Вільгельм Едуард Вебер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вільгельм Едуард Вебер

Вільгельм Едуард Вебер (24 жовтня 1804 - 23 червня 1891, нім. Wilhelm Eduard Weber) - німецький фізик, член-кореспондент Берлінської академії наук (1834). Народився у Віттенберзі. Закінчив університет у Галле (1826). Був професором університетів у Галле (1828–1831), Геттінгені (1831-37 і з 1849) та Лейпцигу (1843–1849). Основні праці присвячені електромагнетизму. Спільно з Карлом Гаусом побудував в 1833 перший в Німеччині електромагнітний телеграф. Розробив теорію електродинамічних явищ і встановив закон взаємодії рухомих зарядів, висунув ідею надлегкої частки (1848). У 1846 вказав на зв'язок сили струму з густиною електричних зарядів і швидкістю їхнього упорядкованого переміщення. Спільно з Р. Кольраушем в 1856 визначив швидкість світла, виходячи з відношення заряду конденсатора в електростатичних і магнітних одиницях. Автор теорії елементарних магнітів - магнітних диполів (1854) і гіпотези дискретності електричного заряду (1848). Побудував першу електронну модель атома, давши його планетарну структуру (1871). Роботи відносяться також до акустики, термодинаміки, молекулярної фізики, земного магнетизму. Спільно з братом Е. Вебером виконав експериментальне дослідження хвиль на воді та повітрі. Спостерігав інтерференцію звуку (1826), висунув ідею запису звуку (1830). Відкрив (1835) пружну післядію. Винайшов ряд фізичних приладів, зокрема електродинамометр (1848).

Вільгельм Едуард Вебер був одним із Геттінгенської сімки — групи професорів Геттінгенського університету, яка 1937 року виступила проти скасування конституції Гановеру, за що його було звільнено з університету.

На честь ученого названо одиницю магнітного потоку Вебер.

Джерела[ред.ред. код]