Дипломатична революція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дипломати́чна револю́ція (або перевертання альянсів) — розрив дипломатичних союзів, які протягом багатьох десятиліть зв'язували Францію з Пруссією, а Англію з Австрією. Розрив відбувся після Другого Аахенського миру. Була формалізована Вестмінстерською конвенцією (січень 1756 року) і двома версальськими угодами. Визначила розклад сил у Європі напередодні Семирічної війни.

Прихід до влади в Британії династії ганноверським курфюрстів, які пеклися про захист своїх континентальних володінь від нападу французів, означав, що Сент-Джеймський двір буде підтримувати союзні відносини з будь-якою державою, здатною гарантувати недоторканність Ганновера. Поразка Австрії від Фрідріха Великого в Сілезький війнах продемонструвало, що в німецькомовному світі такою державою є не стільки традиційний союзник англійців Австрія, скільки Пруссія, яка посилюється з кожним роком. Вестмінстерської конвенцією Фрідріх Великий давав зрозуміти, що його цікавить територіальне прирощення за рахунок саме Австрії, а не Ганновера.

Австрійська імператриця Марія-Терезія порахувала конвенцію зрадою і на противагу зближенню Фрідріха з Англією вирішила покласти край сторіччям суперництва Габсбургів з Бурбонами. Франко-австрійські переговори пройшли на диво гладко і увінчалися підписанням у травні 1756 союзного договору. Тоді ж була досягнута домовленість про майбутній шлюб новонародженої Марії-Антуанетти зі спадкоємцем французького престолу. Керівники російської зовнішньої політики, від Остермана до Бестужева, негласно «субсидувалися» австрійським двором, тому приєднання Росії до цього союзу було справою техніки.

Ворожі коаліції у Європі 1756 року

«Перевертання альянсів» не торкнуло глибинні антагонізми Франції та Англії, Пруссії та Австрії, які кілька місяців по тому вилилися у перший збройний конфлікт світового масштабу — Семирічну війну.

Причини[ред.ред. код]

Дипломатична зміна була викликана поділом інтересів між Австрією, Великобританією і Францією. Другий Аахенський мир підписаний після війни за австрійську спадщину у 1748 році змусила Австрію усвідомити ту високу ціну, яку вона заплатила за Великобританію, як союзника. Це правда, що Марія Терезія захищала свої претензії на трон Габсбургів і її чоловік, Френсіс Стівен, коронований імператором у 1741 році, але вона була змушена відмовитися від цінної території в цьому процесі. Під британським дипломатичним тиском, Австрія відмовилися від більшості Ломбардії та окупованої Баварії. Британська сторона в подальшому змусила її поступитися Пармою Іспанії, і що більш важливо, відмовитися від цінних районів Сілезії прусській окупації. Під час війни Пруссія захопила Сілезію, одну із чеських коронних земель. Це придбання зумовило подальший розвиток Пруссії як великої європейської держави, яка у наш час[Коли?] становила велику загрозу для Австрійських німецьких земель, і в Центральній Європі в цілому. Зростання прусської влади, хоч загрожувало Австрії, було все ж схвалено британською стороною, бо бачили її в якості засобу балансування проти Франції.

Вестмінстерська Конвенція[ред.ред. код]

У результаті війни за австрійську спадщину стало ясно: Англія вже не розглядає Австрію досить потужною стороною, щоб протиставити її Франції і, таким чином, виникає сенс для створення невеликих держав, таких як Пруссія. Тому, Англія і Пруссія у Вестмінстерській Конвенції (16 січня 1756) постановили, що Англія не буде допомагати Австрії у разі відновлення конфлікту в Сілезії до тих пір, доки Пруссія буде захищати Ганновер від Франції. Захист Ганновера був необхідний для Великобританії, тому що королі були нащадками Брауншвейг-Люнебургської лінії Ганноверів. Великобританія вважала, що з огляду на зростаючу силу Пруссії, було б більш необхідним захищати Ганновер, ніж доручити це Австрії. Між тим, Австрія вирішила повернути Сілезію, так що два союзники виявилися з конфліктуючими інтересами. Марія-Терезія, визнаючи марність ідеї відновлення союзу з Англією, тим самим мала намір зблизити Австрію з Францією, що могло б замінити Великобританію як цінного союзника. Марія Терезія ​​знала, що без потужного союзника, таких як Франція, вона ніколи не зможе сподіватися повернути Сілезію.

Перший Версальський договір[ред.ред. код]

Марія Терезія послала міністрів закордонних справ, на чолі яких стояв граф Антон Венцель фон Кауніца, до Франції, щоб створити надійний альянс, який дозволить Австрії повернути Сілезію. Однак, Людовік XV неохоче погоджувався на будь-який договір, представлений Кауніцом. Тільки з появою нової агресивної політики щодо Франції з боку Англії, Людовик XV змушений узгодити союзні стосунки з Австрією. Таким чином, Франція вже не бачила Австрію як безпосередню загрозу і, вступила в оборонний союз із Австрією. У відповідь на Вестмінстерську конвенцію, французькі міністри і Кауніц завершили оформлення першого Версальського договору (1 травня 1756 р.), обидві сторони погодилися дотримуватися нейтралітету і забезпечити входження 24 000 війська у випадку нападу на одну із сторін третьою стороною.

Другий Версальський договір[ред.ред. код]

Дипломати Марії Терезії, після забезпечення французького нейтралітету, активно приступили до створення анти-прусської коаліції. Фрідріх II вирішив завдати першого удару вторгнувшись до Саксонії, й почати Семирічну війну (1756—1763). Дії Прусії повинні були зменшити бажання Росії підтримувати Австрію (обидві країни раніше вступили в оборонний союз у 1746). Однак, вторгшись до Саксонії, Фрідріх тільки підштовхнув своїх ворогів і Росію, під керівництвом імператриці Єлизавети Петрівни, направити додаткові 80 000 військо до Австрії. Через рік після підписання першого договору у Версалі, Франція та Австрія підписали новий наступальний Союзний договір 1 травня 1757 року. У другому Версальському договорі Австрія обіцяла Франції австрійські Нідерланди, але в обмін Австрія отримала б Парму, а також 129 000 французьке військо і обіцянку у 12 млн ліврів на рік, доки Сілезія не буде повернута Австрії.

Наслідки[ред.ред. код]

У результаті цієї дипломатичної революції, Англія і Пруссія зіштовхнулися з Австрією, Францією та Росією. Попри це звернення спілок, проте, основний антагонізм залишився: Пруссія проти Австрії та Англія проти Франції. Усі ці напруження вибухнули під час Семирічної війни, до якого Дипломатична революція вважається прелюдією.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]