Війна Аугсбурзької ліги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Війна Аугсбурзької ліги
Paton, Battle of Barfleur.jpg
Річард Патон. «Битва під Барфлером»
Дата: 24 вересня 168820 вересня 1697
Місце: Європа, Ірландія, Північна Америка
Результат: Рейсвейкська мирна угода
Сторони
Banner of the Holy Roman Emperor (after 1400).svg Священна Римська імперія,

Prinsenvlag.svg Нідерланди,
Англія Англія,[1]
Savoie flag.svg Савойя,
Bandera de España 1701-1760.svg Іспанія,
Швеція Швеція

Pavillon royal de France.svg Франція,

Whiterose.png Якобіти

Командувачі
Англія Вільгельм III,

Prinsenvlag.svg Принц Георг Фрідріх Вальдекський,
Banner of the Holy Roman Emperor (after 1400).svg король Фрідріх I Прусський,
Flag fr-lorraine 300px.png герцог Карл V Лотарінгський,
Banner of the Holy Roman Emperor (after 1400).svg принц Людовік Вільгельм Баденський,
Savoie flag.svg Герцог Савойський

Pavillon royal de France.svg Людовік XIV,
Whiterose.png Яків II
Військові сили
Близько 250 000,
275 кораблів[2]
Близько 440 000,[3]
221 корабель[4]

Війна Аугсбурзької ліги, відома також як війна Великого альянсу, війна за Пфальцську спадщину, війна за Англійську спадщину, Орлеанська війна і Дев'ятирічна війна — війна між Францією та Аугсбурзькою лігою у 16881697 роках.

Війна проходила не тільки у Європі, але й у Північній Америці, де локальний конфлікт було названо англійськими колоністами Війною короля Вільгельма.

Передісторія[ред.ред. код]

У 1685 році помер пфальцський курфюрст Карл Віттельсбах. Його дочка була заміжня за герцогом Орлеанським, братом французького короля Людовіка XIV. На цій підставі Франція почала претендувати на більшу частину Пфальцу. Закріплення Франції у Пфальці означало її різке посилення у Центральній Європі, проти чого виступило багато європейських держав, які склали у 1686 році антифранцузьку Аугсбурзьку лігу.

Перебіг війни[ред.ред. код]

Учасники війни Аугсбурзької ліги. Синім кольором показано членів Аугсбурзької ліги, зеленим — Франція

У вересні 1688 року Людовік XIV наважився ввести свої війська у Пфальц, що послугувало приводом для початку війни. Бойові дії охопили області Німеччини, Іспанії та Нідерландів. Франція організувала експедицію до Ірландії для підтримки антианглійського повстання 1688–1691 років. Бойові дії на морі доходили до берегів Америки. На суші французька армія здобула низку крупних перемог: під Флерюсом 1 липня 1690 року, поблизу Стенкеркена 3 серпня 1692 року, поблизу Нервіндена 29 липня 1693 року. Однак об'єднаний англо-голландський флот завдав поразки французьким морякам поблизу мису Аг (Ла-Хог) 29 травня 1692 року.

На території Північної Америки воєнні дії тривали у 1689–1697 роках між Англією, де на той час правив король Вільгельм III Оранський, і Францією. В англомовній літературі американська частина Війни за пфальцську спадщину отримала назву Війни короля Вільгельма (на честь чинного на той час короля Вільгельма III Оранського). У бойові дії було втягнуто французьких поселенців Канади і британських колоністів Нової Англії, а також їхніх індіанських союзників. Індіанці, в цілому, підтримували французів. Війна складалась із кровопролитних та мало результативних рейдів французьких та англійських колоністів, що боролись головним чином за контроль над торгівлею хутром з індіанцями та районами риболовлі навколо Акадії (нині Нова Шотландія) і Ньюфаундленду. Англійці захопили Порт-Ройял в Акадії, але їм не вдалось узяти Квебек. Французи під командуванням графа де Фронтенака успішно діяли у битві під Скенектаді поблизу Нью-Йорка, проте не змогли заволодіти Бостоном.

Підсумок[ред.ред. код]

Мапа Європи за Рейсвейкською мирною угодою. Такі кордони зберігались до Війни за іспанську спадщину (1701–1714)
Палац у Рейсвейку

Війна завершилась Рейсвейкською мирною угодою (вересень 1697), за яким Франція була змушена відмовитись від більшої частини територій, захоплених нею у країнах Західної Європи.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Включаючи шотландські, уельські та ірландські сили.
  2. Паркер та інші: Кембриджська ілюстрована історія війн, стор. 128. Число включає розмір флотів Англії та Нідерландів. Включаючи 100 англійських і 69 голландських лінійних кораблі.
  3. Дюпуї: Енциклопедія військової історії Коллінза, 4 вид. стор. 580. Максимальна кількість кораблів у 1693 році. Як би там не було, це тільки на папері. Реальна сила французів ненабагато перевищувала 350 000
  4. Паркер та інші: Кембриджська ілюстрована історія війн, стор. 128. Включаючи 93 лінійних кораблі.

Література[ред.ред. код]

  • Baxter, Stephen (1966). William III and the Defence of European Liberty. London (англ.)
  • Childs, John (1980). The Army, James II and the Glorious Revolution. Manchester University Press (англ.)
  • Childs, John (1987). The British Army of William III 1698–1702. Manchester University Press (англ.)
  • Lynn, John A (1997). Giant of Grand the Siècle: The French Army 1610–1715. Cambridge University Press (англ.)