Дизентерія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шигели

Дизентерія (грец. dysentería, от dys... — приставка, що означає скруту, порушення, та грец. énteron — кишка) — гостре ураження людини з переважним ушкодженням дистального відділу товстої кишки з типовими проявами гемоколіту, спричинене різними видами шигел (бактеріальна дизентерія), Entamoeba histolytica (амебна дизентерія). Термін "дизентерія" має вже більш історичне значення, аніж вживається у сучасній медичній літературі.

У медицині використовується термін "Шигельоз", під яким розуміють хворобу, що спричиняються бактеріями роду Shigella — Shigella dysenteriae, Shigella sonnei, Shigella flexneri, Shigella boydii. Стосовно захворювання, спричиненого Entamoeba histolytica, використовують назву "Амебіаз".

Шигельоз зустрічається у людей, є антропонозом. Збудник хвороби часто зустрічається у воді, забрудненій людським калом, і передається фекально-оральним шляхом. Звичайний спосіб передачі безпосередньо від людини до людини – піднесення руки до рота в обстановці поганої гігієни серед дітей[1].

Бактеріальна дизентерія поширена по всьому світу і несе відповідальність за близько 120 мільйонів випадків важкої дизентерії, переважна більшість з яких має місце у країнах, що розвиваються, та серед дітей у віці до 5 років. За деякими оцінками, близько 1,1 млн чоловік, вмирають від інфекції Shigella кожен рік, причому 60% смертей припадає на дітей у віці до 5 років. Інші оцінки показують, що хворими є 90 мільйонів і відбувається 108 тис. смертей на рік. Крім того, щорічно повідомляється про близько 500 тис. випадків захворювання на дизентерію серед військовослужбовців і мандрівників з промислово розвинених країн[2]. Також може передаватися під час орально-анальних контактів, зокрема у гомосексуалів[3].

Дизентерія бактеріальна[ред.ред. код]

Дизентерія бактеріальна викликається різними представниками групи дизентерійних бактерій, найбільше значення мають види Флекснера Зонне - палочки, що мешкають у хворого Дизентерією в складках (іноді занурюються в клітини) слизової оболонки нижнього відділення товстої, сигмоподібної та прямої кишок. Збудник Д. виділяється у зовнішнє середовище з випорожненнями хворого. У зовнішньому середовищі дизентерійні бактерії можуть довгий час зберігати свою життєздатність, особливо у воді, молоці, різноманітних харчових продуктах (куди вони потрапляють з рук хворого). Активну роль у розповсюдженні Д., відіграють мухи. Розповсюдженню Д. сприяють недостатня санітарна культура населення та порушення правил гігієни.

Частіше всього хворіють діти перших 2 років життя.

Патогенез[ред.ред. код]

Збудник хвороби оселяється у слизовій оболонці нижнього відділу товстої кишки. Під впливом продуктів життєдіяльності дизентерійних бактерій розвиваються запальні зміни нижньої ділянки слизової оболонки прямої та сигмоподібної кишки катарального або катарально-геморагічного характеру, іноді з утворенням ерозій та виразок. М'язова стінка сигмоподібної кишки приходить у стан стійкого спазму. Ендотоксини дизентерійних бактерій циркулюють у крові та викликають ураження серцево-судинної та нервової системи.

Симптоми[ред.ред. код]

Інкубаційний період 2-3 дні. Хвороба починається гостро, з загального нездужання, відчуття застуди, слабкості, втрати апетиту. Температура тіла упродовж 6-7 годин підвищується до 38,5 -39,5 °C, з'являється нерізкий біль у лівій підвздошній ділянці, при дизентерії Зонне можлива блювота. З перших же годин захворювання з'являються рідкі випорожнення; спочатку вони складають тільки калові маси, через 12-20 год у них стає помітним слиз, а у частині випадків і кров у вигляді прожилків у слизу та у вигляді згустків. Стул частий - до 10-12 разів на добу протягом перших 2-3 днів хвороби; у пізніші строки захворювання з прямої кишки хворого може виділятися невелика грудка слизу з прожилками крові. На висоті розвитку захворювання виникають судомні скорочення, спазми сигмоподібної кишки (тенезми). Одночасно з'являються хибні позиви на них.

При огляді хворого відмічають дещо бліду, гарячу на дотик шкіру, пульс частий відповідає рівню температури, рівномірно обкладений язик. При пальпації живота визначається хворобливість його нижньої половини, спастичні скорочення сигмоподібної кишки. При ректороманоскопічному дослідженні виявляють різного характеру змін слизової оболонки сигмоподібної та прямої кишки, частіше - гіперемію, катар та дрібні ділянки геморагій на слизовій оболонці.

Лихоманковий період триває 2-4 дні, потім температура нормалізується, стул стає рідшим (2-3 рази на добу), з випорожнень зникає слиз та кров; пізніше зникає спазма сигмоподібної кишки. До 6-7-го дня хвороби настає період одужання; в деяких хворих нестійкий, часом напіврідкий стул може відмічатися до 10-12-го дня хвороби.

У деяких випадках дизентерія Зонне протікає у гастроентероколітичній формі. Хвороба починається бурхливо, швидко підвищується температура, з'являється біль по всьому животі, нудота, багаторазова блювота, профузний пронос; стул водянистий. Перебіг цієї форми хвороби зазвичай нетривалий. Нерідко її помилково приймають за харчову токсикоінфекцію.

При пізньо розпочатому лікуванні, супроводжуючих захворюваннях шлунково-кишкового тракту гостра дизентерія відразу або після тимчасового (3-5 дні) поліпшення переходить у затяжну форму, яка характеризується зміною загострень з повторним виділенням напіврідких або рідких випорожнень, що містять слиз та кров. При цій формі хвороба триває до 2-3-ох місяців.

У 1,5-2% випадків у хворих гострою дизентерією розвивається хронічна дизентерія, що характеризується тривалими періодами загострень (по 1,5-2 міс.) та такими ж тривалими світлими проміжками уявного здоров'я; загальна тривалість хронічно дизентерії може досягати 3-4 роки. Кожне загострення її супроводжується болем у лівій підвздошній ділянці, виділенням від 2 до 4-5 разів на добу рідких випорожнень зі слизом та кров'ю, іноді з домішками гною, часто зі значним схудненням хворого.

Розвитку хронічної дизентерії сприяють неправильне або недостатнє лікування, супутні захворювання кишечника (в тому числі гельмінтози), недотримання дієти, інтоксикація (куріння, вживання алкоголю).

В дітей при гострій дизентерії часто зустрічаються важкі форми хвороби, виражене зневоднення організму, інтоксикація, схуднення, доволі рясне виділення слизу у випорожненнях; діти більш схильні до розвитку затяжних та хронічних форм хвороби, ніж дорослі. Діти, хворі дизентерією, нерідко страждають одночасно коліентеритами.

Діагноз[ред.ред. код]

Для діагнозу мають значення епідеміологічні дані, розвиток характерних клінічних симптомів, дані ректороманоскопії, позитивні результати бактеріологічного дослідження випорожнень, дані серологічних досліджень (реакція пасивної гемаглютинації з парними сироватками, що були взяті у перші дні хвороби та через 7-10 днів).

Диференційний діагноз проводять з харчовими токсикоінфекціями, особливо при дизентерії, викликаної бактеріями Зонне; амебіазом, холерою, з отруєннями солями важких металів та деякими отруйними грибами.

Затяжну та хронічну дизентерії диференціюють від неспецифічного виразкового коліту, у окремих випадках від поліпозу та раку прямої та сигмоподібної кишки[4]. н67оро

Дизентерія сільськогосподарських тварин[ред.ред. код]

Інфекційна хвороба молодняка свиней та овець.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Generic protocol to estimate the burden of Shigella diarrhoea and dysenteric mortality.
  2. World Health Organization. Diarrhoeal Diseases (Updated February 2009).
  3. Haaga D. A. F. Homophobia? // Journal of Social Behavior and Personality. – 1991. – No 6 (1). – P. 171–174.
  4. Довідник фельдшера/під ред. А. Н. Шабанова. — 4-е вид., стереотип. — М.: Медицина, 1984.

Див. також[ред.ред. код]


Чумний лікар Це незавершена стаття про інфекційні захворювання.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.