Далмати

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Coat of arms of Dalmatia.svg

Історія Далмації

Античність
Іллірія
Далмати
Далмація (Римська провінція)
Середньовіччя
Приморська Хорватія
Середньовічні Далмацькі князівства
Паганія
Дубровницька республіка
Рання сучасна історія
Полицька республіка
Хварське повстання
Іллірійські провінції
Королівство Далмація
20-те сторіччя
Приморська бановина
Далмацька битва

Далмати — стародавній войовничий народ, який вийшов на історичну арену після римського завоювання Далмації - на східному узбережжі Адріатичного моря в сьогоденної Хорватії, між річками Крка і Неретва. Напівкочові далмати найчастіше класифікуються як іллірійське[1] плем'я, хоча більшу частину своєї історії вони були незалежні від Іллірійського царства, яке межували з ними на південному сході.


Культура і суспільство[ред.ред. код]

Археологія і ономастика показує, що далмати були східними і північними іллірійцями Паннонії [2]. Далмати були молодші за кочові племена Древньої Іллірії (Західних Балкан), вони з'явилися там у 4-му столітті до Р. Х., і включили в свій склад ранішні народи: лібурнів на заході, даорсів і ардеїв (вардеїв) на сході. Вони створили племінний союз в 4-му—3-му столітті до Р.Х..

Археологічні знахідки їх матеріальної культури є примітивнішими, ніж у довколишніх древніх племен, особливо порівняно з прадавніми лібурнями. Лише їх виробництво зброї було на досить розвинутому рівні. Їх еліта будувала лише кам'яні будинки, але багаточисельні простолюдини селилися в природних печерах. Характерною частиною їх звичайного одягу була хутряна шапочка.

Їх напівкочові громади, мали сильні патріархальні структури, що складались головним чином з пастухів, воїнів і їх вождів. Їх основе зайняття було скотарство і пограбування інших навколишніх племен і прибережних міст на Адріатичному морі.

Римське завоювання[ред.ред. код]

Земля далматів була в основному скелястою вапняковою країною, ідеальною для безкінечної партизанської війни, тому далмати звели там близько 400 кам'янистих фортець і 50 великих цитаделєй проти римлян[3].

Перша Далматська війна в 156-155 до Р.Х. завершилась знищенням далматської столиці консулом Scipio Nasica. Друга Далматська війна, що відбулась в 119-118 до Р.Х., закінчилась римською перемогою. Третя Далматська війна 78-76 до Р.Х. закінчилась захопленням Соліну (порт Солін поблизу сучасного міста Спліт) проконсулом C. Cosconius.

Четверта Далматська війна відбулась 34-33 до Р.Х. Октавіан в ході експедиції до Ілліріки захопив нову далматську столицю Соетовію (Soetovio (в даний час Кліс)). Останнє повстання далматів відбулось 12 до Р.Х. — в 6-9 від Р.Х..


Релігія[ред.ред. код]

Головне божество далматської федерації було їх патріархальний бог "Sylvanus"[4]. Його дружина мала ім'я божествена "Тана" (сьогодні це слово албанською значит "день"), Далмацька богиня екстрополюя на римську або грецьку міфологію була "Діаною" або "Артемідою".

Походження[ред.ред. код]

Східна назва до далматів (Dalmatae) є деламіти (Delamites) в північно-західної Персії, чиї нащадки мають назву дімілі (Dimili) або зазаки в східній Туреччині. Останні генетичні дослідження Y-хромосомі турецьких зазаків (I. Nasidze et al. 2005) з жителями материкової частини Далмації показали що вони майже ідентичні і, ймовірно, загального біологічного походження; крім того обидві популяції мають деяку спільну побудову слова і граматичні форми.(A. Issa-Fatimi & Z. Yoshamya 2006, A. Lovric et al. 2007).

Мова далматів майже не відома — збереглися декілька топонімів у записах римлян. Після римського завоювання, мешканці міст Далмації поступово романизуються, пастухи в сільській місцевості асимілюються повільніше і лише частково. Після руйнації Римської імперії. Далмати продовжують використвувати Стару далматську романську мову (перехідну між італійською і румунською).

Середньовічні нащадки пастухів-далматів збереглися серед 2100 місцевих пастухів біля місто Лівно до Першої світової війнив, які користувались напівроманською морлахською мовою або діалектом (мурлахська бесіда). Тоді в Югославії протягом 20 століття це не-слов'янське населення, в умовах пригноблення, було швидко слов'янизовоно. Від їх мови, залишилося лише не-слов'янські топоніми довкола Лівненської долини, наприклад, річки Айватат, Сутурба і гірські піки Блейнадорна, Брона, Озирна, Гарета, Митра, Зугва, Друл, Єніт, Юнх, Хамасир тощо.

Джерела[ред.ред. код]

  • Issa-Fatimi, Aziz & Yoshamya, Zyelimer: Kurdish-Croat-English glossary of dialects Dimili and Kurmanji, and their biogenetic comparison. Scientific society for Ethnogenesis studies, Zagreb 2006 (in press).
  • Lovric, A.Z. et al.: The Ikavic Schakavians in Dalmatia (glossary, culture, genom). Old-Croatian Archidioms, Monograph 3 (in press), Scientific society for Ethnogenesis studies, Zagreb 2007.
  • Muzic, Ivan: Autoctonia e prereligione sul suolo della provincia Romana di Dalmazia. Accademia Archeologica Italiana, Roma 1994 (5th edition: Slaveni, Goti i Hrvati na teritoriju rimske provincije Dalmacije Zagreb 1998, 599 p.)
  • Zaninovic, M.: Ilirsko pleme Delmati. Godišnjak (Annuaire) 4-5, 27 p., Centar za balkanološke studije, Sarajevo 1966-1967.


Посилання[ред.ред. код]

  1. The Cambridge Ancient History Vol. 11 : The High Empire, AD 70-192 by Peter Rathbone,page 597, "... One such place was Delminium, from which the Illyrian Delmatae took their name, attacked more than once by Roman consuls ..."
  2. The Illyrians by J. J. Wilkes,1992,ISBN 0631198075,Page 70,"... on Pannonia (1959) and Moesia Superior (1970). Duje Rendic-Miocevic has published several studies of names from the territory of the Delmatae, ..."
  3. The Illyrians by J. J. Wilkes,1992,ISBN 0631198075,page 203,"... the later Siscia (Sisak), in the same year that the Romans first attacked the Delmatae. The general scarcity of references to Pannonians may be a reflection of their subjection to the Scordisci. ..."
  4. The Illyrians by J. J. Wilkes,1992,ISBN 0631198075,page 247, "... Death among Illyrians 247 identities of Silvanus and Diana, a familiar combination on many dedications in the territory of the Delmatae. Sometimes the name of a local deity is recorded only in the Latin form, for example, ..."