Бонні Рейтт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бонні Рейтт
Bonnie Raitt
фотографія
Бонні Рейтт
Основна інформація
Дата народження 8 листопада 1949(1949-11-08) (64 роки)
Місце народження США Бербанк, Каліфорнія, США
Роки активності 1971 — зараз
Країна США США
Національність Американець
Професія Співачка, музикант, громадський діяч, філантроп
Інструменти Вокал,
гітара
Жанри Блюз,
блюз-рок,
кантрі
Лейбл Warner, Capitol
Офіційний сайт

Бо́нні Лінн Рейтт (Bonnie Lynn Raitt; 8 грудня 1949, Бербанк, Каліфорнія, США) — вокалістка, гітаристка, композитор, автор текстів.

Бонні народилась у сім'ї актора мюзиклів Джона Рейтта, який виступав у таких бродвейських хітах, як «Oklahoma!» та «Carousel». Зачарувавшись традиційним блюзом, Бонні з 12 років опановувала гру на гітарі. Однак її виконавчий талант не виявився, доки 1967 року вона під час навчання у Кембріджі, штат Массачусеттс, вона не почала виступати у місцевих клубах. Свою музичну кар'єру Бонні розпочала, відкриваючи концерти Джона Хаммонда, а пізніше здобула славу завдяки сольним виступам на східному узбережжі США, під час яких їй допомагав басист Ден «Фрібо» Фрідберг. Завдяки йому Бонні потрапила під менеджерську опіку Діка Вотермана, який керував кар'єрами таких виконавців як Стон Хоуз, Міссісіппі Фред Макдауелл та Сіппі Воллас. З ними й почала гастролювати Бонні Рейтт, а до її дебютного альбому «Bonnie Raitt» потрапило багато творів з їх репертуару. У запису цього лонгплея взяли участь блюзмени Джуніор Веллс та Ей Сі Рід, проте аура поваги, що переповнювала цю роботу, змінилась на другій платівці «Give It Up» вже дуже вільним підходом до запропонованого матеріалу. На цьому чудовому альбомі можна було почути, наприклад, нові версії творів «Under The Falling Sky» Джексона Брауна та «Love Has No Pride» Еріка Каца. Завдяки цим творам Бонні швидко почали вважати однією з найкращих білих блюзових гітаристок та вокалісток.

Під час праці над лонгплеєм «Taking My Time» артистка скористалась допомогою Лоуелла Джорджа та Білла Пейна з Little Feat, а представлений на ньому матеріал був ще більше диференційованим, і включав динамічні твори на зразок «You've Been In Love Too Long» та традиційні балади, як «Kokomo Blues».

Чергові пропозиції співачки були витримані у такому ж руслі, і попри те, що альбом «Streetlights» приніс лише розчарування, продюсований Полом Ротчілдом лонгплей «Home Plate» підтвердив великий талант артистки. Однак Бонні не хотіла, щоб її кар'єра розвивалась за стандартом і вирішила всупереч загально встановленим правилам виступати у невеликих камерних залах. Проте здобутий альбомом «Sweet Forgiveness» успіх був доводом справжньої, незалежної від розмаху концертів, популярності співачки.

Однак вже альбом «The Glow» не зміг скористатись плодами цього вдалого періоду, і хоча до нього потрапила дуже емоційна версія твору Мейбла Джона «Your Good Thing», більшої частини матеріалу (головним чином авторства Бонні) бракувало розмаху, характерного для попередніх пропозицій.

Чергові платівки Рейтт «Green Light» та «Nine Lives» сподобались ще менше, і внаслідок цього після 15-річної співпраці з вокалісткою фірма «Warner Brothers» розірвала угоду. Проте 1989 рік довів, як сильно помилились ті, хто пророкував кінець кар'єри артистки. Того року Бонні запропонувала альбом «Nick Of Time», який став однією з найвідоміших платівок, до того ж вона найкраще розкуповувалась. Проте й сама Рейтт, отримавши нагороду «Греммі», була теж вражена таким успіхом. Альбом дійсно було опрацьовано до дрібниць, а гостре блюзове звучання піддали незначному корегуванню. Виданий на синглі заглавний твір став у США великим хітом. До продюсованого Доном Восом з Was (Not Was) чергового лонгплея "Nick Of Time6 ввійшли, наприклад, твори Джона Хайтта та Бонні Хейс. У свою чергу Бонні отримала визнання за внесок у появу чудового альбому Джона Лі Хукера «The Healer» 1990 року.

Того ж року співачка виступила перед величезною аудиторією на стадіоні «Wembley» під час концерту на честь Нельсона Мандели. Новообраний творчий напрямок підтвердив гарний альбом «Luck Of The Draw», що презентував матеріал авторства Пола Брейді, Джона Хайтта і самої Рейтт, і який було продано у кількості понад мільйон примірників. На цій платівці артистка повною мірою виявила свою майстерність у виконанні ліричних балад, наприклад, у творі «І Can't Make You Love Me». Завдяки цим роботам Бонні потрапила у 1990-і роки на вершину популярності.

6 березня 2000 року Бонні Рейтт було введено до «Зали слави рок-н-ролу».

Дискографія[ред.ред. код]

  • 1971: Bonnie Raitt
  • 1972: Give It Up
  • 1973: Takin' My Time
  • 1974: Streetlights
  • 1975: Home Plate
  • 1977: Sweet Forgiveness
  • 1979: The Glow
  • 1982: Green Light
  • 1986: Nine Lives
  • 1989: Nick Of Time
  • 1990: The Bonnie Raitt Collection
  • 1991: Luck Of The Draw
  • 1994: Longing In Their Hearts
  • 1995: Road Tested
  • 1998: Fundamental
  • 2002: Silver Lining
  • 2005: Souls Alike

Джерела[ред.ред. код]


Гітара Це незавершена стаття про співака.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.