Парма

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Парма
Parma
Parma-Stemma.png 
Країна Італія Італія
Регіон Regione-Emilia-Romagna-Stemma.svg Емілія-Романья 

Провінція

Парма 
Код ISTAT 034027
Поштові індекси 43100
Телефонний код 0521
Координати 44°48′00″ пн. ш. 10°20′00″ сх. д. / 44.80000° пн. ш. 10.33333° сх. д. / 44.80000; 10.33333Координати: 44°48′00″ пн. ш. 10°20′00″ сх. д. / 44.80000° пн. ш. 10.33333° сх. д. / 44.80000; 10.33333
Висота 57 м.н.р.м.
Площа 260,77 км²
Населення 177 714 - (31-12-2012)
Густота 681,5 ос./км²
Розміщення
Commune
Map Region of Emilia Romagna.svg 
Влада
Мер Federico Pizzarotti (21/05/2012)
Телефон 0521 2181
Ел. пошта urp@comune.parma.it
Офіційна сторінка 

Парма — велике місто на півночі Італії, в регіоні Емілія-Романья, столиця провінції Парма, відоме завдяки архітектурі та красивій місцевості навколо. В Пармі розташований Університет Парми, один з найстарших в Італії.

Парма розташована на відстані[1] близько 370 км на північний захід від Рима, 90 км на північний захід від Болоньї.

Нічна Парма

Населення — 177 714 осіб (2012)[2]. Щорічний фестиваль відбувається 13 січня. Покровитель — sant'Ilario.

Географія[ред.ред. код]

Парма — це головне місто одноіменноі провінції. Розташована на півночі Італії, у західній частині регіону Емілія-Романья, між Апенинами та Паданською низовиною. Одноіменна річка Парма (що є одним із важливих притоків головної річки країни По) розділяє це місто на дві частини, але першніж її води втікають до історичного центра міста, до її русла додаються води Баганци (Baganza). Рівень води у руслі Парми постійно змінюється — то вона виходить з берегів у зимовий період, то майже пересихає влітку. На початку XIX століття берега цієї річки обнесли високими стінами, вздовж території усього міста.

Герб[ред.ред. код]

Герб Парми являє собою щит з крестом небесно-блакитного кольору на золотому фоні, у верху зображення герцогської корони, у низу біла стрічка з підписом «hostis turbetur quia Parmam virgo tuetur», що у перекладі означає — «тремтіть, вороги, тому, що Діва захищає Парму». Ця фраза виникла у результаті перемоги пармеджанів (так себе називають жителі міста та провінції) у 1248 році над військами під керівництвом імператора Федеріка ІІ.

Історія[ред.ред. код]

Батистерія (Хрещальня) Парми

Період бронзової доби відповідає окупації низовин у околиць Парми, де локалізувалися численні террамаре («terramare»). Для істориків, за Тіта Лівія, Парма мала б бути етруським містом, оскільки у вказаний період захід Емілії був під впливом етрусків. У IV ст. до н. е. регіон окуповують кельти і безпосередньо на території сучасної Парми розміщуються бойї. У зв'язку з поступовим завоюванням римлянами півночі сучасної Італії, у 183 р. до н. е. Парма перетворюється на римську колонію, і кожна з 2000 сімей завойовників отримує земельний наділ поблизу сучасної вулиці Емілія (via Emilia). З плином часу місто було названо на честь Аугуста Парменсіс (Augusta Parmensis), за його вірність Римській імперії. Майбутня криза, що поглине Римську імперію позначеться і на Пармі, зруйнувавши стабільність та економічне процвітання, що призведе до значного демографічного спаду. Потім чергування піднесень та занепадів: грабіжнецькі набіги Аттіли (Attila) з 452 р., відродження у руках Теодоріка (Teodorico) після 502 р.; драматичні наслідки війни з готами, потім знову короткий період розквіту під час візантійського періоду (539568), що дало Пармі імя Крізополі (Crisopoli) (Золоте Місто).

З приходом лангобардів у 593 році Парма вперше перетворюється на воєнно-адміністративний центр герцогства, резіденцію сина короля Аджілулфа (Agilulf). Потім влада потрапляє у руки франків і в 879 Карл I Великий (Carlomagno) передає управління містом єпископу Гвідобо (Guidobo). До грабунків з боку мадярських племен у ІХ столітті у Пармі панує прозвітання та демографічний ріст. До ХІІ століття влада тримається у руках єпископів, потім Парма перетворюється на незалежне місто під адміністрацією подести і з незалежним керівником (Capitano del Popolo). У 1160 році Федерік Барбаросса змушує жителів Парми присягати на вірність Римській імперії, але авторитет імператора не визнають у місті. Парма входить до складу Ломбардської ліги й бере участь у битві під Леньяно 1174 року. Підписаний у 1183 році Костанцький мирний договір відновлює автономність жителів міста.

У довгий період протистояння між гвельфами і гібелінами (guelfi ghibellini), що домінує у політичному житті Італії з ХІІ по ХІ століття. Спочатку Парма виступає на стороні гібелінів, але потім, під впливом імператора, після битви під Боргетто дель Тарро (на місці сучасного Кастельгуельфо (Castelguelfo)), переходить на бік гвелфів.

Церква Св. Марії

Після закінчення періоду правління іноземців Парма потрапляє до влади родини Вісконті (Visconti) з 1346 по 1447, за винятком короткого періоду між 1404 і 1409, коли влада була в руках Оттобоно Терці (Ottobono Terzi). У Вісконті владу над містом переймають Сфорца(Sforza), потім Франція. Але у 1521 армії Папи та іспанців після триденної блокади перемагають фаранцузьке військо і звільнюють місто. У 1545 Папа Павло ІІІ створює герцогство Парма і передає його до влади незаконно народженому сину П'єру Луіджі Фарнезе (Pier Luigi Farnese). Сім'я Фарнезі панує у місті до 1731, перетворивши Парму на маленьку італійську столицю, переповнену витворами мистецтва великих митців, серед яких Корреджо (Correggio), Парміджаніно (Parmigianino) та інші. У Фарнезі владу переймають Бурбони (Borbone), яких називають сім'єю короля-сонця та іспанського інфанта Карло І. Утворюється нове герцогство Парми та П'яченци. Династія Бурбонів сприяла становленню Парми як культурної столиці Європи. Але все змінюється, коли до влади приходить Наполеон I Бонапарт і перетворює проквітаюче герцогство на простий французький департамент (département du Taro). І тільки після зречення Наполеона у 1814 році Віденський конгрес відновив герцогство Парма, П'яченца (Piacenza) і Гуасталла (Guastalla), передавши керівництво над ними Габсбургам. У зв'язку з цим, Марія-Луїза Австрійська (Maria Luisa d'Asburgo-Lorena), дружина Наполеона і донька імператора Франческо І (Francesco I) перетворюється на герцогиню, що фігурувала у революційних повстаннях у 1831 і 1847, і до смерті (1847) тримає владу в своїх руках. У цьому ж році правління герцогством повертається до Бурбонів, спочатку на чолі з Карло ІІ (18471849), потім переходить до Карла ІІІ (18491854), і в кінці — до Роберто І ді Парма (Roberto I di Parma), але він занадто малий і керівнитство, по суті, знаходиться у руках матері, Марії-Луїзи ді Бурбон-Франція (Maria Luisa di Borbone-Francia). Роберто у віці 11 років був скинутий з престолу (1859), коли у розпалі другої війни за незалежність його мати віддає перевагу втечі у Ломбардо-Венето (Lombardo-Veneto), щоб дочекатися результатів війни. Було укладено Мирний договір Віллафранка (Armistizio di Villafranca) у результаті якого Королівство Сарденія (Regno di Sardegna) увійшло до складу герцогства (1860).Так правління Бурбонів триває напротязі всього часу, і в 1964 році внуки Роберто стають грандами Люксембургу. У 1922 році місто Парма відзначилося у протистоянні, під керівнитством Італо Балбо (Italo Balbo), фашистським загарбникам. Також, Парма названа одним з «міст, що проявили військову доблесть у національно-визвільній війні» («Città decorate al Valor Militare per la Guerra di Liberazione») і відзначена золотою «Медалью за військову доблесть» (Medaglia d'Oro al Valor Militare) у результаті дій під час Другої світової війни.

Еволюція міста[ред.ред. код]

Парма у 1700

Археологічні розкопки довели, що місто існувало що до приходу кельтів (6 століття до н.е.) Судячи з усього, це було етруське місто, але доволі можливо, що місто було закладене ще у бронзову добу. Існує багато фактів, які підтверджують те, що на території сучасного міста розміщувалося поселення террамарів. Селище, яке складалося з будинків квадратної форми на підпорках (palafitta), сконструйованих на «твердій землі» (тобто не на болотах чи у воді) поруч з водоймами, скоріше за все на правому та лівому березі сучасної річки Парма; таким чином, це були сполучені між собою водним шляхом, але незалежні одне від одного, поселення. Але офіційне заснування міста належить римлянам і датується 183 роком до н. е. Місто на території террамарського поселення було зруйновано у 44 році до н. е. і перенесено трохи на захід, його центром стала сучасна площа імені Джузеппе Гарібальді. З плином віків місто постійно змінювалося то завдяки технічному і культурному прогресу, то під впливом воєнних дій, і звісно завдяки еститичним внескам різних королівських родин, власністю яких воно було.

Сучасна епоха[ред.ред. код]

Тільки після закінчення Другої світової війни і загалом, починаючи з 60-х років розвиток міста відбувається зі значним прискоренням що призводить до подвоєння добробуту місцевих мешканців майже в двоє, на початку 90-х років, який збільшується ще на 28% між 1994 та 2003, сягнувши небачених, до того часу, темпів росту. Так великі проекти починають своє втілення, що призводить до багатьох змін в повсякденному житті звичайних мешканців. Наприклад, в частині міста, що знаходиться північніше залізничного вокзалу, за проектом перекваліфікації 40.000 метрів квадратних екс-індустрійних земель, розробленим каталонським архітектором Оріол Бохігас (Oriol Bohigas); будується доволі сучасний міст зі сталі і скла.

Маляри і скульптори з Парми[ред.ред. код]

Інші відомі люди з Парми[ред.ред. код]

Демографія[ред.ред. код]

Населення за роками:

Станом на 31 грудня 2010 року в муніципалітеті офіційно проживали 26 424 іноземці з 131 країни, серед них 3846 громадян Євросоюзу та 1091 громадянин України[3].

Клімат[ред.ред. код]

PARMA Місяці Пора Рік
Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Зим Вес Літ Осі
Темп. макс. (°C) 4.1 7.5 13.2 18.0 22.8 27.3 30.1 29.3 24.8 17.8 10.3 5.4 5.7 18 28.9 17.6 17.6
Темп. мін. (°C) -1.5 0.4 4.5 8.3 12.5 16.3 18.6 18.2 15.0 10.1 4.8 0.4 -0.2 8.4 17.7 10 9
Опади (мм) 57 55 65 76 73 56 37 48 67 96 84 63 175 214 141 247 777
Дні опадів (≥ 1 мм) 7 7 8 9 9 7 4 5 6 9 9 8 22 26 16 24 88
Абсолютна геліофанія (години) 2.8 4.1 5.6 7.1 8.3 9.8 10.2 9.3 8.1 5.7 3.1 2.6 3.2 7 9.8 5.6 6.4

Уродженці[ред.ред. код]

Сусідні муніципалітети[ред.ред. код]

Галерея зображень[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Фізичні відстані та напрямки розраховані за координатами муніципалітетів
  2. «Демографічний баланс 2012 року та населення на 31 грудня». ISTAT. Процитовано 14 березня 2014. (італ.)
  3. «Cittadini Stranieri» [іноземні громадяни] (італ.). ISTAT. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 25 січня 2012. 


Італія Це незавершена стаття з географії Італії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.