Гуляк Степан
| Степан Гуляк | ||||
|---|---|---|---|---|
| Оберштурмфюрер, сотник | ||||
 | ||||
| Загальна інформація | ||||
| Народження |
14 листопада 1906 с. Жизномир, Бучацький повіт | |||
| Смерть |
19 січня 1979 (72 роки) м. Торонто, .svg){kind=small} Канада | |||
| Національність | українець | |||
| Військова служба | ||||
| Роки служби | 1943–1945 | |||
| Вид ЗС | Ваффен-СС | |||
| Формування |
 14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина» | |||
| Війни / битви | Друга Світова війна | |||
| Нагороди та відзнаки | ||||
| ||||
Степан Гуляк (14 листопада 1906, с. Жизномир, Бучацький повіт, Станиславівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 19 січня 1979, м. Торонто, Онтаріо, Канада) — український колабораціоніст з нацистською Німеччиною, офіцер 14-ї гренадерської дивізії військ СС «Галичина», оберштурмфюрер військ СС, сотник УНА, ветеранський і громадський діяч, підприємець і меценат.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 14 листопада 1906 року в селі Жизномир Бучацького повіту.[1] Закінчив народну школу у рідному селі та середню школу в Бучачі.
Служив у польській армії, закінчив підстаршинську школу в Ченстохові та старшинську в Бидгощі. Отримав звання підпоручника. Звільнений з війська через відмову перейти на римо-католицький обряд.[2]
Повернувся до Бучача[коли?], став членом УВО, а згодом ОУН. Займав посаду інструктора бойового вишколу підпільників. Ув'язнений польською поліцією в тюрмі в Бучачі, з якої звільнився в 1939 році.
Перейшов нелегально німецько-радянський кордон[коли?] та проживав в Ярославі. Займався вишколом членів ОУН в районі Криниці.
Після початку німецько-радянської війни служив старшиною для особливих доручень у Першому українському полку «ім. Холодного Яру» під командою Леоніда Ступницького. Після розформування полку перебував на нелегальному становищі, а згодом приєднався до дивізії СС «Галичина».
Після пройдених вишколів у Лєшанах та Дембіці відправлений до вишкільного табору біля Штрасбургу, де проводив вишкіл новобранців. Призначений командиром 3-ої сотні ф'юзилерів та відправлений із підрозділом на фронт під Броди.[3] Поранений у бою та лікувався у Будапешті.[4]
Після переформування дивізії знову очолив 3-ю сотню ф'юзилерів 14-го батальйону і у вересні 1944 служив у Словаччині, де брав участь у боротьбі з комуністичними партизанами в районі Банської Бистриці. Разом з підрозділом воював згодом проти комуністичних партизан у Словенії.
З капітуляцією Німеччини перебував американському полоні, а після звільнення, проводив вишкіл вартівничих сотень по таборах.
У 1952 році переїхав до Канади. Разом із своїм братом був власником ресторану «Одеса» в Торонто.[5] Був головою торонтської станиці Братства колишніх вояків 1-ої УД УНА.
Помер 19 січня 1979 року.
Праці[ред. | ред. код]
- Автор спогаду «Празник Св. Петра і Павла в окопах» у збірці спогадів «Броди».[6]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Жизномир. Тернопільщина. 28 листопада 2022. Процитовано 26 лютого 2024.
- ↑ 65-ЛІТТЯ сот. С. ГУЛЯКА
- ↑ "Один за одним відлітають у вирій" - померли троє ветеранів дивізії "Галичина"
- ↑ Вольф-Дітріх Гайке. УКРАЇНСЬКА ДИВІЗІЯ «ГАЛИЧИНА». ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ І БОЙОВИХ ДІЙ у 1943 - 45 роках
- ↑ Листівка ресторану "Одеса"
- ↑ Броди