Араби

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Араби
Загальна кількість
Найбільші розселення
Мова
Релігія
Близькі етнічні групи

Ара́би — група семітських народів, які населяють арабські країни Західної Азії і Північної Африки.

Термін «араб» був уперше зафіксований у 853 до н.е., але не використовувався широко до кінця 6 століття.

У 7 столітті почався бурхливий розвиток ісламу, і до 8 століття неарабське населення Близького Сходу та Північної Африки було асимільоване та ісламізоване арабами. Арабська мова стала основною мовою Арабського халіфату.

УРЕ:

Араби — народності, основне населення Марокко (7,5 млн.), Алжиру (8,5 млн.), Тунісу (3,5 млн), Лівії (1,1 млн.), ОАР (27,2 млн.), Судану (6 млн.), Саудівської Аравії (6,8 млн.), Лівану (1,3 млн.), Йорданії (1,4 млн.), Іраку (4 млн.), Адену (0,7 млн.), Оману (480 тис.), Кувейту (200 тис.) та ін. країн Пн. і Пн.-Зх. Африки та Передньої Азії. їх близько 80 млн. чол. Мова — арабська, семітської мовної підгрупи. Належать А. до індосередземноморської раси. Первісна батьківщина А. — Центр. і Пд. Аравія. Внаслідок араб. завоювань 7—8 ст. і розширення торговельних зносин А. розселились і по ін. країнах. У сучас. А. поряд з капіталістичними відносинами збереглись пережитки феодалізму і первіснообщинного ладу. Осн. заняття більшості А. — землеробство. Частина А.— бедуїни Лівії, Іорданії, Саудівської Аравії, Оману, Катару — займаються тваринництвом (верблюдоводством, вівчарством). Розвинуте виробництво вовняної пряжі, шкіряних і дерев'яних побутових речей. Частина А. ОАР, Алжіру, Іраку працюють у промисловості. Кочові А. живуть у чотирикутних наметах. А. — мусульмани-суніти; у Ірані та Пн. і Сх. Іраку — шиїти, Саудівській Аравії — ваххабіти. У Лівані більшість А. — християни; у кочовиків ще сильний культ предків. А. — активні учасники національно-визвольного руху народів Азії і Африки, спрямованого проти імперіалістичного і колоніального гніту.

[ред.] Література

Українська радянська енциклопедія
Ковалівський А. П. Вивчення культури новітнього Єгипту в Радянському Союзі. «Учені записки Харківського університету», т. 89. Труди історичного факультету, 1957, т. 6.