Джеймс Смітсон
| Джеймс Смітсон | |
|---|---|
_-_Google_Art_Project_cropped.jpg) | |
| Ім'я при народженні | фр. Jacques-Louis Macie |
| Народився |
1765[1][2][…] Париж, Королівство Франція |
| Помер |
27 червня 1829[4][5][…] Генуя, Сардинське королівство |
| Країна |
.svg){kind=small} Сполучене Королівство[7] |
| Діяльність | хімік, мінералог, філантроп |
| Alma mater | Пембрук-коледж |
| Галузь | мінералогія[8] і хімія[8] |
| Членство | Лондонське королівське товариство |
| Батько | Г'ю Персі, 1-й герцог Нортумберлендd[9] |
| Мати | Elizabeth Hungerford Keated[6] |
| Брати, сестри |
Hugh Percy, 2nd Duke of Northumberlandd Algernon Percy, 1st Earl of Beverleyd Henry Louis Dickinsond[9] |
| Нагороди | |
| Автограф |
 |
 Джеймс Смітсон у Вікісховищі | |
Джеймс Смі́тсон (англ. James Smithson; бл. 1765[10], Париж — 27 червня 1829, Генуя) — британський хімік і мінералог, фактичний засновник Смітсонівського інституту у Вашингтоні.
Біографія[ред. | ред. код]
Походження[ред. | ред. код]
Був незаконно народженим сином Г'ю Персі (Смітсона), 1-го герцога Нортумберлендського та Елізабет Гангерфорд Кейт Месі, народився (точна дата його народження є невідомою) у Франції, куди його мати змушена була втекти від скандалу, пов'язаного з її вагітністю.
Однак Елізабет, чий рід сходив до короля Генріха VII, згодом прийняла рішення, що її син повинен змити з себе ганебне клеймо незаконно народженого і коли тому виповнилося десять років, вона привезла його до Англії й домоглася натуралізації як британського підданого. Але за законом, кар'єра на державній, громадській або військовій службі для нього була нездійсненна. В молодості він носив ім'я Джеймс (або Жак) Льюїс (або Луї) Мейсі — ім'я Джеймса Смітсона взяв приблизно у 1800 році після смерті матері.
Освіта та наукова діяльність[ред. | ред. код]
Здобув освіту у Пембрук-коледжі Оксфордського університету, куди вступив у 17 років і, де заслужив репутацію кращого хіміка і мінералога у своєму класі.
В 1784 году супроводжував французького геолога Бартелемі де Сен-Фона у його експедиції по Британських островах, і в англійському перекладі праці останнього, «Travels in England, Scotland and the Hebrides» (1799), про Смітсона згадується як про «М. де Месі з Лондона».
Отримав диплом магістра у 1786 році. Під час навчання опублікував у виданні «Annals of Philosophy and Phil. Trans» низку статей з хімії та мінералогії, у тому числі про каламіни. Назва «смітсоніт» попервах була дана на його честь карбонату цинку Беданом, але згодом стала застосовуватись і до силікату й практично увійшла до ужитку до початку XX століття.
26 квітня 1787 року за рекомендацією Генрі Кавендіша був обраний членом Лондонського королівського товариства.
Його перша наукова доповідь, представлена Лондонському королівському товариству 7 липня 1791 року, носила назву англ. «An Account of Some Chemical Experiments on Tabasheer» («До питання деяких хімічних експериментів на табашері»)[11]. Табашер — речовина, що використовувалась індійській народній медицині і отримувана з матеріалу, зібраного всередині бамбукових стебел. Зразки, для аналізу молодому вченому надіслав Патрік Рассел, шотландський лікар-натураліст, що працював в Індії[12]. У 1802 році він зробив другу доповідь Лондонському королівському товариству на тему англ. «A Chemical Analysis of Some Calamines» («Хімічний аналіз деяких каламінів»). Віна була опублікована у науковому журналі товариства «Philosophical Transactions of the Royal Society» уже під новим іменем Джеймса Смітсона. У роботі Смітсон спростовує ідею про те, що мінерал каламін є оксидом цинку. І доводить, що це «справжній мінерал» (силікат цинку)[13].
За свою кар'єру Смітсон опублікував 27 наукових праць з хімії. Скрупульозний аналіз цинкових руд європейських родовищ, який він провів, сприяв відкриттю нового мінералу — карбонату цинку.
Джеймс Смітсон, був дуже багатим холостяком, а також, був знайомий з усіма основними вченими того часу. Він тісно співпрацював з такими науковцями, як Джозеф Прістлі, Джозеф Бенкс, Антуан Лавуазьє та Річард Кірван[14].
Заповіт Смітсона[ред. | ред. код]
У віці 61 року, 23 жовтня 1826 року Смітсон написав свій знаменитий заповіт. Згадавши з гордістю про те, що його батьками були герцог Нортумберлендський та «Елізабет, спадкоємиця роду Гангерфорд зі Стадлі», Смітсон заповідав свій величезний статок племіннику Генрі Джеймсу Гангерфорду (англ. Henry James Hungerford). Однак, якщо у того не виявиться спадкоємців, Джеймс Смітсон заповідав увесь свій статок «Сполученим Штатам Америки для заснування у Вашингтоні, під назвою Смітсонівський інститут, закладу, покликаного поповняти і поширювати знання».
У 1835 році Гангерфорд помер бездітним, і отже, спадок Джеймса Смітсона переходив до уряду США з умовою заснування Смітсонівського інституту[15].
Після тривалих дебатів та дискусій про те, що саме британський благодійник мав на увазі, коли він заповідав свої кошти на створення установи, призначеної для поповнення та розповсюдження знань і чи варто прийняти спадок, Конгрес США все-ж уповноважив президента відправити своє представництво в Європу, щоб забрати гроші. У серпні 1838 року до Нью-Йорка прибуло судно, на борту якого у супроводі Річарда Раша було 11 ящиків із золотими соверенами, що були передані до скарбниці у Філадельфії і вартість яких на ті часи становила 508 318 доларів і 46 центів[16]. Також було привезено особисті речі Смітсона, наукові нотатки, колекція мінералів та його бібліотека[17].
10 серпня 1846 року Конгресом США було затверджено створення Смітсонівської установи й дано санкцію на будівництво навчального корпусу «з простих, довговічних матеріалів суворої архітектури без зайвих прикрас». У цій будівлі передбачалося розмістити музей, навчальну колекцію наукових матеріалів, хімічну лабораторію, художню галерею і лекційні зали.
Регентською радою був обраний очільник нового інституту. Ним став вчений, професор Прінстонського університету Джозеф Генрі, який переконав раду в тому, що головним напрямком діяльності Смітсонівського інституту повинні стати оригінальні дослідження.
У 1848 році було видано перший том із серії наукових праць інституту, під назвою англ. «Smithsonian contributions to knowledge» («Смітсонівський внесок у пізнання»).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Pas L. v. James Smithson — 2003.
- ↑ Swartz A. James Smithson — 2007.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
- ↑ http://www.nytimes.com/2007/07/01/arts/design/01cott.html?ref=arts
- ↑ а б Czech National Authority Database
- ↑ а б Kindred Britain
- ↑ Smithsonian History, James Smithson. Smithsonian Institution Archives Website. Smithsonian Institution Archives. Архів оригіналу за 24 квітня 2021. Процитовано 18 травня 2015.
- ↑ Goode, 1896, с. 11.
- ↑ Macie, ames Louis Macie, Esq. (1791). An Account of Some Chemical Experiments on Tabasheer. Phil. Trans. R. Soc. Lond. 81: 368—388. doi:10.1098/rstl.1791.0025.
- ↑ Goode, 1896, с. 12-13.
- ↑ Colquhoun, Kate (31 травня 2007). A very British pioneer. The Telepgrah. Архів оригіналу за 9 серпня 2018. Процитовано 7 травня 2012.
- ↑ Goode, 1896, с. 19-21.
- ↑ Smithson's Legacy and Effects Arrive in NY. Chronology of Smithsonian History. Smithsonian Institution Archives. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 7 травня 2012.
- ↑ Goode, 1896, с. 30.
Джерела[ред. | ред. код]
- Bello, Mark; William Schulz; Madeleine Jacobs; Alvin Rosenfeld. The Smithsonian Institution, a World of Discovery : An Exploration of Behind-the-Scenes Research in the Arts, Sciences, and Humanities / Alvin Rosenfeld. — Washington, D.C. : Distributed by Smithsonian Institution Press for Smithsonian Office of Public Affairs, 1993. — ISBN 1-56098-314-0.
- Goode, George Brown. The Smithsonian Institution, 1846–1896, The History of Its First Half Century. — Washington, D.C. : De Vinne Press, 1897.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джеймс Смітсон |
- Smithson's story and will [Архівовано 24 квітня 2021 у Wayback Machine.] / Smithsonian Institution (англ.)
- Smithson's biographical details from the Royal Society of London (англ.)
- Smithson's Library [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.] at the Smithsonian Institution Libraries (англ.)
|
