Валеріо Фіорі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Валеріо Фіорі
Валеріо Фіорі
Валеріо Фіорі
Особисті дані
Народження 27 квітня 1969(1969-04-27) (54 роки)
  Рим, Італія
Зріст 185 см
Вага 75 кг
Громадянство  Італія
Позиція воротар
Юнацькі клуби
1982-1985
1986-1987 		Італія «Лодіджані»
Італія «Лаціо»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1985–1986 Італія «Лодіджані» 1 (-?)
1986–1993 Італія «Лаціо» 117 (-128)
1993–1996 Італія «Кальярі» 82 (-108)
1996–1997 Італія «Чезена» 18 (-22)
1997–1998 Італія «Фіорентина» 1 (0)
1998–1999 Італія «П'яченца» 28 (-36)
1999–2008 Італія «Мілан» 1 (-4)
Національна збірна**
Роки Збірна І (г)
1989–1990 Італія Італія U-21 4 (0)
Тренерська діяльність***
Роки Команда Посада
2008–2016 Італія «Мілан» (воротарі)
2016 КНР «Шеньчжень» (воротарі)
2018 Іспанія «Депортіво» (помічник)
2018– Італія «Мілан» (воротарі)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.
Інформацію оновлено 6 липня 2018.

** Інформацію про ігри та голи за національну збірну
оновлено 6 липня 2018.

*** Тільки на посаді головного тренера.

Валеріо Фіорі (італ. Valerio Fiori, нар. 27 квітня 1969, Рим) — італійський футболіст, що грав на позиції воротаря. По завершенні ігрової кар'єри — тренер. З 2018 року входить до тренерського штабу клубу «Мілан».

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 27 квітня 1969 року в місті Рим. Вихованець місцевого клубу «Лодіджані». За нього Валеріо зіграв один матч в сезоні 1985/86 у Серії C2.

У 1986 він перейшов у інший столичний клуб «Лаціо», де в першому сезоні виступав за молодіжну команду, вигравши молодіжний чемпіонат Італії 1986/87[it], а наступного сезону 1987/88 вийшов з командою до Серії А. У вищому італійському дивізіоні дебютував 8 січня 1989 року в грі проти «Фіорентини» а починаючи з наступного сезону 1989/90 він став основним воротарем «орлів», залишаючись у цьому стані до 1992 року і вважався одним з найбільш перспективних італійських воротарів[1]. У сезоні 1992/93 Фіорі зробив кілька результативних помилок[2][3], у тому числі вирішальна у чвертьфіналі Кубка Італії проти «Торіно»[4], через яку римляни вилетіли з турніру, а Фіорі на позиції основного воротаря був замінений на Фернандо Орсі. Загалом же за «біло-блакитних» Фіорі за сім сезонів провів 132 матчі в усіх турнірах, в яких пропустив 148 голи.

Влітку 1993 року за 2,5 мільярда лір перейшов у «Кальярі»[5], де відразу став основним воротарем і допоміг клубу дійти до півфіналу Кубка УЄФА 1993/94[6]. Втім у сезоні 1995/96 Фіорі програв конкуренцію Беньяміно Абате[7] і в 1996 році змушений був покинути клуб, перейшовши в «Чезену» з Серії Б[8], з якою вилетів до Серії С1.

У 1997 році він повернувся до Серії А, ставши резервістом Франческо Тольдо у «Фіорентині»[9], тому за сезон зіграв лише одну гру у Серії А та три гри у національному кубку, після чого перейшов в іншу команду вищого дивізіону «П'яченцу». В цій команді Фіорі розглядався як основний воротар, але через ряд помилок по ходу сезону він втратив місце в основі, пропустивши вперед Серджо Маркона[10].

1999 року перейшов до клубу «Мілан»[11], де став третім воротарем команди[12], через що за дев'ять років у команді він зіграв лише у двох офіційних іграх: 24 травня 2003 року проти «П'яченци» (в останньому турі Серії А 2002/03, де вийшла велика кількість резервістів, щоб надати відпочинок основі «Мілану» напередодні фіналу Ліги чемпіонів проти «Ювентуса», який міланський клуб в підсумку виграв, дозволивши Фіорі стати володарем найпрестижнішого європейського трофею), а другий матч — 18 грудня 2003 року на «Сан-Сіро» проти «Сампдорії» в Кубку Італії, коли Фіорі замінив травмованого Крістіана Абб'яті і допоміг їй перемогти 1:0[4]. В подальшому контракт футболіста неодноразово продовжувався, підкреслюючи важливість Фіорі в роздягальні, проте він не мав ніякої ігрової практики. Будучи третім воротарем і нечасто потрапляючи навіть на лаву запасних, він здобув з клубом усі головні національні та міжнародні трофеї — ставав чемпіоном Італії, а також виборов титул володаря Кубка та Суперкубка Італії, а також по два рази ставав переможцем Ліги чемпіонів УЄФА та Суперкубка УЄФА, і ще одного разу виграв клубний чемпіонат світу у 2007 році. Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за команду «Мілан» у 2008 році.

Його контракт з «Міланом» закінчився 30 червня 2008 року, після чого він у віці 39 років закінчив ігрову кар'єру.

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

Протягом 1989—1990 років залучався до складу молодіжної збірної Італії, з якою став півфіналістом молодіжного чемпіонату Європи 1990 року. Всього на молодіжному рівні зіграв у 4 офіційних матчах.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

По завершенні кар'єри гравця 2008 року Валеріо залишився у «Мілан», ставши тренером воротарів, де пропрацював з 2008 по 2016 рік[13].

Після цього співпрацював з Кларенсом Зеєдорфом, колишнім партнером по «Мілану», працюючи тренером воротарів у китайському «Шеньчжені»[14], а потім і помічником Зеєдорфа у іспанському «Депортіво», втім 5 липня 2018 року повернувся до роботи тренера воротарів у «Мілані»[15].

Статистика виступів[ред. | ред. код]

Статистика клубних виступів[ред. | ред. код]

Сезон Команда Чемпіонат Кубок Італії Континентальні кубки Інші змагання Усього за
Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ігор Голів
1987–88 Італія «Лаціо» B 2 -4 КІ - - - - - - - - 2 -4
1988–89 A 12 -11 КІ 2 -4 - - - - - - 14 -15
1989–90 A 28 -25 КІ 2 -2 - - - - - - 30 -27
1990–91 A 34 -36 КІ 2 -3 - - - - - - 36 -39
1991–92 A 32 -37 КІ 3 -4 - - - - - - 35 -41
1992–93 A 11 -19 КІ 4 -3 - - - - - - 15 -22
Усього за «Лаціо» 119 -132 13 -16 10 -11 - - 132 -148
1993–94 Італія «Кальярі» A 34 -47 КІ 1 -1 КУЄФА 10 -11 - - - 45 -59
1994–95 A 29 -32 КІ 2 -1 - - - - - - 31 -33
1995–96 A 19 -29 КІ 4 -8 - - - - - - 23 -37
Усього за «Кальярі» 82 -108 7 -10 10 -11 - - 99 -129
1996–97 Італія «Чезена» B 18 -22 КІ 1 -1 - - - - - - 19 -23
1997–98 Італія «Фіорентина» A 1 -0 КІ 3 -1 - - - - - - 4 -1
1998–99 Італія «П'яченца» A 28 -36 КІ 1 -1 - - - - - - 29 -37
1999–00 Італія «Мілан» A 0 -0 КІ 0 -0 ЛЧ 0 -0 СІ 0 -0 0 -0
2000–01 A 0 -0 КІ 0 -0 ЛЧ 0 -0 - - - 0 -0
2001–02 A 0 -0 КІ 0 -0 КУЄФА 0 -0 - - - 0 -0
2002–03 A 1 -4 КІ 0 -0 ЛЧ 0 -0 - - - 1 -4
2003–04 A 0 -0 КІ 1 -0 ЛЧ 0 -0 СІ+СУ+МКК 0 -0 1 -0
2004–05 A 0 -0 КІ 0 -0 ЛЧ 0 -0 СІ 0 -0 0 -0
2005–06 A 0 -0 КІ 0 -0 ЛЧ 0 -0 - - - 0 -0
2006–07 A 0 -0 КІ 0 -0 ЛЧ 0 -0 - - - 0 -0
2007–08 A 0 -0 КІ 0 -0 ЛЧ 0 -0 СУ+КЧС 0 -0 0 -0
Усього за «Мілан» 1 -4 1 -0 0 -0 0 -0 2 -4
Усього за кар'єру 249 -302 26 -29 10 -11 0 -0 285 -342

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

«Мілан»: 2003–04
«Мілан»: 2002–03
«Мілан»: 2004
«Мілан»: 2002–03, 2006–07
«Мілан»: 2003, 2007
«Мілан»: 2007

Особисте життя[ред. | ред. код]

У 1996 році у Валеріо народилися сини-близнюки — Емануеле і Даніеле.

12 липня 2007 року Фіорі отримав ступінь бакалавра в Римському університеті ла Сап'єнца[16].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Fiori contro il suo passato [Архівовано 24 жовтня 2014 у Wayback Machine.], Il Corriere della Sera, 29 aprile 1995, pag.50
  2. ↑ Chi va, chi resta: sono tutti nervosi [Архівовано 2 грудня 2018 у Wayback Machine.], La Repubblica, 21 febbraio 1992, pag.26
  3. ↑ La solitudine di Fiori, già condannato in estate [Архівовано 2 грудня 2018 у Wayback Machine.], La Repubblica, 30 gennaio 1993, pag.37
  4. ↑ а б Asso di Fiori, 68mila euro al minuto [Архівовано 2 грудня 2018 у Wayback Machine.], Il Messaggero, 3 luglio 2008
  5. ↑ Gazza, il resto è quasi perfetto [Архівовано 2 грудня 2018 у Wayback Machine.], La Repubblica, 30 luglio 1993, pag.39
  6. ↑ Cagliari, la rimonta parte da Fiori [Архівовано 2 грудня 2018 у Wayback Machine.], La Repubblica, 29 settembre 1993, pag.28
  7. ↑ Lo scudetto non serve, da Parma siamo divisi [Архівовано 2 грудня 2018 у Wayback Machine.], La Repubblica, 10 gennaio 1996, pag.39
  8. ↑ B impazzita: botte, minacce, esoneri [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.], La Stampa, 26 ottobre 1996, pag.35
  9. ↑ Signori all'asta: "No, resto", La Repubblica, 11 luglio 1997, pag.44
  10. ↑ Meteore e bidoni: Fiori [Архівовано 2 грудня 2018 у Wayback Machine.] Storiapiacenza1919.it
  11. ↑ Milan: ecco Fiori. In dubbio Abbiati [Архівовано 1 січня 2016 у Wayback Machine.], Il Corriere della Sera, 20 agosto 1999, pag.37
  12. ↑ Fiori, portiere virtuale: da due anni non entra in campo [Архівовано 15 грудня 2015 у Wayback Machine.], Il Corriere della Sera, 21 maggio 2001, pag.53
  13. ↑ Vecchi, Fiori e Rossi. Uno staff di ex portieri. La Gazzetta dello Sport. 2 luglio 2008. с. 10. Процитовано 14 febbraio 2010.
  14. ↑ Seedorf si porta in Cina un pezzo di Milan: Valerio Fiori lo seguirà allo Shenzhen. Архів оригіналу за 2 грудня 2018. Процитовано 1 грудня 2018.
  15. ↑ UFFICIALE: FIORI NUOVO PREPARATORE DEI PORTIERI. 5 luglio 2018. Процитовано 5 luglio 2018.
  16. ↑ Fiori, grandi parate davanti ai professori [Архівовано 29 грудня 2015 у Wayback Machine.], Il Corriere della Sera, 18 giugno 2007, pag.41

Посилання[ред. | ред. код]

В Антоніолі • В Перуцці • В Фіорі • З Бенедетті • З Костакурта • З Краверо • З Гарз'я • З Ланна • З Россіні • П Карбоне • П Ді Каніо • П Фузер • П Лентіні • П П'ячентіні • П Сальваторі • П Строппа • П Вентурін • П Дзанончеллі • Н Брешіані • Н Казірагі • Н Бузо • Н Сімоне • Тренер: Чезаре Мальдіні
Італія


Футболіст Це незавершена стаття про футболіста.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Валеріо_Фіорі&oldid=36858023