Гудок (газета)
|
| ||||
| Країна |
 Росія | |||
|---|---|---|---|---|
| Мова | російська | |||
| Формат | таблоїд | |||
|
| ||||
| Засновано | 10 грудня 1917 | |||
| Головний офіс | Москва | |||
| ISSN | 1997-0889 | |||
|
| ||||
| gudok.ru(рос.) | ||||
| Нагороди | ||||
 | ||||
 Гудок у Вікісховищі | ||||
.jpg)
«Гудо́к» — російська загальнофедеральна газета залізничників. Видається ВАТ «Видавничий будинок „Гудок“», акції якого належать ВАТ «Російські залізниці».
У минулому газета «Гудок» — орган Міністерства шляхів сполучення СРСР і ЦК профспілки працівників залізничного транспорту. Видається в Москві від 10 (23 грудня) 1917 року.
Від 2007 року власником газети є компанія Російські залізниці[1].
Історія[ред. | ред. код]
У березні 1918 року газеті «Гудок» передано двоповерхову будівлю князя В. О. Черкаського, споруджену на початку XIX століття за адресою Вознесенський провулок[ru], будинок 7 у районі Великої Нікітської вулиці (від 1886 року будівлю займала закрита більшовиками газета «Русские ведомости[ru]»). Будівля «Гудка» і його приміщення докладно описані в романі «Дванадцять стільців» у розділі «Гуртожиток імені ченця Бертольда Шварца». Тут же, в гуртожитку при редакції, в маленьких комірках з фанерними стінками жили літпрацівники Юрій Олеша і Ілля Ільф. У комплексі на Вознесенському газета і друкарня «Гудок» перебували до 1998 року, коли за міністра шляхів сполучення М. Аксьоненка[ru] через здорожчання землі в центрі Москви приміщення продали структурам бізнесмена Б. Березовського. Стару будівлю, що не мала охоронного статусу, знесено під час реновації кварталу 2002 року[2].
У травні 1920 року, з початком у Радянській Росії кампанії з відновлення транспорту, газета стала виходити щодня під назвою «Гудок»[3][4].
У 1920-ті роки великої популярності набула т. зв. четверта шпальта «Гудка», що мала сатиричний характер. Тут містилися злободенні фейлетони, зокрема написані на матеріалі листів робітничих кореспондентів і читачів.
У газеті співпрацювали письменники і журналісти — І. А. Ільф, Є. П. Петров, М. О. Булгаков, В. П. Катаєв, Ю. К. Олеша, К. Г. Паустовський, С. С. Смірнов[ru], В. О. Чивіліхін[ru], Л. І. Славін[ru], М. М. Зощенко, О. А. Кабаков[ru][5], В. Д. Дранніков[ru] та інші. В газеті працював поет-довгожитель Саша Красний (1882—1995).
1958 року з приводу виходу 10-тисячного номера газету «Гудок» нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Тираж на 1971 рік був близько 700 тис. прим.
Після скасування МШС і утворення ВАТ «Російські залізниці» акції «Гудка» від початку 2004 року перебували в розпорядженні Росмайна[ru]. Згідно з планом приватизації, 2007 року газету «Гудок» внесено до статутного капіталу ВАТ «Російські залізниці» в ході емісії на користь держави[6].
Від початку вересня 2007 року «Гудок» виходить у повноколірному форматі, наближеному до науково-технічного видання з елементами корпоративного інформаційного бюлетеня.
Від 1 квітня 2011 року за головного редактора Олександра Ретюніна[ru] створено холдинг ВАТ «Видавничий дім „Гудок“», який об'єднав загальноросійське видання і всі 16 дорожних газет Росії. Це дало імпульс розвитку регіонального сегменту «Гудка»: дорожні газети, після включення до федерального випуску, еволюціювали від застряглих у минулому виробничих багатотиражок до сучасних професійних видань, що набули аналітичного ділового стилю, яскравого, привабливого оформлення, стали змістовнішими, гостріше порушують проблеми не тільки галузевого масштабу.
21 грудня 2012 року в ЦБКЗ[ru] відбувся святковий вечір з нагоди 95-річчя газети. Тираж на 2012 рік становив 320 тис. паперових примірників.
Станом на 2017 рік щоденна транспортна газета «Гудок» на 8 паперових шпальтах виходить 5 разів на тиждень з регіональною шпальтою (п'ятничний випуск включає 4 регіональні шпальти) тиражем 114 тис. примірників. Електронна версія газети надходить на 243 тис. електронних адрес[7]. Газета є найбільшим залізничним виданням у Росії, друкується в 28 містах Росії і Казахстану. Засновники: Журналістський колектив редакції газети «Гудок», ВАТ «Російські залізниці», Російський профспілка залізничників і транспортних будівельників. Значна частина опублікованих матеріалів пов'язана із залізничним транспортом. Філії ВАТ «Гудок» — газета «Московський залізничник[ru]» і ще 14 регіональних газет, що видаються в одному «зшитку» з «Гудком»[8].
25 грудня 2017 року зі 100-річчям газету в числі інших привітав президент Росії Володимир Путін[9].
Управління і штат[ред. | ред. код]
У газеті «Гудок» станом на 2017 рік працювали близько 120 осіб, серед яких близько 70 журналістів.
Головний редактор газети «Гудок» від жовтня 2016 року — Олексій Володимирович Харнас (нар. 11 липня 1971, Москва).
Факти[ред. | ред. код]
- Найпопулярніша дорожна газета, яка виходить щодня 7-ю (3-ю) шпальтою основного видання тиражем понад 30 000 прим. — «Московський залізничник».
- У 2013—2015 роках щотижня кожну п'ятницю виходив випуск «Гудок П'ятниця» у форматі А3.
- В ході пресконференції В. Путіна на Всесвітній конференції з клімату 1 грудня 2015 року в Парижі перше питання про підсумки форуму задала оглядач газети «Гудок» Ольга Соломонова[10].
- Газета «Гудок» згадується в мультфільмі «Пригоди домовеняти». Господар будинку, в якому живуть Кузька і Нафаня, читає газету «Гудок».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Исполняющий обязанности главреда газеты «Гудок» умер на даче в Подмосковье. Lenta.ru. 21 вересня 2016. Архів оригіналу за 22 вересня 2016. Процитовано 7 квітня 2018.
- ↑ Вознесенский переулок, д. 7. Редакция газеты «Гудок». // Москва, которой нет. Архів оригіналу за 8 квітня 2018. Процитовано 7 квітня 2018.
- ↑ Сосновский Лев Семёнович. // Биография.Ру. Процитовано 7 квітня 2018.
- ↑ Приказ по Народному комиссариату путей сообщения от 28 мая 1920 г. 28 травня 1920. Архів оригіналу за 28 січня 2020. Процитовано 7 квітня 2018.
- ↑ Белозёров О. В. (25 грудня 2017). Поздравление. // Гудок. Архів оригіналу за 26 грудня 2017. Процитовано 25 грудня 2017.
- ↑ Газета «Гудок» перейдёт под крыло РЖД. // Ведомости. 23 липня 2007. Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 7 квітня 2018.
- ↑ Гудок, 2 февраля 2017. № 16 (26155). — С. 8.
- ↑ Игорь Ленский. Вдохнуть жизнь в безлюдное кольцо. // Без штампов. Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 7 квітня 2018.
- ↑ Официально. // Гудок. 25 грудня 2017. Архів оригіналу за 7 липня 2020. Процитовано 25 грудня 2017.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка) - ↑ Гудок, 2 декабря 2015. Климат и компромиссы. Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 7 липня 2020.
Література[ред. | ред. код]
- «Гудок» (газета железнодорожников) // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт
- Старі газети: Гудок, 1927 р. [Архівовано 12 липня 2020 у Wayback Machine.]