Іллірійці

Війни між іллірійцями (зліва) й македонянами

Іллірі́йці (грец. Illyriói) — загальна назва обширної групи індоєвропейських племен, що займали в давнину північний захід Балканського півострову від середньої течії Дунаю до Адріатичного моря (найбільш значні з іллірійськіх племен: далмати, лібурни, істри, яподи, паннонци, дезітіати, пірусти, діціони, дардани, ардієї, таулантії, плерєї та ін.) і частково південного сходу Апенінського півострову (япіги, мессапи і ін.).

Карта розселення іллірійців

Перші згадки про іллірійців зустрічаються у грецьких авторів Гекатея Мілетського (VI ст. до Р. Х.) і Геродота (V ст. до Р. Х.). Археологічно іллірійці зв'язані з гальштатською культурою раннього заліза (до часу її розквіту в 700—400 р. до н. е. відносяться культові повозки, керамічне і бронзове начиння з фігурами і рельєфними фризами, прикраси). У VII—III вв. до н. е. на території розселення іллірійців греки заснували ряд торгових і землеробських поселень-колоній. Спочатку Іллірійці будували фортеці з необробленого каменя, а пізніше почали під грецьким впливом викладати стіни з тесаних квадрів, прикрашати святилища скульптурою.

На початку III ст. до н. е. в іллірійські області вторглися кельти, частково відтіснивши іллірійців, частково піддавши їх кельтизації (утворилася група ілліро-кельтских племен). У III ст. до Р. Х., коли іллірійці зіткнулися з римлянами, вони знаходилися в основному на стадії розкладу первіснообщинних стосунків (у південноіллірійських племен виникли перші ранньокласові утворення ще раніше: у IV ст. до н. е. у єнхеліїв і в 2-ій половині IV ст. до н. е. у тавлантіїв, в середині III ст. до н. е. у ардіїв).

Підпорядкувавши сусідні племена, ардії створили обширну державу із столицею в Ськодре (сучасний Шкодер). В результаті так званих Іллірійських воєн (у 229—228, 219, 168—167 рр. до н. е.) між ардіями і римлянами територія держави ардіїв була завойована римлянами (167 р. до н. е.) і увійшла до складу римської провінції Македонія (148 р. до Р. Х.). Північні області побережжя, населені лібурнами, далматами і яподами, були завойовані римлянами в II—I вв. до н. е.; остаточно вони були завойовані під час Іллірійськой війни 35-33 рр. до н. е. Тоді ж були завойовані і племена панонців на середній Саві. У 13-9 рр. до н. е. римлянами були завойовані племена на північ від Сави аж до середньої течії Дунаю. Племена внутрішньої Далмації (дезитіати, пірусти і ін.) були скорені римлянами в ході придушення паноно-далматського повстання 6-9 років. Іллірійці піддалися швидкій і сильній романізації (особливо на побережжі і в містах). В ході Великого переселення народів іллірійці остаточно асимілювали; поступово зник і стародавня іллірійська мова. За нащадків стародавніх іллірійців деякі учені вважають сучасних албанців. Пам'ятники культури іллірійців збереглися в Австрії, Італії, Албанії, в країнах колишньої Югославії.

• назва православних слов'ян Угорщини, головним чином сербів, що не прийняли унії в XVII і XVIII століттях.

Іллірійці були вмілими кораблебудівниками, моряками і, можливо, піратами.

Див. також

• Норик
• Іллірія

Література

• Свиридова И. Н., «Иллирийские племена в конце I века до нашей эры — в начале I века нашей эры», 1960
• Budimir М., Iliri i prailiri, «Vjesnik za arheologiju i historiju dolmatinsku», 1952
• Stipčevič A., O umjetnosti starih ilira, «Republika», Zagreb, 1960, broj 1, s. 16-17
• Alföldy G., Bevőlkerung und Gesellschaft der rőmischen Provinz Dalmatien, Bdpst, 1965;
• Stipčevič A., Bibliographia illyrica, Sarajevo, 1967.

Посилання

• Фотоматеріал (англ.)
• Іллірія та іллірійці (англ.)
• Нові знахідки іллірійських кораблів віком близько 2200 років (рос.)