Охтирка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Охтирка
Ochtyrka COA.PNG Oxtyrka prapor.png
Герб Охтирки Прапор Охтирки
Охтирська міська рада
Охтирська міська рада
Охтирка на карті України
Охтирка на карті України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Сумська область Сумська область
Район/міськрада Охтирська міська рада
Рада Охтирська міська рада
Код КОАТУУ 5910200000
Засноване XVII століття, перша писемна згадка — 1641 р.
Статус міста з 1703 року
Населення 49 349 осіб.[1]
Площа 31,86 км²[2]
Густота населення 1 550 осіб/км²
Поштові індекси 42700—719
Телефонний код +380-5446
Координати 50°18′48″ пн. ш. 34°53′56″ сх. д. / 50.31333° пн. ш. 34.89889° сх. д. / 50.31333; 34.89889Координати: 50°18′48″ пн. ш. 34°53′56″ сх. д. / 50.31333° пн. ш. 34.89889° сх. д. / 50.31333; 34.89889
Висота над рівнем моря 111 м
Водойма Ворскла, Охтирка, Гусинка
Відстань
Найближча залізнична станція Охтирка
До обл./респ. центру
 - фізична 67 км
 - автошляхами 79,5 км
До Києва
 - автошляхами 348 км
Міська влада
Адреса 42700, Сумська обл., м. Охтирка, вул. Жовтнева, 11, тел. 4-15-00
Веб-сторінка www.misto.okhtyrka.net
Міський голова Алєксєєв Ігор Юрійович

Охти́рка — місто в Сумській області на Слобожанщині. Є адміністративним центром Охтирського району (до складу якого місто не входить) і Охтирської міської ради, в яку, крім того, входять села Велике Озеро, Залужани, Козятин та Пристань.

У місті розміщені міська та районна ради, районна державна адміністрація Охтирського району Сумської області. Охтирка була одним з п'яти полкових міст Слобідської України. Місто є адміністративним, промисловим, духовним, культурним та історичним центром.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Населений пункт розташований на лівому березі ріки Ворскли в межах лісостепової природної зони (в межах міста протікають також річки Охтирка і Гусинка). Через місто проходять автомобільні дороги Н12, Т 1706, Р46 і залізниця, станція Охтирка.

Географічною особливістю міста є його розміщення в центрі своєрідного трикутника обласних центрів — Сум, Харкова та Полтави. Відстань до обласного центру становить 79 км (автошлях Н12), до Харкова і Полтави — близько 100 км.

Етимологія[ред.ред. код]

Існує декілька версій походження назви міста. За однією з них, найбільш вірогідною, його назва походить від назви однойменної річки, яка протікає через місто. На думку деяких краєзнавців, у перекладі з тюркської, вона означає «лінива ріка». На думку інших, назва міста з тієї ж таки тюркської, перекладається як «місце, де влаштовують засіку», «біла фортеця». Але відомий лінгвіст Олег Трубачов вважав, що серйозних підстав приймати тюркську етимологію немає і що назва ріки «недостатньо ясна за походженням».

Вчений-мовознавець Костянтин Тищенко вказує на готське походження назви Охтирка[3].

Історія[ред.ред. код]

Одна з перших фотографій

Перші поселення на території, яку зараз займає Охтирка, виникли біля 3000 років тому. Заселяли її осілі землеробсько-скотарські племена скіфів. У період Київської Русі тут були слов'янські городища — прикордонні укріплення, пізніше зруйновані монголо-татарським ордами. Майже на 400 років залишалися спустошеними широкі родючі приворсклянські степи «Дике поле». Занепокоєний нескінченними набігами татар, московський уряд вимушений був будувати міцний прикордонний заслін. Засновували фортеці і поселялися вздовж лінії для її оборони не лише московське служиле військо, а й переселенці з Правобережної України, котрі тікали від ополячення і католицизму. Переселенці оселялися на нових місцях слободами, звідки й отримав назву край — Слобідська Україна.

Просування біженців на схід непокоїло й польський уряд, й у 1641 році, поляки, на місці старослов'янського городища, на горі Охтир, закладають прикордонну засіку проти крайнього західного флангу Білгородської засічної лінії. Офіційно визнаною датою його заснування вважають 29 вересня 1641 року. З 1645 до 1648 року за Полянським мирним договором відбулось розмежування російсько-польського кордону, внаслідок чого поселення на горі Охтир, де налічувалось до 50 дворів, відійшло до Росії. Московський уряд розглядав його як важливий стратегічний пункт у боротьбі з кримськими татарами й надіслав сюди 20 стрільців.

Нова хвиля переселенців з Правобережжя значно примножила чисельність населення і призвела до створення у 16551658 рр. Охтирського слобідського козацького полку, який проіснував до 1765 року, коли за наказом Катерини ІІ всі слобідські полки були ліквідовані. До складу полку входили Богодухівська, Боромлянська, Кириківська й Охтирська сотні. У 1692 році до полку належали 12 міст, 27 сіл, кілька хуторів.

У 1709 році територія Охтирського козацького полку стає ареною запеклої боротьби зі шведами. Комендант міста отримав царський указ: мати на чотири місяці провіанту, а якщо противник почне наступ, то боротись до останньої людини, не йти на жодні перемовини. Щоб прикрити шлях на Бєлгород і Харків, звідки шведи могли вирушити на Москву, Петро I зосередив головні сили в Охтирці й Богодухові.

Готуючись до бойових дій зі шведами, Петро I вирішив привести у належний стан укріплення Охтирки. Сам Петро Олексійович з 26 жовтня 1708 до 1 червня 1709 року перебував у різних місцях: поблизу Глухова, у Лебедині, Сумах, Охтирці, Бєлгороді, під Полтавою. Шведи йшли до Охтирки вже зимової пори з наміром здобути тут собі провіант і сіно для коней. Вони захопили Зіньків, Котельву, Красний Кут, Хухру, спалили Олешню, де гарнізон чинив серйозний опір завойовникам, але штурмувати Охтирку не наважились.

У травні 1765 року імператриця Катерина II видала указ про розформування Слобідського козацького війська і створення на його базі гусарських полків. У рамках цієї реформи Охтирський козацький полк було переформовано в гусарський. У ньому служили Денис Давидов, поет Михайло Лермонтов, композитор Аляб'єв, декабрист Муравйов. Полковим святом було 2 липня — на честь Охтирської ікони Божої матері.

Охтирські гусари брали участь у багатьох військових походах, зокрема у франко-російській війні 1812 року. Полк бився біля Бородіно.

Виникнувши як військове укріплення, Охтирка поступово перетворюється на осередок ремесел і торгівлі. 1718 року в Охтирці з'явилася перша в Російській імперії тютюнова мануфактура. В місті працює цегельний завод, виробляється посуд і віконне скло. Щорічно проводилося 4 ярмарка, де торгують кіньми, великою рогатою худобою, рибою, сіллю, хлібом, скляним, залізним і дерев'яним посудом й на які приїздили купці з багатьох міст. Широкого розвитку в місті набули ремесла — ткацтво, чинбарство, чоботарство, шорництво, кравецтво, ковальство, гончарство. Далеко за межами Слобожанщини були відомі охтирські килими. Перша повітова школа на Слобожанщині виникла в Охтирці у 1675 році. 18 лютого 1895 року почався рух поїздів від місцевої залізничної станції. У 1903 році в Охтирці працювали дві друкарні, чотири млини, ковбасна фабрика, шість цегельних заводів.

Адміністративно-територіальний устрій краю кілька разів змінювався. Так, з 1779 року Охтирка входила до складу Курської губернії. У грудні 1835 року вийшов указ царя Миколи I про перейменування Слобідсько-Української губернії на Харківську, до якої увійшли Лебединський, Богодухівський, Охтирський, Сумський повіти. Цей поділ існував до 1917 року.

Під час Першої світової війни у Народному Домі (нині районний Будинок культури) розміщувався госпіталь для поранених. 12-й Охтирський гусарський полк, який перебував на Західному фронті, відзначився 29 серпня 1914 року під час Брусилівського прориву. У цьому бою гусари втратили свого командира.

За часів Української революції влада у місті змінювалась кілька разів і щоразу це супроводжувалось розстрілами і грабунками. Охтирку спершу зайняли австро-німецькі війська. Їм на зміну прийшли війська Директорії, згодом — Червона Армія, денікінці.

У 1923 році Охтирка стає центром Богодухівського округу, з 1925 — центром Охтирського району Харківського округу, з 1932 року — райцентром Харківської області, а з 1939 — Сумської.

14 жовтня 1941 року радянські війська з боєм відступили з Охтирки.

Відкриття у 1957 році родовища нафти й газу дало поштовх до створення нових підприємств. З 1961 року веде свою історію Охтирський нафтопромисловий район, що охоплює велику площу на території трьох областей і за своєю потужністю займає перше місце в Україні, де є поклади нафти і блакитного палива. Нині тут видобувається 50% української нафти.

На референдумі 1 грудня 1991 року понад 90% охтирчан проголосували за Незалежність України.

Населення[ред.ред. код]

До кінця XVIII століття населення Охтирки перевищувало населення Харкова та Сум. На період утворення Слобідсько-Української губернії (1785 рік) це було найбільш заселене місто Слобожанщини з населенням у 12 849 осіб. Для порівняння: у губернському місті Харкові проживало 10 885 жителів.

Динаміка чисельності населення:

  • 1785 — 12 849 осіб (6291 ч, 6558 ж.)[4];
  • 1867 — 17 411 осіб;
  • 1897 — 23 399 осіб;
  • 1900 — 25 965 осіб;
  • 2001 — 49 721 осіб;
  • 2012 — 49 349 осіб.[5]

Етнічний склад населення[ред.ред. код]

Народ 1897[6] (%)
українці 87,14
євреї 0,72
росіяни 11,13
поляки 0,36
татари 0,32
Загальна кількість населення 23 399


Економіка[ред.ред. код]

До 2012 року основу міської економіки складали підприємства машинобудування: ВАТ «Нафтопроммаш» та ВАТ «Охтирсільмаш» — обидва визнані банкротами.

Зараз «пальма першості» відійшла до підприємств нафтогазової галузі, це НГВУ «Охтирканафтогаз» та Охтирське УБР — підрозділи ПАТ «Укрнафта», а також легкої та харчової промисловостей: ВАТ «Охтирська швейна фабрика», ВАТ «Охтирський пивоварний завод», хлібокомбінат, м'ясокомбінат та Охтирський сиркомбінат.

Культура[ред.ред. код]

Мережа закладів культури міста[7]:

  • дитяча музична школа;
  • дитяча художня школа;
  • міський краєзнавчий музей;
  • міський центр культури і дозвілля;
  • міська централізована бібліотечна система.

В Охтирці також діє районний будинок культури. З 1995 р. при РБК працює самодіяльний народний театр «Чудаки».

Пам'ятки[ред.ред. код]

Див. також: Пам'ятки Охтирки

В Охтирці нараховується 67 пам'яток-об'єктів культурної спадщини, серед яких:

  • 27 — пам'ятки історії;
  • 20 — пам'ятки монументального мистецтва;
  • 20 — пам'ятки містобудування та архітектури.

15 лютого 2013 прихильники ВО «Свобода» знесли в Охтирці пам'ятник Леніну.[8]

Спорт[ред.ред. код]

В місті активно розвивається футбол. Місто представляє футбольний клуб "Нафтовик-Укрнафта", який грає в 1 лізі.

Персоналії[ред.ред. код]

В Охтирці народилися:

Тут жили і працювали бандуристи Сергій Жуков, Борис Дяченко, та Федір Дробітько.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]