Генуя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Генуя
Genova
Armoiries Gênes.svg 
Країна Італія Італія
Регіон Coat of arms of Liguria.svg Лігурія 

Провінція

Генуя 
Код ISTAT 010025
Поштові індекси 16100
Телефонний код 010
Координати 44°24′40″ пн. ш. 8°55′57″ сх. д. / 44.41111° пн. ш. 8.93250° сх. д. / 44.41111; 8.93250Координати: 44°24′40″ пн. ш. 8°55′57″ сх. д. / 44.41111° пн. ш. 8.93250° сх. д. / 44.41111; 8.93250
Висота 19 м.н.р.м.
Площа 243,60 км²
Населення 582 320 - (31-12-2012)
Густота 2390,48 ос./км²
Розміщення
Commune
Map Region of Liguria.svg 
Влада
Мер Marco Doria (21/05/2012)
Телефон 010 557111
Ел. пошта gabsindaco@comune.genova.it
Офіційна сторінка 

Ге́нуя (італ. Genova [dʒɛ ːnova], ліг. Zena [ze ːna], лат. Genua, Ianua) — портове місто на півночі Італії, головне місто провінції Генуя та регіону Лігурія, на відстані[1] близько 410 км на північний захід від Рима. Генуя розміщена на березі Генуезької затоки Лігурійського моря, облямованої Апеннінськими горами. Це узбережжя має назву «Лігурійська Рив'єра» (Ligurian Riviera) - курортна зона, яка вузькою довгою дугою тягнеться більш ніж на 30 км, від кордону з Францією до Тоскани. Гори захищають узбережжя від холодних вітрів і тут тепло навіть взимку. Центром Лігурійської Рив'єри є Генуя, яка ділить її на дві основні частини: «Узбережжя призахідного сонця» (Riviera di Ponente) — розширення на захід від Генуї до кордону з Францією, та «Узбережжя висхідного сонця» (Riviera di Levante) — між Генуєю та Капо Корво.

Населення — 604,8 тис. осіб (2012)[2], шосте за величиною місто країни. Утворює агломерацію Велика Генуя з населенням понад 800 тисяч осіб.

Найбільший морський порт Італії; міжнародний аеропорт імені Христофора Колумба; метрополітен. Історичний центр межує зі старим портом. Палаци знаті (Palazzi dei Rolli) під охороною ЮНЕСКО.

У давнину — поселення лігурів, завойоване римлянами у III столітті до н. е. З XI століття вело активну торгівлю у Середземному морі; завдяки участі у хрестових походах перетворилося на могутню Генуезьку республіку з численними заморськими колоніями. Після поразки у війні з Венецією та внаслідок зміщення торгових шляхів в Атлантичний океан у XIV — XVI століттях, республіка занепала, втративши незалежність у 1797.

Вважається Батьківщиною Христофора Колумба. День міста - 24 червня. Покровитель — Іван Хреститель.

Історія[ред.ред. код]

Див. також: Історія Генуї

Ранній період[ред.ред. код]

У період античності на території нинішнього міста розташовувалася крихітна грецька колонія — тут знайдені залишки грецьких поховань. Під час Пунічних воєн Лігурія виступала на стороні Риму. У 209 р. до н. е. рибальське поселення лігурів було зруйновано військами Карфагену.

Після падіння Римської імперії місцевість була захоплена спочатку остготами, у VI ст. — візантійцями, потім лангобардами. У VIII столітті ця територія була завойована франками.

Перетворення Генуї в один з найбільших портів Середземномор'я почалося у X столітті, особливо після набігу Фатімідів у 934, після якого городяни під керівництвом єпископа та місцевого феодального володаря (віконта) побудували нові міські укріплення та взялися зміцнювати зв'язки з іншими християнськими центрами. З того часу генуезькі кораблі стали регулярно заходити у порти Іспанії та Палестини.

Генуезька республіка[ред.ред. код]

Генуя 1493 року

До початку XII століття Генуя стає незалежним містом-державою. Формально визнаючи владу імператора Священної Римської імперії та єпископа, Генуєю фактично керувала рада виборних консулів. Особливість генуезької таласократії полягала в тому, що найвпливовіші сім'ї — Фієскі, Спінола, Дорія, Грімальді — захищали торгові інтереси різних цехів і тим самим врівноважували одна одну. Містом керували як торговою компанією, проте постійні політичні чвари довгий час аніскільки не заважали його розвиткові.

У часи хрестових походів за своїм багатством та впливом Генуя перевершувала багато королівств Європи. Поряд з Пізою, Венецією, Гаетою та Амальфі це була морська республіка 100 000 осіб (серед яких багато вихідців з інших земель), з розвиненою торгівлею, суднобудівною промисловістю та навіть банківською системою.

Економічний добробут Генуї залежав від розгалуженої мережі колоній. Часом це були окремі будівлі (торгові факторії), подекуди — міські передмістя (наприклад, Галата під Константинополем), а іноді генуезці заволодівали цілими островами та узбережжями (наприклад, Корсикою та північною частиною Сардинії). Проникання генуезців у східні моря здійснювалося як за допомогою дипломатичних домовленостей, так і шляхом прямого військового вторгнення. Завдяки союзу з візантійським імператором (1261) та монголами Генуї вдалося влаштуватися у Кафі (Феодосія), Тамані, Тані та інших ключових пунктах Північного Причорномор'я (див. Генуезькі колонії в Північному Причорномор'ї). Перемоги над Пізанським флотом при Мелорі (1284) і над венеційцями при Курцолі (1298) ознаменували настання короткого століття генуезького панування в усьому Середземномор'ї.

Період занепаду[ред.ред. код]

Ознаки політичної та економічної кризи проявилися в Генуї в середині XIV століття. Спроби покласти край внутрішнім чварам вилилися у 1339 у введення інституту виборних дожів за венеціанським зразком. У 1394—1409 Генуя опинилася в політичній залежності від французів, у 1421-1435 — від міланців. До середини XV століття республіка остаточно втратила статус великої держави: Корсика бунтувала, Сардинією заволоділи арагонці, колонії в Леванті страждали від нападів турків та мамелюків. Іспанці, французи та міланці нападали навіть на республіканську метрополію — Лігурію.

У 1528 адмірал Андреа Доріа переконав городян прийняти новий порядок управління, за яким дожі обиралися на два роки, але вирішальне слово зберігалося за купецькою олігархією. 1470 року було засновано Генуезький університет, а двадцять років потому найзнаменитіший уродженець Генуї Христофор Колумб відкрив Америку. (Хоча переконливих доказів його генуезького походження не існує, туристам навіть показують будиночок, де нібито народився великий мореплавець). Доріа зробив ставку на союз з Іспанією, який дозволив генуезцям «знімати вершки» з іспанської колонізації Америки, пускаючи в торговий оборот здобуте там золото. Завдяки цій стратегії наприкінці XVI та початку XVII століття Генуя залишалася однією з найуспішніших земель Італії та вела велике будівництво.

До XVIII століття залежна від американського золота економіка Генуї, як і Іспанії, зазнала повного занепаду, а 1768 року республіка була змушена поступитися французам своїм останнім «заморським володінням» — Корсикою.

XIX–XXI століття[ред.ред. код]

У 1797 Наполеон перетворив слабку Генуезьку республіку у французький протекторат під назвою Лігурійська республіка, а через вісім років і зовсім приєднав її до Франції. За умовами Віденського конгресу місто відійшло до П'ємонту, після чого почався його швидкий розвиток як головного порту Сардинського королівства, а потім і всієї Італії. До початку XX століття Генуя вже змогла відібрати у Марселя звання найжвавішого порту в усьому Середземномор'ї.

Генуезька конференція — перша представницька міжнародна конференція, де брали участь країни Четверного союзу та Росія (всіх 29 держав); міжнародна зустріч з економічних і фінансових питань, відбувалася з 10 квітня по 19 травня 1922 року. Зокрема, обговорювалося питання статусу ЗУНР.

У 2001 у Генуї пройшов саміт «Великої вісімки», що супроводжувався найбільшими протестами антиглобалістів (одна людина загинула).

Демографія[ред.ред. код]

Населення за роками:

Станом на 31 грудня 2010 року в муніципалітеті офіційно проживало 50 415 іноземців з 139 країн, серед них 6359 громадян Євросоюзу та 1450 громадян України[3].

Клімат[ред.ред. код]

У місті субтропічний клімат з прохолодною зимою та спекотним літом.

Клімат Генуї
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C 10,9 11,8 14,2 16,8 20,5 23,9 27,2 27,2 24,3 20,3 15,1 12,0 18,7
Середній мінімум, °C 5,0 5,7 7,9 10,6 14,1 17,5 20,6 20,5 17,7 14,0 9,3 6,1 12,4
Норма опадів, мм 106.4 95.1 105.8 85.3 75.6 53.2 26.8 80.8 98.6 153 110.5 81.1 1072.2
Джерело: meteoAM

Транспорт[ред.ред. код]

Архітектура[ред.ред. код]

Осередком життя Генуезької республіки була площа Банкі (Piazza Banchi), прикрасою якої є «Ложа купців» (Loggia dei Mercanti) — місце, де була відкрита перша в Італії товарна біржа. Центральною площею сучасного міста є Площа Феррарі (Piazza De Ferrari). Вулиця Святого Лаврентія (Via S. Lorenzo) виводить до однойменного собору (Cathedral of St. Lorenzo), освяченому у 1118 Папою Геласієм II; основні перебудови його фасаду відносяться до початку XIV і середини XVI століття. Соборна каплиця Івана Хрестителя (Cappella di San Giovanii) (1450-1465) планувалася як вмістилище християнських реліквій Генуї, переважно пов'язаних з ім'ям святого. Найколоритнішим нагадуванням про середньовічну могутність Генуї є високі ворота Сопрана (Porta Soprana) — вцілілий фрагмент міської стіни XII століття.

Палац дожів будувався за декілька заходів та відображає смаки різних епох; загальна площа його споруд перевищує 35 тис. м².

У місті збереглися палаци генуезької аристократії (Palazzi dei Rolli). У 2006 вони був оголошені пам'ятками всесвітньої спадщини та знаходяться під захистом ЮНЕСКО. Палац сардинських королів (Palazzo Reale) відноситься до пізнішої епохи; побудований у стилі бароко.

Головний міський оперний Театр Карло Феліче (Teatro Carlo Felice, 1828) повністю вигорів під час Другої світової війни, але згодом був відновлений. Цікава етнографічна колекція представлена у музеї культур світу (Museo delle culture del mondo).

На дні бухти Сан-Фруттуозо недалеко від Генуї розташована статуя Христа, відома як Христос з безодні. Поблизу міста знаходяться Акваріум Генуї (Acquario di Genova) та цвинтар Стальєно (Cimitero monumentale di Staglieno), що потопає у зелені, і славиться на весь світ своїми мармуровими статуями.

Сусідні муніципалітети[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Міста-побратими[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Список муніципалітетів провінції Генуя[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Фізичні відстані та напрямки розраховані за координатами муніципалітетів
  2. [1] = Notiziario statistico. — Comune de Genova, 2012. — С. 8.
  3. «Cittadini Stranieri» [іноземні громадяни] (італ.). ISTAT. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 25 січня 2012. 


Італія Це незавершена стаття з географії Італії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.