Генуя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Генуя
Genova
Armoiries Gênes.svg 
Країна Італія Італія
Регіон Coat of arms of Liguria.svg Лігурія 

Провінція

Генуя 
Код ISTAT 010025
Поштові індекси 16100
Телефонний код 010
Координати 44°24′40″ пн. ш. 8°55′57″ сх. д. / 44.41111° пн. ш. 8.93250° сх. д. / 44.41111; 8.93250Координати: 44°24′40″ пн. ш. 8°55′57″ сх. д. / 44.41111° пн. ш. 8.93250° сх. д. / 44.41111; 8.93250
Висота 19 м.н.р.м.
Площа 243,60 км²
Населення 582 320 - (31-12-2012)
Густота 2390,48 ос./км²
Розміщення
Commune
Map Region of Liguria.svg 
Влада
Мер Marco Doria (21/05/2012)
Телефон 010 557111
Ел. пошта gabsindaco@comune.genova.it
Офіційна сторінка 

Ге́нуя (італ. Genova [dʒɛ ːnova], ліг. Zena [ze ːna], лат. Genua, Ianua) — портове місто на півночі Італії, головне місто провінції Генуя та регіону Лігурія. Розташована на відстані[1] близько 410 км на північний захід від Рима.

Населення — 604,8 тис. осіб (2012)[2], шосте за величиною місто країни. Утворює агломерацію Велика Генуя з населенням понад 800 тисяч осіб. Розташоване на півночі Італії, на березі Генуезької затоки Лігурійського моря. Витягнулася вузькою смугою більш ніж на 30 км, обмеженої з двох сторін морем та Апеннінськими горами. Центр Лигурійської Рів'єри.

Найбільший морський порт Італії; міжнародний аеропорт імені Христофора Колумба; метрополітен. Історичний центр примикає до старого порту. Палаци знаті Палацці деі Роллі під охороною ЮНЕСКО.

У давнину — поселення лігурів, завойоване римлянами у III столітті до н. е. З XI століття вела активну торгівлю у Середземному морі; завдяки участі у хрестових походах перетворилася на могутню Генуезьку республіку з численними заморськими колоніями. Після поразки у війні з Венецією та зміщення торгових шляхів в Атлантичний океан у XIV — XVI століттях занепала, втративши незалежність у 1797.

Вважається Батьківщиною Христофора Колумба. День міста - 24 червня. Покровитель — Іоан Хреститель.

Історія[ред.ред. код]

Див. також: Історія Генуї

Ранній період[ред.ред. код]

У період античності на території нинішнього міста розташовувалася крихітна грецька колонія — тут знайдені залишки грецьких поховань. Під час Пунічних воєн Лігурія виступала на стороні Риму. У 209 р. до н. е. рибальське поселення лігурів було зруйновано військами Карфагену.

Після падіння Римської імперії місцевість була захоплена спочатку остготами, у VI ст. — візантійцями, потім лангобардами. У VIII столітті ця територія була завойована франками.

Перетворення Генуї в один з найбільших портів Середземномор'я почалося у X столітті, особливо після набігу Фатімідів у 934, після якого городяни під керівництвом єпископа та місцевого феодального володаря (віконта) побудували нові міські укріплення та взялися зміцнювати зв'язки з іншими християнськими центрами. З того часу генуезькі кораблі стали регулярно заходити у порти Іспанії та Палестини.

Генуезька республіка[ред.ред. код]

Генуя 1493 року

До початку XII століття Генуя стає незалежним містом-державою. Формально визнаючи владу імператора Священної Римської імперії та єпископа, Генуя фактично управлялася радою виборних консулів. Особливість генуезької таласократії полягала в тому, що найвпливовіші сімейства — Фієскі, Спінола, Дорія, Грімальді — представляли торгові інтереси різних цехів і тим самим врівноважували один одного. Містом управляли як торговою компанією, проте постійні політичні чвари довгий час аніскільки не заважали його розвитку.

У часи хрестових походів за своїм багатством та впливом Генуя перевершувала багато королівств Європи. Поряд з Пізою, Венецією, Гаетою та Амальфі це була морська республіка зі 100 000 осіб (серед яких багато вихідців з інших земель), розвиненою торгівлею, суднобудівною промисловістю та навіть банківською системою.

Економічне благополуччя Генуї залежало від розгалуженої мережі колоній. Часом це були окремі будівлі (торгові факторії), подекуди — міські передмістя (наприклад, Галата під Константинополем), а іноді генуезці заволодівали цілими островами та узбережжями (наприклад, Корсикою та північною частиною Сардинії). Проникнення генуезців у східні моря здійснювалося як за допомогою дипломатичних домовленостей, так і шляхом прямого військового вторгнення. Завдяки союзу з візантійським імператором (1261) та монголами Генуї вдалося влаштуватися у Кафі (Феодосія), Тамані, Тані та інших ключових пунктах Північного Причорномор'я (див. Генуезькі колонії в Північному Причорномор'ї). Перемоги над Пізанським флотом при Мелорі (1284) і над венеційцями при Курцолі (1298) ознаменували настання короткого століття генуезького панування в усьому Середземномор'ї.

Період занепаду[ред.ред. код]

Ознаки політичної та економічної кризи проявилися в Генуї в середині XIV століття. Спроби покласти край внутрішнім чварам вилилися у 1339 у введення інституту виборних дожів за венеціанським зразком. У 1394—1409 Генуя опинилася в політичній залежності від французів, у 1421-1435 — від міланців. До середини XV століття республіка остаточно втратила статус великої держави: Корсика бунтувала, Сардинією заволоділи арагонці, колонії в Леванті страждали від нападів турків та мамелюків. Іспанці, французи та міланці нападали навіть на республіканську метрополію — Лігурію.

У 1528 адмірал Андреа Доріа переконав городян прийняти новий порядок управління, за яким дожі обиралися на два роки, але вирішальне слово зберігалося за купецькою олігархією. 1470 року було засновано Генуезький університет, а двадцять років потому найзнаменитіший уродженець Генуї Христофор Колумб відкрив Америку. (Хоча переконливих доказів його генуезького походження не існує, туристам навіть показують будиночок, де нібито народився великий мореплавець). Доріа зробив ставку на союз з Іспанією, який дозволив генуезцям «знімати вершки» з іспанської колонізації Америки, пускаючи в торговий оборот здобуте там золото. Завдяки цій стратегії наприкінці XVI та початку XVII століття Генуя залишалася однією з найблагополучніших земель Італії та вела велике будівництво.

До XVIII століття залежна від американського золота економіка Генуї, як і Іспанії, прийшла у повний занепад, а 1768 року республіка була змушена поступитися французам своїм останнім «заморським володінням» — Корсикою.

XIX–XXI століття[ред.ред. код]

У 1797 Наполеон перетворив слабку Генуезьку республіку у французький протекторат під назвою Лігурійська республіка, а через вісім років і зовсім приєднав її до Франції. За умовами Віденського конгресу місто відійшло до П'ємонту, після чого почалося його швидкий розвиток в якості головного порту Сардинського королівства, а потім і всієї Італії. До початку XX століття Генуя вже змогла оскаржити у Марселя звання найжвавішого порту в усьому Середземномор'ї.

Генуезька конференція — перша представницька міжнародна конференція, де брали участь країни Четверного союзу та Росія (брали участь 29 держав); міжнародна зустріч з економічних і фінансових питань, проходила з 10 квітня по 19 травня 1922 року. Зокрема, обговорювалось питання статусу ЗУНР (Східної Галичини).

У 2001 у Генуї пройшов саміт «Великої вісімки», що супроводжувався найбільшими протестами антиглобалістів (одна людина загинула).

Демографія[ред.ред. код]

Населення за роками:

Станом на 31 грудня 2010 року в муніципалітеті офіційно проживало 50 415 іноземців з 139 країн, серед них 6359 громадян Євросоюзу та 1450 громадян України[3].

Клімат[ред.ред. код]

У місті субтропічний клімат з прохолодною зимою та спекотним літом.

Клімат Генуї
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C 10,9 11,8 14,2 16,8 20,5 23,9 27,2 27,2 24,3 20,3 15,1 12,0 18,7
Середній мінімум, °C 5,0 5,7 7,9 10,6 14,1 17,5 20,6 20,5 17,7 14,0 9,3 6,1 12,4
Норма опадів, мм 106.4 95.1 105.8 85.3 75.6 53.2 26.8 80.8 98.6 153 110.5 81.1 1072.2
Джерело: meteoAM

Транспорт[ред.ред. код]

Архітектура[ред.ред. код]

Осередком життя Генуезької республіки була площа Банкі, прикрасою якої є Лоджія деі Мерканті — місце, де була відкрита перша в Італії товарна біржа. Центральною площею сучасного міста є Площа Феррарі. Вулиця Сан-Лоренцо виводить до однойменного собору, освяченому у 1118 Папою Геласієм II; основні переробки його вигляду належать до початку XIV і середини XVI століття. Соборна капела Сан-Джованні (1450-1465) замислювалася як вмістилище християнських реліквій Генуї, переважно пов'язаних з ім'ям Іоана Хрестителя. Найколоритнішим нагадуванням про середньовічному могутність Генуї є високі ворота Порта Сопрана — вцілілий фрагмент міської стіни XII століття.

Палац дожів будувався за декілька заходів та відображає смаки різних епох; загальна площа його споруд перевищує 35 тис. м².

У місті збереглися Палацці деі Роллі — палаци, що колись належали провідним родинам республіки; у 2006 вони був оголошені пам'ятками всесвітньої спадщини та знаходяться під захистом ЮНЕСКО. Палац сардинських королів відноситься до пізнішої епохи; побудований у стилі бароко. Головний міський Театр Карло Феліче (1828) повністю вигорів під час Другої світової війни, але згодом був відновлений. Цікава етнографічна колекція представлена у музеї культур світу.

На дні бухти Сан-Фруттуозо недалеко від Генуї розташована статуя Христа, відома як Христос з безодні. Поблизу міста знаходяться Акваріум Генуї та кладовище Стальєно, що потопає у зелені, прославлене на весь світ своїми мармуровими статуями.

Сусідні муніципалітети[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Міста-побратими[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Список муніципалітетів провінції Генуя[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Фізичні відстані та напрямки розраховані за координатами муніципалітетів
  2. [1] = Notiziario statistico. — Comune de Genova, 2012. — С. 8.
  3. «Cittadini Stranieri» [іноземні громадяни] (італ.). ISTAT. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 25 січня 2012. 


Італія Це незавершена стаття з географії Італії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.