У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Дунаї.
Анталь Дунаї (угор. Dunai Antal, 21 березня 1943, Гара) — угорський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.
Один з найкращих угорських форвардів 60-70-х років[2]. У національному чемпіонаті провів 327 матчів, забив 203 голи[3], здебільшого виступаючи за «Уйпешт». Володар «Срібної» і «Бронзової» бутс від «France Football», семиразовий чемпіон країни, чотириразовий володар Кубка Угорщини, тричі найкращий бомбардир Угорщини, а також найкращий бомбардир Кубку Ярмарків та кубку європейських чемпіонів. У складі збірної — чемпіон Олімпійських ігор 1964 та 1968 року, віце-чемпіон Олімпійських ігор 1972 року, півфіналіст чемпіонату Європи 1972 року.
Після завершення ігрової кар'єри працював тренером в Угорщині та Іспанії. Серед інших тренував олімпійську збірну Угорщини. Віце-президент національної федерації футболу.
У дорослому футболі дебютував 1961 року виступами за команду клубу «Печ», в якій провів чотири сезони, взявши участь лише у 78 матчах чемпіонату.
Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Уйпешта», до складу якого приєднався на початку 1965 року. Відіграв за клуб з Будапешта наступні тринадцять сезонів своєї ігрової кар'єри. Перший сезон в новому клубі Дунаї практично не грав (2 голи у 2 матчах), а з другого став невід'ємною частиною атакуючої лінії команди. У 1967 році Дунаї з результатом 36 забитих м'ячів виграє «Срібну бутсу» — приз для найкращих бомбардирів європейських чемпіонатів. Більше забив лише португалець Ейсебіо (42 голи). На наступний рік Дунаї — третій за результативністю гравець Європи та володар «Бронзовою бутси». Найкращі показники того сезону у болгарина Петара Жекова і грека Гіоргіуса Сідеріса. 1969 року Анталь вперше стає чемпіоном та володарем кубка Угорщини. Того ж року на європейській арені «Уйпешт» доходить до фіналу кубка ярмарків, де поступається англійському «Ньюкасл Юнайтеду», проте Дунаї і Ференц Бене стають найкращими бомбардирами турніру. Після цього на внутрішній арені Дунаї ще шість разів поспіль став чемпіоном Угорщини, двічі — володарем кубка країни і в 1970 р. — ще раз найрезультативнішим футболістом чемпіонату Угорщини.
З 1978 року виступав за нижчолігові клуби «Дебрецен» та Chinoin.
Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі другого австрійського дивізіону «Зіммерингер», за який він виступав протягом сезону 1980/81 років.
1960 року у складі юнацької збірної Угорщини до 18 років Дунаї став чемпіоном Європи на турнірі в Австрії.
З 1963 року залучався до матчів олімпійської збірної і зіграв у двох матчах кваліфікації проти Шаеції (4:0, 2:2), а також у 5 товариських іграх (6 голів). На самому олімпійському турнірі у Токіо, де угорці стали олімпійськими чемпіонами, хоч в заявку і потрапив, але на поле жоден раз так і не вийшов. Проте вже на наступних Олімпійських іграх 1968 року у Мехіко Дунаї вже зіграв в усіх шести іграх і забив 6 м'ячів, в тому числі два вирішальні голи у ворота збірної Болгарії в фіналі турніру, які принісли угорцям друге поспіль золото олімпіади. Крім того, Дунаї став другим за результативністю гравцем турніру, поступившись лише Кунісіге Камамото, який забив 7 голів.
25 травня 1969 року Анталь дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Угорщини у кваліфікаційній грі на чемпіонат світу 1970 року проти збірної Чехословаччини (2:0), в якому ж відразу забив свій дебютний гол. У підсумку команда не кваліфікувалась на мундіаль, поступившись місцем все тим же чехословакам. Проте вже за два роки угорці разом з Дунаї вперше в своїй історії кваліфікувались на чемпіонат Європи у Бельгії. На турнірі Анталь зіграв в обох матчах, проте його команда зайняла останнє четверте місце на турнірі.
Того ж року втретє поспіль у складі олімпійської збірної Анталь брав участь у Олімпійських іграх 1972 року, де зіграв з командою у всіх 7 матчах і забив 7 голів. Проте цього разі угорці в фіналі поступились Польщі (1:2), а дубль Казімежа Дейни, який приніс цю вольову перемогу, дозволив йому з 9 голами обійти Дунаї в списку найкращих бомбардирів турніру.
Разом з данським нападником початку 20-го століття Софусом Нільсенем є найрезультитивнішим гравцем в історії футбольних турнірів на Олімпійських іграх — 13 забитих м'ячів[4].
1973 року, після того як збірна не кваліфікувалась на наступний чемпіонат світу, Анталь завершив свою кар'єру у збірній. Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 5 років, провів у формі головної команди країни 31 матч, забивши 9 голів.
Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 1981 року, очоливши тренерський штаб іспанського клубу «Херес».
В подальшому очолював ряд іспанських та угорських клубів, проте серйозних здобутків не досяг.
1993 року Дунаї був назначений головним тренером олімпійської збірної Угорщини, яку вивів у фінальний турнір олімпійських ігор 1996 року. Проте на турнірі угорці програли в усіх трьох матчах групи і вилетіли з турніру.
Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Дебрецен», команду якого Анталь Дунаї очолював як головний тренер з 1996 до 1997 року.
Олімпійський чемпіон: 1964, 1968
Срібний олімпійський призер: 1972- 4-е місце на чемпіонаті Європи (1): 1972
- Чемпіон Європи (U-18): 1960
- Фіналіст кубка ярмарків (1): 1969
- Чемпіон Угорщини (7): 1969, 1970 (в), 1971, 1972, 1973, 1974, 1975
- Володар кубка Угорщини (3): 1969, 1970, 1975
- Віце-чемпіон Угорщини (2): 1967, 1968
- Третій призер чемпіонату Угорщини (1): 1976
|
|---|
| Кубок
ярмарків |
1958: Мерфі, Техада, Голтон, Еварісто, Ешманн • 1960: Костич • 1961: Манфредіні • 1962: Валдо • 1963: Валдо, Манфредіні • 1964: Валдо • 1965: Лоу, Чарльтон • 1966: Сальдуа, Конецка, Тілен • 1967: Альберт • 1968: Лорімер • 1969: Бене, Дунаї, Сантрач • 1970: ван Гімст • 1971: Анастазі |
|---|
| Кубок
УЄФА |
1972: Брюндль • 1973: Гайнкес, Йорінг • 1974: Схунмакер • 1975: Гайнкес • 1976: Гелс • 1977: Боулс • 1978: Дейкерс, Понте • 1979: Сімонсен • 1980: Генесс, Нікель • 1981: Ворк • 1982: Нільссон • 1983: Филипович • 1984: Нілаші • 1985: Бахтич, Сабо • 1986: Аллофс • 1987: Каскавел, Гаутман, Кіфт, Рантанен • 1988: Брюлле, Ковач Саравакос • 1989: Гютшов • 1990: Гетц, Рідле • 1991: Феллер • 1992: Сондерс • 1993: Батікл • 1994: Бергкамп, Шмітт • 1995: Кірстен • 1996: Клінсманн • 1997: Ганц • 1998: Гіварш • 1999: К'єза, Кулявик • 2000: Шюкюр, Ковачевич • 2001: Бербатов, Боло • 2002: ван Гойдонк • 2003: Дерлей • 2004: Андерсон • 2005: Ширер • 2006: Дельгадо • 2007: Пандіані • 2008: Погребняк, Тоні • 2009: Лав |
|---|
| Ліга
Європи |
|
|---|
|
|
|---|
| Аматорська
епоха |
|
|---|
| | 1927—2000 |
1927: Хорват • 1928: Такач • 1929: Такач • 1930: Такач • 1931: Вінце • 1932: Такач • 1933: Явор • 1934: Тольді • 1935: Чех • 1936: Шароші • 1937: Чех • 1938: Женгеллер • 1939: Женгеллер • 1940: Шароші • 1941: Шароші • 1942: Кальмар • 1943: Єнефі, Женгеллер • 1944: Женгеллер • 1945: Женгеллер • 1946: Деак • 1947: Деак • 1948: Пушкаш • 1949: Деак • 1950: Пушкаш • 1950(о): Пушкаш • 1951: Кочиш • 1952: Кочиш • 1953: Пушкаш • 1954: Кочиш • 1955: Махош, Цибор • 1957: Сіладьї • 1958: Я. Мольнар, Фрідманскі • 1959: Кісуцкі, Моносторі, Тіхі • 1960: Альберт • 1961: Альберт, Тіхі • 1962: Тіхі • 1963: Бене • 1963(о): Тіхі • 1964: Бене, Тіхі • 1965: Альберт • 1966: Фаркаш • 1967: Дунаї • 1968: Дунаї • 1969: Бене • 1970: Дунаї • 1971: Козма • 1972: Бене • 1973: Бене • 1974: Козма • 1975: Бене, Козма • 1976: Фазекаш • 1977: Вараді • 1978: Фазекаш • 1979: Фекете • 1980: Фазекаш • 1981: Нілаші • 1982: Ганніх • 1983: Добані • 1984: Сабо • 1985: Детарі, Кіпріц • 1986: Детарі • 1987: Детарі • 1988: Меліш • 1989: Петреш • 1990: Дзуряк • 1991: Грегор • 1992: Орос, Фішер • 1993: Репаші • 1994: Іллеш • 1995: Прейшингер • 1996: Ніченко • 1997: Іллеш • 1998: Тібер • 1999: Іллеш • 2000: Текелі |
|---|
| | 2001—наш час |
|
|---|
|
.svg){kind=small}
Угорщина
