Башибузуки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
В. В. Верещагін «Башибузук (Албанець)» (1877-1878)
«Болгарські мучениці». Картина Константина Маковського (1877 рік); зображує зґвалтування жінок башибузуками в Болгарії під час придушення Квітневого повстання (1876), послужило закликом для мобілізації громадської підтримки Російсько-турецької війни (1877—1878) за декларовану ціль - звільнення болгар.

Башибузуки (тур. başıbozuk) — назва загонів турецької іррегулярної піхоти, яка існувала за часів Османської імперії.

Історична довідка[ред.ред. код]

Башибузуків зазвичай вербували з найбільш войовничих племен Османської держави, переважно в Албанії та Малій Азії. Слово башибозук у дослівному перекладі з турецької означає «з дурною головою», а в більш вільному — «хворий на голову». Уряд надавав цим військам зброю і продовольство, але вони не отримували платні. Зброя башибузуків складалася зі списа завдовжки 3 м, шаблі, башибузуки також могли мати при собі пістолети і кинджали.

У війнах проти європейських держав башибузуки зазвичай виявлялися зовсім неспроможними. Організувати їх і дисциплінувати було неможливо, і в цьому напрямку не допомогли навіть зусилля іноземних генералів, які бралися за це (французький генерал Юссуф, англійський Бітсон). Щоб покласти край їх мародерству та неймовірній жорстокості і насильству, які вони чинили над мирними жителями в країні, турецькі регулярні війська не раз змушені були обеззброювати башибузуків. Повною мірою проявили вони свої розбійницькі нахили при придушенні Квітневого повстання в Болгарії, а також в останній російсько-турецькій війні 1877-78 років. Так що ім'я башибузуків стало загальним для характеристики людини, здатної на вкрай обурливе за своєю жорстокістю насильство. Репресивна діяльність башибузуків описана В. С. Соловйовим у заснованій на документальному матеріалі повісті «Три розмови».

Посилання[ред.ред. код]