Хорватія
|
Хорватія |
|||||
|
|||||
Гімн: Lijepa naša Domovina
 |
|||||
 |
|||||
| Столиця (та найбільше місто) |
Загреб |
||||
| Офіційні мови | Хорватська | ||||
|---|---|---|---|---|---|
| Державний устрій | Республіка | ||||
| - Президент | Іво Йосипович | ||||
| - Прем'єр-міністр | Ядранка Косор | ||||
| Незалежність (Від Югославії) | |||||
| - Проголошено | 25 червня 1991 | ||||
| Площа | |||||
| - Загалом | 56 542 км² (126) | ||||
| - Води (%) | 0,2 | ||||
| Населення | |||||
| - оцінка 2007 р. | 4 440 690 (114) | ||||
| - перепис 2001 р. | 4 437 460 | ||||
| - Густота | 81 чол,/км² (109) | ||||
| ВВП (ПКС) | 2007 р., оцінка | ||||
| - Повний | $68.21 млрд. (68) | ||||
| - На душу населення | 18,817 (50) | ||||
| Валюта | куна (HRK) |
||||
| Часовий пояс | CET (UTC+1) | ||||
| - Літній час | CEST (UTC+2) | ||||
| Домен інтернету | .hr | ||||
| Телефонний код | +385 | ||||
Республіка Хорватія (хорв. Republika Hrvatska) — держава на півдні Центральної Європи і заході Балканського півострова, колишня союзна республіка в складі Югославії, що стала незалежною в 1991 р.
Зміст |
[ред.] Офіційні символи
Герб Республіки Хорватія — історичний хорватський герб, основою якого є 25 червоних і білих (срібних) полів, розташованих у шаховому порядку
Прапор Республіки Хорватія складається з трьох рівних поперечних смуг червоного, білого і синього кольорів з історичним хорватським гербом у центрі. Верхня частина герба (корона) накладається на червону частину прапора, а частина основи накладається на синю область прапора
Символізує прагнення хорватських патріотів до об'єднання Батьківщини
Державний гімн Республіки Хорватія — «Lijepa Naša Domovino» («Наша гарна Батьківщино»). Автор віршів — Антун Міханович. Спочатку вірш був опублікований у журналі «Даніца» («Ранкова зірка») у 1835 під назвою «Hrvatska Domovina» («Хорватська Батьківщина»). У 1846 р. Йосип Рунянин під час служби в Глині склав мелодію на вірші Міхановича. А в 1861 р. Ватрослав Ліхтенеггер скомпонував і записав музику Рунянина
Національне свято — 25 червня — День незалежності
[ред.] Географія
Країна розташована у північно-західній частині Балканського півострова, на перехресті між Центральною Європою і Середземномор'ям
- Площа території держави (включно з акваторією) — 89,810 кв. км.
- Площа суходолу — 56,610 кв. км.
- Площа внутрішнього моря — 33,200 кв. км.
- Площа економічної морської зони — 23,870 кв. км.
Загальна площа економічної зони — 113,680 кв. км.
- Довжина берегової лінії — 5835 км.
- ''Довжина берегової лінії материка — 1777 км (30,5 %).
- Довжина берегової лінії островів — 4058 км (69,5 %).
- Ширина територіальних вод — 12 морських миль
Хорватське Адріатичне узбережжя — одне з найбільш порізаних у світі: тут налічується 1185 островів та острівців (заселені лише 66). Найбільший — острів Крк; інші великі острови: Црес, Хвар, Паг, Корчула. Найбільші півострови — Істрія та Пелєшац, найбільша затока — Кварнер
Хорватія межує з Боснією і Герцеговиною (довжина кордону — 932 км), Угорщиною (329 км), Словенією (501 км), Сербією на півночі (241 км) і Чорногорією (25 км. на півдні). Загальна довжина сухопутного кордону становить 2197 км
Морські кордони були визначені між Італією та Чорногорією і нині становлять 930 км. Між Хорватією та Словенією — у затоці Піран, між Хорватією та Чорногорією — у затоці Котор. Демаркаційна лінія морем визначається островами. Вона проходить по лінії фарватера. Цей простір становить державні кордони Хорватії
[ред.] Населення
Кількість населення — 4,5 млн. осіб (1999) Національний склад:
- 2002: хорвати (90 %), серби (5 %), боснійці (0,5%), італійці (0,4%), угорці (0,4%) та інші; українців — 1977 (0,04 %)[1].
- 1976: хорвати (80 %), серби (14 %), словенці, італійці, угорці; українців — близько 10 тис. (0,2 %)
Столиця — Загреб (Zagreb) — 682598 жителів. (2001)
Великі міста: Спліт — 189 тис. мешканців, Рієка — 168 тис., Осієк — 105 тис. осіб.
Всіх хорватів у світі — близько 6 млн (діаспора в США, Канаді, Південній Америці, Австралії, Австрії, Угорщині, Німеччині, Швеції тощо)
За релігійними переконаннями
- католики (87,8 %),
- православні (4,4 %)
- мусульмани (1,3 %)
[ред.] Історія
- Детальніше у статті Історія Хорватії
З VI—VII ст. Хорватію заселяли слов'янські племена, предки хорватів, які, за деякими відомостями, переселилися сюди з території нинішньої південної Польщі та Західної України (т. зв. білі хорвати).
У VIII—IX ст. Хорватію підкорили франки
У IX ст. хорвати утворили окреме князівство, а 925 р. — королівство (перший король — Томіслав). Вони прийняли християнство і латинське письмо з Риму.
У 1102—1526 pp. Хорватія перебувала в персональній унії з Угорщиною, зберігаючи державну автономію з окремим парламентом (сабором) під владою угорських королів; приморська Хорватія (Далмація) була переважно під контролем Венеції
У XVI—XVII ст. більшою частиною Хорватії володіла Османська Імперія, решта опинилася під владою Габсбургів
Під час угорської революції (1848—1849) хорвати стали по боці Австрії й оголосили автономію; з 1867 р. Хорватію знов приєднано до Угорщини, яка мадяризувала хорватів
У XIX ст. почалося національно-культурне відродження Хорватії в рамках загального південнослов'янського руху (т. зв. ілліризму), що пропаґував єдність південних слов'ян.
29 жовтня 1918 р. Народний Сабор в Загребі проголосив самостійність Хорватії, яка 1 грудня 1918 р. увійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців (1929 року перейменованого на Югославію)
1939 року Хорватія одержала автономію в складі Югославії, а в 1941—1945 рр. існувала Незалежна Держава Хорватія в союзі з Німеччиною й Італією, під проводом «поглавніка» Анте Павеліча і партії «усташів»
У 1943—1945 рр. Хорватія була тереном запеклої боротьби між сербами і хорватами, комуністами й антикомуністами. Провідник партизанів Йосип Броз Тіто за допомогою СССР і західних союзників здобув перемогу над німецькими військами й «усташами», і Хорватія була включена до комуністичної федеративної Югославії як одна з республік.
25 червня 1990 р. було відновлено незалежність Хорватії
У 2005 році Хорватія подала заявку на вступ до ЄС, яку після тривалих залагодження необхідних питань і моніторингів задовольнили у червні 2011 року, відтак до 1 липня 2013 року країна має стати 28-м членом ЄС[2].
[ред.] Членство в міжнародних організаціях
Хорватія є членом ООН, ОБСЄ, Рада Європи, брала участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру», з 1 квітня 2009 року - член НАТО.
[ред.] Грошова одиниця
Куна = 100 ліпам (введена 1 червня 1994 р.)
[ред.] Адміністративний устрій
Хорватія складається з 21 жупанії (округа): Беловар-Білогора, місто Загреб, Дубровник-Неретва, Істрія, Карловац, Копривниця-Крижевці, Крапина-Загор'є, Ліка-Сень, Меджимур'є, Осієк-Бараня, Пожеґа-Славонія, Примор'є-Горський Котар, Шибеник-Кнін, Сісак-Мославіна, Славонський Брод-Посавіна, Спліт-Далмація, Вараждин, Вировитиця-Подравіна, Вуковар-Срем, Задар, Загреб
В свою чергу жупанії поділяються на громади та міста (у Хорватії 6695 населених пунктів, 204 з яких — міста, а решта — села). Великі селища складаються з кількох громад, але у більшості випадків селище відповідає місцевій громаді.
Крім того, існує два спеціальні самоврядні округи (котари), які перебувають під контролем сербської меншини, — Ґліна та Кнін.
[ред.] Література
Писемність слов'янською мовою, що використовувала в якості алфавіту глаголицю, з'явилася у Хорватії не пізніше IX століття, але вкоренилася лише у Далматії, Істрії і деяких районах Боснії. Юридичні документи, повчальні п'єси, твори окультного характеру, календарі й альманахи друкувалися глаголицею аж до XVII століття. З усіх провінційних літератур, що виникли у хорватських землях, найбільше значення мала література Дубровницької республіки. Становлення її відбувалося під визначальним впливом італійського Відродження, і перші поети, які творили у Дубровнику, Шишко Менчетич (1457—1527) і Джоре Држич (1461—1501), наслідували Петрарку. Проте найзначнішим письменником доби став Марин Држич (1510—1567), комедії якого вражають багатством художніх засобів і різноманітністю типажів. У XVII столітті популярність і вплив літератури Дубровника поширилися за межі Далматії, що призвело до літературного відродження у всій Хорватії. Контрреформація у Хорватії ознаменувалася творчістю дубровницького поета Івана Гундулича (1588—1638).
У XVII і XVIII століттях у Хорватії і Славонії творили поети і прозаїки аристократичного походження Петар Зринський (1621—1671) і Фран Крсто Франкопан (пом. 1671). Однак про справді велике відродження літератури і мови XIX століття пов'язане із творчістю Павао Ріттера Вітезовича (1652—1713) і А. Качич-Міошича (1702—60). Із виникненням у 1830-х роках культурно-громадського руху ілліризму, на чолі якого став Людевіт Гай (1809—1872), загальною літературною мовою для хорватів і сербів стало штокавське наріччя. Cтановлення нового літературного покоління відбувалося навколо журналу «Даніца», який видавав Гай. Провідними фігурами цього покоління були поети Іван Мажуранич (1814—1890), який опублікував свої найкращі вірші у 1840-ті роки, і Петар Прерадович (1818—1872).
У наступному поколінні, що зазнало сильного закордонного впливу, висунулися новатори у віршуванні та оповідних жанрах поет Сильвіє Страхимир Краньчевич (1865—1908) і автор історичних романів Август Шеноа (1838—1881). Видатні романи та оповідання створювали в ту ж епоху Ксавер Шандор Джальський (1854—1935), Йосіп Кoзарац (1858—1906) і В'єнцеслав Новак (1859—1905), які зображували переважно життя і побут селянства. Найвидатнішим хорватським письменником 20 століття був Мирослав Крлежа (1893—1981) — поет, драматург і прозаїк. До впливовиї поетів першої половини століття належали Антун Густав Матош (1873—1914), Владимир Назор (1876—1949), Тін Уєвич (1891—1955), Антун Бранко Шимич (1898—1925), Добриша Цесарич (1902—1980), Драгутін Тадіянович (1905—2007), Іван Горан Ковачич (1913—1943) і В. Віда (1913—1960). На зміну їм прийшли Юре Каштелан (1919—1990), Весна Парун (1922—2010), Владо Гoтовац (1930—2000), Іван Сламніг (1930—2001) і А. Шолян (нар. 1932). Успіхи хорватської драматургії того часу пов'язані із іменами Іво Войновича (1857—1929) і Крлежі, що показав у циклі п'єс «Пани Глембаєви» розкладання вищого світу і занепад хорватської буржуазії.
Найбільш значними романістами після Другої світової війни вважаються Петар Шегедін (1909—1998), Ранко Маринкович (1913—2001) та Слободан Новак (нар. 1924). Найбільшим відомим у світі хорватським письменником після Другої світової війни став Іво Андрич (1892—1975), удостоєний у 1961 році Нобелівської премії з літератури; головний його твір — епопея із трьох романів про батьківщину письменника, Боснію.
[ред.] Українці в Хорватії
Українці з Закарпаття і Бачки почали селитися в західній частині Срєму вже в кінці XVIII ст.; у XIX ст. українці з Галичини жили в Загребі й інших містах Хорватії, а по 1945 р. деякі переселилися з Боснії.
Українські поселення та греко-католицькі парафії у 1970-х роках були в таких містах і селах Хорватії: Петровці, Міклошевці, Вуковар, Осієк, Славонський Брод, Каніжа, Сібінь, Липовляни, Раєво Село та інші. Вони належать до боснійсько-славонського вікаріату Крижевацької єпархії.
У Хорватії є близько 8 тис. греко-католиків хорватів.
Між двома світовими війнами в Загребі студіювала молодь з Галичини (іноді до 50 студентів), діяло товариство «Просвіта», студентські організації «Пробоєм» і «Дніпро», виходив часопис «Думка».
За усташівської Хорватії, на підставі домовленості між ОУН (мельниківської) з урядом А.Павеліча, створено на правах консульства українське представництво (голова — В.Войтанівський). З українських поселенців й емігрантів було організовано при хорватській армії («домобрані») у Вараждині «Український легіон», який мав бути висланий на радянський фронт. На доручення німців їх вислали проти партизанів Тіто в Боснії і проти сербських четників, внаслідок чого легіонери (а одночасно і українська група в Хорватії) зазнали переслідувань від комуністичної влади — українські організації було ліквідовано, багатьох їх діячів ув'язнено чи розстріляно, деякі втекли на Захід.
Щойно з кінця 1950-х pp. українці Хорватії отримали можливість організуватися — 1968 року постав Союз русинів і українців Хорватії, з 1970 р. починає виходити журнал «Нова думка» у Вуковарі, у селах і містах відновили діяльність українські гуртки і товариства.
[ред.] Українсько-хорватські зв'язки
Не будучи безпосередніми сусідами, Україна і Хорватія мали мінімальні, назагал лише культурні зв'язки.
Поет Іван Гундулич на поч. XVII ст. оспівував у поемі «Осман» героїзм козаків під проводом П.Сагайдачного у битві під Хотином.
Відомий хорватський русофіл і панславіст Юрій Кржаніч (1613—1683) залишив опис своєї подорожі від Львова до Москви через Ніжин і висловився за потребу об'єднати Україну з Московською державою.
У Хорватії короткочасно діяв серед православних уніятський місіонер М.Терлецький (пізніше холмський єпископ).
За доби романтизму і національного відродження хорвати захоплювалися козацькими сюжетами в літературі (переклади з М.Гоголя і польських письменників «української школи»), а також знайомилися з українськими творами; перекладали Т.Шевченка (А.Шеноа, А.Харамбашіч (Pjesničke pripovijesti , 1889)), Марка Вовчка (Харамбашіч, В.Лабош), Ю.Федьковича (С.Сушнік, Н.Андріч та ін.).
З українською літературою і фолкльором знайомили хорватів В.Ковачевич, Ч.Брагалі, Франьо Рачки. Про М.Лисенка прихильно писав 1875 року відомий хорватський музика Франьо Кухач, а Винко Жганец у XX ст. аранжував бачвансько-руські народні пісні (Pjesme jugoslavenskih Rusina, 1946). Письменник М.Крлежа написав драму «Galicija» (про австро-угорську війну 1914—1918 рр.); історик І.Есіг переклав «Слово о полку Ігореві».
НТШ мало серед своїх дійсних членів хорватських учених: філологів В.Ягіча, Т.Маретіча, М.Решетаря, історика культури Ю.Шурміна, математика В.Варічака, палеонтолога Д.Горяновича-Крамбергера та ін.
Були деякі зв'язки між українцями і хорватами, переважно студентами, у Відні й Будапешті. Для обслуговування українських поселенців і хорватських греко-католиків висилано з Закарпаття греко-католицьких священиків, які пізніше стали там єпископами (Г.Палькович, Ю.Дрогобецький) (у XX ст. — також із Галичини).
1919 року уряд ЗУНР створив місію в Загребі.
Після 1920 р. жив у Хорватії невеликий гурт політичних емігрантів, які намагалися популяризувати українську проблему і культуру серед хорватів. Деякі зв'язки утримували після Другої світової війни окремі українські та хорватські еміграційні діячі, зокрема, через Антибільшовицький Блок Народів (АБН).
З уваги на охолодження взаємин між СССР і Югославією після 1948 р. культурні зв'язки між УССР і Хорватією були незначні. З 1966 р. є лекторат української мови на катедрі славістики в Загребському університеті, який обслуговують викладачі з України. У співпраці А.Менац і А.Коваль укладено українсько-сербохорватський і сербохорватсько-український словник. УССР брала участь у Загребських ярмарках і промисловій виставці. Підтримується обмін делегаціями між Київським і Загребським університетами. 1979 року відбулися Дні української культури в Хорватії, а 1980 року — Дні хорватської культури в УССР.
Є переклади на українську мову творів М.Крлежи, В.Дежеліча та ін. У Хорватії перекладено І.Франка, В.Стефаника, У.Самчука, О.Гончара й ін.
Рішенням Уряду Хорватії тимчасово призупинено дію візового режиму для громадян України з 1 травня по 31 жовтня 2009 р,[3] а згодом з 1 квітня по 31 жовтня 2010 р.[4] та з 1 квітня по 31 жовтня 2011 р.[5]
Генерал Звонимир Червенко, Головнокомандувач Збройних сил Хорватії 1995-1996
[ред.] Див. також
- Список міст Хорватії
- Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Хорватії
- Список національних і природних парків Хорватії
[ред.] Примітки
[ред.] Література
- Badalić J. T.G.Ševčenko u hrvatskoj književnosti. — Umjetnost riječi, VIII. — Загреб, 1964
- Flaker A. Ukrajinska književnost u Hrvatskoj. — Croatica, І. — Загреб, 1970
- Нота В. Укр. писателє у югославянских прекладох. — Нова думка, ч. 3. — Вуковар, 1973
- Лабош Ф. История русинох Бачки, Сриму и Славониї 1745—1918. — Вуковар, 1979
- Крамар Є. З історії українсько-югославських взаємин XVI—XVII ст. — Нова думка, чч. 27, 28, 29. — Вуковар, 1981
- Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
|
|||||
|
|||||||||||
|
||||||||||
|
|||||||
|
||||||||
