусь я…»: Із циклу «Любов поетова»: Ор.48, № 7 /Сл. Г.Гейне; Пер. Д.Ревуцького. — К.: Книгоспілка, [Б.р.]. — 3 с.
  2. Шуман Р. «У сні я тяжко плакав…»: Ор.48, № 12 / Сл. Г.Гейне; Пер. Д.Ревуцького. — К.: Книгоспілка, [Б.р.]. — 3 с. — (Вок. б-ка). — Літ. текст: укр.,рос.
  3. Юрій Отрошенко. П'єси і переклади співаної поезії — К. : «Арт Економі» — 2012 — 388 с.
  4. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]