Держава

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Держа́ва —це суверенне політичне утворення з визначеними територією, господарством і політичною владою. Кожна держава має свою визначену територію та кордони, проводить власну внутрішню і зовнішню політику на світовій політичній арені, має міжнародне визнання та державну символіку: герб, прапор і гімн. Будь-яку державу можна назвати країною, але не кожну країну можна назвати державою.

Держа́ва — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду[1]; суб'єкт політики, ядро політичної системи.

Часто звертаються до поняття «суверенна держава» — тип держави, який характеризується суверенітетом, уособлює в собі суверенітет національностей і народу. Суверенна держава — особлива політико-територіальна організація, що володіє суверенітетом спеціального апарату управління і примусу та здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкового характеру.

Поняття «держава»[ред.ред. код]

Поняття держа́ва можна розуміти як систему офіційних органів, що здійснюють керівництво суспільством.

1) Держава (за Котюком І. І.) — здійснюваний за допомогою офіційних органів політико-територіальний спосіб організації публічної влади, покликаний керувати суспільними процесами, шляхом надання своїм велінням загальнообов'язкового характеру та можливістю реалізації цих велінь через примус.

2) Держава — це 1) сукупність людей, території, на якій вони проживають, та суверенної у межах даної території влади; 2) організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує і організовує за допомогою правових норм спільну діяльність людей і соціальних груп, захищає права та інтереси громадян. (Юридична енциклопедія)' Держава — територіальна організація політичної влади, яка існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник всього суспільства і з допомогою спеціального апарату реалізує свою політику.

Сутність держави[ред.ред. код]

Сутність держави — це головна, основна властивість держави, що визначає її зміст, мету,функції.

Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спільні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. Це — засоби зв'язку і транспорту, будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.

На сьогоднішній день в юридичній науці сформувалося два підходи до сутності держави :

  • класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу; Цей підхід вірно характеризував сутність ряду історичних типів держави ( рабовласницького, феодального,буржуазного ), однак на певному етапі розвитку сутнісні характеристики державизмінилися; Недоліком даного підходу є те, що він не може пояснити сутність сучасних держав.
  • загальносоціальний аспект — захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ.Тобто є засобом досягнення консенсусу, компромісу в суспільстві, згладжування можливих конфліктів, протиріч між різними верствами, групами населення.

Перевага загальносоціального аспекту сутності держави відбулася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністичний характер, зріс загальний життєвий рівень населення.

Поряд з цими двома підходами до сутності держави можна виділити також національний, релігійний, расовий та інші. В залежностівід різноманітних умов домінувати можуть ті чи інші інтереси.

Сутність держави проявляється в трьох моментах, званими сутнісними характеристиками держави. Ними є :

  • державна влада ;
  • суверенітет ;
  • політичний режим держави

Сутність держави у практичному вимірі реалізується за посередництвом діяльнісної характеристики, що проявляється в здійсненні функцій держави за посередництвом органів державної влади і посадових осіб. При розгляді держави в розвитку прослідковується залежність поступового переходу від класової сутності до соціальної.

Сутність держави завжди трактували по-різному. Одні вважали, що держава – це політичний феномен, що притаманний будь-якому класовому суспільству. Інші стверджували, що держава являється носієї політичної влади. Б.О. Кистяківский вважав, що держава-це форма солідарності між людьми. Л.Гумплович стверджував, що держава – це панування меншості багатіїв над масою бідних, засноване на економічній могутності.

Окремі вчені зводили сутність держави до різноманіття органів управління суспільством. Поширеною є також точка зору, що держава виступає в першу чергу як засіб соціального компромісу, як механізм управління справами суспільства.

Французький мислитель XVI століття Жан Боден(1530-1596) розглядав державу як «правове управління сімействами і тим, що у них є спільного з верховною владою, яка повинна керуватися вічними засадами добра і справедливості»

К. Маркс писав, що держава виступає як політична форма організації суспільства і як засіб елітарно-класового панування, а тому існує соціальна, загальнолюдська та класова сторони держави.

Зміст діяльності держави набув нових якостей:

  • держава стала на шлях подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою досягнення громадського компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського суспільства;
  • держава у своїй діяльності широко використовує такі загальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.;
  • держава застосовує засоби захисту людини праці, соціальної захищеності всіх громадян;
  • на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей з іншими державами.

Така держава в сучасних західних теоріях трактується як надкласова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціальної демократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататорських державах — рабовласницьких, феодальних, буржуазних.

Більш того, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністичного характеру класових суперечностей) ці аспекти аж ніяк не обов'язково протилежні один одному. Соціальна правова держава припускає наявність громадянського суспільства, де громадянин — суб'єкт права — є вільною, автономною особою.

Функції держави[ред.ред. код]

Докладніше: Функції держави

Функції держави — це роль, яку вона виконує щодо суспільства, це основні напрями її діяльності. У функціях держави виражається її сутність та призначення. Конкретні функції держави, а їх досить багато, доцільно розглядати через їх класифікацію на види. Загалом, функції держави можна поділити на такі групи.

За соціальним значенням:

  • Основні — найзагальніші та найважливіші комплексні напрями діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед нею у конкретний історичний період. До них відносять функції: оборони, підтримання зовнішніх відносин, охорони правопорядку, регулювання економіки, забезпечення екологічної безпеки, підтримання і розвиток культури, забезпечення освіти населення та ін.
  • Неосновні — напрями діяльності держави зі здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя. До них належать: управління персоналом, матеріально-технічне забезпечення та управління державним майном, правосуддя і юридичні функції, збирання і розповсюдження необхідної для управління інформації тощо.

Залежно від територіальної спрямованості:

  • Внутрішні — такі напрями діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика стосовно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства. До таких відносять функції: регулювання економіки, підтримання та розвиток культури, охорону та захист усіх форм власності, соціальний захист населення, забезпечення екологічної безпеки, охорону правопорядку та ін.
  • Зовнішні — основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому. Функціями є: організація співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних відносин, захист державного суверенітету, підтримка миру в регіоні, культурний та освітній обмін тощо.

За часом здійснення:

  • Постійні — напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку. Більшість здійснюваних державою функцій є постійними.
  • Тимчасові — напрямки діяльності держави, що обумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства. Прикладом тимчасових можуть бути функції стабілізації економіки у перехідний період, подолання наслідків аварії на ЧАЕС чи повені у Закарпатті.

За сферами суспільного життя:

  • Гуманітарні — забезпечення, охорона та захист основних прав людини; охорона природного середовища; охорона і відновлення здоров'я; соціальне забезпечення; освіта, виховання, розвиток культури тощо. У міжнародній сфері — це участь у міжнародному забезпеченні та захисті прав людини; допомога населенню інших країн (у разі стихійного лиха, кризових ситуацій тощо); участь у захисті природного середовища (екологічна функція); участь у міжнародному культурному співробітництві.
  • Економічні — створення умов для розвитку виробництва на основі рівноправного визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва; програмування та організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об'єктами державної власності; організація та стимулювання наукових досліджень. У міжнародній сфері — участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці; участь у розв'язанні господарських та наукових проблем (енергетичної, використання Світового Океану, досліджень й освоєння космосу тощо).
  • Політичні — створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань («демократизаторська» функція); забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй, що проживають на території держави; охорона і захист державно-конституційного ладу, законності та правопорядку. У міжнародній сфері до політичних функцій належить організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права; оборона своєї країни від зовнішнього нападу, анексії; участь у забезпеченні ненасильницького миру в усіх регіонах планети; участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку (у тому числі з використанням військових засобів).

За принципом розподілу влади:

  • законодавчі,
  • управлінські (виконавчі),
  • судові.

Теорії походження держави[ред.ред. код]

Докладніше: Теорії виникнення держави

В сучасній юридичній науці розрізняють теорії виникнення держави, теорії, що пояснюють сутність та соціальні функції держави. Різновидами теорій, що пояснюють виникнення держави і права є:

Теологічна теорія[ред.ред. код]

Одним з її представників був Тома Аквінський (1225–1274). Його вчення побудовано на ієрархії форм — від Бога — чистого розуму — до духовного і матеріального світу. Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найреакційніші держави, підкреслює думку про те, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя Богом і покликана захищати благо всіх.

Патріархальна теорія[ред.ред. код]

Сутність її полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї і є результатом історичного розвитку і розростання сім'ї, а отже абсолютна влада монарха — це продовження батьківської влади. Основними представниками названої теорії є Арістотель, Р. Фільмер, М. Михайловський та ін. Наприклад, Роберт Фільмер у своєму творі «Патріархія чи природна влада короля» твердить, що абсолютна влада монарха бере свій початок безпосередньо від Адама. Держава виростає із сім'ї, а влада монарха через Адама передана богом і непідвласна ніяким людським законам. З позиції Арістотеля в основі виникнення держави лежить політичне спілкування. З розростання патріархальної сім'ї з'являються адміністративно-територіальні одиниці (села, селища, міста), населення яких, спілкуючись, утворюють таку політичну організацію суспільства, як держава.

Договірна теорія[ред.ред. код]

Докладніше: Теорія суспільного договору

За договірною теорією походження держави (Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Лок, Ж.-Ж. Руссо, О. Радіщев та ін., XVII–XVIII ст.) державі передує «природний стан» людей («природний стан» уявляли як царство необмеженої особистої свободи, загального благоденства або «війни всіх проти всіх»). Кожна людина мала природні, невідчужувані права, але в процесі розвитку людства права одних людей вступають у суперечність з правами інших і порядок у суспільстві порушується, виникає насильство. Тому люди домовилися встановити над собою інституцію — державу, яка відповідала б за додержання порядку, всезагальним інтересам та вимогам якої вони б підкорялися. Держава виникає внаслідок укладення людьми угоди між собою про свідоме самообмеження своєї свободи на користь загальних інтересів, спільного співіснування.

Суспільний договір — це згода людей на об'єднання, утворення держави. Він має конститутивний характер, оформлює встановлення державно організованого суспільства. В договірній теорії розрізняють первинний договір (договір об'єднання) і вторинний договір (договір підпорядкування народу і державних органів правителів).

Таким чином, держава народилася внаслідок розумної волі народу. Мається на увазі не формальне підписання письмового договору, а стан суспільства, коли люди свідомо і добровільно об'єдналися в державу шляхом мовчазного визнання єдиного об'єднуючого всіх центру. Договірна теорія мала демократичний зміст; прихильники цієї теорії використовували її для обґрунтування ідеї народного суверенітету (Ж.-Ж. Руссо, О. Радищев), конституційної монархії (Дж. Локк), природно-правової концепції прав людини і громадянина, права народів на насильницьку зміну державного устрою, який порушує природні права.

Основні положення договірної теорії закріплено в Декларації незалежності США і конституціях деяких західних країн. Однак ця теорія не в змозі була пояснити походження держави у різних народів світу.

Психологічна теорія[ред.ред. код]

Докладніше: Психологічна теорія походження держави

За цією теорією держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. Начебто людській психіці притаманна потреба покори, наслідування, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. Представником цієї теорії був Л. Петражицький (1867–1931).

Теорія насильства[ред.ред. код]

За цією теорією держава виникла як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників теорії, держава є тією силою, яку утворюють загарбники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців. Представниками теорії були Гумплович, К. Каутський, Дюрінг та інші.

Органічна теорія[ред.ред. код]

Її обґрунтовував англійський філософ Г. Спенсер (1820–1903). Він проводив аналогію між державою і біологічним організмом. На думку Спенсера, держава, подібно біологічному організму, народжується, росте, мужніє, старіє і гине. Як і біологічний організм держава має політичне тіло: руки, ноги, голову, органи, що виконують відповідні функції.

Теорія технократизму[ред.ред. код]

Держава виникає як необхідний результат спілкування людини з технікою.

Історико-матеріалістична теорія[ред.ред. код]

Докладніше: Марксистська теорія походження держави

Сутність цієї теорії полягає в тому, що держава виникає як результат розвитку і занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що і визначає соціальні зміни в суспільстві. Ця теорія включає в себе два підходи:

  • підхід радянської науки, що пов'язаний з виникненням класів і класових антагонізмів (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ульянов);
  • підхід, що пов'язаний з ускладненням структури суспільства і суспільних відносин, виникнення «загальних справ» і необхідності удосконалення управління суспільством (Л. Морган). Як вважають вчені, саме ця теорія має наукове обґрунтування і обидва підходи в рівній мірі мали місце при виникненні держави і права.

Виникнення нової держави[ред.ред. код]

Поява нової держави передбачає добровільний відхід або інше відсторонення дотеперішньої державної влади. Заснування держав на необжитих територіях або попри наявне на певній території населення, якщо ця територія видається придатною для набуття (приклад: бурські держави в Південній Африці), залишилось у минулому.

Нова держава виникає шляхом злиття, коли дві або більше держав з припиненням власної самостійності зливаються в одну (приклади: заснування Північнонімецького Союзу (Федерації) в 1867 році, з якого 1871 року постав Німецький Рейх; злиття Єгипту і Сирії в Об'єднану Арабську Республіку 1958 року). У випадку сецесії територія держави розпадається і виникає нова держава або частина приєднується до іншої держави (приклад: відділення Панами від Колумбії 1903 року).

Роль державної влади[ред.ред. код]

Для появи нової держави вирішальним є факт ефективної державної влади і не є такою згода дотеперішньої державної влади. Становлення держави відбувається в суперечці з досі панівною державною владою, а ефективність нової державної влади потребує особливо ретельної перевірки. Практика визнання спільнотою держав (зокрема, з огляду на прийняття до Об'єднаних Націй) в інтересах права народів на самовизначення часто відбувалась в процесах деколонізації попри нерідко помітну неефективність нової державної влади.

Зникнення держав[ред.ред. код]

У разі, якщо конститутивний елемент (державна влада, територія держави чи народ держави) на тривалий час зникає, це веде до припинення існування держави як суб'єкта міжнародного права. В інтересах чіткого орієнтування і впорядкування міжнародне право зважає на інтерес стабільного існування держав і робить це у дуже великодушній формі. Існування держави здатне витримати серйозні потрясіння довготривалого характеру. Лише за очевидно встановленої неминучої, остаточної втрати державної влади чи багатьох ознак держави вона зникає (приклад: зникнення Німецької Демократичної Республіки з її вступом у Федеративну Республіку Німеччину).

Вплив на існування держави внутрішніх політико-правових змін[ред.ред. код]

У цьому сенсі держави підтримують у собі справді стійке існування себе як суб'єктів міжнародного права.

Зміни системи урядування й інші організаційні перетворення (революція чи інша конституційна зміна) не стосуються існування держави як суб'єкта міжнародного права. Так, російська революція 1917 року з поваленням царизму радянським режимом не привела до появи нової держави. В Німеччині перехід від монархії до Веймарської Республіки так само мало що змінив в існуванні Німецького Рейху як і націонал-соціалістична система.=

Так само воєнна окупація держави разом із тимчасовим зміщенням державної влади окупаційною владою не означає відмирання держави (приклади: німецька окупація Польщі в Другій світовій війні, окупаційна влада в Німеччині союзницького командування). При здобутті верховної влади над Німеччиною союзники чітко застерегли, що нема і не передбачається анексії Німеччини (Берлінська декларація від 5 червня 1945). Так само мало впливає військова капітуляція на зникнення держави. У кожному разі, відповідно до позиції більшості в міжнародному праві, Німецький Рейх ні водночас із військовою поразкою в 1945 році, ні пізніше не зник; це відповідає також і абсолютно переважній позиції в німецькому державному праві. Федеральний конституційний суд обстоював тезу про наступність з усією зрозумілістю і чіткістю: згідно з нею, Федеративна Республіка Німеччина як суб'єкт міжнародного права і ідентичною до заснованого 1867 року Північнонімецького Союзу.=

Вплив територіальних змін[ред.ред. код]

Територіальні зміни зазвичай не стосуються існування держави. Так, Федеративна Республіка Німеччина після приєднання Німецької Демократичної Республіки продовжує існування зі збільшеною територією.

Процеси розпаду з істотними втратами територій можуть (але не завжди повинні) вести до зникнення держави (так звана дисмембрація,). Про дисиембрацію йде мова тоді, коли держава перетворюється в одну або дві держави-наступниці, тобто немає жодної «базової держави», яка продовжує своє існування як «держава-обрубок» (приклади: розпад Великої Колумбії на три держави Нову Ґранаду (Колумбію), Венесуелу і Еквадор 1829 року; розпад Радянського Союзу; зникнення Чехословаччини шляхом розпаду на дві республіки — Чехію і Словаччину 1993 року. У разі інкорпорації держава зникає, входячи до іншої (приклад: прийняття Техасу до Сполучених Штатів 1845 року; приєднання НДР до Федеративної Республіки Німеччини в 1990 році).

Роль оціночних суджень щодо змін у держави[ред.ред. код]

Вирішальним у процесі розпаду є оцінне судження щодо конкретного випадку. При цьому кількісні критерії (наприклад залишення більшої частини території і населення в наявній державі) мають важливе значення, але вони не є самі по собі визначальними.

Суттєву роль відіграє разом з тим розуміння самих себе безпосередньо причетними державами. Зрештою, при цьому слід враховувати ставлення спільноти держав загалом. Це відбувається, зокрема, тоді, коли непричетні держави не можуть дійти згоди щодо продовження існування попередньої держави в тій частині, яка залишилась після відділення.

Після появи численної кількості нових держав на території Радянського Союзу зі зникненням комуністичної системи Росія, з огляду на величину території і частину населення, мала можливість зберігати за собою ідентичність з Радянським Союзом (в зменшеному розмірі) (і у такий спосіб зайняти договірні позиції, наприклад постійне місце в Раді Безпеки Об'єднаних Націй). Замість цього уряди Росії та інших країн Співдружності Незалежних Держав зійшлися на тому, що Радянський Союз як суб'єкт міжнародного права припинив своє існування, а Росія має зайняти його постійне місце в Раді Безпеки. Домовленість колишніх республік Радянського Союзу (Алмаатинська декларація) про заснування Співдружності Незалежних Держав чітко встановила зникнення Радянського Союзу.

Інакше виглядає розвиток подій при розпаді Югославії. Лише Сербія і Чорногорія як союз держав намагались у суперечці з нововиниклими країнами—наступницями відстояти власну ідентичність з колишньою Федеративною Республікою Югославією. Їхня претензія не знайшла у спільноті держав визнання. Арбітражна комісія Європейської Спільноти діагностувала розпад Югославії. Генеральна Асамблея ООН не визнала претензію Союзу держав Сербії і Чорногорії на югославське місце. Так само Рада Безпеки ООН формально встановила, що Соціалістична Федеративна Республіка Югославія зникла.

Особливі засади діють тоді, коли держава усупереч міжнародному праву сама себе підводить до припинення. Про зникнення можна говорити лише тоді, коли відновлення ефективної державної влади (й інших державних ознак) видається нездійсненним на тривалий час.

За насильницького захоплення держави, ставлення (підтримка більшістю чи відмова) може вплинути на оцінку і позицію спільноти держав. У випадку зникнення причетні держави (держава-анексор чи держава-правонаступник) вільні по тому порозумітись щодо продовження існування припиненої усупереч міжнародному праву держави. У такому випадку слід рахуватись із тим що так само решта держав виходять із — принаймні припущеного — існування й надалі цієї держави.

Приклад становить Австрія, яка 1938 року була у протиправний спосіб приєднана до Німецького Рейху і так припинила своє існування (за іншою, зокрема, в Австрії, поширеною позицією слід говорити про тимчасове усунення австрійської державної влади внаслідок протиправної окупації). Розумінню сьогоднішньої Австрії і союзників відповідає позиція спільноти держав щодо Австрії, як ідентичної до зниклої 1938 року Республіки Австрії.

Правова доктрина Стімсона[ред.ред. код]

За особливо кричущих порушень міжнародного права навіть без хоча б позірної згоди населення деякі держави і після тривалого часу підтримки не припиняють своє існування. За так званою доктриною Стімсона (названою так після декларації американського міністра закордонних справ Стімсона в 1932 році щодо японського нападу на Китай) насильницьке набуття територій (анексія) з порушенням міжнародного права не знаходить жодного визнання. Прикладом є невизнання насильницького приєднання балтійських держав до радянського державного утворення Сталіним в 1940 році. На думку більшості західних держав, балтійські держави ніколи не припиняли існування. Процес розпаду Радянського Союзу з відновленням існування Естонії, Латвії і Литви сумістив правову фікцію і дійсність.

Державний лад[ред.ред. код]

Докладніше: Державний лад

Державний лад має три складові:

Типи держав[ред.ред. код]

Серед основних підходів до типології держав виділяють два: Формаційний підхід до типології держави та Цивілізаційний підхід до типології держави.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «state». Concise Oxford English Dictionary (Oxford University Press). 1995 . «3 (also State) a an organized political community under one government; a commonwealth; a nation. b such a community forming part of a federal republic, esp the United States of America».

Джерела[ред.ред. код]


Політика Це незавершена стаття з політики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.