Булгаков Михайло Опанасович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Булгаков
Михаил Булгаков
Булгаков у 1910-х роках
Булгаков у 1910-х роках
Псевдоніми, криптоніми Агарин, М.Б., Булл., М.Булл., Михаил Булл.
Дата народження 3 (15) травня 1891(1891-05-15)
Місце народження Київ, Російська імперія
Дата смерті 10 березня 1940(1940-03-10) (48 років)
Місце смерті Москва, СРСР
Поховання Новодівочий цвинтар
Національність росіянин
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Українська Держава Українська Держава
size УНР
РРФСР РРФСР
СРСР СРСР
Мова творів російська мова
Рід діяльності драматург, прозаїк
Роки активності: 19191940
Жанр драма, оповідання, роман, фейлетон
Magnum opus: «Мастер и Маргарита»
Автограф Автограф — Булгаков Михайло Опанасович

Миха́йло Опана́сович Булга́ков (рос. Михаил Афанасьевич Булгаков, псевдоніми — Агарин, М. Б., Булл., М.Булл., Михаил Булл. тощо; * 3 (15) травня 1891, Київ, Російська імперія — 10 березня 1940, Москва, СРСР) — лікар, видатний прозаїк, драматург і лібретист російського походження. Син відомого богослова, Опанаса Булгакова.

Булгаков був випускником Київського університету, де вивчився на лікаря, працював венерологом, інфекціоністом, хірургом і військовим лікарем під час Першої світової війни, Громадянської війни у Росії та Радянсько-української війни. Працював у київському лазареті Червоного Хреста, Київський військовий шпиталь, шпиталі саратовської Казеної палати, а згодом у Кам'янці-Подольському, Чернівцях тощо. Свою медичну практику згодом він описан у напів-автобіографічних творах, як «Роковые яйца», «Собачье сердце», збірці «Записки юнного врача» та інших.

По завершенні воєнних дій Булгаков деякий час жив на Кавказі, де припинив лікарську практику і розпочав писати. Там він писав статті у газети, ставив п'єси у місцевих театрах. 1921 року письменник переїхав до Москви, де написав найкращі та найвідоміші свої роботи. Член Всеросійського союзу письменників19231929 роках) і спілки письменників СРСР1934 року). Відомий також роботою у Владикавказькому академічному російському театрі імені Є. В. Вахтангова, Московському художньому академічному театрі, Театрі робочої молоді та Большому театрі. Наприкінці свого життя Булгаков присвятив себе написанню свого magnum opus, роману «Мастер и Маргарита», який писав до останніх днів свого життя. Також популярністю користуються такі твори, як «Белая гвардия», «Собачье сердце», «Дьяволиада», цикл оповідань «Записки юнного врача» тощо.

Життєпис

Перші роки

Михайло Опанасович Булгаков народився в ніч з 2 (14) травня на 3 (15) травня 1891 року на вулиці Воздвиженській, № 28[1] в українському місті Київ, що тоді входило до складу однойменної губернії, Російської імперії. Його батько, Опанас Іванович, викладач Київської духовної академії. Мати, Варвара Михайлівна (у дівоцтві — Покровська), займалася вихованням свої дітей. Вона привила любов до музики та літератури. Булгакови були сім'єю провінційної інтелігенції.[2] Михайло став першою дитиною Варвари та Опанаса.

У Києві сім'я Булгакових жила на вулиці Воздвиженській, де 18 (30) травня того ж року малого Михайла було похрещено у Хрестовоздвиженській церкві священником Матвієм Бутовським. Михайлом майбутнього письменника назвали на честь покровителя Києва та усієї України, архістратига Михаїла.[3] Хрещеними батьками хлопчика став історик Микола Іванович Петров і бабуся по батьківській лінії, Олімпіада Булгакова. 17 (29) травня 1892 року сім'я переїхала на вулицю Госпітальну, № 4.[1] Того ж року у сім'ї народилася дівчинка — Віра.[3] У червні—липні, мати Михайла, Варвара Михайлівна вперше поїхала із сином до своїх батьків у місто Карачев.[1] У 1895 році в сім'ї Булгакових народилося ще дві дитини — Надія та Варвара.[3] Згодом, 20 серпня (1 вересня) року, Булгакови переїхали на Печерськ у Кудрявський провулок, № 9, де посилилися у будинку доньки Миколи Петрова. За цією адресою Булгакови прожиди близько восьми років. Там же майбутній класик російської літератури, у жовтні 1898 року, написав свій перший твір, що мав назву «Похождения Светлана». Однак, текст цього оповідання не зберігся до наших днів.[1] Того ж року у сім'ї народилася п'ята дитина, брат Михайла — Микола.[3]

…Утро. Мама в спальне дремлет.
Солнце красное взойдет,
мама встанет и тотчас же всем работу раздает:
«ты иди песок сыпь в ямы,
ты ж из ям песок таскай»…

 — М. О. Булгаков (рос.)[4]

У ті часи родина Булгакових знімала дачу у передмісті Києва, у Святошині, яку порадив Опанасу Івановичу його колега професор Василь Екземплярський. Опанас Булгаков з сім'єю знімав цю дачу на усе літо. Однак, у березні 1900 року, намучавшись з орендою житла, Опанас Іванович купив ділянку землі у селищі Буча, що знаходилася за 29 верст від Києва. Там же Булгакови почали будівництво власної дачі, незважаючи на те, що й досі не мали власного будинку у Києві. На той час ділянка знаходилася на Васильківському проспекті Бучі.[5] Там Михайло писав репризи(рос.)укр. для домашніх спектаклів.[6] Того ж року у Варвари та Опанаса народився третій син — Іван[3], а ще через два роки четверта дочка — Олена.[7] А вже 18 (31) серпня того ж року 9-річного Михайла було прийнято у підготовчий клас Другої Київської гімназії, регентом якої був дядько юнака — С. І. Булгаков.

Булгаков-молодший у часи навчання в гімназії.
Будинок Булгакових на Андріївському узвозі, де вони жили з 1906 року.

Вже за рік, 22 серпня (4 вересня) 1901 року, Михайло Опанасович поступив у перший клас другого відділення Олександрівської класичної гімназії. У гімназичні роки Михайло продовжував розвивати свої мистецькі таланти. Так, зокрема, у січні 1903 року на благодійному спектаклі «Принцесса Горошина», який поставила його мати, він грав одразу дві ролі. У березні 1903 року Булгакови переїхали на вулицю Волоську, № 5, а влітку того ж року Михайло закінчив другий клас гімназії з нагородою. Через рік, у березні 1904 року, сім'я переїхала на вулицю Прозоровську, а ще через два роки — у Діонісьєвський провулок (нині Бехтеревський), № 4, а у серпні того ж року вони зняли сім кімнат другого поверху на Андріївському узвозі, № 13. За час цих переїздів Михайло Булгаков закінчив шість класів гімназії, при чому третій клас — із нагородою другого ступеню, а шостий — з нагорою першого ступеню.

Згодом, у 8 (21) лютого 1907 році, Булгаков-старший став ординарним професором[1] кафедри історії західних віросповідань.[2] Однак, через кілька тижнів, 14 (27) березня, Опанас Іванович помер від нефросклерозу.[7] Щоправда, молодому Булгакову смерть батька не завадила отримати гарну освіту. Він закінчив гімназію, де вчилися, зазвичай, діти з сімей російської інтелігенції. Рівень викладання був там доволі високий, зважаючи на те, що у гімназії іноді викладали університетські педагоги.[2] Влітку 1908 року, після переведення на останній курс гімназії, Булгаков-молодший підробляв на залізничній дорозі у направленні Бучі, а також репетирував. Там же, у Бучі, він приймав участь у спектаклях Антона Чехова — «По бабушкиному завещанию», «Спиритический сеанс», «Юбилей», «Предложение». Тоді ж він познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Тетяною Михайлівною Лаппа[1], яка приїхала у Київ на канікули. У травні 1909 року Булгаков завершив навчання у Першій Київській гімназії, після чого, 8 червня отримав атестат зрілості.

Студентські роки

Меморіальна дошка, присвячена Булгакову, на будівлі ректорату Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, бульвар Шевченка.

21 серпня (3 вересня) 1909 року[7] (за іншими даними 20 серпня (2 вересня)) Михайло Булгаков поступив на медичний факультет Київського імператорського університету Святого Володимира. Влітку, після успішної здачі екзаменів на закінчення першого курсу, Булгаков прийняв участь у кількох любительських спектаклях на дачі Семенцових і Попперов у літньому театрі Буча. Зокрема, «На рельсах», «Разлука та же наука», «Коломбина». Влітку 1911 року подруга Михайла, Тетяна Лаппа, по закінченні гімназії, переїхала з Саратова до Києва. А потім — пішла на Вищі жіночі курси. Того ж року, восени, Михайло Опанасович залишився на другий рік на другому курсі університету. Однак, вже 10 (23) вересня 1912 року він подав прохання ректору університету про його відставку ще на один рік на другому курсі через неуспішність по хворобі. А згодом Булгаков отримав посвідчення про явку до виконання військового обов'язку ратником ополчення 2-го розряду. Однак, вже 24 березня (6 квітня) наступного року Михайло Булгаков отримав офіційний дозвіл від Міністерства народної просвіти Російської імперії(англ.)укр. на повторну освіту на другому курсі. Вже після успішної здачі у весінню сесію двох екзаменів, анатомії та гістології, Булгаков перевівся на третій курс.

26 квітня (9 травня) у церкві Миколи Доброго отцем Олександром Глаголєвим було проведено вінчання Михайло Опанасовича та Тетяни Михайлівни. Поручителями молодят стали Б. Богданов, П. Гдешинський, К. Булгаков й А. Гдешинський.[1] Наречена була дочкою голови Саратовської казеної палати. Сім'я Лаппа, навідміну від Булгакових були дворянами у багатьох поколіннях.[8] Після весілля молоде подружжя Булгакових спочатку оселилося у знятій квартирі на Рейтарській вулиці, № 25, а згодом на Андріївському узвозі, № 38.[1] На той час Київ був одним з театральних центрів країни і Булгакови, як і інші кияни, відвідували театральні прем'єри. Вони відвідували виступи Федора Шаляпіна та інших виконавців, що приїжджали до Києва.

У 1914 році почалася Перша світова війна.[8] У серпні того року Михайло працював у шпиталі при Казеній палаті у Саратові, який допоміг організувати. На початку осені, Михайло, повернувшись до Києва, почав навчання на третьому курсі університету.[9] Тетяна на той час поступила на службу у шпиталь, а її чоловік, як старшокусник, чергував у лазареті Червоного Хреста. Навесні 1915 року у Київському Імператорському університеті розпочалась призовна компанія. На її час Михайло Опанасович виявив бажання піти на службу до Морського відомства у якості військового лікаря. Однак, він так і не був мобілізований за станом здоров'я. Після семестрових екзаменів на четвертому курсі він отримав звання зауряд-лікаря 2-го розряду[1], а з 18 (31) травня, з дозволу ректора університету, поступив на роботу у Київський військовий шпиталь на Печерську.[9] Влітку, Михайло Булгаков знову почав працювати у лазареті Червоного Хреста. А вже 22 грудня 1915 (4 січня 1916) року Булгаков закінчив останній, п'ятий, курс Київського університету й отримав звання зауряд-лікаря 1-го розряду. А вже після успішного здання випускних іспитів у період 10 (23) лютого — 30 березня (11 квітня) його було удостоєно ступеня лікаря з відзнакою.

Повоєнний час та Громадянська війна

По закінченню навчання, у квітні 1916 року, Булгаков працював на Південно-Західному фронті у польовому шпиталі Червоного Хреста у Кам'янці-Подольському.[1] У травні-червні 1916 року австрійській фронт було прорвано арміями генерала Олексія Брусілова.[8] Через це, у період з червня до вересня, Булгаков працював у Чернівцях, де став хірургом.[1] У тій війні російська армія несла великі втрати, тому, звісно, Булгаков був майже постійно зайнятий роботою.[8] Вже 16 (29) липня Михайла Булгакова було зараховано до резерву Московського окружного воєнно-санітарного управління ратником ополчення 2-го розряду.[1] 29 вересня (12 жовтня) 1916 (за іншими даними 27 вересня (10 жовтня))[9] року Михайла Булгакова відізвали з фронту та направили управляти земською Нікольською(рос.)укр. сільською лікарнею у Сичьовському повіті(рос.)укр., Смоленської губернії. Згідно документів, за якими працював Михайло Опанасович, у роки праці у Нікольській дікарні він прийняв більше 15-ти тисяч хворих і успішно провів багато хірургічних операцій.

На початку 1917 року сталася Лютнева революція, що ознаменувала падіння монархії та Російської імперії.[8] Булгаков про неї дізнався наприкінці лютого — на початку березня того ж року, після чого, забравши в університеті усі документи, повернувся у Нікольське. Того ж року, влітку, Михайло почав регулярно вживати морфій після того, як був змушений зробити собі щеплення від дифтерії, якою, як він гадав, захворів після проведення трахеотомії хворій дитині. Булгаков намагався позбутися сверблячки наркотичною речовиною, але, згодом, приймання морфію увійшло у звичку.[9] Восени Булгаков став завідуючим інфекційним та венерологічним відділенням міської земської лікарні у Вязьмі.[8] Тоді ж майбутній письменник розпочав роботу над циклом автобіографічних оповідань про медичну практику у Нікольській лікарні.[9] Вже наприкінці року більшовики провели Жовтневий переворот, у ході якого було розвалено Російську республіку. Булгаков на той час був ратником ополчення та працював земським лікарем, як військовозабов'язаний.[8] Тоді ж, у грудні 1917 року, Михайло Опанасович намагався піти з армії та спеціально для цього поїхав у Москву просити про демобілізацію. Однак, випускник Київського університету отримав відмову на своє прохання.

Через кілька місяців, 19 лютого, земський лікар був звільнений з військової служби через хворобу та 1 березня повернувся до Києва.[1] Повернувшись у батьківський дім на Андріївському узвозі Михайло, за допомогою свого вітчима, Івана Павловича Воскресенського, позбавився морфінізму та розпочав практику лікаря-венеролога.[9] Українську столицю на той час займали німецькі війська. Під час наступних Громадянської війни та Радянсько-української війни у місті на раз змінювалася влада. І через те, що Булгаков був лікарем, його послугами користувалися різні війська.[8] 14 грудня у Київ увійшли війська Директорії Української Народної Республіки. У той день лікар, у складі офіцерської дружини, намагався захистити уряд гетьмана Павла Скоропадського. Згідно спогадів Михайла Опанасовича, записаних професором Павлом Поповим(рос.)укр.:

« ...був на вулицях міста. Пережив близьке того, що є в романі...
Оригінальний текст (рос.)

...был на улицах города. Пережил близкое тому, что имеется в романе...

 »

У ніч з 2 на 3 лютого 1919 року Булгакова мобілізували в армію УНР, звідки він дезертирував, а з липня по серпень переховувся у київських лісах, через більшовицькою мобілізацію лікарів. Вже 12 вересня Михайла Булгакова було мобілізовано до лав білій армії.[1] Існує також версія, що наприкінці серпня того ж року лікаря все ж мобілізували до лав Червоної Армії, з якою він покинув місто до 1416 жовтня, коли у ході боїв на вулицях Києва або перейшов до лав Збройних Сил Півдня Росії, або ж потрапив у полон до них. У лавах «білих» він став начальником санітарного околотка 3-го Терського козачого полку[9] (за іншими даними 3-го Терського кінного полку[6]). Приблизно у той же час починаючий письменник розпочав роботу на циклом «Наброски земского врача» (ранню редакцію циклу оповідань «Записки юнного врача»(англ.)укр.) та оповідання «Недуг» і «Первый цвет».[9] У ході воєнних дій рівень життя населення значно погіршився. Воєнні дії також і позначилися на сім'ї Булгакових. Зокрема, взимку 1918 року було спалено їхню дачу у Бучі.[1]

Меморіальна дошка на будівлі театру у Владикавказі, де Булгаков працював з серпня 1920 року до травня 1921 року.

Початок письменницької діяльності

Відповідно до автобіографії письменника від 1924 року, свою літературну кар'єру він розпочав восени 1919 року, написавши кілька оповідань. Однак, сестра прозаїка, Надія Земська, згадувала, що на першому курсі університету її брат написав своє перше оповідання «Огненный змей».[6]

Наприкінці жовтня 1919 року Михайло Булгаков разом із 3-ім Терським полком переїхав на Північний Кавказ. Там же у листопаді у складі полку прийняв участь у поході на Чечен-аул(рос.)укр. і Шалі-аул, який проводився задля знищення Республіки Горців Кавказу. Там же відбулася перша публікація фейлетону «Грядущие перспективы» вийшла у газеті «Грозный» 26 листопада 1919 року. Наприкінці листопада Михайло Опанасович переїхав у місто Владикавказ, що у Північній Осетії, де розпочав роботу у військовому шпиталі. Там він з дружиною поселився на вулиці Слєпцовській, № 9. Згодом він, за власними словами, назавжди припинив медичну діяльність і почав працювати у деяких місцевих газетах.[9] Перехід Булгакова від медицини до літератури був зумовлений багато у чому небажанням продовжувати участь у Громадянській війні.[6] Деякими літературознавцями цей період роботи Булгакова, розцінюється, як початковий. Він, через брак грошей, писав прості твори, які слугували пропагандою радянської влади. Однак, вважається, що саме час, проведений у Владикавказі став основою для написання повісті «Записки на манжетах»(рос.)укр..[10]

Вже 18 січня 1920 року було опубліковано фейлетон «В кафэ», а через місяць ще один твір — «Дань восхищения». 28 лютого у Владикавказі вийшов перший номер щотижневої газети «Кавказ», серед авторів якої опинився Михайло Опанасович.[9] Згодом «білі» відступили з Владикавказа.[10] З лютого того ж року журналіст захворів на поворотний тиф. Цією хворобою він хворів до початку квітня 1920 року[9], коли місто зайняли більшовики з їх Червоною Армією. Він почав співпрацювати з новою владою, працюючи у підвідділі мистецтв місцевого революційного комітету[10], яким тоді завідував Юрій Сльозкін(рос.)укр.[1]. З початку Михайло Опанасович був завідуючим літературним відділом підвідділа мистецтв, а з кінця травня очолив театральний відділ. Паралельно працюючи на «червоних» Булгаков читав лекції перед спектаклями оперної та драматичної труп місцевого російського театру (нині Владикавказький академічний російський театр імені Є. Б. Вахтангова(рос.)укр.). У той же час він написав свою першу п'єсу — «Самооборона», прем'єра якої відбулася 4 червня на сцені Першого Радянського театру Владикавказу.[9] У ті часи Булгаков приймав активну участь у розвитку культури: для Першого Радянського театру він писав п'єси, які ставилися осетинською та інгуською театральними трупами[10], 1 липня того ж року виступав з докладом на диспуті про Олександра Пушкіна, випладав у Народній драматичній студії, а наприкінці літа написав п'єсу «Братья Турбины (Пробил час)», прем'єра якої відбулася 21 жовтня у тому ж театрі. Однак через тиждень підвідділ мистецтв піддався великій критиці з боку Комісії, яка мала за мету визначити діяльність цієї установи. Через це Михайло Булгаков, Юрій Сльозкін та ще два співробітники були звільнені з роботи. Після звільнення, наприкінці 1920 року, письменник працював над комедією — «Глиняные женихи (Вероломный папаша)», яка так і не була поставлена на сцену.[9]

На початку 1921 року, наприкінці січня — на початку лютого за десять днів письменник написав п'єсу «Парижские коммунары», яку прийняли до постановки у місцевому театрі. У той же час він відправив три п'єси, «Самооборона», «Братья Турбины» і «Парижские коммунары» у Москву на конкурс у Майстерську комуністичної драматургії, але не отримав результату. Одночасно Булгаков працював над романом, який він писав на основі оповідання «Недуг». Вже у середині березня у Першому Радянському театрі відбулася прем'єра п'єси «Парижские коммунары». 1 квітня він опублікував у владикавказькій газеті «Коммунист» фейлетон «Неделя просвещения». Наприкінці квітня — на початку травня разом з калмицьким юристом Туаджином Пейзулаєвим Булгаков написав п'єсу «Сыновья муллы». 15 травня у Владикавказі відкрився Горський Народний художній інститут. Михайла Булгакова було запрошено на посаду декана театрального факультету інституту. У тому ж місяці було поставлено прем'єру «Сыновья муллы» на сцені Першого Радянського театру у виконанні акторів-любителів.[11]

У травні того ж року Михайло Опанасович отримав достатню суму грошей від постановки останньої п'єси, якої йому вистачило для переїзду у грузинське місто Тифліс (нині Тбілісі)[10] через Баку. Там письменник намагався поставити п'єси на місцевій сцені.[11] Під час свого перебування у Тифлісі, а згодом в іншому грузинському місті — Батумі, Булгаков мав можливість емігрувати, як зробило багато представників російської інтелігенції у ті часи. Тоді з Батумі до Стамбула прямували рейси пароплавів. Однак, письменник вирішив, що має залишитися на батьківщині. Саме тому, після невеликої зупинки[10] 17 вересня у Києві, куди він потрапив проїздом через Одесу, вночі 28 вересня 1921 року класик переїздить до столиці радянської Росії — Москви. У дорозі, 24 вересня, Булгаков почав писати інсценування роману Льва Толстого, «Война и миръ».

Життя у Москві

Меморіальна дошка на будівлі, де жив Михайло Опанасович з 1921 року по 1924 рік.

Дружина Булгакова, Тетяна Лаппа, приїхала у столицю раніше й після приїзду чоловіка, а після приїзду Михайла Опанасовича сім'я Булгакових поселилася у Тихомировському студентському гуртожитку Першого медичного інституту(англ.)укр..[11] Після переїзду до Москви творчість Булгакова різко змінилася. Його твори, здебільшого, стосувалися саме цього міста. Тому його називають одним з найбільш «московських» письменників.[10] Наприкінці вересня Булгакови переїхали у квартиру при дитячому садку «Золотая рыбка» у Воротніковському провулку(рос.)укр., № 1 до родичів чоловіка сестри Булгакова, Надії, Андрія Михайловича Земського. З 1 жовтня Михайло Булгаков почав працювати секретарем літературного відділу Головного політико-просвітницького комітету Республіки. На посаді секретаря більшовицького органу влади Булгаков займався протоколюванням засідань, написанням лозунгів про допомогу голодаючим Поволжя, випускав поетичні збірки класиків тощо. У той же час Булгакови переїхали у кімнату Андрія Земського на Великій Садовій вулиці(рос.)укр.. Тоді ж письменник написав фейлетони «Евгений Онегин» і «Муза мести» про поета Миколу Некрасова. Однак, ці твори не були опубліковані за життя письменника. Тоді ж Михайло Булгаков задумав написати історичну драму про Миколу II та Григорія Распутіна. Однак вже з 1 грудня, у зв'язку з розформуванням відділу де працював Булгаков, письменника було звільнено і він залишився без роботи. Однак майже відразу почав працювати завідуючим хронікою щотижневої газети «Торгово-промышленный вестник». Тоді ж, наступного, 1922 року Михайло Опанасович написав фейлетон «Торговый ренессанс».[11]

У період НЕПу він намагався публікуватися у приватних газетах[10], але вони дуже швидко банкрутували.[12] Так, у середині січня 1922 року закрилася газета «Торгово-промышленный вестник». А 1 лютого померла мати Булгакова, Варвара Михайлівна. 4 лютого ветеран Першої світової війни вперше опублікував свій твір у московській пресі. Тоді у газеті «Правда» було опубліковано його репортаж «Эмигрантская портняжная фабрика». У лютому—березні письменник працював завідуючим видавничою частиною у Військово-редакційній раді Нуково-технічного комітету Інституту інженерів Червоного Повітряного Флоту імені М. Є. Жуковського(англ.)укр..[11] Нестача грошей привела Михайла Опанасовича у якийсь час навіть у трупу бродячих акторів.

« Йде найчорніший період мого життя. Ми з дружиною голодуємо… Оббігав усю Москву — немає місця. Валянки розсипалися.
Оригінальний текст (рос.)

Идет самый черный период моей жизни. Мы с женой голодаем… Обегал всю Москву — нет места. Валенки рассыпались.

 »

— Запис Булгакова у щоденнику від 9 лютого 1922 року

Письменник та його родина тяжко переживали перші роки становлення комуністичної влади. Однак, чим далі, тим легше було жити. З весни 1922 року Булгаков регулярно публікувався у різних газетах і журналах. Зокрема, у німецькій газеті «Накануне»(рос.)укр. з Берліна, яку випускали російські емігранти[12], московських газетах «Рабочий», де з 1 березня по грудень опублікував 29 репортажів і статей під псевдонімами — М. Б., Булл., М.Булл., Михаил Булл. тощо[11], і «Гудок»(рос.)укр., де працював до 1926 року і опублікував більше 120-ти репортажів, нарисів, фейлетонів тощо.[1] Приблизно у той же час письменник написав оповідання «Необыкновенные приключения доктора».[11] Вже 20 квітня 1923 року Михайло Опанасович став членом Всеросійської спілки письменників(рос.)укр.[1] У той же час письменник опублікував повість «Записки на манжетах».[13] Майже з перших днів своєї літературної діяльності Михайло Булгаков піддавався тиску з боку Російської асоціації пролетарських письменників, яка опікувалася ідеологічною чистотою мистецтва взагалі та літератури зокрема.[14]

На початку січня 1924 року Михайло Булгакова було запрошено на вечір, влаштований видавцями газети «Накануне» у Бюро обслуговування іноземців. Там молодий літератор познайомився з Любов'ю Євгенівною Бєлозьорською(рос.)укр., яка нещодавно повернулася з-за кордону. Через кілька місяців, у квітні, подружжя Булгакових розлучилося. А вже восени Михайло Опанасович та Любов Євгенівна почали жити разом в Обуховому провулку(рос.)укр., № 9. Через пів року, 30 квітня, Булгаков і Бєлозьорська офіційно зареєстрували свій шлюб. Медовий місяць молоде подружжя відсвяткувало у кримському Коктебелі, куди вони прибули на запрошення Максиміліана Волошина.[1] 1925 року вийшла збірка сатиричних оповідань «Дьяволиада»(пол.)укр., а також було опубліковано повість «Роковые яйца»(англ.)укр., а також перше оповідання циклу «Записки юнного врача», «Стальное горло».[13]

7 травня 1926 року працівниками Об'єднаного державного політичного управління було проведено обшук у кімнаті письменника. У результаті обшуку чекісти вилучили машинописні екземпляри повісті «Собачье сердце» й щоденники. А наприкінці червня він переїхав у Малий Льовшинський провулок(рос.)укр., № 4.[1] Того ж року було поставлено вперше п'єсу «Дни Турбиных»(рос.)укр. у Московському художньому академічному театрі.[13] Наприкінці серпня 1927 року сім'я знову переїхала у нову трикімнатну квартиру на вулиці Великій Пироговській(рос.)укр., № 35а.[1] Тоді ж письменником було завершено роботу над драмою «Бег»(рос.)укр., а також п'єсу «Зойкина квартира»(рос.)укр. у Театрі-студії Євгена Вахтангова.[13] З того ж року[15] майже жодного разу прозаїк не публікувався у радянській пресі[16][17]. У 1928 році Булгакови поїхали на Кавказ. У ході своєї поїздки відвідали Тифліс, Батумі, Зелений Мис (нині грузинське село Мцване Контсхі), Владикавказ і Гудермес. У Москві у цьому році пройшла прем'єра п'єси «Багровый остров»(рос.)укр.. Тоді ж митець задумав написання роману, який згодом назвав «Мастер и Маргарита», а також почав роботу над п'єсою про Мольєра («Кабала святош»(рос.)укр.).[13]

Булгаков у 1930-х роках

28 лютого 1929 року Михайло Булгаков познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Оленою Сергіївною Шиловською (у дівоцтві — Нюрнберг)(рос.)укр..[1] У 1929 році критика з боку більшовицької партії та її прибічників досягла свого апогею. Зі сцени було знято п'єси «Багровый остров»,[15] «Бег»(рос.)укр., «Дни Турбиных» і «Зойкина квартира».[13] А потім Головне управління по контролю за репертуаром Комітету у справах мистецтв(рос.)укр. не рекомендував до постановки булгаковську п'єсу «Жизнь господина де Мольера». Після цього, 28 березня 1930 року, драматург написав гнівний лист раді народних комісарів СРСР. Як і в листі від вересня 1929 року, написаному на ім'я секретаря Центрального виконавчого комітету СРСР, Авеля Єнукідзе, Михайло Опанасович писав, що повна заборона його творів у СРСР робить неможливим його життя і тому просив дати дозвіл поїхати за кордон.[15] Також прозаїк писав листи голові Центрального виконавчого комітету СРСР Михайлу Калініну, члену колегії начальнику Главмистецтва Народного комісаріату просвіти РРФСР Олексію Свідерському(рос.)укр., Олексію Пєшкову тощо.[1] Завдяки листу, написаному уряду, влада відреагувала на заклик письменника і вже 18 квітня Булгакову особисто подзвонив секретар Центральному комітету ВКП(б), Йосипу «Сталіну» Дугашвілі.

Михайло Опанасович Булгаков у 1937 році.

Після розмови з комуністичним діячем митця було призначено режисером-асистентом Московського художнього академічного театру.[15] 2 жовтня 1929 року письменник подав заяву про вихід зі Всеросійського союзу письменників. З літа 1930 року до 15 березня наступного року Булгаков працював у Театрі робочої молоді(англ.)укр.. А 25 лютого 1931 року розірвав відносини з Оленою Шиловською через її чоловіка, Є. А. Шиловського. Однак, вже влітку наступного року вони відновили свої відносини. А вже 3 жовтня Болгаков розвівся зі своєю дружиною, Любов'ю Бєлозьорською. А наступного дня Шиловська та Булгаков зареєстрували свій шлюб. А наприкінці місяця Олена разом зі своїм сином, Сергієм, переїхала до Михайло на Велику Пироговську. 18 лютого 1934 року Михайло Булгаков переїхав на вулицю Фурманова(рос.)укр.. 4 червня того ж року він був прийнятий у спілку письменників СРСР.[1] У 1932 році показ п'єси «Дни Турбиных» було відновлено і після цього до останніх років митця у нього більше не було проблем із коштами, як у 1920-ті роки.[15] Того ж року у художньому театрі було показано інсценування роману Миколи Гоголя «Мертві душі».[13]

Останні роки та смерть

Останні роки свого життя письменник присвятив написанню одного з основних свої романів — «Мастер и Маргарита».[17] Так 1934 року драматург завершив перший повний варіант роману, який включав у себе 37 глав.[13]

Могила Булгакова на Новодівочому цвинтарі у Москві.

Після зняття зі сцени постановки нової булгаковської п'єси «Жизнь господина де Мольера» у Михайла Опанасовича з керівництвом театру стався конфлікт, у результаті якого режисер пішов.[15] Після кількох років роботи у Московському академічного театру Булгаков майже відразу влаштувався лібретистом і перекладачем у Большой театр. У 1936 році там же відбулася прем'єра інсценування п'єси «Жизнь господина де Мольера». Наступного, 1937 року, Булгаков працював над лібрето — «Минин и Пожарский» і «Пётр I». А через два роки працював над іншим лібрето, «Рашель», а також над п'єсою про Йосипа «Сталіна» Дугашвілі — «Батум». Однак, на диво, п'єса потрапила під цензуру й була заборонена до друкування та постановки. Щоправда наприкінці 1939 року стан здоров'я письменника різко погіршився.[13]

10 вересня 1939 року Михайло Булгаков переїхав з дружиною до Ленінграду, а вже наступного дня у письменника різко погіршився зір.[1] Після цього Булгаков почав надиктовувати речення свого magnum opus, «Мастер и Маргарита», своїй дружині, Олені Сергіївні.[13] У «північній столиці» йому поставили діагноз — гіпертонічний нефросклероз. Через кілька днів ліберетрист повернувся до Москви, де консиліум лікарів підтвердив діагноз ленінградських колег. Наприкінці року письменник відправився у Підмосков'я, у санаторій Барвиха, де знаходився на лікуванні.[1]

З лютого 1940 року друзі та родичі митця дежурили біля його ліжка, який дуже страждав від болю у нирках.[13] 10 березня 1940 року у Москві Михайло Опанасович Булгаков помер о 16:39. Наступного дня, 11 березня, відбулася громадська панахида у будівлі Спілки письменників СРСР.[1] Перед цією панахидою відомий московський скульптор Сергій Меркуров зняв з обличчя Михайла Булгакова посмертну маску.[13] 12 березня Булгаков був кремований та похований на Новодівочому цвинтарі у Москві.[1]

Літературна творчість

Докладніше у статті Бібліографія Михайла Булгакова

Стиль

У своїй творчості Булгаков неодноразово зображав автобіографічні елементи. Зокрема, образ своєї матері, Варвари Михайлівни, Михайло Опанасавич зобразив у романі «Белая гвардия». Будинок, де жили Булгакови, на Андріївському узвозі № 13, він описав у романі «Дни Турбиных»(рос.)укр..[2] Деякі літературознавці зазначають, що Булгаков, коли писав роман «Мастер и Маргарита» образ Воланда узяв з образа Мефістофеля у виконанні Федора Шаляпіна, чиї виступи він бачив у київських театрах.[8] А образом Маргарити стала третя дружина письменника — Олена Сергіївна(рос.)укр..[18]

Період, коли майбутній письменник займався медициною він описав в образах персонажу повісті «Роковые яйца»(англ.)укр., професора Пєрсікова та Пилипа Пилиповича у повісті «Собачье сердце».[2] Вже у період роботи у «російській глубинці», у Вязьмі, де він працював завідуючим інфекційним та венерологічним відділенням міської земської лікарні, Булгаков зобразив свого персонажа у циклі оповідань «Записки юнного врача». Головний герой був протеже самого Михайла Опанасовича — чесного лікаря, який рятував хворих у безнадійних ситуаціях.[8]

Після переїзду у Москву Булгакови зблизилися зі знайомими Земських — Вірою Федорівною й Іваном Павловичем Крєшковим. Останні жили на Патріарших прудах(англ.)укр., на вулиці Малій Бронній(рос.)укр., №32, де разом із родиною Булгакових проводили спіритичні сеанси(англ.)укр..[11]

Вважається, що у деяких своїх «містичних» творах Михайло Булгаков використовував, як літературні джерела: оперу «Фауст», написану Шарлем Ґуно, містичну прозу Олексія Толтого, а також філософську прозу Анатоля Франса. Булгаков також і сам стверджував, що орієнтувався на творчість Герберта Веллса. Фантастичні ідеї останнього він використав у повістях «Роковые яйца» та «Собачье сердце», а також у п'єсі «Адам и Ева»(рос.)укр.. Письменник також використовував образи творчості Жюля Верна, Редьярда Кіплінга[19], Андрія Бєлого, Йоганна Вольфганга фон Гете, Федіра Достоєвського та Чарльза Метьюріна(англ.)укр..[20] Можливо, найбільше значення у літературі Булгакова відіграв Микола Гоголь.[21]

Відносини з радянською владою

Наприкінці 1920-х років радянська влада цензурувала твори Михайла Опанасовича. Зокрема, було знято п'єси «Багровый остров»(рос.)укр., «Зойкина квартира»(рос.)укр. та «Дни Турбиных». Основну роль у забороні булгаковських робіт відігравало Головне управління по контролю за репертуаром Комітету у справах мистецтв(рос.)укр., що також не рекомендувало постановку п'єсу «Жизнь господина де Мольера». У зв'язку з цим драматург писав листи до владних структур. Так у вересні 1929 року Булгаков написав листа на ім'я секретаря Центрального виконавчого комітету СРСР, Авеля Єнукідзе. Потім 28 березня 1930 року, драматург написав гнівний лист раді народних комісарів СРСР, який, на відміну від інших, спрацював. 18 квітня Булгакову особисто подзвонив секретар Центральному комітету ВКП(б), Йосипу «Сталіну» Дугашвілі.[15] У наступні роки Михайло Опанасович неодноразово писав листи головному партійному діячеві країни. Однак, вони залишилися без відповіді.[17] А у 1931 році Булгаков просив про особисту зустріч з, так званим, «Батьком народів», але як і до того відповідь не прийшла. У 1935 році письменник разом з Анною Ахматовою написав листа на захист її чоловіка та сина. А вже через три роки, у 1938 році, драматург написав листа на захист свого друга, Миколи Ердмана.

У період «Хрущовської відлиги» почалася публікація творів письменники, які у час «Сталінізму» були заборонені. Зокрема, «Мастер и Маргарита» та інші роботи Булгакова.[18]

Погляди

За оцінками різних дослідників біографії Булгакова, він був російським патріотом.[6] Так сталося, що він жив в одні з найбільш буремних часів російської та української історій. Лютнева революція ознаменувала падіння Російської імперії. Згодом він писав, що з революцією «раптово та грізно наступила історія»[22].[8]

Родина та особисте життя

Батьком Михайла Булгакова був Опанас Іванович (рос. Афанасий Иванович), що працював викладачем Київської духовної академії, самостійно утримуючи велику сім'ю.[2] Опанас Іванович народився 1859 року[8] у сім'ї сільського священника[2] та майбутньої хрещеної мати Михайла Опанасовича, Олімпіади Федорівни.[1] Паралельно з викладацькою діяльністю Булгаков-старший працював у місцевій цензурі та мав чин статського радника, що означало надання спадкового дворянства. Мати, Варвара Михайлівна[2] (рос. Варвара Михайловна; * 1870[8] — 1 лютого 1922[11]), займалася вихованням свої дітей. Вона була донькою протоірея Казанського собору у місті Карачев, Орловського повіту, Михайла Покровського. З тієї ж губернії були родом батьки Михайла Опанасовича. Йому мати привила любов до музики та літератури. Булгакови були сім'єю провінційної інтелігенції.[2] За спогадами тих, хто знав Варвару Михайлівну відзначали, що вона була гарною мамою, а також добрим вихователем, могла зайняти якимось ділом, вважаючи, що людям неможна байдикувати.[5] У сім'ї Варвари Михайлівни було сім дітей: Михайло, Віра (* 1892), Надія (* 1895), Варвара (* 1895), Микола (* 1898), Іван (* 1900)[3], Віра (* 1902). Після смерті чоловіка, 14 (27) березня 1907 року,[7] Варвара Михайлівна одружилася на Івані Павловичі Воскресенському.[9] Першою дружиною письменника стала Тетяна Миколаївна Лаппа[2], яка походила з сім'ї спадкових дворян, дочка голови Саратовської казеної палати.[8] Другою дружиною Михайла Опанасовича стала Любов Євгенівна Бєлозьорська(рос.)укр..[17] А третьою й останньою дружиною Булгакова стала Олена Сергіївна Шиловська(рос.)укр. (у дівоцтві — Нюрнберг). Їй Михайло Опанасович присвятив свій роман «Тайному другу». Вона була вірним другом і помічником письменника. Після смерті російського літературного діяча вона зробила багато для видавництва творів свого чоловіка, зокрема роману «Мастер и Маргарита».[18]

Afanasiy Bulgakov 1.jpg
Tatyana-Lappa-1910th.png
Lyubov Belozerskaya-Bulgakova.jpg

Булгаков був також хресним батьком своєї племінниці, дочки сестри Надії, Олени Андріївни Земської. За спогадами останньої Михайло любив влаштовувати вдома театральні вистави. Також у них було заведено ставити маленькі вистави-шаради, дорослі діти надавали уроки молодшим, навіть, мали учнів, які до них спеціально для цього приходили. Вони часто ходили в оперу, у драматичний театр тощо. Діти також полюбляли книги. У дачній бібліотеці Булгакових були книги англійською, французькою та німецькою мовами.[4] Ще у дитинстві найулюбленішими письменниками Михайла Булгакова були Джеймс Фенімор Купер, Жюль Верн, Даніель Дефо.[23] Іноземні мови знали усі діти родини та вважалось якось неможливим, щоб людина знала лише російську та українську мови.[4]

Вшанування пам'яті

Щороку у день народження письменника, 15 травня, у місті Буча, де колись знаходилася дача сім'ї Булгакових, проходить вшанування пам'яті Михайла Опанасовича. Зокрема, бучанці щороку прибирають біля пам'ятного знаку, присвяченому російському драматургу, який знаходиться поблизу місця знаходження колишньої дачі сім'ї.[23] Його було встановлено у 1991 році з нагоди 100-річчя письменника Українським товариством пам'яток історії та культури.[24] 15 травня 2004 року у Москві на вулиці Велика Садова(рос.)укр., № 10 відкрився Культурно-просвітній центр, музей-театр «Булгаковский Дом». На відкритті центру були присутні більше 500 людей, включаючи діячів культури, булгаковознавців, акторів місцевих театрів, художників, представників інтелігенції та шанувальників творчості письменників. Згідно інформації з офіційного сайту культурного центру його щотижня відвідують від тисячі людей.[25] У 2011 році на базі культурного центру було відкрито Театр імені М. О. Булгакова.[26]

У 2005 році, згідно рішення депутатів Київської обласної ради, у тому ж місті з'явилася вулиця Булгакова.[13] У ювілейному 2006 році, на 115-річчя митця Київська обласна рада V-го скликання одностайно прийняла рішення «Про збереження культурної та історичної спадщини, та створення історико-ландшафтного парку (заповіднику) садиби відомого письменника М. О. Булгакова». Згодом історико-ландшафтний парк був внесений до переліку нерухомих пам'яток Київської області під порядковим № 1166 для занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.[23] 19 жовтня 2009 року у Києві було відкрито перший пам'ятник в Україні, присвячений Булгакову. Його було встановлено на Андріївському узвозі, № 13, де колись жив письменник. У відкритті пам'ятника прийняв участь тодішній міський голова Леонід Черновецький. Авторами монументу стали заслужений художник України, Микола Рапай, а також заслужений архітектор України, В'ячеслав Дормідонтов.[27]

1991 CPA PC 221.jpg
Popiersie Michaił Bułhakow ssj 20071009.jpg
Пам"ятник на території садиби родини Булгакових, Буча.jpg
Конверт 1991 року, присвячений 100-річчю
з дня народження Булгакова.
Пам'ятний знак, присвячений
Булгакову у місті Буча

Примітки

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад «Краткая биографическая хроника жизни и творчества М.А. Булгакова». Офіційний сайт Літературно-меморіального музею Михайла Булгакова (ru). 
  2. а б в г д е ж и к л Соколов, 3
  3. а б в г д е «Биография Булгакова (1891-1900)». bulgakov.ru (ru). 
  4. а б в Бальчос А. Бучанський лейтмотив: життя Михайла Булгакова // Бучанські новини, (11-05-2010).
  5. а б Кончаковский А. П. Бучанський дім // Бучанські новини, (25-04-2008) (17).
  6. а б в г д Соколов, 5
  7. а б в г «Биография Булгакова (1901-1910)». bulgakov.ru (ru). 
  8. а б в г д е ж и к л м н п р Соколов, 4
  9. а б в г д е ж и к л м н п р с «Биография Булгакова (1911-1920)». bulgakov.ru (ru). 
  10. а б в г д е ж и Соколов, 6
  11. а б в г д е ж и к «Биография Булгакова (1921-1930)». bulgakov.ru (ru). 
  12. а б Соколов, 7
  13. а б в г д е ж и к л м н п Ищенко В. (15-05-2007). «15 мая : День рождения Михаила Булгакова.». bucha.com.ua (ru). 
  14. Соколов, 8
  15. а б в г д е ж Соколов, 9
  16. Виключенням є публікація булгаковський переклад п'єси Мольєра, «L'avare»(англ.)укр., яку було опубліковано у 1938 році у виданні Academia(англ.)укр., а також «Седьмой сон», з п'єси «Бег», опублікований 1932 року у виданні Красная газета(рос.)укр..
  17. а б в г Соколов, 10
  18. а б в Соколов, 11
  19. Соколов, 12
  20. Соколов, 14
  21. Соколов, 13
  22. рос. внезапно и грозно наступила история
  23. а б в Воробьова І. (15-05-2009). «До дня народження Майстра». bucha.com.ua. 
  24. Бальчос А. (24-12-2010). «Булгаков та «Земельне питання»». bucha.com.ua. 
  25. «О нас». Офіційний сайт Культурно-просвітнього центру, музею-театру «Булгаковский Дом» (ru). 
  26. «О Театре им. М.А. Булгакова». Офіційний сайт Культурно-просвітнього центру, музею-театру «Булгаковский Дом» (ru). 
  27. «У Києві відкрили перший в СНД пам’ятник Михайлу Булгакову». bucha.com.ua. 20-09-2007. 

Посилання

Література та джерела


Письменник Це незавершена стаття про письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.