Анафема

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Анафема (анатема; грец. αναθημα — проклятий, відлучений, вигнаний) — у християнстві відлучення єретиків або непокаянних грішників від Церкви з оголошенням довічного прокляття. Застосовується від часів Халкідонського собору 451 року. Право проголошувати анафему мають винятково церковні ієрархи. Анафема є актом охорони вірних Церкви від осіб, які порушують її усталені церковні канони та цінності. Однак на практиці чин анафеми часто застосовувався церковною владою під тиском влади світської з метою дискредитації політичних та ідейних супротивників, під час церковних розколів тощо. 1054 року після поділу християнських церков на Східну та Західну (православ'я і католицизм), римський Папа Лев IX та константинопольський патріарх Керуларій проголосили взаємну анафему, яка була скасована тільки 1964 року під час першої зустрічі в Єрусалимі Папи Павла VI і константинопольського патріарха Афінагора.

У стосунках між українськими та російськими церквами[ред.ред. код]

Численні випадки використання чину анафеми відомі як в українській, так і в російській історії. Московський митрополит Фотій піддав анафемі київського митрополита Григорія Цамблака, обраного 1415 року всупереч волі константинопольського патріарха Євтимія. Московський патріарх Йоасаф II на Московському церковному соборі 1667 наклав анафему на старообрядців. Протягом XVII–XVIII століть у Росії церковно-соборному вирішенню чину анафеми фактично відводиться тільки виконавча функція політичних рішень світської влади. Так, анафемі з політичних мотивів були піддані відомі ватажки селянських і козацьких рухів Іван Болотніков, Степан Разін та Омелян Пугачов[1]. 1708—1709 років церковні ієрархи на вимогу Петра I наклали анафему на гетьмана Івана Мазепу. 1901 року Синод наклав анафему і відлучив від Церкви відомого російського письменника Лева Толстого. У двадцятому столітті практика анафем тривала. У 1997 році за поданням єпископату Української православної церкви, Архієрейський Собор Російської православної церкви видав «Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)» (сану митрополита його було позбавлено в 1992) за «розкольницьку діяльність»та порушення монашеських обітниць(будучи монахом, він мав жінку! і трьох дітей!). Апеляцію Філарета Вселенський Патріархат та інші помісні церкви не розглянули, визнавши таким чином акт відлучення (анафему).

1992 року митрополита Київського і всієї України Філарета (Денисенка) Архієрейський Собор Української православної церкви (за його відсутності) змістив з посади і обрав нового предстоятеля — Володимира (Сабодана), що був на той час митрополитом Ростовським і Новочеркаським (Росія). Філарет не визнав цього рішення і утворив Українську православну церкву Київського патріархату, за що Російська православна церква наклала на нього анафему.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Анафема знята перед стратою, дивіться СЛЕДСТВЕННЫЕ ДОКУМЕНТЫ Е. ПУГАЧЕВА

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Релігія Це незавершена стаття про релігію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.