Гулий Костянтин Макарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гулий Костянтин Макарович

Костянтин Гулий, 1927 рік
Народився 17 травня 1887(1887-05-17)
Охтирка, Харківська губернія, Російська імперія
Помер 15 жовтня 1937(1937-10-15) (50 років)
Країна  УНР
 Українська РСР
 СРСР
Діяльність державний діяч
Знання мов українська
Членство Всесоюзне товариство старих більшовиків
Партія КПРС

Костянтин Макарович Гулий (нар. 17 травня 1887(18870517), місто Охтирка Харківської губернії, тепер Сумської області — розстріляний 15 жовтня 1937, Київ) — радянський партійний діяч, голова Харківської міської ради, нарком праці Української СРР. Кандидат в члени ЦК КП(б)У в травні 1924 — грудні 1925 р. Член ЦК КП(б)У в грудні 1925 — травні 1936 р. Член Організаційного Бюро ЦК КП(б)У в грудні 1925 — січні 1934 р.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині шевця, закінчив міське двокласне училище, працював робітником на різних підприємствах. У робітничому русі брав участь з 1905 р.

Член РСДРП(б) з 1913 року.

Служив у російській імператорській армії, після демобілізації працював робітником, електриком депо Південної залізниці у місті Харкові. З квітня 1917 року — член Залізничного районного комітету РСДРП(б) міста Харкова. У 1918 році очолював Харківську міську раду.

У 1918 році, під час гетьманської Української держави — член підпільного Харківського комітету КП(б)У. Один з організаторів Всеукраїнського страйку залізничників 1918 року на Південній залізниці. У 1919 році — в Червоній армії, брав участь у боротьбі з військами генерала Денікіна.

З 1920 року — перший голова Харківського УЧК профспілки, голова Правління профспілки робітників та службовців Харківського залізничного вузла.

У грудні 1921 — 1922 року — голова Харківської міської ради. З 1922 року — завідувач організаційного відділу Харківського губернського комітету КП(б)У.

У 1923 — 1925 року — голова Харківської губернської ради професійних спілок. З 1925 року — голова Харківської окружної ради професійних спілок, член президії Всеукраїнської ради профспілок.

З 1926 по березень 1927 року — секретар Всеукраїнської ради профспілок.

У березні 1927 — 20 квітня 1932 року — народний комісар праці Української СРР.

У квітні 1932 р. на V пленумі ЦК профспілки залізничників СРСР обраний головою ЦК профспілки робітників залізничного транспорту СРСР та членом Президії ВЦРПС. У вересні 1933 року обраний завідувачем відділу охорони праці ВЦРПС.

У вересні 1933 — 4 березня 1935 року — секретар ВЦРПС СРСР.

До липня 1937 року — директор Київського заводу лабораторного обладнання.

У 1937 р. виключений із партії, 29 липня 1937 року заарештований, засуджений і 15 жовтня 1937 р. розстріляний. Реабілітований у квітні 1957 р.

Джерела[ред. | ред. код]