Арагонське королівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Corona d'Aragó / Corona d'Aragón
Corona de Aragón / Corona Aragoniae / Curona d'Aragona / Reiaume d'Aragon / Αραγωνία
Арагонське королівство

Прапор Арагонського королівства Герб Арагонського королівства
Прапор Герб
Розташування Арагонського королівства
Столиця немає
Найбільше місто Барселона, Сарагоса, Неаполь, Валенсія
Офіційні мови каталанська, арагонська, кастильська, латина, сицилійська, окситанська, грецька, неаполітанська
Державний устрій монархія
 - король Арагону, граф Барселони Альфонс ІІ Арагонський, 11621196
 - король Іспанії, Неаполю, Сицилії, граф Міланський Філіп IV Арагонський і V Кастильський, 17001746
Середньовічна монархія  
 - Створення 1162 р. 
 - Скасування 1707 р. 
Площа
 - Загалом 250 000 км² (0)
Населення
 - оцінка 1443 р. 300 000 (0)
 - Густота 1,2 особи/км²
Часовий пояс
Домен інтернету
Див. також: Барселонське графство, Історія Каталонії.

Араго́нське королі́вство (кат. Corona d'Aragó, арагонською Corona d'Aragón) — середньовічне королівство, утворене 1137 року після династійного шлюбу між Рамоном Баранґе IV, графом барселонським та Петронілою Арагонською з династії Шименів.

Офіційні назви[ред.ред. код]

Назви королівства[ред.ред. код]

Під час проведення засідання арагонського парламенту у місті Монсоні (ісп. Monzón, кат. Corts de Montsó) 1289 року, ті території, які входили до Арагонського королівства офіційно було названо Corona Reial (Королівська корона), Ceptre Reial (Території під королівським скіпетром) та Corona d'Aragó i de Catalunya (Короною або Королівством Арагону та Каталонії). Від XIV ст. вживалися коротші назви — Corona d'Aragó (Арагонська корона), regnes d'Aragó (Арагонські королівства) або просто Aragó (Арагон).

У сучасні часи для позначення цього середньовічного королівства побутують також назви Confederació catalanoaragonesa (Каталонсько-арагонська конфедерація), Corona catalanoaragonesa (Каталонсько-арагонська корона або королівство) та Catalunya-Aragó (Каталонія-Арагон).

Титули суверенів[ред.ред. код]

Хоча король Арагону Рамір ІІ і передав графу Барселони Рамону Баранґе IV владу над Арагоном, що засвідчила клятва вірності арагонської шляхти графові Барселони, Рамон Баранґе IV не носив титул короля Арагону, але офіційно називався князем і володарем Арагону.[1]

Його наступники, починаючи з його сина Альфонса ІІ Арагонського (1162 р.), носили титул король Арагону і граф Барселони, до якого додавалися титули на позначення нових земель, що входили до складу Арагонського королівства.

Мови, які вживалися в Арагонському королівстві[ред.ред. код]

Розширення Арагонського королівства у XI — XIV ст. (на мапі показано лише Іберійський п-ів та Балеарські о-ви) та поширення території вживання каталанської та арагонської мов

На відповідних територіях королівства офіційно (у діловодстві, листуванні) вживалися різні мови (арабська, арагонська, баскійська, каталанська, грецька, окситанська, сардська, різні мови Італії). Найчастіше у письмовому вжитку користувалися латиною. У XIV ст. королівська канцелярія користувалася трьома мовами — каталанською, арагонською та латиною.

Використання мов:

Історія[ред.ред. код]

На початку свого існування Арагонське королівство було біетнічним — його підданими стали каталонці та арагонці. Яків І Завойовник, відвоювавши нові території у маврів та створивши Королівства Валенсію та Мальорку, перетворив свою державу на багатоетнічну. У пізніші часи до складу Арагонського королівства увійшли острови Західного Середземномор'я, Південна Італія, Афіни : таким чином королівство стало ще строкатішим з етнічної точки зору.

Слід зазначити, що каталонський елемент був на всіх етапах розвитку Арагонського королівства найсильнішим. Саме каталонці заселили більшість земель Валенсії та Балеарські острови, вони переселялися і на о. Сардинія, зокрема у місто Алґе.

Рамон Баранґе IV та укладення союзу з Арагоном[ред.ред. код]

Див. також Барселонське графство.

За часів володарювання Рамона Баранґе IV (1131-1162) відбувається кілька важливих для майбутнього Каталонії подій : шлюб з Петронілою Арагонською у 1137 році, який започаткував союз барселонського графства з Арагоном — цей союз вже у XIV ст. буде підтверджено Петром IV Арагонським Церемонним (арагонською Pietro IV d'Aragón lo Zeremonioso, кат. Pere IV d'Aragó el Cerimoniós). Рамон Баранґе IV використовував саме слово «Арагон» для позначення свого титулу, оскільки бути арагонським правителем було престижніше, ніж барселонським графом. Саме тому з 1162 року барселонська графська лінія офіційно перестає існувати : син графа вже називався королем Арагону, а не Каталонії. Незважаючи на це, Каталонія та Арагон зберегли всі свої традиційні права: зокрема у Каталонії було збережено один з перших парламентів у Європі (який виник трохи згодом) — «Кортс каталанас» (кат. Corts catalanes): вперше, як представницький орган дворянства, духівництва та городян він зібрався 1289 року. Каталонський парламент було визнано офіційним органом у 1359.

Окрім цього, за царювання Рамона Баранґе IV було завойовано Льєйду та Туртозу, тобто завершилося об'єднання всієї території, яка охоплює сучасну Каталонію (без Валенсії та Балеарських островів). Ця територія включала землі на південь від історичної Іспанської Марки, які стали відомими як Нова Каталонія. Каталонці заселили ці нові землі до кінця XII ст.

Арагонське королівство[ред.ред. код]

Найбільше поширення Арагонського королівства у 1443

Протягом кількох наступних сторіч Арагонське королівство стає однією з найголовніших держав у Європі, великою морською імперією, володіння якої знаходилися головним чином у Західному Середземномор’ї, включаючи захоплену Валенсію, Балеарські острови, Сардинію, а також Сицилію, якою арагонські королі керували завдяки династичному союзу.

Наприкінці XII ст. з Кастильським королівством було укладено кілька угод : ці угоди ділили між обома державами мусульманські землі, які було вирішено повернути у християнський світ (реконкіста). Окрім того Арагонським королівством провадилася політика зміцнення своєї влади у Провансі, однак 1213 року короля Петра II Арагонського Католика (кат. Pere II d'Aragó el Catòlic, арагонською Pietro II d'Aragón lo Catolico) було вбито у битві при Муреті і цей «політичний проект» було забуто. Його наступник Яків І Арагонський 1227 року завершив об'єднання свого успадкованого королівства та розпочав нові завоювання. За наступні 25 років саме він завоював Мальорку та Валенсію.

Утворення королівств Валенсії та Мальорки[ред.ред. код]

Завоювання Валенсії під час реконкісти

Валенсія стала новою державою, третім королівством, пов'язаним з «Короною Арагону», зі своїм власним судом і новою юридичною системою (кат. фус, furs, тобто закони для щойно створеного королівства). З іншого боку, Мальорка разом з графствами Сарданьєю та Русільйоном, а також місто Монпельє утворили окреме Королівство Мальорку, яке перейшло у спадок сину Якова І Арагонського Якову ІІ Мальоркському (кат. Jaume II de Mallorca). Цим поділом розпочався період боротьби, який було закінчено анексією Мальоркського королівства Короною Арагону (Арагонським королівством) у 1344 р. Петром IV Церемонним (кат. Pere IV d'Aragó el Cerimoniós, арагонською Pietro IV d'Aragón lo Zeremonioso).

Арагоно-каталонське королівство у XIV — XV століттях[ред.ред. код]

Каталонський атлас (кат. Atles Català) на якому зазначено кордони Арагонського королівства, вкл. Каталонію, Арагон, Валенсію та Мальорку, 1375 р.

У кінці XIII ст. — на початку XIV ст. у Каталонії настав час благополуччя: населення збільшувалося, каталонська культура і каталанська мова поширилася на острови Західного Середземномор’я. Під час царювання Петра III Арагонського Великого (кат. Pere III d'Aragó el Gran, арагонською Pietro III d'Aragón lo Gran) було завойовано Сицилію і успішно відбито французьких хрестоносців. Його син і наступник Альфонс Правдивий чи Щедрий (кат. Alfons el Franc) завоював Мінорку, а другий син Петра ІІІ Яків II, який спочатку став володарем Сицилії, а потому, після свого старшого брата, став королем Арагону, завоював Сардинію. Саме за Якова ІІ Справедливого (кат. Jaume II d'Aragó el Just) Каталонія досягла піку розвитку у Середньовіччі.

Однак у другій половині XIV ст. сталося кілька подій, які мали важливе значення для історії Каталонії : кілька природніх катастроф, демографічна криза, застій та занепад каталонської економіки та зростання соціального напруження. Царювання Петра IV Церемонного стало періодом воєн : було анексовано Мальорку, придушено повстання у Сардинії, сталося повстання «арагонських уніоністів» (рух в Арагоні, який виступав за збільшення прав місцевої громади у досить централізованому Арагонському королівстві) і, що найголовніше, розпочалася війна з Кастилією. Окрім складної фінансової ситуації, ці події спровокували й кризу престолонаступництва, оскільки після смерті Мартина І Гуманного (кат. Martí I l'Humà, арагонською Martín I l'Umanista) у 1410 р. наступника не залишилося. За два роки було вирішено,завдяки компромісу в місті Касп, що королем стане Фердинанд Антекера з кастильської династії Трастáмара, після коронації названий Фердинандом І Арагонським (кат. Ferran I d'Aragó el d'Antequera, ісп. Fernando I de Antequera, арагонською Ferrando І d'Antequera).

Наступник Фердинанда, Альфонс V Великодушний (кат. Alfons V el Magnànim, ісп. Alfonso V el Magnánimo, арагонською Alifonso V lo Magnanimo), знову вирішив розширити межі свого королівства за рахунок Королівства Неаполя, яке він остаточно підпорядкував у 1443 р. У той самий час, проте, він погіршив соціальну кризу в Каталонії, як у сільській місцевості, так і в містах. Результатом цих процесів у 1462 р. стали селянські повстання проти тиску аристократії, що, зрештою, призвело до десятирічної громадянської війни, яка виснажила країну. Під час повстань у 1493 р. Франція формально анексувала графства Русільйон та Сарданью (яу її південну частину, так і північну). Однак Фердинанд II Арагонський Католик (кат. Ferran II d'Aragó el Catòlic, ісп. Fernando II de Aragón el Católico, арагонською Ferrando II d'Aragón lo Catolico) зрештою у 1486 р. вирішив основні проблеми повсталих селян, реформував каталонські органи управління, без війни повернув північні каталонські графства, а також зробив інтенсивнішою свою італійську політику.

Союз Арагонського і Кастильського королівств[ред.ред. код]

У 1469 р. Фердинанд одружується з Ізабеллою Кастильською (кат. Isabel I de Castella la Catòlica, ісп. Isabel I de Castilla la Católica), таким чином створюється династичний союз Арагону і Кастилії. У 1516 р. обидва королівства було формально сполучено в єдиному Королівстві Іспанії, але кожне колишнє королівство зберігало власні політичні установи, судочинство, закони, а також провадило випуск власних грошей.

Конституція Каталонії, прийнята під час засідення арагонського парламенту у Монсоні у 1585 р.

Відкриття Америки Христофором Колумбом під час експедиції, яку було споряджено на іспанські гроші, призвело до зміни центру європейської економіки з Середземномор’я до Атлантики. Це відчутно зменшило економічну та політичну важливість більшості земель Арагонського королівства, особливо Каталонії. Натомість Валенсія почала розвиватися швидше. Кастилія й Арагон були окремими державами до 1716 р. Цікаво те, що американські колонії були саме кастильськими, до 1778 р. м. Севілья було єдиним портом з дозволом торгувати з Америкою, отже Арагон, Каталонія та Балеари не змогла використати колонізацію Америки для свого економічного розвитку.

Скасування автономії та привілеїв земель Арагонського королівства[ред.ред. код]

Під час війни за іспанську спадщину (1705 —1714 р.р.) у 1710 р. політико-адміністративні структури Валенсії та Арагону були знищені, їхні привілеї відмінені. Останній період війни та Утрехтський договір (1713 — 1714 р.р.) ознаменувалися взяттям Барселони. Після падіння Барселони 11 вересня 1714 р. іспанці повністю демонтували також систему каталонського самоврядування, а у 1716 р. Декретами Нуева Планта (кат. Decrets de Nova Planta) було відмінено каталонську конституцію, встановлено новий територіально-адміністративний устрій, закрито каталонські університети і заборонено використання каталанської мови у діловодстві. За пів-сторіччя каталанську мову також буде заборонено викладати у початкових і середніх школах.

Суверени Арагонського королівства[ред.ред. код]

Династія Арагон Каталонія Валенсія Мальорка Сардинія Сицилія Неаполь
Барселонська династія Рамон Баранґе IV i Петроніла Арагонська (1137-1164)
Альфонс ІІ Арагонський Трубадур (1164-96)
Петро ІІ Арагонський Католик (1196-1213)
Яків І Арагонський Завойовник (1213-76)
Петро ІІІ Великий (1276-85) Яків ІІ Мальоркський (1276-1285)  
Альфонс Правдивий чи Щирий (1285-91) Яків ІІ Справедливий (1243-1311)
Яків ІІ Справедливий(1285-1327) (1285-1295)    
Яків ІІ Мальоркський (1295-1311) Фредерик ІІІ Сицилійський (1296-1336)
Санс (Санчо) І Мальоркський (1311-1324)
Альфонс IV Лагідний(1327-36) Яків ІІІ Мальоркський (1324-1349)  
Петро IV Церемонний (1336-87) Петро ІІ Сицилійський (1337-1342)
Людивік Дитя(1355-1377)
Марія І Сицилійська(13771401)
Іван (Жуан) І Мисливець (1387-96)
Мартин І Молодий(1395-1409)
Мартин І Гуманний (1396-1410)
Компроміс Ґаспе
Династія Траст́амара Фердинанд І Арагонський (1412-1416)
Альфонс V Великодушний (1416-1458)
Іван ІІ Великий (14581479) Фердинанд І Неапольський (1458-1494)
Фердинанд ІІ Арагонський Католик (1479-1516)
Фердинанд ІІ Неапольський (1495-1496)
Фредерик ІІІ Неапольський (1496-1501)
 
(15041516)
Австрійська династія Карл І Арагонський, він же Карл V Габсбурґ (1516-1556)
Філіп І Арагонський, він же Філіп ІІ Іспанський (1556-1598)
Філіп ІІ Арагонський, він же Філіп ІІІ Іспанський (1598-1621)
Філіп ІІІ Арагонський, він же Філіп IV Іспанський (1621-1665)
Карл ІІ Арагонський, він же Карл ІІ Іспанський (1665-1700)
Скасування Арагонського королівства Війна за іспанську спадщину між Філіпом V Іспанським i ерцгерцогом Карлом VI(1702-1715)
Філіп IV Арагонський і V Кастильський (1715-1746).
Скавував Арагонське королівство на підставі «права завойовника» у Декретах Нуева Планта.
Карл VI Габсбурґ (король Сардинії до 1720, король Сицилії до 1734, король Неаполю до 1735)

Цитати[ред.ред. код]

« Ледве встиг Санчо вимовити сі слова, як до їхнього слуху долинуло Росинантове іржання; Дон Кіхот узяв те іржання за добру призвість і поклав за три-чотири дні знов у мандри пуститься. Він звірив свій задум бакалярові і спитав поради — куди б йому краще першим ділом Ударитись. Бакаляр відповів, що на його думку треба їхати в Арагонське королівство, до міста Сарагоси, бо там на святого Юра турнір великий та урочистий споряджається, а на тому турнірі Дон Кіхот міг би взяти перевагу над усіма рицарями арагонськими, то значить здобути першість з-поміж усього світового рицарства.


Мігель де Сервантес Сааведра. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді

 »

Довідкова інформація[ред.ред. код]

  1. Королі у середньовіччі та у сучасному світі : правові аспекти (параграфи 150 та 151)

Посилання[ред.ред. код]