Албанці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Албанці
Tosk Albanians.jpg
албанці тоски у традиційному вбранні, з малюнку, ХІХ століття
Загальна кількість 9 млн.
Найбільші розселення Албанія
Мова албанська мова
Релігія мусульмани, православні, католики
Близькі етнічні групи іллірійці

Індоєвропейці

Індоєвропейські мови
Албанська  · Вірменська
Балтійські  · Кельтські
Германські  · Грецька
Арійські  · Італійські
Слов'янські  

мертві: Анатолійські · Палеобалканські (Дакська,
Фрігійська, Фракійська) · Тохарські

Індоєвропейці
Албанці · Вірмени
Балти · Кельти · Германці
Греки · Індоарійці
Іранці · Романці · Слов'яни

історичні: Хетти · Кельти  · Германці  · Скіфи  ·
Іллірійці ·
Італіки  · Фракійці  · Тохари 

Протоіндоєвропейці
Мова · Суспільство · Релігія
 
Прабатьківщина індоєвропейців
Курганна гіпотеза · Анатолійська гіпотеза ·
Вірменська гіпотеза · Індійська гіпотеза ·
Теорія палеолітичної безперервності
 
Індоєвропеїстика
п о р

Алба́нці (самоназва — shqiptar (штіптар), що албанською мовою означає «гірський орел») — нація, основне населення Республіки Албанії, також проживають на території Сербії, Косово, Македонії, Чорногорії,Італії, Болгарії, Греції та інших країнах. Розмовляють албанською мовою.

Зміст

[ред.] Етногенез

Албанці вважаються нащадками стародавніх іллірійців і частково фракійців.

[ред.] Групи

Албанці поділяються на північних — гегів і південних — тосків. Окремо виділяють арберешів, що мешкають в Італії. Це нащадки тих албанців, що втекли на Апеннінський півострів від турецької навали в XV столітті.

Серед віруючих албанців понад дві третини мусульман, решта — православні і католики. Албанці займаються скотарством і землеробством. Все більше зростають кадри промислового робітництва, національної інтелігенції.

[ред.] Албанці в Україні

Детальніше: Албанці в Україні

В Запорізькій і Одеській областях України є 4 албанські (власно, етнічно змішані) села: Жовтневе (колишня назва — Каракурт) у південній Бесарабії (засновано на 1811 року) та Дівнинське, Гамівка й Георгіївка в Приазов’ї (засновані в 60-х роках XIX століття)[1]. Переселення албанців до України почалося з середини XVIII століття, коли Російська імперія почала вести активну боротьбу з Османською імперією за південні землі України. Російсько-турецька війна 1768–1774 років викликала найбільш численну хвилю еміграції балканських народів за всю історію півдня України. Переважну частину цієї еміграції складали греки та болгари, але були й інші етноси, серед них і албанці, які тоді називалися застарілою назвою арнаути. 1775 року з військових переселенців, які прибули до Керчі, Єнікале та Таганрогу, було сформоване так зване Албанське військо (попри назву більшість в цьому війську складали таки греки, але албанці теж були). 1784 року до Криму прибуло 2353 албанця з Молдови. Їх теж планували включити до Албанського війська, але вони не виявили особливої схильності до військової служби й були розселені в межах Таврійського півострова. Таким чином, албанці з’явилися в Україні не безпосередньо з Албанії, а є нащадками переселенців у Добруджу[2]. Частково вони зберегли рідну мову (є дані за 1959 рік: рідною мовою тоді володіло 76% українських албанців; ця мова відрізняється від літературної албанської), але їхня кількість поступово зменшується завдяки асиміляційним процесам. Так, за переписом 1970 року албанців в Україні налічувалося 3972 особи, 1979 — 3874, 1989 — 3343[3]. За даними перепису 2001 року, албанців у Одеській області налічувалося 1,9 тисяч осіб (число наведене у відповідній статті Вікіпедії; Інтернет-версія не конкретизує чисельність албанців).

[ред.] Галерея

[ред.] Література

[ред.] Примітки

  1. В. І. Наулко. Албанці // Радянська енциклопедія історії України. Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1969, т. 1, с. 43–44.
  2. Звичайно, винятки були: наприклад політичні емігранти з Османської імперії. Так, в Одесі певний час жив албанський письменник і громадський діяч Мільто Сотір-Гурра.
  3. Є. Ісип. Формування діаспор балканських народів на півдні України // Українська діаспора, 1993, число 3, с. 145–157.


Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами